ВЛАСТИВОСТІ ТА ФУНКЦІЇ КОНСТИТУЦІЇ

Конституція має властивості, які значною мірою впливають на ЇЇ функціонування у національній правовій системі та суспільно- політичному житті конкретної країни. З політичної точки зору конституція встановлює певний соціальний компроміс при її прийнят­ті, визначає основні процедури узгодження балансу інтересів між по­літичними силами суспільства у ході еволюції її норм.

З ідеологічної точки зору конституція визначає певні соціальні цінності як змістовний орієнтир функціонування та еволюції гро­мадянських і політичних інститутів, в кінцевому результаті - пара­метри конституційної доктрини. Найбільш поширеним є гарантії ідеологічного плюралізму, свободи вираження поглядів, свобода совісті та віросповідання тощо.

Зі змістом конституції найтісніше пов’язані насамперед її юри­дичні властивості, які обумовлюють місце конституції серед дже­рел національного права, особливостей чинності конституційних норм, форм і способів їх реалізації та правової охорони. Серед юри­дичних властивостей конституції можна виділити наступні:

1. Установчий характер конституції, який виражає особливості її прийняття та пріоритетні напрями правотворчості у державі. Відповідно до цього конституція закладає засади організації публіч­ної влади, визначає правові рамки публічно-владного втручання у життя громадянського суспільства, а також гарантії функціонуван­ня громадянських інститутів, їх самоорганізації та саморегуляції. Іншими словами, конституція є установчим актом, що виражається у її ролі як своєрідної сукупності принципів національної правової системи. Конституція також є основою конституційного порядку, інтегративною основою між якими виступає конституційна юри­спруденція.

СуддяКонституційного Суду В. Шаповал у окремій думці у спра­ві щодо права вето на закон про внесення змін до Конституції Укра- 121

їни визнає таке: «Порядок прийняття (і затвердження) законів про внесення змін до Конституції України визначено її розділом XIII, що має відповідну назву.

2. Горизонтальний ефект - конституція є головним джерелом національного права, ядром національної правової системи, в яко­му формуються підвалини правотворчої діяльності, головні цілі та об’єкти нормативного регулювання. Закони повинні відповідати конституції, прийматися на розвиток та конкретизацію її положень. Як головне джерело національного права конституція є програм­ним документом, її норми мають «рамковий» та регламентуючий характер.

Поняття «горизонтальний ефект», «доктрина державних дій» (Drit- twirkung, Horizontal Effect, Third Party Effect) є новим для вітчизняної літератури, хоча воно є предметом багатьох компаративних досліджень^[68]. Вперше цю концепцію було застосовано Федеральним Конституційним Судом Німеччини у справі Luei/i( 1958), відповідно до якої права і свободи людини складають особливу цінність конституційного ладу, тому основні права і свободи пронизують та визначають зміст норм цивільного права. Тому не зважаючи нате, що між горизонтальним ефектом та прямою дією конституції є певні спільні риси, насамперед йдеться про те, що конституція закладає фундаментальні цінності для приватного права. Таким чином, змінюються акценти щодо природи дослідження та механізму чинності конституційних норм.

Горизонтальний ефект конституційного права у приватному пра­ві визначає критерії законодавчого втручання у приватноправові відносини, виходячи із критерію верховенства прав і свобод фізич­них та юридичних осіб, забезпечення принципу рівності і недопу­щення дискримінації у будь-яких формах її прояву Горизонтальний ефект тісно пов’язаний зі змістом принципу прямої дії Конституції, однак не вичерпує свого змісту Він визначає свободу розсуду зако­нодавця та режим конституційності при регулюванні особистих не- майновихправ особи.

