СУДОВЕ ПРЕЦЕДЕНТНЕ ПРАВО (КОНСТИТУЦІЙНА ЮРИСПРУДЕНЦІЯ)[45]

Серед джерел права останнім часом зростає роль висновків і рі­шень Конституційного Суду України. Здійснюючи офіційне тлума­чення Конституції і законів України, цей орган влади забезпечує чітке розуміння їх положень згідно з принципом верховенства пра­ва.

Передбачається посилення ролі практики судів загальної юрисдикції як джерела права, оскільки новий Цивільний кодекс зобов’язує їх застосовувати звичаї ділового обороту, загальні прин­ципи у випадку виявлення прогалин у праві. Аналогічно Кодекс про адміністративне судочинство зобов’язує адміністративні суди застосовувати у своїй практиці прецедентне право Європейського Суду з прав людини, усталену адміністративну практику тощо. За­кон про порядок виконання та застосування рішень Європейського Суду з прав людини визнає останні як джерело права. Донедавна згідно з законодавством про судоустрій та процесуальним законо­давством рішення Верховного Суду та керівними роз’ясненнями його Пленуму до внесення змін у Закон про судоустрій вважалися обов’язковими для застосування низовими судами. Тому справед­ливо деякі автори зазначають, що законодавство України заклало правові основи для зародження прецедентного права судів. Кінець кінцем такі вимоги випливають із конституційного положення про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини (ч. 2 ст. 124).

У зв’язку із конституційним закріпленням особливого статусу судової влади, носіями якого є орган конституційної юрисдикції та суди загальної юрисдикції, виникає проблема з’ясування природи судових рішень, судової практики.

Рішення Конституційного Суду України є особливим різновидом актів судової влади, що ухвалюється Судом при розгляді та вирішен­ні конституційно-правових спорів.

З точки зору співвідношення правового звичаю та закону, рі­шення органів конституційної юстиції забезпечують однакове та стабільне розуміння конституційно-правових норм. Ухвалюючи рішення у справі, Конституційний Суд України визначає правомірні форми застосування таких норм.

Принципи права та судова практика. Судові установи можуть формулювати нові принципи права шляхом динамічного тлумачен­ня чинних правових норм, тобто виводити їх із змісту всієї правової системи. Інколи суд може виводити принципи права поступово, шляхом прийняття ряду послідовних рішень, на основі яких прин­ципи права втілюються у певну загальноправову форму Тим самим акти судової влади виступають додатковим, допоміжним джерелом права щодо основної норми.

На думку Р. Давіда «керівні принципи», що формулюються вер­ховними судами, по суті є своєрідними «вторинними правовими нормами», котрі створюються судами у процесі конкретизації норм права, сформульованих законодавцем в абстрактній формі. Він під­креслює, що зміст положень закону тлумачиться суддями у тому розумінні, який найбільше відповідає вимогам справедливості на момент прийняття закону^[47].

На користь тези про практичну роль прецеденту як джерела пра­ва свідчить про те, що серед юристів романо-германського пра­ва все більше домінує думка, згідно з якою право створюється не тільки державою «апріорним шляхом і не міститься у законодавчих нормах». Пошук права є завданням, «яке повинно виконуватися спільно всіма юристами, кожним у своїй сфері із використанням всіх методів. При цьому юристами керує спільний ідеал - намаган­ня досягти у кожному рішенні, що відповідає загальному почуттю справедливості і заснованого на поєднанні різноманітних інтересів як приватних, так і всього суспільства»^[48].

Правові актиКонституційного Суду України. Сукупність рішень Конституційного Суду складають його судове прецедентне право. Безпосередньо акти Суду не можна розглядати в якості судового пре­цеденту, оскільки ні Конституція, ні Закон про КСУ не зобов’язує цей орган дотримуватися рішень, які він ухвалив в аналогічних справах. На практиці Конституційний Суд демонструє «м’які» форми сліду­вання своїм попереднім рішенням і лише за сукупністю його рішень можна прослідувати практику слідування Суду своїм попереднім правовим позиціям, які виступають основою його рішень. Рішен­ня органу конституційної юстиції одночасно виступають актами реалізації та застосування Конституції України. Конституційний Суд розглядає конкретні справи, виявляючи при цьому конститу­ційний зміст закону, встановлює факт неконституційності правової норми і внаслідок цього формує єдине конституційне праворозу- міння - визначає масштаби діяльності учасників конституційно- правових відносин, тобто інтерпретує Конституцію України. Серед судових рішень найважливіше місце посідають рішення і висно­вки Конституційного Суду України. Так, на думку М. Тесленко, акти Конституційного Суду є інтерпретаційними актами, оскільки в них формулюються «правові позиції» як своєрідної «протонормативної» їх правової основи^[49]. Однак позиція авторів, що нібито при визнанні неконституційними положень закону виникає нова норма, викликає заперечення, оскільки у даному випадку необхідно безпосередньо застосовувати норму Конституції у контексті рішення КСУ.

