Тема 19. Конституційна юстиція

Мета вивчення: засвоєння здобувачами вищої освіти знань щодо функціонування інституту конституційної юстиції в Україні, суб’єктно- діяльнісної характеристики провадження у справах конституційної юрисдикції, правозастосовної практики Конституційного Суду України, формування вмінь та навичок аналізу сучасного конституційно-правового регулювання в цій сфері та вирішення зумовлених цим практичних завдань.

Питання

1. Поняття конституційної юстиції. Становлення і розвиток конституційної юстиції в Україні.

2. Правова природа Конституційного Суду України.

3. Принципи діяльності Конституційного Суду України. Функції та повноваження Конституційного Суду України.

4. Склад і порядок формування Конституційного Суду України. Структура та організація діяльності Конституційного Суду України.

5. Суб’єкти та форми звернення до Конституційного Суду України.

6. Стадії та строки конституційного провадження.

7. Поняття та юридична природа актів Конституційного Суду України. Види, порядок ухвалення та виконання актів Конституційного Суду України. Юридичні позиції Конституційного Суду України.

Теоретичний мінімум

Поняття конституційної юстиції. Конституційний контроль, являючи собою специфічний засіб охорони і захисту Конституції, виступає як спеціалізований механізм, система забезпечення Конституції як нормативно­правового акта вищої юридичної сили, різновид контролю як відповідної функції (І. Сліденко). Конституційний контроль, таким чином, може бути визначений як діяльність компетентних органів публічної влади щодо реалізації принципу верховенства Конституції і підтримки режиму конституційності за допомогою своїх специфічних методів (М. Вітрук).

Особливою інституціональною формою конституційного контролю є судовий конституційний контроль. Судовий конституційний контроль являє діяльність судових та/або спеціалізованих органів судової влади щодо перевірки, оцінки, визначення відповідності законів, інших нормативно-правових актів Конституції і вирішення питання про їх застосування або щодо їх конституційності, яка здійснюється в особливій процесуальній формі і спрямована на забезпечення правової охорони Конституції, встановлених нею основ конституційного ладу, прав і свобод людини і громадянина, конституційної законності (Б.

Для позначення судового конституційного контролю використовують й іншу категорію — «конституційна юстиція», які, тим не менш не синонімами. Конституційна юстиція може бути визначена як наділений конституційною юрисдикцією орган судової влади, виключною прерогативою якого є здійснення конституційного контролю в особливій процесуальній формі (конституційного провадження).

Становлення і розвиток конституційної юстиції в Україні. Аналіз українських конституційних документів початку XX століття дає підстави твердити, що ідея судового конституційного контролю не отримала широкого визнання. Певною мірою це пояснюється зумовленою догматичним сприйняттям теорії поділу влади недовірою до суддів як судових охоронців конституції держави, а також виключною важливістю принципу верховенства представницького органу державної влади для конституційної системи часів Української Народної Республіки.

У радянський період судовий конституційний контроль також повністю заперечувався, оскільки вважалось, що він є невід’ємним елементом «буржуазної доктрини» поділу влади. Загальновідомо, що ідеологія диктатури пролетаріату повністю виключала теорію поділу влади та існування конституційних обмежень щодо державної влади.

Лише в останні роки існування СРСР було утворено квазісудовий орган попереднього конституційного контролю — Комітет конституційного нагляду СРСР. І хоча відповідними змінами до Конституції УРСР 1978 р. було передбачено утворення Комітету конституційного нагляду в УРСР, його так і не було утворено. Загалом у період «перебудови» в радянській Україні залишалася поширеною думка, що конституційний контроль суперечить принципу верховенства законодавчої влади, а відповідно — й принципу народного суверенітету. Тому вважалося, що наділення особливого юрисдикційного органу конституційного контролю правом скасовувати акти Верховної Ради — єдиного органу, що виступав від імені народу, перетворить принцип народного суверенітету на фікцію.

Після проголошення Декларації про державний суверенітет України Конституція УРСР 1978 р.

Відповідний законодавчий акт було прийнято лише 03.07.1992, за яким Конституційний Суд України визначався як незалежний орган в системі судової влади, покликаний забезпечувати відповідність законів, інших нормативних актів органів законодавчої і виконавчої влади Конституції України, охорону конституційних прав та свобод особи.