Конституція закладає фундаментальні засади національної пра­вової системи і визначає магістральні напрями її розвитку Тому конституція містить систему основоположних принципів націо­нального права. Разом з тим у конституції міститься сукупність норм, які носять конкретний характер. Ця група конституційних норм визначає статус, повноваження та порядок діяльності органів публічної влади. Тому органи публічної влади зобов’язані діяти ви­ключно відповідно до конституційних положень, оскільки природа їх конституційної правосуб’єктності базується на принципові по­вноти конституційного регулювання їх статусу У цьому відношенні конституція визначає механізм наділення повноваженнями органів публічної влади, яким у системі представницької демократії народом делеговано ці прерогативи задля забезпечення правопорядку та до­сягнення суспільно значущих цілей (захист основних прав і свобод, безпеки індивіда, національної культури та культури національних меншин тощо). Таким чином, горизонтальний ефект конституції ви­значає вимоги, засади, принципи і стандарти щодо законодавчого регулювання у сфері приватного та публічного права.

3. Верховенство констптуціївиражаєтьсяу найвищій юридичні силі та прямій дії конституційних норм. Це передбачає, що жодний інший нормативний акт не може підмінювати конституцію, вона створює такий порядок, коли право і закон повинні існувати гар­монійно.

Вища юридична сила конституції означає її пріоритетне поло­ження у системі джерел національного права, що забезпечується особливим порядком внесення змін та нормативною вимогою при­ймати законодавчі акти тільки у відповідності до конституції, по­рушення чого веде до визнання їх неконституційними.

Пряма дія конституційних норм що є нормативною новелою для посттоталітарних країн, виражає втілення принципу верховенства права. Норми конституції діють як безпосередньо чинне право у національному законодавстві й у випадку колізії норм конституції та поточного законодавства їм необхідно надавати пріоритет і за­стосовувати норми конституції. Особливо важливе значення пряма дія конституційних норм має при захисті основних прав і свобод, що виражає їх пріоритет у національній правовій системі.

Конституція володіє верховенством щодо належнимчиномра­тифікованих парламентом міжнародних договорів. Останнім ча­сом дану властивість конституції розширювально тлумачать, на основі чого в тексти конституцій вносяться положення, згідно з якими міжнародно-правові акти не можуть бути трансформовані (ратифіковані парламентом) в національну правову систему у ви­падку колізії їх норм з конституційними.

4. Стабільність конституціїрозуміють насамперед як необхід­ну умову забезпечення конституційного режиму функціонування публічно-владних та громадянських інститутів. На стабільність конституції впливає адекватність заходів компетентних органів держави (насамперед парламенту) з конкретизації та деталізації норм основного закону існування в суспільстві традицій правонас- тупності та поваги до основного закону відповідного менталітету населення. Таким чином, стабільність тісно пов’язана із рівнем пра­восвідомості та правової культури у суспільстві. Готовність органів публічної влади дотримуватись положень конституції та діяти у конституційних рамках надає змогу забезпечувати ефективність конституційних норм. Стабільність конституції також залежить від інтерпретації її положень конституційними судами, що надає можливість пристосовувати їх до суспільної практики на засадах верховенства права. Інколи із стабільністю конституції пов’язують складний порядок внесення поправок до неї, однак це найімовірні­ше виражає зміст установчої влади, установчий характер основного закону.

5. Особлива процедура прийняття- внесення змін до конститу­ції здійснюється у відмінному порядку від законодавчої процедури. Це проявляється в ряді обмежень матеріального і процесуально- правового характеру, а також у поєднанні парламентської і рефе- рендної процедури прийняття нової конституції, яка може бути ухвалена тільки з дотриманням певних вимог відмінних від стан­дартів законодавчої процедури.

Функції конституції. Соціальне призначення Конституції України, її місце і роль у правовій системі України означені в її функ­ціях - основних напрямах впливу на суспільні відносини, в яких знаходять своє відображення її сутність, завдання і цілі.

Функції Конституції відображають найголовніші шляхи її впливу на розвиток держави і суспільства у сучасних умовах національного відродження України. Вони охоплюють і фактично поширюються на всі ті сфери суспільних відносин, які врегульовані Конституцією.

Види функцій Конституції визначають залежно від різних кри­теріїв і підстав. їх можна пов'язувати з функціями держави. Багато спільного функції конституції мають з функціями права. У ціло­му ряді випадків функції конституції виводять з функцій держави і права одночасно. Система таких конституційних функцій буде достатньо змістовна, але водночас різноманітна - від соціальної функції до регулятивної, від ідеологічної до правоохоронної. Ши-

роке коло найголовніших суспільних відносин, що знайшли своє закріплення в Конституції України, обумовлюють і досить широке коло відповідних функцій.

