ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ

Конституційний лад виступає передумовою реалізації установчої влади, формальним втіленням якої є прийняття конституції, яка є Основним законом суспільства! держави та володіє вищою юридич­ною силою.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду у Розділі І Кон­ституції України закріплюються основи конституційного ладу. Зо­крема, визнання статусу української мови як державної відповідає державотворчій ролі української нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі¹. В іншій справі Конституційний Суд так і залишив відкритим це питання, лише зазначивши, що:

Положення «носієм суверенітету... є народ» закріплює принцип народного суверенітету, згідно з яким влада Українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною, тобто органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють владу в Україні, що походить від народу.

На думку Конституційного Суду України, положення частини третьої ст 5 Конституції України треба розуміти так, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі^{[141] [142].}

Поняття конституційного ладу. Категорія конституційного ладу охоплює найважливіші інститути держави та суспільства, виражає співвідношення конституції і політики, держави і права, визначає організацію та процедурні засади конституційної держави. Система суспільних відносин у механізмі конституційного ладу втілюється у принципі мінімальної достатності конституційно-правового ре­гулювання.

Принцип мінімальної достатності конституційного регулюван­ня втілює здобутки вітчизняної науки конституційного правау кон­тексті світового розвитку конституціоналізму Конституція України як загальносуспільна цінність закріпила ідеї та теорії, національні традиції та цінності конституціоналізму, є відображенням демокра­тизму, гуманізму, наступності, історизму, наукової обґрунтованості у праві. Конституція не може втручатися у всі сфери суспільного й державного життя, а лише закладає основи правового регулюван­ня у поточному законодавстві через норми-цілі, норми-принципи, установчі норми, норми-визначення тощо. Аналіз положень Кон­ституції України дозволяє зробити висновок, що за своїм змістом конституційний лад в Україні є ліберально-демократичним. Тому більш вдалим є розуміння того, що Основний закон визначає безпо­середньо окремі параметри конституційного ладу Конституційний Суд стоїть на позиції, що засади конституційного ладу визначені у Розділі І Конституції України, які можуть бути змінені за процеду­рами у відповідності до ст. 72 та розділу XIII Основного закону^[143].

Принцип мінімальної достатності з науково обґрунтованих пози­цій дозволив визначити провідні інститути конституційного права із врахуванням стану конкретно-історичного розвитку українського суспільства. Серед таких можна виділити інститути основних прав і свобод, державного та суспільного ладу, організацію та процедури здійснення публічної влади, основи системи національної безпеки, права саморозвитку української нації, корінних народів і націо­нальних меншин, право на власність та свободу підприємницької діяльності, сім’ю та материнство тощо.

Українська держава є продуктом розвитку суспільства, держав­на організація черпає свою силу в організації та структуризації суспільства. Розвинене суспільство, яке базується на механізмах саморегуляції та самоорганізації, дозволяє створити ефективну та сильну державу. Об’єднання різноманітних інтересів у суспільстві, організація єдності національного, релігійного, світоглядного чи іншого порядку можливе через досягнення політичної єдності. Тому політику необхідно розглядати як засіб інтеграції різноманітних інтересів суспільства у єдиному державному механізмі на засадах верховенства права та конституції. Встановлюючи та гарантуючи свободу політичної діяльності, Конституція визначає засади її ле- гітимності.

Засобами стримування та попередження нелегітимної політичної діяльності виступають превентивні та репресивні засоби правової охорони Конституції України, засоби конституційно-правової відпо­відальності, конституційна юстиція, правові процедури розв’язання політичних конфліктів. Саме тут відшуковується та межа, яку не можуть переступати органи публічної влади, приймаючи соціально- політичні рішення та вирішуючи спори (конфлікти) політичного ха­рактеру. Тому конституція виражає верховенство права у політичній сфері, визначає правові основи політичної діяльності.

З цих положень можна вивести наступне розуміння категорії конституційного ладу. Основи конституційного ладу України - це юридичний режим (правовий порядок) організаційних та проце­дурних засад інтеграції особи, суспільства і держави, заснований на принципі мінімальної достатності конституційно-правового ре­гулювання.

Конституційний лад України є вираженням національного типу конституційної системи, яка має перехідний (транзитний) харак­тер. Транзитний характер конституційного ладу (системи) України найбільшою мірою проявляється у засадах організації та діяльнос­ті публічної влади. У нормативному розумінні Конституція Украї­ни забезпечує можливість розвивати зміст основних суспільних і публічно-владних інститутів.

