ПІДСТАВИ ТА СПОСОБИ НАБУТТЯ ГРОМАДЯНСТВА

Одним із перших питань, що виникають при розгляді проблеми громадянства України, як і будь-якої держави, є питання про ви­значення категорії осіб, які є громадянами України, або іншими словами, хто визнається громадянином України.

Законодавство про громадянство регулює питання набуття і при­пинення громадянства. Вирішення питань про надання чи при­пинення громадянства належить до предмета відання Президента України, органів з питань громадянства та Міністерства зовнішніх справ. До предмета відання Президента України належить: ви­значення порядку розгляду звернень з питань громадянства та їх виконання: прийняття рішень та видання указів про прийняття до громадянства чи припинення громадянства. При Президентові діє Комісія з питань громадянства, яка забезпечує підготовку рішень Президента з питань громадянства та веде відповідну переписку із заінтересованими особами.

Сьогодні функції органу з питань громадянства на території України виконують відповідні структурні підрозділи Міністерства внутрішніх справ. До предмета відання Міністерства внутрішніх справ належить: прийняття заяв з питань громадянства: підготовка необхідних матеріалів з питань громадянства: видання особам, що досягли 16-ти років, внутрішніх паспортів громадянина України: ведуть облік осіб, які набули громадянство України та припини­ли громадянство України. Протягом останнього часу дискутується питання про передання таких повноважень до предмета відання Міністерства юстиції, оскільки цей орган та його структурні під­розділи є відповідальні за реєстрацію актів цивільного стану. Тому з метою забезпечення єдиного правового режиму вирішення питань особистого статусу особи обґрунтовується ідея про такі повнова­ження органів юстиції.

У європейських країнах, як правило, внутрішній паспорт грома­дянинові не видається. Як правило, паспорт необхідний для поїздки громадян європейських країн за кордон. Це також пов’язано з тим, що особа реєструється за місцем проживання шляхом повідомлен­ня (декларування) про місце свого проживання, на підставі чого реєструючий орган вносить відповідні відомості у реєстр. Як по­свідчення особи найчастіше використовують документ про право водіння транспортним засобом.

Міністерство закордонних справ через дипломатичні представ­ництва і консульські установи вирішують питання громадянства закордоном. Зокрема, вони ведуть консульський облік, приймають заяви з питань громадянства, здійснюють підготовку відповідних матеріалів.

Способи набуття громадянства. У теорії конституційного права виділяють такі способи набуття громадянства: філіація, натураліза­ція, поновлення (реінтеграція), оптація та інші способи на підставі міжнародних договорів. Законодавство про громадянство конкре­тизує ці способи, інколи передбачає їхню комбінацію, визначає осо­бливий режим здійснення цих процедур зважаючи на статус особи як представника діаспори (типу закордонного українця, угорця, росіянина) тощо. Відповідно до ст. 6 Закону про громадянство гро­мадянство України набувається у такі способи: за народженням: за територіальним походженням: внаслідок поновлення у громадян­стві: внаслідок усиновлення: внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування: внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок встановлення батьківства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

А. Філіація. Набуття громадянства за народженням дитини може здійснюватися на підставі таких принципів права крові та права ґрунту У випадку набуття громадянства за правом крові (jus san­guinis) береться до уваги громадянство батьків особи незалежно від місця її народження. Цей принцип поширюється також і на випадки у разі набуття батьків неповнолітньої особи іншого громадянства.

Набуття громадянства за принципом права землі (jus soli) перед­бачає визнання за особою громадянства певної держави у силу факту її народження на території певної держави, незалежно від громадянства або за обставин, пов’язаних з територією, з якою фізична особа має певні відносини. Територіальними факторами може бути й місце знайдення дитини, батьки якої не встановлені або невідомі.

