ПРОЦЕДУРА РОЗГЛЯДУ СПРАВ У КОНСТИТУЦІЙНОМУ СУДІ

Існує визначений законом процесуальний порядок розгляду спо­рів у Конституційному Суді. З предметом розгляду спорів у судах тісно пов’язана їх підвідомчість, яка визначається законом.

Поняття конституційного судочинства. Конституційне судо­чинство можна розглядати у двох значеннях: у широкому розумінні як конституційний процес, аувузькому-як один із різновидів кон­ституційного процесу. Оскільки питаннями конституційного проце­су є порядок внесення змін до Конституції, прийняття законів, при­тягнення Президентау порядку імпічменту, то найбільш вірогідною буде друга точка зору. Тому помилково ототожнювати конституційне провадження із конституційним процесом^[642], оскільки Законом про

Конституційний Суд визначено вісім видів конституційних про­ваджень і вирішення конституційних спорів не можна пов’язувати із провадженням, зважаючи хоча б на принцип диспозитивності конституційного судочинства.

Отже, конституційне судочинство - це порядок розгляду кон­ституційних спорів у Конституційному Суді, який втілюється у послідовності стадій в залежності від особливостей консти­туційного провадження з окремих категорій справ.

Поняття підвідомчості спорів Конституційного Суду. У ві­тчизняній доктрині конституційного права інколи із скептицизмом сприймається ідея, що Конституційний Суд вправі розглядати право­ві спори. Прибічники такої точки зору виходять з міркування, що ме­тою діяльності КСУ є забезпечення публічного інтересу, тобто завдань конституційної юрисд икції та утвердження верховенства Конституції України як основного закону на всій території держави.

Така позиція має свої недоліки, оскільки публічний інтерес тлу­мачиться по-різному окремими органами публічної влади. Згідно із засадами конституційної держави Основний закон надає засоби правового захисту приватним особам, які реалізуючи їх, також за­безпечують публічний інтерес.

Отже, підвідомчість Конституційного Суду України - це певне коло спорів конституційно-правового характеру, які вирішує даний орган влади згідно з визначеною законом про­цедурою. Підвідомчість конституційної юрисдикції також обумов­лена практикою Конституційного Суду по самообмеженню власної юрисдикційної діяльності (зокрема, питання конституційної право­мірності, співвідношення питань конституційності та законності, доктрини «політичної доцільності», «конституційного контролю», самообмеження при інтерпретації Конституції тощо).

Принципи конституційного судочинства Конституційного Суду. Виводяться із положень Конституції і законів України, які регулюють засади діяльності судової влади, із сутності конститу­ційного судочинства, його положення серед інститутів правового захисту

Відповідно до цього та з урахуванням системи загальних прин­ципів гарантування конституційного ладу можна вивести наступ­ні принципи конституційного судочинства в Україні: 1) принцип колегіальності: 2) принцип публічності: 3) принцип доступності правового захисту; 4) принцип диспозитивності; 5) принцип суб- сидіарності; 6) принцип рівності сторін; 7) принцип змагальності;

8) принцип повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи;

9) принцип безпосередності та неупередженості судового розгля­ду; 10) принцип мови судочинства; 11) принцип обґрунтованості рішень та висновків Суду; 12) принцип обов’язковості рішень та висновків Суду

Слід зазначити, що принципи конституційного судочинства сформульовані, виходячи із досвіду розвитку правозахисник інсти­тутів та природи конституційної юстиції в Україні. Вони походять від сутності держави та публічної влади, основ конституційного ладу України.

Принцип колегіальності. Суд формується як колегіальний ор­ган судової влади і складається з 18 суддів. Це є однією із важливих засад винесення Конституційним Судом обґрунтованих та виваже­них рішень.

Колегіально Судом вирішуються найважливіші питання судо­чинства: відкриття чи відмова у конституційному провадженні, призначення справи до слухання, призначення судді-доповідача, зупинення провадження у справі, винесення остаточного рішення, звільнення з посади судді тощо. Своєрідною формою колегіальності виступають постійні комісії Конституційного Суду, які вирішують питання організації внутрішньої діяльності Суду, а також тимчасові комісії для додаткового дослідження питань, пов’язаних з консти­туційним провадженням у справі, із залученням фахівців у відпо­відних галузях права (статті 33, 34 Закону).

