СТРУКТУРА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ

Орган Конституційної юрисдикції володіє власного організацією. Вона забезпечує структурну побудову та внутрішню упорядкова­ність Конституційного Суду з метою забезпечення його ефективної діяльності.

Функціональна самостійність Конституційного Суду. Так са­мостійність полягає у реалізації конституційної юрисдикціїу спе­цифічній процесуальній формі. КСУ стоїть поряд з такими вищими органами державної влади, як глава держави, парламент та уряд. Принципи та норми, що регулюють діяльність КСУ, мають цілком самостійний характер і складають відокремлений конституційно- правовий інститут.

Конституційний Суд у визначених Конституцією та законами України межах «відшуковує» право, визначаючи напрями розвитку законодавства створює своє прецедентне право у вигляді тлумачен­ня конституційних норм. Орган конституційної юстиції, формуючи самостійну правову доктрину, відіграє важливу роль у забезпеченні принципу поділу влад, забезпечує розв'язання конфліктів між кон­ституційними органами державної влади, виконує примирювальну, миротворчу функцію у суспільстві. Німецький вчений К. Гессе вва­жає, що судова влада насамперед через конституційний суд вклю­чена у баланс влад і накладає свій відбиток не тільки на характер функцій держави, але і на цілий конституційний лад^[633]. Також така організаційно-правова засада Конституційного Суду України ви­пливає із обов’язку судді КСУ, який він бере на себе згідно Присяги «захищати конституційний лад України». Тому владний вплив цього органу сприяє конкретизації та розвиткові конституційного права і в цьому розумінні завдання Конституційного Суду співпадають у багатьох аспектах із завданнями судів загальної юрисдикції.

Самостійність КСУ від судів загальної юрисдикції визначається його конституційно-правовим статусом, що зумовлюється ха­рактером його юрисдикції.

Функціональна самостійність конституційної юрисдикції від загальносудової також визначаються через здійснення КСУ інци­денти ого контролю. Суди загальної юрисдикції зобов’язані ініцію­вати конституційний перегляд правових актів, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 150 Конституції. Труднощі інцидентного контролю також пов’язані з тим, що правом на конституційне подання, окрім Верхо­вного Суду, не володіють суди нижчої ланки судової системи; вони повинні про це клопотати Верховний Суд.

Зміст конституційного положення «єдиний» (ст. 147), що харак­теризує статус Конституційного Суду, означає, що функції консти­туційної юрисдикції не може здійснювати більше жодний орган державної влади. Тільки КСУ забезпечує верховенство Конституції як Основного закону на всій території України. Відповідно до засад унітарної держави в Україні існує тільки Конституційний Суд Украї­ни як орган конституційної юрисдикції і не допускається створення інших подібних органів держави або привласнення функцій Кон­ституційного Суду в Україні. Зокрема не допускається створення Конституційного Суду в Автономній Республіці Крим.

Незалежність та організаційна самостійність Конститу­ційного Суду. Багатопланове розуміння принципу незалежності випливає із функціональної ролі Суду, його організації, соціально- психологічних та етичних настанов у діяльності окремих суддів Кон­ституційного Суду.

Згідно зі ст. 6 Конституції державна влада здійснюється на за­садах поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи влади здій­снюють свої повноваження на підставі, в межах і у спосіб, визначе­них Конституцією та законами України (ст. 19). Усі органи державної влади у своїй діяльності зв’язані правом (ст. 3). Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами і ніхто не може привласнити ці по­вноваження, а тому єдиним органом конституційної юрисдикції виступає Конституційний Суд (статті 124, 147), незалежність та недоторканність суддів гарантується (статті 126, 149).

Принцип незалежності правосуддя пов’язаний із нерозривною єдністю інституційно-організаційної та самостійності судових установ й окремих суддів по відношенню до інших державних або громадських органів, що втілюється у формуванні відособленої та самоврядної судової системи і забороною іншим державним орга­нам здійснювати функції правосуддя або втручатися в нього (пп. 1, 3-5, 7 Основних принципів незалежності судочинства 1981 р.)^[635]. Влада не повинна втручатися у діяльність суду і перешкоджати ви­конанню рішень суду (п. 2 Монреальської декларації з незалежності судочинства 1983 р.)^[636].

Тому суддя КСУ П. Мартиненко цілком справедливо зазначає, що основою матеріально-фінансового забезпечення незалежності суду є втілення принципу пропорційності у фінансуванні видатків на утримання судових установ, що служитиме справедливому ви­діленню видатків на їх утримання, необхідних для забезпечення права захисту (а отже, і належної правової процедури), права особи на судовий захист^[637].

Конституційний Суд у рішенні справи про фінансування судів констатував, що обмеження видатків на фінансування судової влади не гарантує належних умов для повного та незалежного здійснення правосуддя та функціонування судів і підриває довіру громадян до державної влади, ставить під загрозу утвердження і забезпеченняосновнихправ і свобод.