Конституція України та Закон про КСУ за процесуальною фор­мою виділяє два різновиди таких актів: рішення та висновки. До­тримання Конституційним судом процесуальної форми акта є од­нією з необхідних умов забезпечення режиму конституційності, додержання вимог належної правової процедури.

Конституційний Суд ухвалює рішення у справах щодо консти­туційності законів та інших правових актів Верховної Ради Укра­їни, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (п.

Конституційний Суд України надає висновки: а) про відповід­ність Конституції України чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість: б) про дотримання консти­туційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визна­чених статтями 111 та 151 Конституції України; в) про порушення Верховною Радою АРК Конституції та законів України в разі достро­кового припинення її повноважень Верховною Радою України (п. 28

ч. 1 ст. 85 Конституції України): г) про відповідність законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 та 158 Конституції України (ст. 159).

Згідно з ч. 2 ст. 150 Конституції рішення Конституційного Суду є обов’язковими до виконання натериторії України, остаточними і не можуть бути оскарженими. З іншого боку, безпосередньо аналогічні положення у Конституції щодо висновків не зазначено. Як вважає П. Мартиненко, це стало ключовою проблемою на перших етапах діяльності Конституційного Суду^[50]. Тому при розгляді справи про внесення змін до Конституції України^[51] Конституційний Суд поши­рив зобов’язуючу силу також і на власні висновки з тих міркувань, що даний правовий акт є однією із процесуальних форм судового рішення. В зв’язку з цим немає ніякої суперечності між конститу­ційними нормами та нормами Закону про КСУ щодо юридичної природи рішень та висновків цього органу (далі будемо називати ці акти родовим поняттям - рішення). Рішенням Конституційного Суду України притаманні такі ознаки, як джерела конституційного права.

1. Рішення Конституційного Суду України є виразом владної діяльності конституційної юрисдикції по забезпеченню верховенства Конституції як найвищого джерела права України. Тому на інтерпретаційні акти КСУ поширюються вимоги конституційної законності щодо порядку розгляду та ухвалення рішень у справі. Рішення КСУ ухвалюються ім’ям України особами, наділеними Конституцією та Законом спеціальними повноваженнями по вирішенню конституційно-правового спору (органічна природа інтерпретаційних актів). У рішеннях Конституційного Суду України відображається державно-владне веління діяти певним, визначеним чином.

2. Інтерпретаційні акти Конституційного Суду відображають функцію органу конституційної юстиції по забезпеченню одноманітного розуміння конституційних норм, стабільності національної правової системи, служать важливим чинником попередження зловживання конституційними правами і свободами (повноваженнями та владними прерогативами). При винесенні рішень судді незалежні і підпорядковуються тільки Конституції України та Закону про Конституційний Суд (інституційна природа інтерпретаційних актів). Орган конституційної юстиції забезпечує дію принципу верховенства права.

Рішення органу конституційної юстиції доповнює зміст консти­туційної норми, на підставі якої воно ухвалено. Якщо така право­ва норма переглянута шляхом внесення змін до Конституції, то у цілому припиняється чинність правового акта Конституційного Суду. Однак його чинність може тривати і надалі, якщо перегляд конституційних положень вирішує проблему нормативного регулю­вання аналогічним чином. Як механізм вирішення конституційно- правового спору інтерпретаційні акти конституційної юстиції ви­рішують конституційні казуси, не передбачені конституційним законодавством. Таким чином, Конституційний Суд ніби встанов­лює попередні правові, легітимні рамки врегулювання певного пра- вовідношення нарівні законодавчої влади. Згідно з конституційним принципом поділу влад це відображає їх співпідпорядкування, тобто співпрацю та взаємодію.

3. Рішення Конституційного Суду є обов’язковими до виконання, їх чинність поширюється на всю територію України. Верховна Рада України не вправі обходити, «долати» рішення органу конституцій­ної юстиції шляхом повторного прийняття закону чи окремих зако­нодавчих положень, якщо вони були визнані неконституційними.

У загальному вигляді обов’язковість рішень Конституційного Суду означає неухильне виконання даного рішення на всій те­риторії України органами публічної влади, посадовими особами, підприємствами, установами, організаціями, громадянами та їх об’єднаннями.

Зобов’язуюча сила рішень Конституційного Суду України прояв­ляється у правовій визначеності та однозначному їх застосуванні. Обов’язковість рішень Суду полягає не тільки на обов’язковості до­тримання резолютивної, але й мотивувальної частини. У загаль­ному вигляді обов’язковість рішень Конституційного Суду означає неухильне виконання даного рішення на всій території України органами публічної влади, посадовими особами, підприємствами, установами, організаціями, громадянами та їх об’єднаннями.