Пленарне засідання згідно з ч. З ст. 51 Закону КСУ є повноваж­ним, якщо на ньому присутні не менше 12 суддів (кворум Суду), а засідання КСУ є повноважним, якщо на ньому присутні 11 суддів (ч. 5 ст. 50). Рішення приймаються на пленарному засіданні, якщо за них проголосувало не менше 10 суддів (ч. 4 ст. 51 Закону). Прин­цип колегіальності не може обмежувати право судді на вираження окремої думки у письмовій формі (ст. 64). Однак суддя, що виразив окрему думку з рішення, зобов’язаний підписати рішення Суду (ч. 5 ст. 63), чим забезпечується принцип колегіальності. По суті згідно зі змістом Закону про КСУ колегіальність можна розуміти як недопу­щення винесення рішень інакше як правомочним складом Суду.

Принцип публічності конституційного судочинства включає гласність судового процесу його повне фіксування технічними за­собами та відкритий розгляд справ. Загальною конституційною вимогою є гласність судового процесу (п. 7 ст. 129) та його повне фіксування технічними засобами. Розгляд справ на пленарному засіданні може проводитися у формі усних та письмових слухань (§30 Регламенту). Особливість письмових слухань у КСУ полягає в тому, що Суд у складі колегії досліджує у пленарному засіданні пра­вові позиції учасників провадження, викладені у формі документів, матеріалів, що характерно для вирішення питання про конститу- ційність правових актів або окремих їх положень конституційних органів держави.

Якщо відкритий розгляд справи може призвести до розголошення державної чи іншої таємниці, що охороняється законом, справа за ухвалою Суду розглядається на закритому пленарному засіданні.

Рішення та висновки Конституційного Суду України оголошу­ються публічно, а також підлягають офіційному опублікуванню у «Віснику Конституційного Суду України» та інших офіційних ви­даннях України.

Принцип доступності правового захисту. Конституційний Суд не вправі відмовити у правовому захистові. Принцип доступ­ності конституційного правосуддя є фундаментальною основою для функціонування ефективних засобів правового захисту в Україні. Правовий захист органом конституційної юстиції усіх суб’єктів конституційно-правових відносин насамперед забезпечується офі­ційним тлумаченням норм та принципів права, а також важливе значення має інститут конституційного контролю.

У захистові особі може бути відмовлено (ст. 45 Закону) якщо від­сутнє право на конституційне звернення, конституційне звернення не відповідає процесуальній формі (статті 39, 42 Закону), спір непід­відомчий Суду. Також необхідно підкреслити, що КСУ по відношен­ню до загальних судів не виступає суперревізійною інстанцією.

Доступність конституційного правосуддя виключає будь-які форми тиску на суб’єкта конституційного подання, звернення, пов’язаного з його участю у розгляді справи у Конституційному Суді України. Бажано передбачити у законодавстві відповідальність осіб за перешкоджання у здійсненні конституційного правосуддя, зо­крема участі у конституційному провадженні його учасників.

Принцип диспозитивності. Конституційне провадження може бути відкрите Судом тільки у випадку звернення уповноваженої осо­би (статті 40, 41 Закону). Здійснення конституційного судочинства можливе тільки за ініціативою суб’єкта конституційного подання, конституційного звернення. Тобто це означає зв’язаність консти­туційного правосуддя ініціативою заявника, а також предметом звернення. Суб’єкт конституційного подання, звернення відповідно до процесуальної форми звернення самостійно визначає предмет конституційно-правового спору, формує його доказову базу.

Однак на відміну від інших форм судочинства право ініціювання припинення конституційного провадження шляхом укладання ми­рової угоди не припускається. Суб’єкт може відкликати звернення (ст. 44 Закону) за письмовою заявою до дня розгляду звернення на пленарному засіданні Суду, учасник провадження може сприяти також припиненню конституційного провадження шляхом скасу­вання правового акта, що не відповідає Конституції України.

Принцип субсидіарності. Конституційний Суд служить додат­ковим інститутом захисту основних прав у системі органів публічної влади, що виражає сутність даного принципу. Органи публічної влади та посадові особи повинні неухильно належним чином вті­лювати в життя і застосовувати норми Конституції України як без­посередньо чинне право. Зміст принципу субсидіарності полягає в тому, що тільки на КСУ покладено завдання по захисту Конституції України шляхом визнання неконституційними правових актів ви­щих органів державної влади чи їх окремих положень (п. 1 ст. 13 Закону).

