ФОРМА ТА СТРУКТУРА КОНСТИТУЦІЇ

Прийнято вважати, що конституції за формою поділяються на писані і неписані. Згідно з такими уявленнями писані конституції існують у вигляді єдиного правового акта. Неписані конституції існують у вигляді кількох правових актів, які мають силу конститу­ційного закону Як прикладом такої конституції наводять консти­туційний порядок Великої Британії.

Якщо розглядати конституцію згідно з нормативістською моделлю права Ганса Кельзена, то вона відображає сутність 127

основної норми (Сігипсіпогт), з точки зору природного права конституція у певних аспектах визначає розумні, справедливі рамки управління (урядування) у суспільстві та окремі природні права, конституційний «каталог» яких є невичерпним. Тому співвідношення між матеріальною і формальною конституцією розглядається нами як певний унормований порядок втілення ідей верховенства права через діяльність структур громадянського суспільства, політичних структур та публічно- владних інститутів. При порівнянні конституційних систем спостерігається неоднозначність у цьому відношенні Відсутність кодифікованої (в літературі ще зберігається, на нашу думку, неадекватний термін «писана конституція», оскільки вона сама по собі може існувати у різноманітних джерелах права) ще не свідчить про існування системи конституціоналізму (обмеження публічної влади, гарантій основоположних прав і свобод та системи конституційного контролю норм), системи конституційного ладу у конкретній країні, окрім тих, в яких існує тоталітарна система організації публічної влади. Тому британський конституціоналізм характеризується відсутністю кодифікованої конституції та наявністю системи конституційного парламентського контролю (подібне спостерігається у Новій Зеландії). Також прикладами некодифікованих конституцій є конституції Великої Британії, Ізраїлю, Канади, Швеції. Наприклад, у Швеції в якості конституційних актів виступають Акт про форму правління (1974), Акт про престолонаслідування( 1810), Акт про свободу друку (1974).

Однак поділ конституцій на писані й неписані це підміна понять. У сучасних умовах публічне управління неможливе без встановле­них правил. Тому фундаментальні правила про порядок управління мають характер конституційних, які й складають конституційну матерію. Таким чином, скоріше слід говорити про ступінь систе­матизації конституційних норм. Тому термін «писана/неписана конституція» сьогодні сприймається як анахронізм. Саме політич­ними та згаданими вище факторами зумовлена форма і структура конституції. Найбільш актуальним є поділ конституцій за формою на кодифіковані та некодифіковані. Існування некодифікованих конституцій пов’язано насамперед із політичним компромісом (Із­раїль - громадська дискусія про світський чи релігійний характер Держави Ізраїль), традиціями конституціоналізму (ВеликаБританія

- специфіка джерел права та правовий стиль юристів) тощо. Зрозу­міло, що кодифікована конституція є більш оптимальним варіантом концентрації нормативного матеріалу Цілком очевидно, що Консти­туція України є кодифікованою за формою. Про це свідчить також те, що конституційний Закон № 2222-ІУ є невід’ємною частиною Конституції.

Структура Конституції України є досить типовою для кодифіко­ваних конституцій. Вона складається з Преамбули, основної части­ни та Перехідних положень. Преамбула Конституції визначає мету прийняття Основного Закону, легітимність її прийняття, основні програмні параметри розвитку інститутів суспільства і держави. Оскільки у Преамбулі стисло викладено філософію Конституції України, то важливим є природа її юридичної сили. Юридична сила Преамбули Конституції полягає в тому, що у ній визначено найваж­ливіші конституційні цінності (конституційна традиція України, основні права і свободи, громадська злагода, формування засад конституційної держави). Тому таке закріплення зумовлює те, що при тлумаченні конституційних норм може виникнути необхідність звернення до положень Преамбули. Відповідно її положення воло­діють юридичною силою, а не є декларативними, в якості певних політичних орієнтирів.

Основну частину Конституції складають положення, які регулю­ють традиційні інститути конституційного права (основні права і свободи, інститути безпосередньої демократії, парламенту, прези­дента, уряду, судової влади, місцевого самоврядування тощо). Осно­вні принципи конституційного ладу відображає Розділ І «Загальні засади», які тлумачаться у своїй сукупності. Специфікою цього роз­ділу є те, що його положення відображають саме принципи кон­ституційного права України і вони розвиваються у інших розділах Конституції та є основою для поточного законодавства.

Головна увага приділяється інституту прав людини й основопо­ложних свобод (Розділ II). Відсутність спеціальних розділів/глав, присвячених політичним, економічним, соціальним інститутам на­певно зумовлено тим, що їх правові засади оформлені через консти­туційне регулювання прав і свобод людини та громадянина. Основні права мають пряму дію, тобто вони повинні застосуватися органами публічної влади як безпосередньо чинне право. У Розділі II також визначаються конституційні обов’язки, однак це скоріше данина традиції. Ці положення Конституції не володіють зобов’язуючою силою по відношенню до приватних осіб, не мають характеру прямої норми, оскільки вони потребують розвитку у поточному законодав­стві. Інший стан речей у сфері публічних обов’язків суперечив би засадам верховенства права, насамперед правовій визначеності.

Правові засади інститутів безпосередньої демократії визначено у Розділі III. Конституційне регулювання обмежується встановленням принципів загального, вільного, рівного, прямого, таємного вибор­чого права, визначення предмета референдуму у загальних рисах. Зокрема, Конституція залишає відкритим питання про систему виборчих адміністрацій, виборчу систему, здійснення виборчих процедур.

Детальним є блок положень Конституції України, що регулює статус конституційних органів влади та місцевого самоврядування, територіального устрою. Існує логічний зв’язок між розділами, при­свяченими визначенню статусу Конституційного Суду та порядку внесення змін до Конституції.

Особливість структури Конституції України зумовлено також і особливим порядком перегляду її положень - внесення змін до Осно­вного Закону здійснюється за змішаною процедурою. До розділів І, III, XIII зміни вносяться попередньо 2/3 від конституційного складу парламенту, а остаточно затверджуються на всеукраїнському ре­ферендумі. Інші положення Конституції переглядаються у рамках парламентської процедури - попередньо абсолютною більшістю, а остаточно вносяться зміни 2/3 від конституційного складу парла­менту. Відмінність від законодавчої процедури полягає в тому, що процес прийняття/внесення змін до Конституції передбачає про­цедури, пов’язані із винесенням висновку Конституційним судом на предмет відповідності конституційних законопроектів статтям 157 і 158 Основного Закону. Ускладнення перегляду конституційних положень про принципи конституційного ладу, засади демократії та порядку внесення змін до Конституції зумовлюють їх особливе положення у структурі Основного Закону.