Втім Верховна Рада України спромоглася обрати лише Голову Конституційного Суду України — ним став Л.П. Юзьков. Водночас згідно зі ст. 97 Конституції 1978 р. (в редакції 1989 р.) Верховна Рада України здійснювала повноваження щодо тлумачення Конституції України і законів України, а контроль за додержанням Конституції України відповідно до ст. 106 продовжувала здійснювати Президія Верховної Ради України.

Наступна згадка про Конституційний Суд України на найвищому нормативному рівні з’являється в укладеному 08.06.1995 між Президентом України та Верховною Радою України Конституційному Договорі, невід’ємною складовою якого було визначено схвалений Верховною Радою України Закон України «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні». Конституційний Суд України згідно зі ст. 38 вказаного Закону виступав незалежним органом судової влади, що забезпечує відповідність законів, інших нормативних актів законодавчої і виконавчої влади Конституції України, охорону конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Але повноваження щодо здійснення конституційного контролю закріплювались за Верховною Радою України, яка «приймає Конституцію України, закони України, кодекси та інші кодифіковані акти, вносить до них зміни і доповнення, дає їх офіційне тлумачення» (п. І ч. 1 ст. 17); «здійснює контроль за виконанням Конституції України, законів України та постанов Верховної Ради України» (п.

ч. 1 ст. 17).

За такого суперечливого регулювання Конституційний Суд України передбачувано не було сформовано і після укладання між Верховною Радою України та Президентом України Конституційного Договору 1995 року.

І лише з прийняттям Конституції України 1996 р. становлення першого в Україні органу конституційної юстиції — Конституційного Суду України — відбулося. Вже у травні 1997 р., через сім місяців після вступу суддів на посади, ним було прийнято перше рішення, що стало точкою відліку здійснення судового конституційного контролю в Україні.

Правова природа Конституційного Суду України. Тривалий час, окрім Конституції України, конституційно-правовий статус Конституційного Суду України визначався Законом України від 16.10.1996 № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України», Регламентом Конституційного Суду України та низкою рішень власне Конституційного Суду України.

Однак 02.06.2016 Верховною Радою України було прийнято Закон України № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким конституційно-правовий статус Конституційного Суду України було суттєво змінено. З метою належної імплементації зазначених конституційних змін було прийнято Закон України від 13.07.2017 № 2136-УПІ «Про Конституційний Суд України», яким детально визначено порядок організації та діяльності Конституційного Суду України (далі — Суд), статус суддів Суду, підстави і порядок звернення до Суду, процедура розгляду ним справ і виконання рішень Суду.

Відповідно до конституційних змін 2016 р. Суд виведено за межі системи судоустрою України, що нібито має покласти кінець тривалій науковій дискусії про правову природу та місце Суду в системі органів державної влади України.

Річ у тім, що запровадження інституту судового конституційного контролю, уособленого Судом, який, маючи високий рівень незалежності, отримав реальну можливість впливати на практику реалізації законодавчої і виконавчої влади та на їхнє співвідношення, зумовило надзвичайно високий науковий інтерес і як наслідок — низку змістовних наукових досліджень різних аспектів його організації та функціонування, зокрема й у контексті практики реалізації принципу поділу влади, системи стримувань і противаг, та водночас поставило на порядок денний питання про правову природу єдиного органу конституційної юстиції.

Так, згідно з першим підходом послідовно обґрунтовувалася позиція про те, що поряд із законодавчою, виконавчою і судовою владою існує четверта гілка влади — контрольна, складовою якою пропонували визначати Суд.

Згідно з іншим підходом, незважаючи на особливості, що відрізняли Суд від судів загальної юрисдикції, він визначався як складова єдиної судової системи, єдиний орган конституційної юрисдикції, який здійснює конституційне судочинство шляхом розгляду і вирішення по суті справ конституційної юрисдикції.