Зобов’язуюча сила притаманна насамперед резолютивній час­тині рішення Суду. Однак слід зазначити, що важливу роль мають також вмотивування правової позиції Суду, його висновки на об­ґрунтування рішення. Висновки на обґрунтування рішення ви­ражають правову доктрину Конституційного Суду, є основою його правової позиції та орієнтиром при розгляді наступних справ, ви­значають правотворчу та правозастосовчу діяльність Суду. По суті йдеться про квазіпрецедентну природу рішень Конституційного Суду України.

Остаточність рішень, висновків Конституційного Суду України означає, що вони не підлягають оскарженню будь-ким, не можуть бути скасовані або змінені. Однак, якщо наступне звернення ба­зується на інших фактичних обставинах, по яких було винесено попереднє рішення, Суд може повторно дослідити питання консти- туційності такої норми. Відповідно до ст. 68 Закону про КСУ орган конституційної юрисдикції вправі відкрити нове провадження при виявленні нових обставин по справі, які не були предметом його розгляду, але які існували на час розгляду і прийняття рішення або надання висновку у справі.

По суті йдеться про квазіпрецедентну природу рішень Конститу­ційного Суду України. Це дає змогу забезпечити «стабільність і певну стрункість правовідносин, - зазначають російські вчені В. Кряжков та Л. Лазарев, - несе у собі момент поваги до сторін конституційного процесу, які вправі розраховувати на те, що Суд по цій справі буде дотримуватися тієї ж юридичної логіки, якій він дотримувався ра­ніше, при розгляді близьких за значенням питань»^[52].

4. Правові акти Конституційного Суду України посідають осо­бливе місце серед джерел національного права. Висловлена у ві­тчизняній науці думка про правотворчий характер рішень КСУ^[53], має свій сенс у тому розумінні, що орган конституційної юстиції здійснює «пошук» права у конкретно-історичних обставинах і за­безпечує єдине розуміння Конституції України як одного із джерел конституційної доктрини. При перегляді раніше ухвалених рішень Конституційним Судом має місце актуалізація нових теоретич­них положень, правових позицій Суду при вирішенні конкретного конституційно-правового спору.

Саме на такій основі Суд у межах повноважень може перегляда­ти свої рішення, вносити елементи новизни в обґрунтування своєї правової позиції. Функція внесення раціоналізації та планомірності у конституційний порядок Конституційним Судом шляхом «дина­мічного» розвитку Конституції України не повинна підмінювати ні установчу, ні законодавчу владу, оскільки Суд підпорядкований Конституції та закону.

5. Рішення Конституційного Суду України це кінцевий результату розгляді справи. Інтерпретаційні акти КСУ «є реально авторитетни­ми у зв’язку із реалізацією правових норм, смисл яких з’ясовувався і роз’яснювався у визначений спосіб»^[54]. Визнання акта або його окре­мих положень неконституційними зобов’язує відповідний орган влади скасувати даний акт або його неконституційне положення, а також інші акти, прийняті на основі визначених Судом неконсти­туційних положень. Рішення судів та інших органів, що засновані на актах, визнаних неконституційними, не підлягають виконанню і мають бути переглянуті. Якщо внаслідок визнання акта або його положення неконституційним, виникають прогалини у правовому регулюванні, безпосередньо застосовується Конституція України. Рішенням КСУ притаманний механізм чинності закону, вони по­ширюються на всю територію України, усі органи публічної влади, посадовців, юридичних! фізичних осіб. У конкретних правовідноси­нах рішення Конституційного Суду мають преюдиційний характер, на підставі чого уповноважена особа може розпочати процедуру поновлення порушених прав на підставі правових актів, визнаних неконституційними.

Правові акти судів загальної юрисдикції. У радянській літера­турі існувала дискусія щодо ролі судової практики серед джерел права. Наприклад, керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду СРСР розглядали в якості джерела кримінального права. Однак таку думку відкидали офіційно, оскільки це асоціювалося: а) з порушен­ня соціалістичної законності, яку розуміли як суворе і неухильне дотримання законів та інших законодавчих актів; б) з можливою суддівською сваволею в процесі виконання правотворчих і право- застосовчих функцій; в) з підривом або послабленням правотвор- чості в діяльності законодавчих органів^[55].

Така думка була домінуюча!, що цікаво, природі судової практики та інтерпретаційної діяльності суддів було присвячено дуже мало доктринальних досліджень з середини 1970-хдо початку 1990-хро- ків. Лише із введенням інституту судового конституційного контр­олю повертаються до цієї проблематики.