Для оптимізації їх вивчення і розуміння конституційні функції можна поділяти на основі певних ознак на різні види (групи): за сферою дії - внутрішні та зовнішні: за значенням - основні та додат­кові, які є складовими елементами основних: за сферами суспільних відносин, яких вони стосуються, - економічні, політичні, екологічні, культурні тощо; за часом дії - постійні та тимчасові. Залежно від сус­пільного призначення конституції та засобів його реалізації визна­чають соціальні функції, які поділяють, у свою чергу, на юридичні та політичні. Ці функції порівняно однорідні. Так, у юридичній функції знаходять своє вираження (втілення) конституційні основи права і правової системи в цілому. У політичній функції відображаються конституційні основи політики та політичної системи.

Серед основних функцій конституції можна виділити такі: уста­новчу, інтегративну, прогностично-перспективну, уніфікації та гар­монізації законодавства.

Установча функція конституції полягає в тому, що в ній знайшли своє закріплення найважливіші політичні та соціально-економічні інститути держави та суспільства. Роль і значення цієї функції Кон­ституції полягає в тому, що на конституційному рівні визначаються і закріплюються в конституційних нормах основоположні суспільні відносини, які в цілому складають основу для подальшого розвитку законодавства, держави та громадянського суспільства.

Це положення визначено у ст. 8 Конституції України, яка визнає дію верховенства права і найвищу юридичну силу Конституції Укра­їни, на основі якої повинні прийматися закони та інші нормативно- правові акти і відповідати їй.

Інтегративна функція конституції проявляється в тому, що кон­ституція у системі права має горизонтальний ефект. Тобто Консти­туція України закладає фундаментальні принципи права, які ви­значають зміст як норм публічного, так і приватного права. Норми конституції більш детально регламентують питання організації дер­жавної влади та місцевого самоврядування. Разом з тим численні положення конституції мають істотний вплив на приватне право, зокрема, важливе значення має Розділ II, в якому визначаються права людини й основоположні свободи. Цей розділ визначає міру державного втручання у приватну автономію індивіда, що визначає зміст поточного законодавства. У соціальному аспекті конституція 126 закладає основи взаємовідносин інститутів громадянського суспіль­ства та публічної влади на засадах верховенства права.

Прогностично-перспективна функція конституції виражає осо­бливості розвитку положень конституції у поточному законодавстві. Конституція як основне джерело національного права має важливе значення для прийняття законів, оскільки парламент зв’язаний конституцією і не може розробляти закони, які б суперечили консти­туції. У цьому відношенні конституція є основою для правотворчої роботи парламенту. Це також зумовлюється й тим, що Конституція України безпосередньо приписує приймати закони на розвиток її положень (статті 4, 10, 14, 29-56, 77, 78, 82, 103, 107 тощо).

Уніфікація та гармонізація законодавства. Конституція по від­ношенню до поточного законодавства володіє верховенством, вищою юридичною силою. Верховенство конституції означає, що парламент зв’язаний конституцією і не може довільно тлумачити її зміст, вихо­дячи за рамки, визначені Основним Законом. У випадку наявності суперечностей про зміст конституції право тлумачити її має лише суд. Згід но з принципом верховенства права тлумачення конституції здій­снюється на єдиних правових засадах. Разом з тим суд зобов’язаний тлумачити конституцію з урахуванням особливостей юридичного режиму окремих галузей, масивів законодавства. Відхилення від за­гальних правил тлумачення, виходячи з особливостей юридичного режиму правовідношення, повинно бути обґрунтованим, базуватися не на припущення, а на врахуванні істотних, соціально значущих, обставин. При трансформації норм і загальновизнаних принципів міжнародного права у діяльності органів влади необхідно врахову­вати конституційне застереження про сумісність конституційного порядку із міжнародним та визначати конкретні механізми подо­лання такої колізії з метою уніфікації права.

3.4.