Визначальною підставою заперечення судової природи Суду виступає здійснення ним компетенційної діяльності, сутністю якою є конституційний контроль. Вихідною тезою такого підходу залишається намагання виразити зміст усієї судової влади, її владних повноважень через специфіку лише однієї функції судових органів або форми судової діяльності. Втім зведення усіх функцій судів лише до функції правосуддя, так само як ототожнення самого явища судової влади з правосуддям, видається невиправданим, адже «воно є ширшим за змістом і більш загальним за природою» (В. Шаповал).

Відстоюючи тезу про функціональний плюралізм судової влади, вважаємо, що виведення Суду за межі системи судоустрою України не перетворює його на квазісудовий орган і не виключає його ідентифікації як органу судової влади. Принципово важливим критерієм вирізнення саме судових органів конституційного контролю виступає відсутність права ініціювати здійснення такого контролю за власною ініціативою.

Тому, оскільки конституційними змінами 2016 р. не було запроваджено іншої моделі конституційної юстиції, залишається справедливою ідентифікація Суду як юрисдикційного судового органу, що посідає відокремлене місце в системі органів державної влади, зумовлене його особливим функціональним призначенням — забезпеченням верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Функції і повноваження Конституційного Суду України. Суд забезпечує верховенство Конституції України через здійснення визначених Основним Законом України компетенційних повноважень, до яких тепер належать:

- вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

- офіційне тлумачення Конституції України;

- надання за зверненням Президента України або щонайменше сорока п’яти народних депутатів України, або Кабінету Міністрів України висновків про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;

- надання за зверненням Президента України або щонайменше сорока п’яти народних депутатів України висновків про відповідність Конституції України (конституційність) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

- надання за зверненням Верховної Ради України висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених ст.

- надання за зверненням Верховної Ради України висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України;

- надання за зверненням Верховної Ради України висновку про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України;

- вирішення питань про відповідність Конституції України та законам України нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим за зверненням Президента України згідно з ч. 2 ст. 137 Конституції України;

- вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України (їх окремих положень) за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України.

Аналіз наведених компетенційних повноважень Суду засвідчує, що окрім, власне, конституційного контролю, Суд також здійснює й інші функції, серед яких передусім виокремлюють функцію офіційного тлумачення Конституції України, функцію забезпечення принципу поділу влади (арбітражну функцію), а також функцію захисту конституційних прав і свобод особи (правозахисну функцію) (Ж. Овсепян).

Саме з останньою функцією пов’язані чи не найбільш значущі конституційні нововведення 2016 р. в частині повноважень Суду. Йдеться про запровадження в Україні інституту конституційної скарги, сутність якої загалом полягає у безпосередньому ініціюванні, насамперед фізичною особою, перевірки Судом конституційності нормативного або індивідуального акта, в тому числі акта (рішення) суду, що порушує гарантовані конституцією держави її права та свободи (М. Гультай).

При цьому відповідно до ст. 151 Конституції України запроваджено нормативну (часткову) конституційну скаргу, що закріплює право особи ініціювати встановлення конституційності законів України (їх окремих положень), застосованих в остаточному судовому рішенні в її судовій справі.

І хоча функціональний наголос на ключовому значенні конституційної скарги у захисті прав і свобод людини під час її характеристики є традиційно визначальним, функціональне призначення конституційної скарги трактується більш широко. За допомогою конституційної скарги передусім захищається публічний інтерес, оскільки вона надає Суду можливість контролю за дотриманням конституції усіма державними органами, чим сприяє легітимізації держави (В. Вапа82ак). Тут доречно вказати, що «в основу права на конституційну скаргу покладено принцип обмеження державної влади фундаментальними правами та свободами, і це дає змогу стверджувати, що цей фундаментальний конституційний принцип має конкретне правниче значення в країнах розвинутої демократії» (С. Шевчук).

Склад і порядок формування Конституційного Суду України. Структура та організація діяльності Конституційного Суду України. Суд складається із 18 суддів, які призначаються на дев’ять років без права бути призначеним повторно Президентом України, Верховною Радою України та з’їздом суддів України (по шість суддів). Суд є повноважним здійснювати конституційне провадження, якщо у його складі є щонайменше 12 суддів, які набули повноважень у визначеному законом порядку.

Зважаючи на особливе функціональне призначення Суду у системі органів державної влади, до кандидатів на посади суддів встановлені особливі вимоги. Так, суддею Суду може бути громадянин України, який володіє державною мовою, на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ятнадцять років, високі моральні якості, є правником із визнаним рівнем компетентності.