Отже, Конституційний Суд України виступає додатковою га­рантією верховенства Конституції, основних прав і свобод, кон­ституційного ладу. Конституційний Суд, його юрисдикція служать надійною гарантією правової визначеності, належного правового регулювання та стабілізації публічно-владних відносин. У контексті захисту основних прав і свобод конституційна юрисдикція є остан­нім пристанищем, коли всі інші засоби правового захисту вичерпа­но. Однак субсидіарність є неповною, оскільки в Україні відсутній інститут конституційної скарги, що дозволяло б оскаржувати акти і дії органів влади, які порушують основні права і свободи.

Принцип рівності сторін перед законом і Судом. Даний принцип доповнює принцип диспозитивності і його зміст полягає в тому, що кожній із сторін, їх представникам належать рівні права та можливості у відстоюванні власної правової позиції. Конститу­ційний Суд не є зв’язаний доводами ні однієї із сторін незалежно від її правового статусу. Не допускається обмеження або надання переваг будь-якій стороні за будь-якою ознакою.

Володіючи рівними процесуальними правами, сторони також несуть і рівні процесуальні обов’язки, пов’язані, зокрема, із формою звернення, підпорядкуванням встановленого порядку проведення пленарних засідань Суду У разі виявлення неповаги до Суду або вчинення перешкод проведенню пленарного засідання порушник випроваджується із Залу засідань і притягається до встановленої Законом відповідальності (ст.

Принцип змагальності (ст. 129 Конституції) випливає із юри­дичної природи правосуддя, однак носить специфічний характер у конституційному судочинстві. Сутність конституційного судочин­ства полягає у відстоюванні публічного інтересу, який пронизує процесуальні процедури у Конституційному Суді і тому тут даний принцип має своєрідне забарвлення.

Принцип змагальності полягає у свободі сторін формулювати власну правову позицію у справі, наводити належну її аргумента­цію. Провадження у справі здійснюється у формі доведення доказів сторонами на користь власної позиції у справі.

Як зазначалося, змагальність у конституційному судочинстві має свої особливості. На відміну від цивільного судочинства, де наявний матеріально-правовий інтерес у сторін, у Конституційному Суді сторони забезпечують баланс між публічним і приватним інтер­есом шляхом вирішення Судом питання про відповідність правового акта Конституції або офіційного тлумачення Конституції і законів України.

Принцип повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи (ст. 54 Закону). Цей принцип відіграє важливу роль для вине­сення Конституційним Судом виважених та обґрунтованих рішень. З цією метою Колегія суддів під час підготовки матеріалів справи має право витребувати в учасників провадження необхідні матеріали, документи та відомості, що стосуються справи; призначити екс­пертизу; викликати необхідних осіб у пленарне засідання.

Важлива роль у забезпеченні повноти та всебічності розгляду справи належить судді-доповідачеві. З цією метою він залучає для консультацій, проведення перевірок, дослідження документів спе­ціалістів, надсилає копії конституційних звернень, подань органам та посадовим особам, що прийняли оспорюваний правовий акт з пропозицією викласти пояснення по справі (§13 Регламенту).

Виражені письмово чи усно правові позиції учасників прова­дження сприяють Конституційному Суду знайти єдину основу для забезпечення балансу інтересів між органами публічної влади, за- 869

безпечити публічний інтерес у цілому. Співставлення різних пра­вових позицій у справі сприяє Конституційному Суду виробляти основоположні рішення, які можуть бути взяті за основу розгляду наступних аналогічних справ, забезпечити наступність інститутів публічної влади та правову визначеність і стабільність правовід­носин.

Принцип безпосередності та неупередженості судового розгляду. У всіх процесуальних процедурах КСУ повинен дотриму­ватися безпосередності при судовому розгляді. Суд не зобов’язаний виходити тільки з тих обставин, на які посилаються учасники кон­ституційного провадження. Конституційний Суд- це не апеляційна інстанція, він не є пов’язаний із рішеннями інших судів, в яких мо­жуть бути встановлені обставини, що мають значення для справи. Навпаки, винесення рішення, надання висновку Конституційним Судом суттєвим чином впливає на правотворчу та правозастосовчу практику, зокрема на практику розгляду справ у загальних судах.

Важливу роль у конституційному судочинстві відіграє і потребує належного правового регулювання у Законі та Регламенті КСУ про­блема доказів і доказування. Це важлива гарантія неупередженості та безпосередності конституційного правосуддя, атакож винесення обґрунтованих і вмотивованих рішень.

