КОНСТИТУЦІЙНИЙ СТАТУС СУДДІВ

У конституційних нормах закріплюються принципи статусу суд­дів, які знаходять належний розвиток у поточному законодавстві. Зокрема, Конституція України гарантує незалежність і недоторкан­ність суддів (ст.

Вимоги щодо ділових і особистих якостей претендентів на посаду судді. На посаду судді може бути рекомендований кваліфіка­ційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вишу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років і володіє державною мовою.

Вимоги щодо претендентів на посаду суддів конкретизуються поточним законодавством. Зокрема, це зумовлено тим, що до суддів 806

апеляційного суду та касаційної інстанції повинні встановлюва­тися підвищені вікові обмеження, а щодо суддів спеціалізованих судів - вимоги щодо досвіду роботи по спеціалізації суду. Конкре­тизація у поточному законодавстві також стосується визначення компетенції кваліфікаційних комісій суддів, встановлення гаран­тій їх безсторонності та неупередженості при вирішенні питання про надання рекомендації на призначення особи на посаду судді. Конкретизація законодавства повинна бути достатньою для того, щоб було визначено чітко процедуру встановлення критеріїв щодо складання претендентом кваліфікаційного іспиту, визначення не- упередженого складу кваліфікаційної комісії, призначення особи на посаду судді тощо.

Встановлення вікового цензу та цензу осілості спрямоване на те, щоб претендент мав певний життєвий досвід, який би дозволяв неупереджено і зважено вирішувати складні соціальні конфлік­ти, був здатен враховувати особливості конкретної справи тощо.

При цьому є виправданим встановлення додаткових критеріїв до претендентів на посаду суддів спеціалізованих судів. Так, на посаду судді спеціалізованого суду може бути призначена особа, яка «має

освіту у галузі знань, що охоплюються межами юрисдикції відпо­відного спеціалізованого суду та стаж роботи за спеціальністю не менше п’яти років» (ст. 59, ч. З Закону про судоустрій).

Відповідність функцій, що виконують суди, обумовлюють осо­бливо високі вимоги до осіб, які здійснюють судову владу на про­фесійному рівні. Крім того, до суддів ставляться вимоги морально­го характеру, які сформульовані в Раконі та набувають правового значення. Суддя повинен бути справедливим, чесним, сумлінним, об’єктивним, неупередженим, повинен зберігати свою гідність і гід­ність усієї суддівської спільноти.

Судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою безстроково в порядку, встановленому законом, а перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Голова Верховного Суду України обирається на посаду і звільняється з неї шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України.

Стаття 126 Конституції України встановлює випадки, коли суд­дя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, уразі: закінчення строку, на який його обрано чи призначено: до­сягнення суддею шістдесяти п’яти років: неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я: порушення суддею вимог щодо несумісності: порушення присяги: набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадян­ства: визнання його безвісно відсутнім або померлим: подання суддею заяви про відставку чи звільнення з посади за власним бажанням.

Розглядаючи порядок призначення (обрання) суддів, слід зверну­ти увагу на те, що він істотно відрізняється від існуючого в більшості країн Європи. Так, усі судді, за винятком вищих судових інстанцій і конституційного суду, призначаються Президентом або Прем’єр- міністром за поданням міністра юстиції.

Незалежність суддів. Незалежність суддів - найважливіший принцип організації та функціонування судової системи, тому не випадково він одержав своє втілення в законах про суди, у положен­нях яких зазначено, що судді є незалежними та підкоряються тільки Конституції України і закону. У своїй діяльності щодо здійснення правосуддя вони нікому не підзвітні.

Значення цього принципу організації судової системи - у ство­ренні для суддів таких умов здійснення їх діяльності, коли вони мо­гли б розглядати справи та приймати за ними рішення на засадах 808

Конституції та інших законів, керуючись виключно своїм внутріш­нім переконанням. Така обставина може бути забезпечена, якщо суд обмежений від будь-якого впливу, тиску на нього ззовні. Тільки в цьому випадку може бути реальною самостійність судової влади під час здійснення правосуддя.

За функціональним критерієм, окрім судді жодні інші посадові особи не вправі здійснювати правосуддя. Зокрема, це передбачає за­побігання будь-якого впливу на суддів з боку інших осіб та організа­цій під час розгляду судом конкретних справ. Розглядаючи справи, суд не пов’язаний з поглядами учасників процесу У кожному випад­ку, приймаючи рішення, суд керується законом, правосвідомістю, своїм внутрішнім переконанням, що базується на дослідженні всіх обставин справи. Персональна незалежність суддів означає, що суддя приймає рішення на основі власного внутрішнього переко­нання, на основі закону та керуючись своєю правосвідомістю. Якщо рішення ухвалюється судом у колегіальному складі, ніхто із числа судової колегії не вправі чинити на нього тиск у будь-якій формі, адже існує небезпека впливу або тиску на суддів з боку головуючого або інших суддів, які входять до суддівської колегії. Ось чому закон, процесуальними засобами має вирішити цю двоєдину проблему Зо­крема, з цією метою процесуальне законодавство передбачає ухва­лення рішення у спеціальному приміщенні - дорадчій кімнаті. Під час наради суддів там можуть перебувати лише судді, які входять до складу суду у цій справі. Присутність інших осіб не дозволяється. При здійсненні конституційного судочинства суддя вправі опри­люднити окрему думку щодо прийнятого судового рішення. Орга­нізаційна незалежність судді означає неприпустимість вчинення тиску в будь-якій формі з боку суддів, які в суді займають певні ад­міністративні посади. Також не допускається вчинення тиску на суддю у формі переведення у інший суд без його вільної згоди.