Суддя Суду має відповідати критерію політичної нейтральності і, відповідно, не може належати до політичних партій чи професійних спілок, публічно виявляти прихильність до них, брати участь у будь-якій політичній діяльності. Суддя Суду також не може суміщати свою посаду з будь-якою посадою в органі державної влади або органі місцевого самоврядування, органі професійного правничого самоврядування, зі статусом народного депутата України, депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, районної у місті, сільської, селищної ради, з іншим представницьким мандатом, з адвокатською діяльністю, з підприємницькою діяльністю, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу або отримувати іншу винагороду, за винятком здійснення викладацької, наукової чи творчої діяльності та отримання винагороди за неї, а також не може входити до складу керівного органу чи наглядової ради юридичної особи, що має на меті одержання прибутку.

Слід зауважити, що відтепер відбір кандидатур на посаду судді Суду має здійснюватися на конкурсних засадах у визначеному законом порядку. Зокрема, відбір кандидатур на посаду судді Суду на конкурсних засадах щодо осіб, яких призначає Президент України, здійснює конкурсна комісія, яку створює Президент України. Підготовку питання щодо розгляду на конкурсних засадах кандидатур на посаду судді Суду у Верховній Раді України здійснює комітет, до предмета відання якого належать питання правового статусу Суду, у порядку, визначеному Регламентом Верховної Ради України. Підготовку питання щодо розгляду на конкурсних засадах кандидатур на посаду судді Суду з’їздом суддів України здійснює Рада суддів України.

Конкурсна комісія, відповідний комітет Верховної Ради України, Рада суддів України приймають заяви від осіб, які виявили намір обійняти посаду судді Суду. За результатами вивчення документів та відомостей, наданих кандидатами, та співбесіди з ними конкурсна комісія, відповідний комітет Верховної Ради України, Рада суддів України ухвалюють рекомендацію щодо кожного кандидата на посаду судді Суду. Загальний строк проведення конкурсу для відбору кандидатур на посаду судді Суду становить два місяці.

Суд очолює та організовує його діяльність Голова Суду, який обирається зі складу суддів Суду на спеціальному пленарному засіданні Суду лише на один трирічний строк таємним голосуванням. Для обрання Голови Суду на спеціальному пленарному засіданні Суду створюється комісія з числа суддів Суду. Головою Суду вважається обраний кандидат, за якого проголосувала більшість суддів Суду від конституційного складу Суду.

Якщо запропоновано не більше двох кандидатів і Голову Суду не було обрано, проводяться нові вибори. Якщо запропоновано більше двох кандидатів і жодного з них не було обрано, проводиться повторне голосування щодо двох кандидатів, які одержали найбільшу кількість голосів. Якщо при повторному голосуванні Голову Суду не було обрано, проводяться нові вибори. Під час голосування Суддя може проголосувати лише за одну кандидатуру.

Голова Суду має заступника, який виконує за його дорученням окремі повноваження. Заступника Голови Суду обирають на спеціальному пленарному засіданні Суду за пропозицією Голови Суду лише на один трирічний строк таємним голосуванням. За відсутності Голови Суду його обов’язки виконує заступник Г олови Суду, а за відсутності обох — старший за віком Суддя.

До організаційної структури Суду у статусі його органів також входять Велика палата, два сенати та шість колегій. Важливо вказати, що вказані органи у межах визначених законом повноважень щодо конституційного провадження діють як Суд.

Велика палата — орган Суду у складі всіх суддів Суду, який здійснює конституційно визначені компетенційні повноваження Суду, в тому числі розглядає питання відповідності Конституції України законів України (їх окремих положень) за конституційними скаргами у разі відмови Сенату від розгляду справи на розсуд Великої палати у випадках, визначених Законом. До повноважень Великої палати також належить вирішення процедурних питань, що виникають під час конституційного провадження згідно із Законом.

Сенат — орган Суду, що, як правило, діє у складі дев’яти суддів Суду і розглядає питання щодо відповідності Конституції України законів України (їх окремих положень) за конституційними скаргами, а також інші питання, визначені законом.