Ці способи набуття громадянства є основними, однак вони за­вжди поєднуються певним чином. Спостерігається при цьому тіс­ний взаємозв’язок законодавчого регулювання із цілями міграцій­ної політики держави. У випадку, якщо держава заохочує прихід мігрантів, зокрема у зв’язку із дефіцитом робочої сили певних спе­ціальностей тощо, буде надаватися перевага принципу Jus soli. У випадку ведення обмежувальної міграційної політики, ускладнення процедур набуття громадянства, як правило, принципу права крові Qus sanguinis) надається перевагу, це є домінуючий спосіб набуття громадянства.

Перевага може надаватися одному з них або ж вони можуть по­єднуватися. У законодавстві більшості держав пріоритетним вважа­ється принцип права крові, а принцип права землі застосовується як додатковий, коли родинні зв’язки не дають змоги цілком певно визначити громадянство особи. Право ґрунту, зокрема встановле­но законодавством США, латиноамериканських країн та інших. Українське законодавство надає перевагу принципу права крові, а принцип права землі застосовується лише для дітей, батьки яких є особи без громадянства (апатриди).

Закон передбачає різні варіанти набуття громадянства за наро­дженням: від батьків - громадян України, коли дитина народжуєть­ся за межами України тощо. Визначається, що особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, вважається гро­мадянином України з моменту народження (ст. 7 Закону).

Б. Натуралізація. Найбільш поширеним способом набуття гро­мадянства вважається так зване укорінення або набуття громадян­ства в порядку натуралізації, тобто надання органами державної влади громадянства особі, яка про це просить.

Натуралізація поділяється на натуралізацію, яка базується на особистому виборі, і натуралізацію за законом^[CCLXXVII]. Остання являє собою юридичний наслідок одруження іноземця з громадянином даної держави, а також усиновлення, опіки, визнання батьківства тощо. Згадані способи натуралізації визначено у ст. 6 Закону про громадянство. Законодавство більшості країн передбачає певні пе­редумови натуралізації (досягнення повноліття, письмова заява, знання мови тощо).

Згідно зі ст. 9 Закону про громадянство іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотанням прийнятті до грома­дянства України. Умовами прийняття до громадянства України є:

а) визнання і дотримання Конституції України та законів України;

б) зобов’язання припинити іноземне громадянство або неперебуван- ня в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами дер­жав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звер­татися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони); в) зобов’язання припинити іноземне громадянство, підставою якого є письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство іншої держави і протягом од­ного року з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства іншої держави до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.

Іноземні громадяни мають взяти зобов’язання припинити своє попереднє громадянство і подати про це документ, виданий упо­вноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України.

Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило не поширюється на осіб, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства Укра­їни за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої до­говірної сторони.

Декларація про відмову від іноземного громадянства-документ, в якому особа засвідчує свою відмову від громадянства іншої дер­жави і зобов’язується не користуватися правами цієї держави і не виконувати обов’язків, пов’язаних з належністю до її грома­дянства.

Зобов’язання припинити іноземне громадянство не вимагаєть­ся від іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям грома­дянства України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства.

1. Строк безперервного проживання та винятки з прави­ла. Наступна вимога до осіб, які бажають натуралізуватися, - по­стійне проживання у країні протягом певного строку (наприклад, в Швейцарії - 12 років, Швеції та США- 5 років). При цьому можуть бути і додаткові вимоги. Так, відповідно до американського законо­давства необхідно фізично перебувати у країні не менш як 2,5 року і проживати у штаті, в якому подано заяву, не менш як 6 місяців; у Швейцарії із загального строку в 12 років необхідно постійно про­живати у країні 3 роки протягом 5 років, які передували поданню заяви.

В Україні згідно з Законом для набуття громадянства в порядку натуралізації необхідно безперервно проживати на законних під­ставах на території України протягом останніх 5 років.

Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з гро­мадянином України понад 2 роки та постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад 2 роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах 396

на території України встановлюється на 3 роки з моменту надання їм статус біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в’їхали в Україну особами без громадянства, - на 3 роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні.

