СИСТЕМА ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Конституція диференційовано підходить до проблем законодав­чого закріплення, а потім й організації та функціонування держав­ної влади в Україні. У цьому відношенні Основний закон встановлює принцип поділу влади.

Система органів публічної влади та поділ влади. Поділ влади визначає систему органів публічної влади. Необхідними елементами поділу влади є: організаційна самостійність; функціональна само­стійність та взаємодія між органами публічної влади. Організацій­на самостійність передбачає, що внутрішня організація органу публічної влади є питанням внутрішньоорганізаційного характеру, вирішення яких належить виключно цьому органу влади. Зокрема, з цією метою Конституційний Суд керується з питань організації своєї роботи власним Регламентом.

Функціональна самостійність передбачає наділення органу пу­блічної влади повноваженнями, які здійснюються виключно цим органом влади і в їх здійснення не вправі втручатися ніякий інший орган влади. Здійснення парламентського контролю не є втручан­ням у діяльність уряду, оскільки йдеться про забезпечення ефек­тивного виконання законів та додержання у діяльності виконавчої влади основних прав і свобод. Визнання судом неправомірними актів органів публічної влади здійснюється на підставі звернення особи, праваякої порушено.

А. Предмети відання-це сфери суспільного життя, на які спря­мований регулятивний вплив органу публічної влади. Це означає, що кожен орган публічної влади функціонує лише в тих сферах сус­пільних відносин, які визначаються метою його утворення та за­кріплення законом. Розмежування предмета відання визначається

згідно з принципами пропорційності та субсидіарності. Так, орган публічної влади повинен здійснювати свою діяльність пропорційно, тобто виходячи із його цілей та за допомогою адекватних засобів, ви­значених законом. Згідно з принципом субсидіарності орган може здійснювати лише повноваження, виходячи із наявниху його роз­порядженні ресурсів та масштабів його цілей і завдань.

Б. Повноваження- це напрями діяльності органу влади, які він зобов’язаний ефективно виконувати відповідно до поставленої мети та несе всю повноту відповідальності за належне їх виконання. Вони не є правами органу чи посадової особи, оскільки визначені пози­тивно у законі і зобов’язують здійснювати відповідні управлінські функції під страхом відповідальності за неналежне їх виконання або зловживання посадовим становищем.

Важливе значення має спосіб визначення повноважень органів публічної влади, що впливає на режим конституційності та закон­ності публічного управління. Як правило, предмет відання і повнова­ження конституційних органів влади визначаються позитивно. Згід­но з принципом ultra vires орган публічної влади не вправі виходити за межі повноважень, які визначено законом. У сенсі положення ст. 5 Конституції вихід за такі межі повноважень є узурпацією влади, що переслідується у порядку кримінального судочинства. Однак повноваження можуть закріплюватися негативно. Прикладом цього є конституційна заборона привласнення функцій судів іншими органами і посадовими особами та заборона впливу у будь-якій формі на діяльність суддів (ст.

У разі необхідності органи публічної влади можуть делегувати свої повноваження з метою їх більш ефективної реалізації. Деле­гування передбачає визначення його об’єму і предмета, строків та адресатів делегування, контроль за здійсненням делегованих по­вноважень. Конституція забороняє делегувати повноваження Пре­зидентові (ст. 106) та органам судової влади (ст. 124).

Поняття органу публічної влади. Орган публічної влади утво­рюється в порядку, встановленому Конституцією і відповідними 608

законами. Так, Верховна Рада і Президент обираються шляхом загальних виборів, склад Кабінету Міністрів України формується спільно Президентом і Верховною Радою.

Залежно від власного правового статусу кожний з державних ор­ганів здійснює притаманні йому функції та завдання держави. Так, єдиним органом законодавчої влади України є Верховна Рада Укра­їни. Гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина є глава Української держави - Президент України. Кабінет Міністрів України реалізує виконавчу владу Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Владні повноваження при­таманні також органам місцевого самоврядування, проте вони не мають державного характеру

За допомогою встановлення компетенції державного органу ви­значається його місце в системі органів держави. Для кожного з державних органів законодавством передбачені підстави, види та міра юридичної відповідальності.