Доказування органом конституційної юстиції визначається таки­ми факторами: а) питаннями права, тобто конституційно-правовим характером спору, якщо його розгляд не входить у компетенцію ін­ших органів влади: б) дослідження фактичних даних за допомогою спеціальних процесуальних засобів; в) встановленою процедурою доказування на всіх стадіях конституційного провадження^[643].

Г. Штайнбергер вважає, що надання конституційним судам повноважень по повному дослідженню справи як щодо самих фак­тів, так і щодо закону посилить владу суду і позбавить його від необхідності посилатися лише на пояснення. Тому наслідок кон­ституційного судового розгляду у більшій мірі буде визначений фактичними обставинами справи. Це дасть змогу врахувати матеріали інших судів, забезпечити самостійність досліджень конституційної юрисдикції у контексті попередження будь-яких голослівних тверджень з приводу фактів з боку адміністративних та юридичних органів^[644].

Спираючись на процесуальні засоби дослідження фактичних об­ставин справи, Конституційний Суд зможе неупереджено винести виважені, обґрунтовані рішення. Це буде мати надзвичайно важ­ливе значення при розгляді спорів про компетенцію між органами влади, при конституційному контролі актів про призначення вибо­рів, референдуму, про притягнення до відповідальності Президента України за процедурою імпічменту Найоптимальнішим здається врегулювання зазначених питань самостійно Конституційним Су­дом у Регламенті, оскільки орган конституційної юрисдикції є само­стійним щодо організації своєї внутрішньої діяльності.

Принцип мови конституційного судочинства. Згідно зі ст. 56 Закону у Конституційному Суді України ведеться провадження, ви­носяться і опубліковуються рішення, висновки українською мовою. Даний принцип є відображенням демократизму конституційного судочинства в Україні.

За загальним правилом судочинство ведеться українською мо­вою, що відповідає її статусові як державної мови. Відповідно лише українською мовою приймаються конституційні звернення, по­дання, адресовані Суду, ведеться розгляд питань на пленарному засіданні.

Також принцип мови судочинства означає забезпечення учасни­кові процесу, що не розуміє української мови, за його клопотанням за власний кошт перекладу у ході пленарного засідання матеріалів і документів, зокрема рішення Суду

Принцип обґрунтованості рішень та висновків Суду (статті 4, 61 та 62 Закону). Рішення Конституційного Суду є обґрунтова­ним, якщо в ньому викладені всі обставини, що мають значення для справи, наведені докази. У рішенні повинні міститися відповіді на питання, що викладені у зверненні і розглянуті Судом.

Даний принцип тісно пов’язаний із всебічністю та об’єктивним розглядом справи. Тому рішення Суду повинні ґрунтуватися ви­ключно на матеріалах, досліджених на пленарному засіданні. КСУ у рішенні розглядає зміст та буквальне значення розглядуваного правового акта, досліджує висловлені з цього приводу думки учас­ників конституційного провадження.

Необхідною умовою для винесення вмотивованого рішення є ура­хування Конституційним Судом правозастосовчої практики адміні­стративних органів та органів правосуддя. Разом з тим КСУ повинен виходити із ієрархії правових актів, визначених ст. 8 Конституції України, тобто врахувати цілісність правової системи, взаємоза­лежність та взаємодоповнюваність її складових елементів.

При винесенні рішення, наданні висновку кожний суддя має пра­во вносити пропозиції до його проекту стосовно яких проводиться голосування у порядку надходження. Рішення та висновки Суду вмотивовуються письмово і підписуються окремо обов’язково всіма суддями, що голосували за або проти їх прийняття.

Принцип обов’язковості рішень та висновків Суду (ст. 69 та п. 9 ст. 65 і п. 8 ст. 66 Закону про КСУ). Рішення та висно­вки Конституційного Суду є обов’язковими до виконання, остаточ­ні та оскарженню не підлягають. Згідно ч. 2 ст. 70 Закону у разі необхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні органи державної влади обов’язки по забезпеченню їх виконання.

Стадії конституційного судочинства. Суд виробив вже критерії вирішення юридичних справ у своїй діяльності шляхом виведення доктрини політичної доцільності», відмови заповнювати прогалини у законодавстві, критеріїв допустимості звернень та знаходиться на шляху виведення критерію юридичної виваженості власних рі­шень.

