КОНСТИТУЦІЯ ЯК ОСНОВНЕ ДЖЕРЕЛО КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
У вітчизняній системі джерел права найважливіше положення посідає Конституція України. Традиційно у вітчизняній літературі зазначається, що конституція - це єдиний правовий акт, за допомогою якого народ або органи держави, що виступають від його імені, встановлюють основні принципи устрою суспільства і держави, форми безпосередньої демократії, визначають статус державної влади і місцевого самоврядування, механізми їх здійснення, закріплюють права і свободи людини і громадянина[38].
Конституція України - особливий елемент правової системи України, якому належить правове верховенство по відношенню до всіх її актів. Конституція є фундаментальним правовим актом країни. Конституція оформлює національну правову систему, визначає систему засадничих цінностей та принципів, що лежать в основі національної правової системи. Важливою складовою конституції є пряма дія конституційних норм, що дозволяє урівноважувати функції законодавства і правосуддя у випадку правової невизначеності, колізій між нормами конституції та нормами поточного законодавства.На думку П. Стецюка природа конституції як форми закріплення владних відносин визначається такими рисами: 1) конституція як соціальне і політико-правове явище є винятково продуктом (витвором) європейської цивілізації загалом, логічним наслідком розвитку європейської правової і політичної культури: 2) основна причина виникнення конституцій - потреба правової фіксації на найвищому рівні зміни владних відносин (відносин державного владарювання) в процесі переходу суспільства від феодалізму (чи тоталітарного режиму) до демократії та створення правових основ подальшого демократичного розвитку суспільства і держави; 3) поява (виникнення) українських конституцій (починаючи від XVIII ст. і до наших днів) загалом відповідає процесам, що відбувалися в інших європейських країнах[39].
У романо-германській правовій сім’ї законодавство виступає головним джерелом права. Діяльність судових установ носить підза- конний характер і суди можуть тлумачити закон або «доповнювати» у випадку виявлення прогалин у приписах закону. Специфікою законодавства є те, що сьогодні воно «витісняє» сферу застосування звичаю у конституційних правовідносинах. Звичай залишає своє значення лише у царині політичних процедур, оскільки тут право полишає свободу політичної діяльності, а міра централізованого втручання за допомогою закону тут є мінімальною відповідно до принципу пропорційності та заборони надмірного втручання. У сфері конституційного права найважливішим джерелом є конституція, яка встановлює первинні норми у національній правовій системі. Однак положення конституції знаходять свій розвиток у поточному законодавстві і їх приписи мають характер «вторинних норм». Тому здається важливою у конституційній держави ієрархія норм всередині законодавства, що впливає на систему джерел конституційного права у цілому.
Конституція - це єдиний правовий акт, за допомогою якого народ або органи держави, що виступають від його імені, встановлюють основні принципи устрою суспільства і держави, форми безпосередньої демократії, визначають статус органів публічної влади, механізми їх здійснення, закріплюють права і свободи людини та громадянина. Конституція оформлює національну правову систему, об’єднує чинне законодавство, визначає основи законності та правопорядку в країні.
Як нормативно-правовий акт Конституція України володіє такими властивостями:
а) установчий характер - закладає засади організації суспільства і держави, визначає основи правового статусу особи, зміст і напрями діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, засади діяльності інститутів політичної системи та засади демократичного ладу в країні:
б) фундаментальний правовий акт - Конституція є ядром правової системи, наїї основі розробляються і приймаються нормативно- правові акти, вона закладає програму, загальні напрями право- творчої роботи у державі, консолідує систему джерел національного права:
в) найвища юридична сила - Конституція України займає найвище положення серед нормативно-правових актів, які не повинні суперечити їй, але відповідати її основним принципам та духові;
г) верховенство Конституції щодо міжнародних договорів, які вносяться у парламент для проходження процедури ратифікації: це положення стосується також належним чином ратифікованих парламентом міжнародних договорів:
д) пряма дія конституційних норм означає заснованість дій публічної влади на принципові зв’язаності правами людини й основоположними свободами. Обов’язок органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб застосовувати безпосередньо положення Конституції при наявності прогалин у праві або у випадку суперечності між конституційними нормами та нормами закону; якщо у ході правозастосування неможливо зняти таку суперечність, тоді таку колізію остаточно вирішує Конституційний Суд України;
є) особлива процедура прийняття - внесення змін до Конституції України здійснюється інакше ніж законодавчої процедури.
Це проявляється ряді обмежень матеріального та процесуально-правового характеру, а також у поєднанні парламентської і референдної процедури прийняття нової Конституції, яка може бути ухвалена тільки з дотриманням цілої низки вимог, які визначенні розділом XIII Конституції України.Такі властивості Конституції України визначають особливий характер і специфічне її положення серед джерел права, зокрема у системі нормативно-правових актів. Термін «відповідність нормативно-правового акта конституції» означає те, що такий акт повинен прийматися на основі та у порядку, визначеному Конституцією, прийнятий на реалізацію та конкретизацію її положень, узгоджуватися з її змістом та конституційними цінностями. Тйм самим забезпечується єдність правотворчої політики у державі. Тому інтерпретація норм конституції дозволяє органові конституційної юстиції узгодити зміст нормативних актів відповідно до конституції шляхом вирішення питання про нечинність окремих положень такого правового акта.
Конституційний Суд у висновку № 2-е/99 від 02.06.1999 р. витлумачив принцип вищої юридичної сили Конституції таким чином: «Однією з найважливіших умов визначеності відносин між громадянином і державою, гарантією закріпленого у статті 21 Конституції України принципу непорушності прав і свобод людини є стабільність Конституції, яка, крім інших чинників, значною мірою визначається правовим змістом Основного Закону. Наявність у Конституції України надто деталізованих положень, місце яким у поточному законодавстві, породжуватиме необхідність частого внесення змін до неї, що негативно позначатиметься на стабільності Основного Закону». Відповідно КСУ сформулював два основні положення, якими він себе вважає пов’язаним: принцип правової визначеності (правової безпеки) та принцип ієрархії нормативно- правових актів.
Принцип правової визначеності (певності, правової безпеки) передбачає чіткий і зрозумілий виклад закону, одноманітний режим його застосування, пропорційність та адекватність використання засобів для досягнення покладних цілей. У матеріальному значенні принцип правової визначеності втілюється у фундаментальному характері конституційних принципів і норм, які не можуть тлумачитися довільно. У процесуальному значенні цей принцип полягає, як безпосередньо зазначив Конституційний Суд, у стабільності конституційних норм у сенсі складної процедури внесення змін до Конституції України та встановлення певних процесуальних обмежень по суб’єктному, процедурному складу.
2.3.