Структура конституційного ладу. Політична інтеграція ґрун­тується на досягнення консенсусу між політичними інститутами. Результати парламентських виборів 2006 р. показали, що в умовах сучасної кризи представницької демократії політичним силам до­рого коштує здійснення виборчої кампанії на відверто популіст­ських, часто діаметрально протилежних позиціях. Бо не у різкому протистоянні полягає призначення політичних партій, а у сприянні формуванню та вираженні політичної волі народу Оскільки при­йняття владних рішень базується на компромісі, то кардинальний відхід від політичних цілей може дестабілізувати суспільство. Тому партії у ході своїй політичній діяльності повинні відповідально під­ходити до формування власного курсу і пропонувати зважені, не- радикальні методи управління суспільними справами. Основою цього є досягнення консенсусу з приводу основоположних ціннос­тей, які забезпечуються конституційним захистом та загальним визнанням у суспільстві. Якщо у суспільстві виникає певна про­блема, тоді необхідно забезпечити вільний демократичний дискурс із максимальним інформуванням населення щодо позитивних і негативних сторін окремих варіантів владних рішень.

Однак виникає питання, на якій основі може базуватися суспіль­ний консенсус, іншими словами - політична і соціальна інтеграція у суспільстві. Інституційною основою політичної і соціальної інте­грації в умовах демократичного суспільства є основні права і сво­боди, гідність і свобода індивіда. Здійснення основних прав може наповнюватися реальним змістом за умови планомірного розвитку інститутів правового та соціального захисту Здається очевидним, що права людини служать об’єктивним мірилом ефективності дер­жавної влади, тому вони водночас є межею діяльності всякої пу­блічної влади.

Тому структура конституційного ладу складається із ряду компо­нентів, серед яких можна виділити конституційну традицію, кон- тинуїтет, належну організацію публічної влади, належну правову процедуру, гарантії конституційного ладу тощо

За своєю суттю конституційний лад становить певний усталений тип конституційно-правових відносин і за своїм змістом опосередко­вує передбачені та гарантовані Конституцією державний і суспіль­ний лад, систему демократичного устрою, конституційно-правовий статус особи тощо^[144]. Тобто конституційний лад є каркасом консти­туційної державності, визначає основні напрями організаційних та правових форм діяльності суб’єктів конституційно-правових від­носин.

Категорія «конституційний лад» почала вводитися у науковий обіг у вітчизняній літературі у 90-их рр. XX ст. і його розуміння на сьогодні викликає численні дискусії у наукових колах. До цього часу здебільшого мірою оперували поняттями «державний лад» та «сус­пільний лад».

Зміст юридичної конструкції ч. З ст. 5 Конституції України відо­бражає загальний принцип взаємодії інститутів безпосередньої та представницької демократії при визначенні та правовому захисті основоположних цінностей українського суспільства, тобто право­вий порядок взаємодії суспільства і держави.

З іншого боку, поняття конституційного ладу вносить, на думку В. Чиркіна, елементи невизначеності, можливості неоднозначно­го тлумачення і його вживання є проблемним із точки зору юри­спруденції^[145]. Така неоднозначність розуміння конституційного ладу пов’язана із його політичним і соціальним змістом, сутність його зводиться до втілення певної моделі взаємодії або інтеграції інсти­тутів суспільства і держави. Тому В.

Тобто основоположні ідеї та принципи національного права ле­жать в основі позитивного закріплення статусу суб’єктів права, яке повинно відповідати вимогам рівності, справедливості, свободи. Оскільки національний правопорядок, у тому числі конституційний ґрунтується на системі певних соціальних цінностей та традицій, то в кожній країні існує власна, оригінальна сукупність конституцій­них норм, практика їх застосування та реальний стан конституцій­них правовідносин. Відповідно це відображається на інституційній основі та організації суспільства і держави у різних країнах світу. Залежно від спрямованості конкретної країни на системоцентрист- ську (колективістську, соціалістичну і т.п.) або персоноцентристську моделі організації суспільних і публічно-владних інститутів форму­ється власна оригінальна система основоположних конституційних засад, які засновані на відповідних соціальних цінностях. Тому у компаративному плані складно говорити про конституційний лад, а скоріше можна вести мову про конституційну систему.