2. Володіння українською мовою. Умовою набуття статусу на­туралізованої особи є володіння українською мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі). Для цього особа складає іспити в місцевих органах, предметом відання яких є питання освіти й науки. У деяких країнах (Угорщина, країни Балтії тощо) також встановлюється вимога знати місцеві традиції, куль­туру, історію, з чого також претендент здає іспит.

3. Наявність законних джерел існування. Це є необхідною умовою для того, щоб претендент на громадянство України міг по­казати свою здатність прогодувати себе і свою сім’ю. Згідно із За­коном про громадянство до законних джерел існування належать: заробітна плата, прибуток від підприємницької діяльності або влас­ності, стипендія, аліменти, соціальні виплати та допомога, фінан­сова допомога від членів сім’ї, інших фізичних та юридичних осіб, що мають законні доходи. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

4. Визнання та дотримання правопорядку. Закони бага­тьох країн (США, Канада, Грузія) передбачають, що бажаючий на­туралізуватися повинен вести добропорядний спосіб життя, мати бездоганне моральне обличчя. Тому серйозною перепоною для на­туралізації у ряді країн є вчинення злочину, а в деяких країнах і судимість за злочин, вчинений до в’їзду в країну Закон України в цьому зв’язку передбачає, що до громадянства України не при­ймається особа, яка: вчинила злочин проти людства чи здійснюва­ла геноцид: засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину: вчинила на території іншої держави діяння, які визнаються законодавством України як тяжкий злочин.

В. Поновлення у громадянстві (реінтеграція) може мати місце у силу різних обставин. Особа, що вийшла з громадянства України, вирішила не вступати громадянства іноземної держави, змінилися сімейні обставини, змінилася політична, соціальна, економічна обстановка у країні нового громадянства особи, що вийшла з укра­їнського громадянства тощо. Для цього існує спрощений порядок для набуття громадянства України, що пояснюється режимом най­кращого сприяння для осіб, які нещодавно були громадянами Укра-

їни та міркуваннями гуманності. У випадку якщо така особа є іно­земним громадянином вона складає декларацію, відповідно до якої зобов’язується відмовитися від громадянства іноземної держави у разі набуття громадянства України.

Г. Оптація (вибір громадянства) має місце, як правило, у випадку переходу певних територій з однієї держави до складу іншої. Зокре­ма, згідно міждержавного договору між СРСР та ЧСР передбачало­ся, що українські, росіяни та білоруси, що проживали на терито­рії ЧСР згідно з новими міжнародними домовленостями протягом року приймали рішення про вибір громадянства. У випадку, якщо вони приймали рішення про перехід до громадянства СРСР, то їм забезпечувалося компенсація вартості майна та затрат на проїзд до нового місця проживання. При цьому спостерігалися порушення прав людини, оскільки багато лемків Прящівщини були переселені з незрозумілих причин на Волинь, а не на територію Закарпаття, де б вони могли краще інтегруватися. У свою чергу, чехи і словаки, що проживали на території Закарпаття могли визначитися щодо свої приналежності чи до ЧСР або до СРСР.

Вихід з громадянства. Припинення громадянства - це припи­нення постійного правового зв'язку особи з певною державою. У світовій практиці громадянство може припинятися, як правило, за наявності таких підстав: по-перше, правовий зв'язок особи з дер­жавою може припинятися внаслідок виходу особи із громадянства за власним бажанням, що визначається як репатріація: по-друге, у ряді країн однією з підстав припинення громадянства є примусове позбавлення громадянства.

Така підстава припинення громадянства, як позбавлення особи громадянства, звичайно, є санкцією держави по відношенню до осо­би, яка вчинила протиправні дії. У світовій практиці такий захід, як правило, застосовується лише щодо тих громадян, які набули громадянство у порядку натуралізації, і то протягом порівняно нетривалого часу після натуралізації. Наприклад, австрійський закон про громадянство, який допускає позбавлення громадянства натуралізованих громадян, забороняє це робити після спливу 6-ти років з моменту натуралізації (абзац 3 §34 закону).

