МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ ТА ЗАГАЛЬНОВИЗНАНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
Обмеженість дії принципу верховенства закону зумовлено його взаємодією із нормами міжнародного права. Конституційна формула про дію міжнародних договорів, належним чином ратифікованих парламентом, як невід’ємної частини національного законодавства (ст.
9 Конституції України), фактично, означає пріоритет міжнародних договорів по відношенню до законів України. Згідно з принципом добросовісного виконання положень міжнародних договорів Україна зобов’язана насамперед забезпечити їх виконання. Про це свідчать положення багатьох законів про те, що у випадку суперечності норми закону і міжнародного договору, застосовуються положення останнього. З іншого боку, положення міжнародних договорів при їх ратифікації підлягають судовому конституційному контролю на предмет відповідності Конституції України.Міжнародний правопорядок визначає особливості правового регулювання у національному праві. Існують механізми прямої та відсильної трансформації норм міжнародного права. При прямій трансформації, яку ще називають інкорпорацією, міжнародний договір підлягає ратифікації і він набуває чинності з моменту офіційного опублікування. У випадку відсильної трансформації у законі говориться, що ті чи інші його положення будуть застосовуватися відповідно із певним договором і що у визначених випадках необхідно застосувати певний закон. Інколи методи прямої трансформації та відсилки поєднуються. Зокрема, Основний Закон ФРН визнає: «Загальновизнані норми міжнародного права є складовою частиною федерального права. Вони мають перевагу перед законами і породжують права та обов’язки безпосередньо для осіб, що проживають на території Федерації» (ст. 25). Водночас німецька конституція визначає можливість делегування суверенних прав наднаціональним інститутам на різних рівнях публічної влади, яке здійснюється на рівні звичайного закону: «Федерація може законодавчим шляхом передавати свої суверенні права міждержавним установам», а також у межах своєї компетенції федеральні землі можуть делегувати «суверенні права на прикордонні установи по сусідських справах» (ст.
24).У діяльності конституційних судів спостерігається низька активність щодо вирішення питань про конституційність міжнародних договорів. Досить значна практика з цього приводу накопичилась у діяльності німецького конституційного суду. Відповідно до закону про ФКС (§ 83) Суд вирішує, чи є певні норми міжнародного права складовими частинами федерального права і чи створюють вони безпосередні права і обов’язки для індивіда. Свої завдання ФКС Німеччини вбачає в такому: попередження небезпеки порушення загальних принципів міжнародного права судами ФРН, забезпечення взаємодії міжнародного і національного права шляхом динамічного тлумачення, тобто забезпечення правила сприятливого відношення до міжнародного права органами держави та тлумачення законів таким чином, щоб уникнути колізій із міжнародним правом.
Конституційний Суд України відповідно до сформованої ним доктрини «політичної доцільності» може надавати лише правову оцінку трансформації міжнародним договорам у вітчизняну правову систему і вказати одночасно, які конкретно їх положення не відповідають Конституції України. Таким чином, при реалізації такого повноваження орган конституційної юстиції здійснює двоєдину функцію - забезпечує верховенство Конституції щодо міжнародних договорів (тобто здійснює стримуючу функцію), а також вказує парламентові на ті положення Основного Закону, яким не відповідають положення міжнародного договору (тобто здійснює стимулюючу функцію щодо законодавця). Цей механізм сприяє визначенню правового виконання міжнародних договорів, оскільки держава не може відмовитися від їх виконання на тій підставі, що вони суперечать національному праву (ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів). Згідно з принципом поділу влади в Україні органи держави забезпечують належне виконання міжнародних угод шляхом їх ратифікації парламентом з наступною промульгацією Президентом України.
У висновку № З-в/2001 від 11.07.2001 р. у справі про Римський статут КСУ визначив Міжнародний кримінальний суд як установу, що доповнює національні органи кримінальної юстиції, юрисдикція якої на відміну юрисдикції Європейського Суду з прав людини пов’язана з ініціативою не тількидержави-учасниці, ай з власної ініціативи, коли держава, під юрисдикцією якої перебуває особа, підозрювана у вчиненні передбаченого Статутом злочину, «не бажає або не здатна проводити розсліду вапнячи порушити кримінальне переслідування належним чином».
Слід зазначити, що остаточному конституційному контролю підлягають чинні міжнародні договори шляхом розгляду консти- туційності правових актів парламенту глави держави, уряду про набрання їх чинності (імплементацію). Таке повноваження конституційних судів, як правило, обмежено тлумачиться. Тому сумнівним є положення ч. 2 ст. 89 Закону про КСУ про допустимість розгляду конституційності міжнародного договору, що набрав чинності. Це зумовлено тим, що питання про недійсність чинних міжнародних договорів вирішується тільки згідно з нормами міжнародного права (зокрема, відповідно до статей 27, 46, 65, 66 та ін. Віденської конвенції про право міжнародних договорів).
2.4.