Поняття та зміст конституційної системи. Конституційні сис­теми складають основу національного правопорядку та втілюють функцію конституційного права із забезпечення політичної інте­грації суспільства і держави, посилення соціальної активності та відповідальності приватних осіб і асоціацій у боротьбі за певний соціальний інтерес, упорядковують і стабілізують стан правової ви­значеності суб’єктів права у правовідносинах. Конституційне право забезпечує баланс індивідуальних та колективних інтересів шляхом нормативного упорядкування процедур вирішення справ публічно­го (загального) значення. Залежно від ступеня забезпеченості тако­го інтересу конституційна система може носити персоноцентрист- ський або системоцентристський характер. Принаймні для кожного типу конституційної системи характерне поєднання: філософських, соціально-економічних, політично-етичних, релігійно-традиційних витоків конституційного права: структури джерел конституційного права та обслуговуючої її юридичної техніки; правової інфраструк­тури та юридичного стилю юристів. Конституційне право має гори­зонтальну структуру оскільки його норми і принципи пронизують усю національну правову систему, тобто мають пряму дію. Отже, обов’язком для законодавця є подальший розвиток конституційних норм і принципів, а у сфері управління та правосуддя - ухвалення обґрунтованих рішень на основі формального закону, який пови­нен відповідати вимогам справедливості, розумності та економії процедур по його реалізації.

Класифікація конституційних систем ґрунтується на характе­ристиці горизонтальної структури конституційного права, в яко­му повинен домінувати певний елемент. Відповідно до цього кон­ституційні системи можна класифікувати за основним критерієм - традицією права, а система джерел права та їх інтерпретація (тлу­мачення), правовий стиль, а також правова інфраструктура-є до­датковими критеріями.

1. Традиція права проявляється у таких елементах: 1) правонас- тупності, тобто тривалості основних правових інститутів: 2) стій­ких історичних, філософських, релігійно-етичних витоках права: 3) усвідомлення та ставлення людей до ролі права у суспільстві. Пра- вонаступність виражається у тому, що система законодавства має

відносно стабільний характер, нове законодавство розробляється і приймається на основі «старих» норм. На думку К. Осакве, право­ва традиція - це глибоко укорінені у свідомості людей та історично зумовлене їх відношення до ролі права у суспільстві, природі пра­ва та політичної ідеології, а також до організації і функціонуван­ня правової системи. Зокрема, на формування західної традиції конституційного права вплинули ідеї верховенства основних прав і свобод над публічною владою, поділ влади, істотна роль у суспіль­ному середовищі юристів, парламентаризм, демократія, система правового захисту конституції тощо. Характерними рисами західної традиції права також є високий рівень правової культури, засно­ваної на легітимних і пуританських принципах, а також підтримка загального поняття правової держави, сформованої під впливом філософії природного права.

2. Система джерел права. Право як соціальне явище, культурний феномен характеризується певною системою джерел, що обумовлює структуру системи права, яка може бути диверсифікованою залеж­но від її типу. Така диверсифікація обумовлена тим, що конститу­ційне право володіє порівняно високим ступенем самоорганізації в силу особливостей механізму взаємодії статутного права (зако­нів) та прецедентного права. На самоорганізацію конституційного права впливають також конституційні звичаї, які мають важливе значення у політичній діяльності учасників конституційних право­відносин.

По суті система джерел права ґрунтується на його історичних, філософсько-етичних, соціально-економічних витоках. У системі соціалістичного права домінують, як правило, політично-ідеологічні витоки права, оскільки право розглядається в якості інструмента політики та ідеології (позитивне закріплення панівної ідеології та незмінюваної системи цінностей). Навпаки, західна традиція кон­ституційного права ґрунтується на ідеях верховенства права, кон- тинуїтету, правонаступності інститутів публічної влади, принципів обмеженого правління, демократії, верховенства основних прав і свобод тощо.

3. Правова інфраструктура. Правова дійсність завжди супро­воджується певною інфраструктурою, яка залежить від правових традицій та структури юридичної професії. Наприклад, спеціаліза­ція юристів у системі загального права на соліситорів та баристерів базується на існуванні ґрунтовного правового аналізу множини судових прецедентів та їх узгодження із статутним правом, яке на- 212

буває все більшої ваги, та функцій представництва клієнтів перед третіми особами та судами й іншими юрисдикційними установами. Правова інфраструктура як якісна, змістовна ознака правової сім’ї дає змогу «зняти» поставлену К. Цвайгертом і Г. Кьотцом проблему щодо можливості класифікації правових сімей незалежно від юри­дичного режиму права, який може, зокрема, проявлятися у його по­ділі на публічне й приватне у романо-германській правовій сім’ї.