Характерною рисою державних органів є те, що орган держави, як відносно відокремлена частина єдиної системи державних орга­нів, являє собою певним чином організований колектив громадян України (Кабінет Міністрів України), або одну особу, належно до громадянства України (Президент України, Генеральний прокурор України).

Ознакою державних органів є те, що кожний має притаманну лише йому внутрішню структуру Важлива риса державного органу -територіальний масштаб, межі його діяльності. Діяльність органів державної влади базується на застосуванні методів переконання та примусу

Орган публічної влади - це суб’єкт владних повноважень (службова особа або організація), який за конституційним принципом поділу влади створюється у визначеному зако­ном порядку і реалізує свою компетенцію у відповідності до цілей, завдань і масштабів своєї діяльності та здійснює свою юрисдикцію в залежності від рівня публічної влади та його призначення.

Види органів публічної влади. Орган публічної влади може бути одноособовим (Президент України, міський голова) або коле­гіальним (Верховна Рада, Кабінет Міністрів, міська рада тощо). Від цього залежить режим прийняття рішень: для одноособових органів достатньо використати свої повноваження і прийняти рішення на власний розсуд; для колегіальних органів влади діє правило повно- важності, кворуму засідань, прийняття рішень у режимі консенсусу абсолютної чи кваліфікованої більшості тощо.

Процедура формування органу публічної влади визначає демо­кратизм його діяльності. Якщо орган формується шляхом виборів, то це буде первинний орган; якщо він формується іншими орга­нами публічної влади - це вторинний орган. Ступінь легітимності вторинних органів нижче за первинні. Саме з метою забезпечення більш високого ступеня легітимності поста глави держави прези­дент Франції Ш. де Голль ініціював у 1962 р., на якому французький народ вирішив про обрання президента у майбутньому шляхом прямих виборів.

Кожен орган публічної влади наділений компетенцією, тобто він володіє повноваженнями і несе відповідальність за ефективне їх здійснення. Орган влади здійснює свої повноваження на власний розсуд, однак при цьому він зв’язаний правом, законом, своїми по­передніми рішеннями та загальними принципами права. Він воло­діє у рамках закону свободою розсуду щодо форм і методів реалізації своєї компетенції, за що несе відповідальність.

Юрисдикція органу публічної влади поширюється на певну те­риторію, коло осіб, його влада кінець кінцем має темпоральний ха­рактер (часовий вимір). Зокрема, за критерієм територіальності поділяємо органи на держані та місцевого самоврядування, органи виконавчої влади на центральні та місцеві. За колом осіб органи можна поділити на органи спеціального призначення (спецслужби, Збройні сили тощо), органи загального характеру. Затемпоральним характером на постійні і тимчасові. Тймчасові органи створюються, як правило, в умовах воєнного і надзвичайного стану або в умовах перехідного періоду розвитку суспільства у результаті певних со­ціальних потрясінь.

Виходячи з цього, помилково вважати, що державна влада нібито поділяється на законодавчу, виконавчу і судову. Мабуть, це є над­мірно буквальне прочитання положень ст. 6 Конституції. Наведене конституційне формулювання означає лише те, що Основний закон визначає головні функції держави, не визначаючи їх вичерпного пе­реліку. Зокрема, конституюється спеціалізований статус Президен­та, прокуратури, Вищої ради юстиції, функції і повноваження яких не вкладаються у запропоновану класифікацію основних функцій органів публічної влади. З іншого боку, Основний закон конституює місцеве самоврядування (ст. 7) та систему його органів (ст. 140).