Україна, йдучи шляхом втілення у законодавстві нашої держави прогресивних положень міжнародного права, зокрема, засад, що визначені Загальною Декларацією прав людини (стаття 15), відпо- 398

відно до якої кожна людина має право на громадянство і ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства, не передбачає такої підстави припинення громадянства.

Аналіз положень чинного законодавства України, які регулюють питання припинення громадянства свідчить, що в його нормах вті­лені демократичні засади, які містяться у міжнародно-правових документах. Так, відповідно до ст. 15 Загальної Декларації прав людини та ст. 8 Конвенції про скорочення безгромадянства кожна людина має право на громадянство, ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства.

Це демократичне положення знайшло своє втілення у ст. 25 Кон­ституції України, відповідно до якого громадянин України не може бути позбавлений громадянства або права змінити громадянство. Отже у законодавстві України встановлюється заборона на позбав­лення громадянина України громадянства. Жоден державний ор­ган, жодна посадова особа не можуть вчинити таке за будь-яких обставин, оскільки, загальновизнано, що позбавлення людини гро­мадянства суперечить її природним правам.

Відповідно до законодавства України громадянство може при­пинятися з різних підстав. Припинення громадянства може бути пов'язане з бажанням людини набути громадянство іншої держави, що обумовлює припинення громадянства України. Громадянство може припинятися і в тому випадку, коли громадянин України вчи­нив дії, що за законодавством унеможливлюють перебування його в громадянстві України.

Згідно з Конституцією України (ст. 4) підстави припинення гро­мадянства України визначаються законом. Власне перелік підстав, за якими може бути припинено українське громадянство та порядок його припинення, визначено у Законі про громадянство України.

Відповідно до Закону (ст. 17) громадянство України може припи­нятися за такими підставами: 1) внаслідок виходу з громадянства України: 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підстава­ми, передбаченими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

А. Вихід з громадянства (ст. 18 Закону). Припинення громадян­ства за цією підставою здійснюється у певному порядку. Вихід з громадянства України здійснюється за клопотанням особи на під­ставі рішення уповноваженого органу держави. Проте одного лише клопотання заінтересованої у виході із громадянства особи недо­статньо. Вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянстваУкраїни, в Україні притягнено як обвинувачену у кримінальній справі, або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає вико­нанню. Таким чином, припинення громадянства України внаслідок виходу з громадянства є результатом вільного волевиявлення особи, яка бажає набути громадянство іншої держави.

Б. Втрата громадянства. За певних обставин, коли громадяни­ном України вчинено дії, що порушують законодавство нашої дер­жави, громадянство України може бути втрачене. Отже, наступною підставою припинення громадянства України є його втрата.

Згіднозіст. 19 Закону громадянство України втрачається: 1)якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави; 2) якщо іноземець набув гро­мадянство України і не подав у порядку, передбаченому Законом, документ про припинення іноземного громадянства або деклара­цію про відмову від нього; 3) якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство; 4) якщо особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відо­мостей або фальшивих документів; 5) якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, нароботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самовря­дування іншої держави.

В. Позбавленнягромадянстває персональним заходом і виступає санкцією держави щодо особи, яка вчинила заборонене діяння. Як правило, така санкція застосовується до натуралізованих громадян і протягом порівняно нетривалого терміну після надання їй грома­дянства держави. Український закон таку підставу не передбачає.

У колишньому СРСР така підстава припинення громадянства, як позбавлення особи громадянства, була закріплена у законодав­стві і застосовувалась на практиці. Позбавлення громадянства передбачав Закон «Про громадянство СРСР» 1978 року.

Така підстава припинення радянського громадянства могла застосовуватись за рішенням Президії Верховної Ради СРСР у ви­ключних випадках і по відношенню до тих осіб, які вчинили дії, що ганьблять звання радянського громадянина. На практиці ж по­збавлення радянського громадянства головним чином застосову­валося щодо радянських громадян, які були «незручними» для того режиму, а отже, небажаних для нього (дисидентів).

10.3.