Персональний склад сенатів формується на спеціальному пленарному засіданні Суду шляхом жеребкування і затверджується постановою Суду. Стосовно Голови Суду та заступника Голови Суду жеребкування не проводиться.

Колегія — орган Суду у складі трьох суддів Суду, до повноважень якого належить вирішення питань щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням, конституційним зверненням, конституційною скаргою.

У складі Суду також діють постійні комісії — допоміжні органи, що створюються з числа суддів Суду для вирішення питань організації його внутрішньої діяльності.

Організаційне, аналітичне, юридичне, інформаційне та матеріально- технічне забезпечення діяльності Суду здійснює Секретаріат Суду, очолюваний керівником Секретаріату. Останнього за поданням Голови Суду призначає на посаду та звільняє з посади Суд на своєму засіданні.

Керівник Секретаріату має першого заступника, заступників, яких так само за поданням Голови Суду призначає на посаду та звільняє з посади Конституційний Суд на своєму засіданні. Кандидати на посади керівника Секретаріату, першого заступника та заступників керівника Секретаріату мають відповідати кваліфікаційним вимогам, передбаченим Законом України «Про державну службу» для осіб, які претендують на зайняття посади державної служби категорії «А».

У складі Секретаріату Суду діють служба судових розпорядників та патронатна служба судді Конституційного Суду. Положення про Секретаріат, його структуру і штатний розпис затверджує Суд на своєму засіданні за поданням керівника Секретаріату.

При Суді функціонує Науково-консультативна рада, утворена з числа висококваліфікованих фахівців у сфері права для підготовки наукових висновків з питань діяльності Суду, що потребують наукового забезпечення.

Суд також має свій архів, бібліотеку, офіційне видання «Вісник Конституційного Суду України», прес-службу, приймальню громадян тощо.

Принципи конституційного судочинства. Суд здійснює юрисдикційну діяльність відповідно до засад (принципів) верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, відкритості, повного і всебічного розгляду справ, обґрунтованості та обов’язковості ухвалених ним рішень і висновків.

Принцип верховенства права являє собою змістовно-сутнісну засаду здійснення юрисдикційної діяльності Судом. У найбільш загальному вигляді верховенство права передбачає, що право розуміється як сукупність правил юридично значущої поведінки, що легітимізовані суспільством і базуються на історично досягнутому рівні соціальної етики.

Відповідно, право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори (норми моралі, традиції, звичаї тощо). Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Верховенство права зумовлює пріоритетність у суспільстві прав і свобод особи, що передбачає взаємну відповідальність особи і держави, зв’язаність діяльності держави цими правами, врегулювання відносин між особою та державою на основі принципу «дозволено все, що не заборонено законом».

Принцип незалежності діяльності Суду засвідчує його інституціонально- функціональну самостійність в системі органів державної влади. Здійснюючи юрисдикційну діяльність,

Суд не тільки перебуває, як було вказано, поза системою судоустрою України. Він посідає самостійне місце і не підпорядковується жодному іншому органу, включаючи парламент, уряд та главу держави. Незалежність діяльності Суду забезпечується також через низку гарантій діяльності суддів: заборону впливу у будь-який спосіб на суддю, особливу процедуру притягнення судді до юридичної відповідальності; вжиття заходів забезпечення безпеки судді та членів його сім’ї тощо.

Принцип колегіальності засвідчує, що Суд здійснює надані Конституцією та Законом України «Про Конституційний Суд України» компетенційні та самоорганізаційні повноваження колегіально. Принцип колегіальності реалізується через організаційні форми роботи Суду, до яких належать: засідання, пленарні засідання Суду, Великої палати, сенатів; засідання колегій. Особливою формою вирішення питань, пов’язаних з організаційною діяльністю Суду, є спеціальні пленарні засідання Суду, на яких, зокрема, обирається Голова та заступник Голови Суду, затверджується персональний склад сенатів, утворюються колегії та затверджується їх персональний склад тощо.