Конституційне судочинство складається із послідовності ста­дій, які утворюють конституційне провадження з певних категорій справ і характеризуються єдністю процесуальної мети. Закон про КСУ регулює порядок ведення восьми видів проваджень за певними категоріями справи, які характеризуються певним процесуальним режимом розгляду Судом окремого виду конституційно-правових спорів і відповідну діяльність учасників процесу. Стадії конститу­ційного судочинства характеризують діяльність Суду та учасників процесу, яка спрямована на забезпечення певного проміжного ре­зультату при розгляді справи. Стадії конституційного судочинства необхідно відрізняти від понять, які містяться у Законі про КСУ і характеризують загальні риси етапів розгляду справи КСУ (від­криття, ведення конституційного провадження тощо). Стадіями конституційного провадження у КСУ є відкриття конституційного провадження, підготовка матеріалів справи до слухання у пленар- 872

йому засіданні, розгляд справи у пленарному засіданні, ухвалення рішення та його виконання.

1. Право на звернення до Конституційного Суду України та його процесуальна форма. Приводом для розгляду справи у КСУ є звернення уповноваженої особи у формі конституційного подання, конституційного звернення (статті 40, 41 та 43 Закону). Тобто Суд не вправі за власного ініціативою відкрити процедуру конституцій­ного провадження (принцип «зв’язаної ініціативи»). Підставою для звернення до Конституційного Суду є правова невизначеність щодо відповідності Конституції нормативно-правових актів вищих органів держави, а також практична необхідність у офіційній інтер­претації або неоднозначне застосування положень Конституції і законів України.

За правовою формою звернення у Конституційний Суд Закон ви­різняє конституційне звернення та конституційне подання (статті 38-43). Письмова форма звернення, його структура, зміст є юридич­но значущі і їх недотримання тягне за собою відмову у відкритті кон­ституційного провадження. Заявнику зверненні, поданні повинен викласти власну правову позицію з приводу порушеного питання і дати їй належну правову аргументацію. Закон встановлює критерії допустимості звернень до КСУ через такі параметри: а) за колом осіб; б) за правовою формою звернення: в) за предметом звернення: г) дотримання процедури звернення.

Проблема допустимості звернень до КСУ у вітчизняній юри­дичній літературі викликає численні дискусії. Конституційний Суд поки виробляє єдину практику у цьому аспекті. Разом з тим аналіз практики Суду у цьому напряму свідчить, що виходячи зі змісту вимог заявників у зверненні, він не вправі здійснювати перевірку з приводу: 1) конституційності тексту Конституції України; 2) вста­новлення та перевірки фактичних обставин справи, що належить до компетенції інших органів дізнання, досудового слідства, загальних судів: 3) розглядати справи, в яких порушуються питання політич­ної доцільності. На подібній позиції також стоять ряд російських вчених (В. Кряжов, Л. Лазарев, М. Вітрук).

У законодавстві закріплені загальні засади внесення звернення до Конституційного Суду. Із логіки ч. 1 ст. 39 та ч. 1 ст. 42 Закону випливає презумпція конституційності правового акта, який оспо­рюється у Конституційному Суді. Це ґрунтується на тому припу­щенні, що орган публічної влади чи посадова особа, діючи у межах своєї компетенції, шляхом ухвалення відповідних правових актів

належним чином реалізовує свої публічно-владні повноваження. Тому заявникові необхідно обґрунтувати свою правову позицію.

а) Закон визначає коло суб’єктів конституційного подання, кон­ституційного звернення. Коло суб’єктів конституційного подання визначається залежно від предмету звернення:

• щодо визнання неконституційними нормативних актів орга­нів влади, визначених п. 1ст. 13 Закону-Президент України, не менше 45 народних депутатів, Верховний суд, омбудсман, Верховна Рада Автономної Республіки Крим;

• щодо відповідності Конституції міжнародних договорів та тих міжнародних договорів, що підлягають ратифікації парламен­том - Президент та Кабінет Міністрів:

• щодо дотримання процедури імпічменту Президента України

- Верховна Рада;

• щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України - будь-який орган публічної влади.

Суб’єктами конституційного звернення щодо тлумачення Кон­ституції і законів України можуть виступати будь-які приватні особи (фізичні та юридичні особи).

б) За правовою формою Закон вирізняє конституційне подан­ня та конституційне звернення. Письмова форма звернення, його структура, зміст є юридично значущими і їх недотримання тягне за собою відмову у відкритті конституційного провадження. З логіки Закону випливає, що у зверненні повинно бути вказано насамперед Конституційний Суд в якості орану влади, на ім’я якого вноситься таке звернення.