У вітчизняній літературі проблема правотворчої ролі судів загаль­ної юрисдикції розглядається неоднозначно. У романо-германській правовій сім’ї діяльність верховних судів носить конкретизуючий характер. Вони являють собою сукупність керівних роз’яснень сто­совно правильного застосування чинних правових норм і не містять нових норм права.

На думку прибічників визнання судової практики, в якості дже­рела права України наводяться такі аргументи: а) заповнити про­галини у праві: б) покласти край знеціненню нормативних актів; в) усунути протиріччя у чинному законодавстві^[56]. Цьому думці про­тистоїть позиція, відповідно до якої судовий прецедент призводить до: а) суперечливості із концепцією поділу влади, оскільки суд при­власнює законодавчі повноваження: б) нібито судовий прецедент «не є джерелом правау романо-германській правовій сім’ї»: в) судове прецедентне право суперечить Конституції України та конфліктує із законодавчою діяльністю Верховної Ради («негативний законо­давець» тощо).

По суті така суперечливість знята новим ЦК України, оскільки офіційно визнано правотворчу роль судової практики. Тому необхід­но з’ясувати, чи можуть суди загальної юрисдикції надавати офіцій­не тлумачення законодавству Україні та в яких правових формах.

Конституційний Суд України володіє повноваженнями по офі­ційному тлумаченню Конституції і законів Україні. Тому виникає питання, в яких аспектах він може надавати тлумачення законам. Найвірогідніше у цьому контексті Конституційний Суд тлумачить закони лише в їх конституційних аспектах, тому виникає питання про природу інтерпретаційної діяльності судів загальної юрисдикції. Згідно з чинним законодавством формально суди загальної юрис­дикції не наділені повноваженнями щодо офіційного тлумачення за­конодавства України. Однак на практиці таке здійснюється Верхо­вним Судом України у двох формах: а) у вигляді керівних роз’яснень: б) шляхом формулювання керівних принципів права, що виводяться із сукупності рішень Верховного Суду та оприлюднюються у офі­ційних виданнях.

По суті Верховний Суд здійснює аналогічну діяльність по інтер­претації норм законодавства, що притаманно Конституційному Суду. Таким чином, функції Конституційного Суду по офіційному тлумаченню обмежені юрисдикцією загальних судів, очолюваних Верховним Судом, які надають інтерпретацію актів поточного за­конодавства. Фактично суди загальної юрисдикції творять власне прецедентне право, не дивлячись нате, що така їх функція офіційно не визнається.

При здійсненні інтерпретації законодавства шляхом керівних роз’яснень Верховний Суд формулює власне прецедентне право. Як зазначається у літературі, судова практика, що міститься у ке­рівних роз’ясненнях пленуму Верховного Суду, завжди «визнава­лися джерелом права, оскільки у судових рішеннях допускалися посилання на них як на правову основу вирішення справи». Хоча вона не визнавалася офіційно, однак тим не менш «фактично за­вжди враховувалася підпорядкованими судами в якості орієнтира у питаннях застосування і тлумачення права, усунення прогалин управі, застосування аналогії» права і закону^[57]. Важливе значення як джерел конституційного права є роз’яснення пленуму Верховно­го Суду України «Про застосування положень Конституції України при здійсненні правосуддя», «Про посилення захисту прав і свобод людини і громадянина при здійсненні судочинства».

У юридичній літературі визначають такі особливості інтерпре- таційної діяльності, які проявляються у судовій практиці: 1) суддів­ська правотворчість завжди є побічним продуктом акту правосуддя: 2) вона не самостійна у тому розумінні, що пов’язано із основною функцією судової влади - здійснення правосуддя: 3) вона здійснюєть­ся в рамках закону та на основі закону, що виходить від законодавчої влади: 4) інтерпретаційна діяльність судів насамперед пов’язана із конкретизацією права і заповненням прогалин у праві; 5) судові правоположення формулюються суддями тільки на основі чинних правових норм і правових принципів, а не своєї суб’єктивної волі; 6) такі правоположення не повинні суперечити чинним і насампе­ред конституційним нормам: 7) інтерпретація сама по собі не може скасувати закон; 8) існують певні правила та межі судового розсуду, які визначені законом та сформульовані доктриною.

Як іншу форму інтерпретаційної діяльності судів загальної юрис­дикції можна розглядати рішення Верховного Суду, вищих спеціа­лізованих та апеляційних судів, які офіційно публікуються у видан­нях: «Вісник Верховного Суду України», «Рішення Верховного Суду України. Щорічник», «Вісник Вищого Господарського Суду». Можна припустити, що за допомогою офіційного оприлюднення своїх рі­шень, а також рішень апеляційних судів Верховний Суд намагається сформулювати єдині підходи при вирішенні справ судами загальної юрисдикції, впливати на правову політику в державі.

2.6.