Регламентна самостійність Конституційного Суду. Самостій­ність у діяльності органу конституційної юрисдикції можлива за умови надання певної свободи у організації його внутрішньої робо­ти, що втілюється у регламентних актах Конституційного Суду. За­кон про КСУ наділяє повноваженнями орган конституційної юстиції приймати регламентні акти (ч. 2 ст. 3), серед яких можна виділити Регламент (ст. ЗО), положення про Секретаріат (ч. 2 ст. 32) про по­стійні комісії (ч. 2 ст. 33), про Архів (ч. 5 ст. 35), про Бібліотеку (ч. 2. ст. 36).

Регламент Конституційного Суду України має дуже важливе зна­чення. Він визначає принципи організації та управління в суді, по­рядок прийняття до розгляду конституційних подань та конститу­ційних звернень, відкриття конституційних проваджень, порядок розгляду справ. Особлива увага у Регламенті приділяється процедурі розгляду справ у Конституційному Суді.

Конституційному Суду надається широка самостійність у вирі­шенні питання щодо зміщення з посади судді, що посилює засади його самоврядування. КСУ самостійно приймає рішення на засідан­ні про припинення повноважень суддів, визначених пп. 1-3, 6-9 ст. 23 Закону. Тільки у випадках порушення суддею вимог ст. 16 Закону щодо особистих якостей та вимог несумісності, а також у разі по­рушення Присяги відповідне рішення приймає Верховна Рада.

Такі положення ст. 23 Закону про КСУ встановлюють додаткові гарантії самостійності органу конституційної юстиції, дають змогу мінімізувати тиск на діяльність суддів з боку інших органів публічної влади, політичних партій, громадських організацій тощо.

Відмінність конституційної юрисдикції від загальносудової, а отже і її самостійність виражається також особливістю організа­ційних форм діяльності КСУ, більшість з яких не зустрічається у загальних судах.

Організаційна єдність та забезпечення єдності судової прак­тики Конституційного Суду. Юрисдикція КСУ ґрунтується на організаційній єдності цього органу, яка проявляється у його регламентарній самостійності та внутрішній диференціації. Орга­нізаційна побудова Конституційного Суду повинна бути спрямована на ефективне здійснення конституційного правосуддя, зменшення можливості маніпулювання Судом та можливості Суду визнача­ти правила виконання своїх рішень. Розгляд згаданих елементів у взаємозв'язку та аналіз практики КСУ дають змогу дійти таких висновків.

У світі існують дві моделі структурної побудови органу конститу­ційної юстиції у формі єдиної судової колегії та спеціалізованих під­розділів - палат, секцій, сенатів тощо. Конституційний Суд України побудований як єдина судова палата. Колишній Голова Конститу­ційного Суду України І. Тймченко вважає за необхідне поділити КСУ на дві палати, щоб прискорити розгляд звернень. На думку Голови Конституційного Суду Російської Федерації М. Вітрука наявність палат дає змогу підвищити оперативність у роботі Конституційного Суду та забезпечити дотримання встановлених законом процесу­альних строків при розгляді справ^[640].

Сьогодні назріла необхідність створення у складі Конституцій­ного Суду двох палат, які б забезпечували розгляд окремих кате­горій конституційних спорів. Таке поглиблення спеціалізації суддів- членів палат дасть змогу їм зупинитися виключно на питаннях правової аргументації, послабити можливість їх маніпулювання та зняти напругу між окремими суддями.

При розмежуванні предмету відання палат можна взяти за основу критерії розмежування: форми конституційного прова­дження за сферою дії правових актів конституційних органів державної влади та форми звернення у Конституційний Суд.

Така організація КСУ дозволить підвищити продуктивність праці. Однак при цьому можливі й негативні тенденції у діяльнос­ті органу конституційної юстиції. Г. Штайнбергер зазначає, що розмежування конституційних судів на палати веде до накопи­чення «розходжень у тлумаченні конституції», а тому необхідно впроваджувати заходи та механізми, спрямовані на усунення колізій та суперечностей у їх діяльності^[641]. У зв’язку з цим пропо­нується створення в складі органу конституційної юстиції Пле­нуму (Великої палати) у складі всіх суддів КСУ. До повноважень Пленуму КСУ (Великої палати) можна віднести такі питання: 1) систематизація, упорядкування та узагальнення правових по­зицій Суду; 2) узагальнення судової практики Конституційного Суду; 3) узагальнення практики виконання рішень і висновків Суду; 4) відкриття конституційного провадження за нововиявленими обставинами; 5) розгляд конституційних подань, конституційних звернень за рішенням шести суддів палат Конституційного Суду; 6) підготовка рекомендацій Голові КСУ для внесення пропозицій на розгляд Кабінету Міністрів з бюджетних питань Конституційного Суду; 7) планування кадрового, фінансового та матеріального за­безпечення КСУ; 8) питання міжнародних зв’язків КСУ та обміну досвідом з конституційними судами інших держав тощо.