Інші вимоги до звернення: дані про заявника, його юридична адреса, а також відомості про представника за законом або упо­вноваженого за дорученням. Представниками можуть виступати адвокати або особи, що володіють науковим ступенем за спеціаль­ністю. Дані про представника не вказуються, якщо представництво здійснюється керівником органу, що підписав звернення. У звер­ненні необхідно вказати іншу сторону у справі - найменування та юридичну адресу органу влади, правовий акт якого оспорюється у Суді, а також повне найменування, номер, дату прийняття та дже­рело опублікування такого акта.

У зверненні необхідно навести правове обґрунтування твер­джень щодо конституційності оспорюваного правового акта або необхідності у офіційному тлумаченні. При цьому заявник повинен викласти обґрунтовану правову позицію щодо неконституційності 874

оспорюваного правового акта із відповідними посиланнями на кон­ституційні норми, атакож вказати вимоги, пов’язані із зверненням до КСУ. Такі аргументи повинні бути достатніми та повними, які слугували б необхідною юридичною підставою для Суду щодо від­криття конституційного провадження. Суб’єкти звернення також повинні врахувати інші вимоги до звернення, які визначенні у гла­вах 9-16 Закону.

в) Підставою для розгляду звернення є конституційно-правовий спір, правовий зв’язок сутності порушеного питання із практикою конституційного правозастосування. Якщо такий спір немає без­посереднього зв’язку із конституційним нормоположенням, тоді заявнику необхідно обґрунтовувати власну правову позицію прин­ципами і цінностями, що підлягають конституційному захистові. Спосіб обґрунтування залежить від предмета конституційного по­дання, конституційного звернення.

Заявник вказує у зверненні, яким конкретно конституційним нормоположенням суперечить правовий акт або його частина. Правова позиція не може ґрунтуватися на припущеннях, непри­пустимим є також загальна вказівка про суперечність правового акта Конституції без належного правового обґрунтування. Доводи заявника на користь того, що певні питання не регулюються Кон­ституцією, Судом можуть не братися до уваги.

Необхідність офіційного тлумачення Конституції і законів України заявник повинен пов’язувати із практичною потребою у з’ясуванні та роз’ясненні змісту відповідних норм. Заявник може навести не­конституційну практику застосування положень Конституції і за­конів України, навести обґрунтовані доводи щодо обмеження та порушення основних прав і свобод у ході практики правозастосу­вання, порушенням засад конституційного ладу тощо. Для забез­печення достовірності та повноти звернення необхідно додавати до звернення достатню кількість актів органів публічної влади, які свідчать про факти неоднозначного застосування Конституції і за­конів України.

г) Дотримання процедури звернення є складовим елементом на­лежної правової процедури у механізмі конституційної держави. Розглядається як зловживання правом на захист у Конституційному Суді його використання проти свого призначення, тобто незабез­печеність публічного інтересу або невикористання сукупності на­ціональних засобів правового захисту Також зловживання правом є

неодноразові звернення з одного того ж питання, що вже розгляда­лося Судом. У цьому випадку Конституційний Суд може застосувати процесуальну санкцію у вигляді накладення обов’язку на заявника по сплаті державного митау розмірі, визначеному Законом (ст. 60). Учасники процесу, зокрема сторони та їх представник зв’язані пу­блічним інтересом і їх дії розглядаються як законні за умови дотри­мання процесуальної форми звернення та встановлених Законом процесуальних строків.

2. Відкриття конституційного провадження. Попередньо ви­рішує питання про відповідність звернень вимогам процесуальної форми Секретаріат Суду шляхом попереднього вивчення відповід­ними його підрозділами. Правовою гарантією забезпечення права на захист заявника є те, що питання про відкриття конституційного провадження вирішується Колегією суддів КСУ, а у разі винесення цим органом процесуальної ухвали про відмову у відкритті консти­туційного провадження матеріали направляються на розгляд на засідання Конституційного Суду (ст. 48 Закону).

При цьому Суд повинен керуватися інструментами юридичної техніки та процесуальними засобами вирішення справи по суті. Необхідно підкреслити, що з приводу оціночних понять, зокрема правової термінології, Конституційний Суд повинен стояти на по­зиції формальної юридичної логіки. Якщо ж у зверненні порушу­ється питання про інтерпретацію норм неправового характеру, Суду належить прерогатива відмовити у відкритті конституційного провадження за непідсудністю справи з міркувань юридичної до­гматики.