До числа гарантій незалежності суддів закон відносить: а) наяв­ність особливої процедури здійснення правосуддя: б) встановлення під загрозою відповідальності заборони втручання будь-кого в ді­яльність щодо здійснення правосуддя: в) встановлення порядку при­пинення повноважень судді; г) право судді на відставку: ґ) недотор­канність судді: д) система органів суддівської спільноти: е) надання судді за рахунок держави матеріального і соціального забезпечення, що відповідає його статусу: є) наявність особливого захисту держа­вою не тільки судді, але й членів його сім’ї, а також майна.

До числа гарантій, крім перелічених, слід було б віднести спе­ціальний порядок призначення суддів та їх незмінюваність.

Додатковою гарантією незалежності суддів є їх самоврядування. Органи суддівського самоврядування - збори, конференцій суддів та З’їзд суддів України: - вирішують питання внутрішньої організа­ції суддів: організаційного забезпечення судів та діяльності суддів; соціальних захист суддів та їх сімей; інші питання, не пов’язані із здійсненням правосуддя (ст. 102 Закону про судоустрій); погодження призначення суддів на посади судів загальної юрисдикції, заохочен­ня суддів (ст. 103 Закону) тощо.

Суддівський імунітет. Суддівська недоторканність є винятком із конституційного принципу рівності всіх перед законом і судом та за своїм змістом виходить за межі особистої недоторканності. Це зумовлено тим, що суспільство і держава, ставлячи перед суддею та його професійною діяльністю високі вимоги, зобов’язані забез­печити йому додаткові гарантії належного здійснення правосуддя. Тобто положення про недоторканність, які закріплюють один з сут­тєвих елементів статусу суддів, спрямовано на забезпечення засад конституційного ладу, поділу влади, самостійності та незалежності судової влади.

Суддівська недоторканність не є особистим привілеєм громадя­нина, який обіймає посаду судді. Це засіб захисту його професійної діяльності, передусім, інтересів правосуддя. Це засіб захисту від зо­внішнього свавілля, від будь-якого можливого тиску і переслідувань суддів у зв’язку з їх службовою діяльністю. Ускладнений порядок порушення кримінальної справи стосовно судді виступає лише як процедурний механізм і засіб забезпечення незалежності суддів.

суддів не виключає, а навпаки, передбачає їх високу відповідаль­ність за виконання поставлених перед ними завдань, дотримання ними законів, а поширене тлумачення імунітету перетворює його на особистий привілей, порушує права громадян, потерпілих від зловживань та злочинів судді.

При здійсненні правосуддя суддя повинен на основі всебічного, повного і об’єктивного розгляду справи у розумні строки прийняти правильне рішення, демонструючи при цьому високу кваліфікацію. Про рівень кваліфікації судді може свідчити кількість його судових рішень, скасованих в апеляційному порядку, винесення судових рішень із грубим порушенням закону. Особистість судді також ха­рактеризує манера спілкування із сторонами у справі, керівництва ходом процесу тощо.

Несумісність посади судді. Професійні судді не можуть нале­жати до політичних партій і профспілок, брати участь у політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати інші оплачу­вані посади чи виконувати якусь оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Суддям заборонено виконувати не властиві суду функції, тому вони не можуть бути членами комітетів, комісій з боротьби зі злочинністю та залучатися до іншої роботи, якщо це може вплинути на їх незалежність при здійсненні правосуддя^[600].

Заборона для суддів мати інший представницький мандат спря­мована на забезпечення додержання принципу поділу влади та не­залежності суду Суміщення представницьких функцій із функцією правосуддя може зашкодити судді в об’єктивному і незалежному розглядові справи. Обіймання оплачуваних посад та виконання оплачуваних робіт тягне за собою втрату суддею незалежності. Суд­дя може займатися науковою, викладацькою та творчою діяльністю лише за умови, що це не перешкоджає здійсненню ним своїх повно­важень.

Статус присяжних і народних засідателів. Народні засідателі, здійснюючи правосуддя, користуються усіма правами судді. Вони, як і професійні судді, незалежні і підкоряються лише Конституції і закону. Вироки у кримінальних справах і рішення за цивільними справами народні засідателі приймають сумісно з професійним суддею в умовах дотримання таємниці наради. Усі питання вирі­шуються простою більшістю голосів, до того ж головуючий (про­фесійний суддя) подає свій голос останнім.

Присяжні при здійсненні правосуддя не мають рівних і однакових із суддею прав. У суді присяжних повноваження у вирішенні питань кримінальної справи поділені між колегією присяжних засідателів і професійним суддею (головуючим). Головуючий у справі вирішує ви­ключно питання права. Він готує формуляр, який містить питання для присяжних, на основі чого визначають ступінь невинуватості або винуватості підсудного. Колегія присяжних вирішує питання факту і виносить вердикт, тобто рішення про винуватість або не винуватість підсудного. Виносячи обвинувальний вердикт, колегія присяжних засідателів відповідає на питання про те, чи заслуговує підсудний полегшення міри покарання. За наявності обвинуваль­ного вердикту присяжних суддя виносить обвинувальний вирок з призначенням або без призначення покарання. Можуть бути й інші варіанти рішення суду присяжних. Колегія присяжних засідателів, які розглядають справу в суді, визначається у порядку черговості.

18.5.