Зрозуміло, що запровадження палат у складі Конституційного Суду, які розглядали б окремі категорії конституційно-правових спорів потребує внесення відповідних змін до Закону про КСУ та його Регламенту. Зокрема такі зміни можуть стосуватися органі­зації палат, їх організаційно-методичного, матеріально-технічного забезпечення тощо.

Структура Конституційного Суду. Особливістю української моделі організації конституційної юрисдикції полягає в тому що Конституційний Суд функціонує та приймає рішення у вигляді єди­ної палати. При вирішенні питання про відкриття провадження у справі та підготовці матеріалів справи до судового розгляду Суд функціонує у вигляді колегій суддів.

А. Голова Конституційного Суду та його заступники. Голова Конституційного Суду обирається на спеціальному пленарному за­сіданні не пізніш ніж протягом двох місяців з моменту оголошення вакансії його посади. Суддя обирається на посаду лише на один три­річний строк. Новообраний Голова вносить на затвердження канди­датів двох своїх заступників. У разі відсутності Голови його функції виконує найстарший за віком суддя Конституційного Суду

Голові Конституційного Суду належать повноваження організа­ційного, методичного, кадрового, дисциплінарного, матеріально- технічного та представницького характеру Зокрема він організовує роботу колегій суддів, скликає і проводить засідання, пленарні за­сідання Конституційного Суду, є розпорядником бюджетних коштів, представляє Конституційний Суд та виступає від його імені тощо.

За необхідності функції Голови здійснюють його заступники, які також обираються лише на один трирічний строк. Вони виконують за дорученням Голови Конституційного Суду окремі його повно­важення.

Б. Колегії суддів. Утворення колегій відбувається на засіданні Суду протягом першого місяця кожного календарного року На ньо­му затверджується склад суддів, призначаються секретарі колегій, про що приймається відповідне рішення. Сьогодні діють три колегії суддів.

Очолює роботу колегії Секретар із числа суддів, що входять до її складу. На Секретаря колегії суддів покладаються повноваження організаційного та методичного характеру: загальне керівництво роботою колегії, головування на засіданнях колегії, звітування тощо.

Колегії суддів вирішують питання щодо відкриття чи відмови у відкритті провадження у справі. Вони розглядають, вивчають по­дання чи звернення і за наявності або відсутності підстав прийма­ють відповідну процесуальну ухвалу.

В. Комісії Конституційного Суду є допоміжними органами з пи­тань організації внутрішньої діяльності Суду, які утворюються з числа його суддів. Голови постійних комісій призначаються із числа їх членів Головою Конституційного Суду на строк своїх повноважень. Кількісний склад постійних комісій визначається Конституційним Судом, а їх кандидатури висуваються його суддями. Сьогодні у скла­ді Конституційного Суду діють комісії з питань регламенту та етики, бюджету та кадрів, наукового та інформаційного забезпечення, з міжнародних зв’язків.

Г. Апарат та допоміжні служби Конституційного Суду. Апарат КСУ складається з Секретаріату, служби Голови та його заступників, служби кожного з суддів, інших підрозділів. Серед них Секрета­ріат є постійно діючим апаратом, який здійснює адміністративні функції, пов’язані із забезпеченням нормального функціонування Конституційного Суду Служби Голови Конституційного Суду та його заступників, служби кожного з суддів є патронатними і безпосеред­ньо їм підпорядкованими. Вони здійснюють науково-аналітичне, консультативне та інформаційне забезпечення діяльності суддів, а також допомагають суддям у підготовці рішень і ухвал.

Організація роботи Конституційного Суду. Закон про Консти­туційний Суд опосередковано визначає питання про повноважність свого складу. Конституційний Суд здійснює свою діяльність у формі засідань, пленарних засідань, засідань постійних комісій.

На засіданнях Конституційний Суд розглядає питання про або відмову у відкритті конституційного провадження. Засідання КСУ є повноважними, якщо на ньому присутні не менше оди­надцяти суддів, про що виносить процесуальну ухвалу. Також на засіданнях КСУ приймаються рішення з питань, які не належать до предмета розгляду на пленарних засіданнях. Рішення при­ймаються на засіданні КСУ більшістю суддів, які брали участь у засіданні.

На пленарних засіданнях КСУ розглядає справи, з яких відкрито конституційне провадження та ухвалює рішення та висновки за результатами розгляду конституційного спору. Пленарне засідання Конституційного Суду є повноважним, якщо на ньому присутні не менше дванадцять суддів. Рішення приймаються на пленарному засіданні, якщо за них проголосувало не менше десяти суддів.

19.5.