Центральні органи державної влади - це ті органи держави, по­вноваження і діяльність яких поширюється на всю територію дер­жави, а також на тих громадян, які перебувають за межами країни. Єдність системи цих органів базується на принципах цілісності України, розмежуванні предметів відання між органами держав­ної влади і водночас на їх взаємозв’язку один з одним, взаємодії та взаємозалежності, тобто між ними існує тісний організаційно- правовий зв’язок.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Вер­ховна Рада України (ВРУ). Він є представницьким органом, тому обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Згідно із Законом про Рахункову палату від 11 липня 1996 р. вона є постійно діючим органом контролю, який утворюється ВРУ та підпорядкований і підзвітний парламентові. Особливість правового статусу цього органу полягає в тому, що він здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких органів державної влади.

Специфіка статусу органу Уповноваженого ВРУ з прав людини в тому, що згідно з Законом про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 13 листопада 1997 р. він є органом, який на постійній основі здійснює парламентський контроль за додер­жанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист кожного на території України в межах юрисдикції.

До виконавчих органів належать: вищий орган у системі органів виконавчої влади - Кабінет Міністрів України (КМУ); міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві держадміністрації на відповідній території. У сукупності вони становлять єдину сис­тему органів виконавчої влади.

На відміну від органів законодавчої влади вищі органи виконав­чої влади формуються спільно парламентом та главою держави, органи виконавчої влади нижчого рівня - своїми керівниками за процедурою узгодження з органами вищої ланки. Органи виконав­чої влади здійснюють виконавчу діяльність, яка полягає у виконанні Конституції і законів України, указів Президента, а також організо­вують виконання цих актів.

За характером своїх повноважень органи виконавчої влади по­діляються на органи загальної компетенції, які відають усіма або багатьма галузями виконавчої діяльності (наприклад, КМУ), і ор­гани спеціальної компетенції (міністерства, інші органи державної виконавчої влади).

Органи виконавчої влади поділяються також на колегіальні (КМУ) і єдиноначальні (міністерства, інші органи виконавчої влади).

Третій вид державних органів - органи судової влади. Це Вер­ховний Суд як найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції, вищі судові органи спеціалізованих судів, апеляційні та місцеві суди. У своїй сукупності ці суди становлять судову систему України. Вони здійснюють судову владу на основі конституційного, цивільного, кримінального та арбітражного судочинства.

Для органів судової влади характерним є те, що судді обираються безстроково, до досягнення пенсійного віку. Особливе, відокремлене місце займає Конституційний Суд - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, який відрізняється від судів загальної і спе­ціальної компетенції порядком утворення, складом, специфікою судового провадження та його процедурою, особливістю юридичної сили та обов’язковістю рішень Конституційного Суду, а також стро­ком призначення суддів на посаду.

Особливим видом державних органів, який не належить до жод­ного виду органів державної влади, є органи прокуратури. Прокура­тура України - єдина централізована система з підпорядкуванням нижчих прокурорів прокурорам вищої ланки і Генеральному про­куророві України.

Відповідно до Конституції України Генеральний прокурор Украї­ни призначається за згодою Верховної Ради України Президентом України.

Особливе місце в системі органів державної влади посідає Пре­зидент України, який не входить безпосередньо до жодної з гілок влади. Проте його статус як Глави Держави наділяє його повнова­женнями, згідно з якими він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Оскільки ці повноваження більш чи менш властиві всім органам державної влади, Президент, без­умовно, впливає на діяльність всієї системи державних органів в Україні, як своєрідний арбітр їх злагодженої діяльності.

Питання для самоконтролю:

1. Яка різниця між соціальною і політичною, між державою і публічною владами?

2. Назвіть основні форми публічної влади.

3. Назвіть основні характеристики України як напівпрезидентської республіки.

4. Надайте характеристику поняття «суверенітет».

5. У чому полягає зміст конституційного принципу поділу влади?

6. Надайте характеристику системі органів влади в Україні.