Таким чином, конституційну систему характеризує система пра­вового захисту конституції та певний тип конституційної юриспру­денції. Заданим критерієм можна виділити англо-американську та європейську конституційну системи. Оригінальною є мусульман­ська конституційна система у тих країнах, де найважливішу роль у захисті конституції відіграють релігійні органи влади (наприклад, в Ірані таку роль виконує рада старійшин на чолі з аятолою).

4. Правовий стиль юристів залежить від наявних правових ре­жимів, які визначають особливості функціонування правових сімей, при прийнятті правових рішень він втілюється у юридичній техніці юристів, починаючи від законодавчої техніки, закінчуючи технікою визнання судами узгоджувальних, примирювальних процедур в рамках третейського арбітражу Багатоманітність правових режи­мів і процедур прийняття юридичних рішень свідчить про високий ступінь розвитку правової системи, їх бідність - навпаки, свідчить про формування або про транзитний (перехідний) стан конститу­ційної системи.

Про конституційні системи можна говорити при дослідженні глобальних тенденцій розвитку інститутів конституційного права, коли необхідно застосовувати методологічний апарат науки порів­няльного правознавства. У контексті дослідження специфічних рис інститутів конституційного права окремої країни достатньо оперу­вати поняттям конституційний лад. При цьому необхідно звертати увагу на системоутворюючі елементи національної конституційної системи, які власне й становлять конституційний лад конкретної країни, її конституційний порядок. Основною проблемою тут вба­чається роль конституції у регулюванні фундаментальних засад організації та діяльності суспільних та публічно-владних інститутів, загальних закономірностях конституційно-правового регулювання, співвідношення між законодавчою політикою та конституційною юстицією.

У вітчизняній літературі підкреслюється роль конституції як фор­ми уособлення верховенства права, сутності та спрямованості полі­тики Української держави. Тому верховенство права є вираженням проведення такої політики, яка відповідає потребам суспільства і не може виходити за межі права, високих моральних принципів, за­кладених у ньому^[147]. Отже, конституція закладає основи здійснення політики державою, яка ґрунтується на засадах справедливості, моральності, раціональності, виваженості, взаємодії та співпідпо- рядкованості різних політичних сил у суспільстві на основі права. По суті необхідно досліджувати проблеми мінімальної достатності конституційно-правового регулювання, що дає змогу зрозуміти сут­ність категорії конституційного ладу.

Конституційний лад України виражає визначальні засади конституційно-правового регулювання, основи здійснення полі­тики державою відповідно до принципу верховенства права. Мож­на констатувати, що здійснення політичного курсу в державі поза межами верховенства права є своєрідною формою посягання на конституційний лад і попередження таких випадків забезпечується заходами конституційно-правової відповідальності.

Як стверджується у вітчизняній літературі, поняття конститу­ційного ладу виводиться з категорії суспільного і державного ладу^[148], головним чином опосередковує їх^[149]. Характерною рисою поглядів російських вчених^[150] на сутність конституційного ладу є те, що вони основну увагу звертають на організацію державної влади, приділя­ючи обмаль уваги інститутам власності, сім’ї, материнства, влас­ності, екологічної безпеки тощо, які набувають важливого значення вже сьогодні.

У німецькій конституційній доктрині під конституційним ладом розуміють «конкретний стан політичної єдності та соціального ре­гулювання», що базується на вирівнюванні розвитку федеральних земель та відповідних вимог до земель¹¹. Аналізуючи категорію «основи суспільного ладу», В. Чиркін вважає, що питання про «кон­ституційний лад» можливе тільки у загальнотеоретичній, загально- філософській, максимально абстрактній формі^{[151] [152].}

Професор В. Погорілко визначає конституційний лад України через його сутність, яка обумовлена перехідним характером суспіль­ства, держави і права; зміст, який опосередковує основні інститу­ти, закріплені в Основному законі; певні правові форми як систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин^[153]. Тому конституційний лад України розкривається як система сус­пільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і за­конами, прийнятими на її основі та відповідно до неї^[154].

6.2.