При розгляді звернень заявників, у яких порушуються питання про надання офіційного тлумачення Конституції і законів України, Конституційний Суд виходить із наступних положень: 1) неправо­мірності надання тлумачення, яке фактично носить характер юри­дичної консультації, заявнику: 2) неконституційності конкретизації конституційних положень шляхом створення нових норм права, що входить до повноважень Верховної Ради; 3) визнання норми Конституції нечинною, що суперечить ідеї тлумачення: 4) інтер­претація норм закону можлива тільки у зв’язку із конституційними нормами та принципами або із загальним змістом чи контекстом Конституції України.

Конституційний Суд у процесуальних ухвалах про відкриття конституційного провадження констатував, що він не виступає 876

суперревізійною інстанцією щодо рішень загальних судів^[645], про недо­пустимість тлумачення положень правових актів, що втратили свою юридичну силу, необґрунтованість звернення у випадку не вичерпання заявником усіх засобів правового захисту та за відсут­ності даних у зверненні про неоднозначне застосування закону су­дами загальної юрисдикції, недопустимість перевірки фактичних обставин, яка належить до компетенції судів загальної юрисдикції, відмова у наданні юридичної консультації з питань застосування норм права тощо^[646].

У випадку винесення процесуальної ухвали про відкриття кон­ституційного провадження призначається суддя-доповідач, який є відповідальним за підготовки матеріалів справи до судового роз­гляду На цій стадії суддя-доповідач стає центральною фігурою кон­ституційного провадження. Також визначається дата пленарного засідання у справі, а у випадку необхідності (за зверненням Прези­дента або Верховного суду) вирішується питання про невідкладність конституційного провадження.

3. Підготовка справи до розгляду. Після винесення процесуальної ухвали про відкриття конституційного провадження у справі суддя- доповідач готує справу до розгляду на пленарному засідання Суду Матеріали справи оформлюються у вигляді судової справи, до якої долучаються всі зібрані матеріали - оригінали звернень, усі додані до цього документи, висновки, пояснення, відповіді, висновки екс­пертів, а також інші матеріали, що були одержані в ході підготовки справи до слухання.

Суддя-доповідач за результатами аналізу матеріалів справи го­тує пропозиції до проекту судового рішення, а також визначає коло питань, які необхідно розглянути на пленарному засіданні Консти­туційного Суду до прийняття остаточного рішення. Суддя-доповідач готує доповідь, в якій стисло викладається суть справи, привід і підстави для судового розгляду, правові позиції сторін, які розкри­ваються у зібраних матеріалах.

Після цього матеріали справи передаються у відділ забезпечення засідань колегій суддів та Конституційного Суду для визначення дати і часу початку слухання у справі, направлення відповідного

повідомлення сторонам у справі та іншим заінтересованим особам. Про дату і час пленарного засідання повідомляється в ЗМІ.

4. Судовий розгляд справи на пленарному засіданні. Головуючий у призначений час відкриває пленарне засідання Конституційно­го Суду, потім перевіряє явку сторін, їх представників, інших осіб, запрошених на засідання. У разі неявки з поважної причини учас­ника провадження Суд приймає рішення про можливість слухання справи за його відсутності.

Дослідження матеріалів справи починається із виступу судді- доповідача, який доповідає про підстави прийняття звернення до розгляду, стило викладає зміст матеріалів справи, відповідає на за­питання суддів.

Після цього головуючий пропонує учасникам конституційного провадження надати пояснення по суті матеріалів справи у порядку черговості. Після надання пояснень судді можуть задавати питання учасникам провадження.

У разі необхідності вияснення фактичних обставин справи на пленарному засіданні можуть бути заслухані пояснення свідків. Перед наданням пояснень головуючий попереджує свідка про відпо­відальність за законом за відмову або умисне приховування відомос­тей, а також надання завідомо неправдивої інформації, матеріалів та інших відомостей.

Якщо існує необхідність вирішувати питання, пов’язані із спеці­альними знаннями, до справи залучається експерти, які надають висновок на поставленні запитання. Експерта попереджують про його юридичну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку. Під час слухання після оголошення висновку експерт від­повідає на запитання суддів та учасників провадження. Якщо в ході підготовки матеріалів справи до слухання або під час пленарного засідання виявиться, що необхідна додаткова підготовка окремих складних питань у справі, то може бути прийнята процесуальна ухвала про утворення тимчасової комісії Конституційного Суду. За результатами своєї роботи тимчасова комісія ухвалює висновок. Зміст висновку тимчасової комісії заслуховується на пленарному засіданні Суду. Конституційний Суд не зв’язаний висновками тим­часової комісії; за необхідності Суд може прийняти процесуальну комісію про утворення тимчасової комісії у новому складі для по­вторного вивчення питання.

У ході пленарного засідання судді можуть ознайомитися зі зміс­том документів, які додаються до матеріалів справи. У процесі до- 878

слідження документів, що містять відомості та стосуються справи, оголошується їх зміст та заслуховуються позиції сторін у справі.

Після закінчення дослідження матеріалів справи сторонам на­дається можливість для прикінцевого виступу. За їх клопотанням може бути надано час для підготовки матеріалів виступу Під час ви­ступу сторони не можуть посилатися на матеріали та відомості, що не були предметом розгляду в ході пленарного засідання Конститу­ційного Суду Суд надає сторонам можливість заявити сторонам про наявність додаткових обставин чи дослідження нових доказів, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Якщо Суд дійде висновку, що підстав для з’ясування додаткових обставин, які мають істотне значення для вирішення справи, чи дослідження нових доказів немає, він визнає дослідження питань завершеним і головуючий оголошує про закінчення розгляду справи.

5. Прийняття та ухвалення рішення Конституційним Судом. Рішення приймається на закритій частині пленарного засідання Конституційного Суду за участю суддів, які брали участь у розгляді справи. Суддя-доповідач надає проект судового рішення з урахуван­ням матеріалів, що досліджувалися у пленарному засіданні, а також схвалені більшістю суддів відповіді на питання, які визначають суть рішення. Судді можуть вільно висловлюватись щодо змісту судового рішення, вносити до його проекту пропозиції і доповнення. Кожен суддя вправі подати власний проект рішення або перелік питань, що визначають суть рішення.

Після обговорення проекту рішення, пропозицій і поправок з боку окремих суддів головуючий оголошує голосування щодо змісту рі­шення. Поправка вважається прийнятою, якщо за неї проголосува­ло більшість суддів, що брали участь у голосуванні. Голосування про­водиться поіменно шляхом опитування суддів. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше десяти суддів. Судове засідання може закінчитися без прийняття остаточного рі­шення, якщо буде виявлено у ході пленарного засідання відсутність підстав для розгляду справи, про що Конституційний Суд ухвалює процесуальну ухвалу про відмову у відкритті конституційного про­вадження.

6. Виконання рішень і висновків Конституційного Суду. При­йняті рішення і висновки публікуються у „Віснику Конституційного Суду України» та в інших офіційних виданнях України. Суддя також вправі висловити окрему думку у справі. Судові рішення набувають чинності з моменту їх офіційного оприлюднення.

Рішення і висновки Конституційного Суду не потребують додат­кового схвалення з боку інших органів публічної влади. З моменту офіційного оприлюднення судового рішення на його підставі від­повідний орган публічної влади повинен скасувати або внести від­повідні зміни до положень правового акта, визнаного неконститу­ційним. Бажаним для Конституційного Суду встановлення строків для вжиття заходів на виконання його актів, як це практикується у зарубіжних країнах.

Юридична сила рішень КСУ подібна до закону і тому, як і в зако­ні, у рішенні органу конституційної юстиції мають бути закладені мінімальні механізми їх виконання. Тобто стиль викладу рішень по­винен бути чітким та ясним. Авторитетність і владний вплив рішень КСУ полягає у тому, щоб не виносити висновки із зауваженнями до органів публічної влади та необхідністю ухвалювати такі рішення, які б дозволили зрозуміти, яким чином повинно виглядати відпо­відне Конституції рішення.

Правова позиція Конституційного Суду^[647] полягає у тому, що чинність правових актів, їх окремих положень припиняється з мо­менту офіційного опублікування рішення КСУ про їх неконститу­ційність і не пов’язана із підтвердженнямчи виконанням органами влади. Додаткове визначення у рішенняхКСУ порядку їх виконання не скасовує і не підмінює загальної обов’язковості їх виконання. Тому рішення Суду підлягають безумовному виконанню з дня їх офіційного ухвалення. Зрозуміло, що бажано визначити у законі строк виконання рішень КСУ, однак цей орган може самостійно визначати такі строки і виробити у власній практиці певні єдині підходи застосування строків (тобто законом це питання віддано на розсуд Суду).