Згідно з принципами гласності і відкритості акти та засідання Суду, інформація щодо справ, які розглядає Суд, є відкритими, якщо інше не встановлено законом. Інформація про конституційні подання, конституційні звернення, конституційні скарги, що надійшли до Суду, перебіг справ, дату і час засідання сенатів, Великої палати є відкритою та оприлюднюється на офіційному веб-сайті Суду, якщо інше не встановлено законом. Розгляд справ на пленарних засіданнях Великої палати, сенатів здійснюється відкрито, за винятком закритої частини цих засідань, коли ухвалюється рішення, надається висновок, постановляється ухвала Суду. Закрите пленарне засідання допускається, якщо розгляд справи на відкритому пленарному засіданні може призвести до розголошення державної таємниці та (або) іншої інформації, що охороняється законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в Суді усної або письмової інформації про результати розгляду його справи. Усі акти Суду за результатами конституційного провадження оприлюднюються на офіційному веб - сайті Суду або в окремих випадках за ухвалою Суду — в залі засідань Суду.

Акти Суду разом, за наявності, з окремими думками суддів публікуються у «Віснику Конституційного Суду України» та інших офіційних друкованих виданнях України.

Відповідно до принципу повного і всебічного розгляду справ колегії, сенати, Велика палата під час підготовки справи до розгляду та конституційного провадження у справі вправі витребувати копії документів, матеріалів, а також відомості, що стосуються справи; призначати у разі потреби експертизу та залучати спеціалістів до участі в конституційному провадженні; викликати на засідання, пленарні засідання посадових осіб, експертів, спеціалістів, свідків, представників суб’єктів звернень, громадян.

Принцип обґрунтованості та обов’язковості ухвалених Судом рішень і висновків визначає, що акти Суду мають бути ухвалені на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які посилаються учасники конституційного провадження, а також містити вичерпні висновки щодо питань, порушених суб’єктами права на звернення і розглянутих Судом.

Рішення та висновки Суду є обов’язковими до виконання, остаточними та такими, що не можуть бути оскаржені. У разі необхідності Суд може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов’язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Суб'єкти і форми звернення до Конституційного Суду України. Суд як юрисдикційний судовий орган здійснює компетенційні повноваження виключно за зверненням визначених Конституцією та Законом України «Про Конституційний Суд України» суб’єктів, які можуть класифіковані залежно від предмета і форми звернення.

Так, письмове клопотання щодо визнання акта (його окремих положень) неконституційним або офіційного тлумачення Конституції України є конституційним поданням і має відповідати вимогам, встановленим ст. 51 Закону України «Про Конституційний Суд України». Суб’єктами права на звернення до Суду із конституційним поданням є виключно Президент України, щонайменше сорок п’ять народних депутатів України, Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Письмове клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) закону України (його окремих положень), що застосований в остаточному судовому рішенні у справі, є конституційною скаргою, що має відповідати вимогам, встановленим ст. 55 Закону України «Про Конституційний Суд України». Суб’єктом права на конституційну скаргу є фізична особа або юридична особа приватного права, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України (його окремі положення) суперечить Конституції України.

Письмове клопотання про надання висновку щодо інших компетенційних повноважень Суду є конституційним зверненням і має відповідати вимогам, встановленим ст. 53 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Суб’єктами права на конституційне звернення є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України або щонайменше сорок п’ять народних депутатів України.

Стадії конституційного провадження. Аналіз Закону України «Про Конституційний Суд України» дозволяє виокремити стадії конституційного провадження у справах конституційної юрисдикції. Стадії конституційного провадження характеризують діяльність Суду та учасників провадження, яка спрямована на забезпечення певного проміжного результату під час розгляду тієї чи іншої справи. Стадіями конституційного провадження є відкриття конституційного провадження, підготовка матеріалів справи до слухання, розгляд справи у пленарному засіданні, ухвалення рішення та його виконання.

Процесуальні строки. Законом України «Про Конституційний Суд України» визначено, що строк конституційного провадження не повинен перевищувати шість місяців. Водночас для справ щодо конституційності законопроекту про внесення змін до Конституції України, справ щодо конституційності актів Кабінету Міністрів України за зверненням Президента України, а також щодо яких Сенат, Велика палата визнали конституційне провадження невідкладним, строк конституційного провадження не може перевищувати один календарний місяць.

Обчислення строків конституційного провадження ведеться з дня постановлення ухвали про відкриття конституційного провадження у справі, а у разі відмови Сенату від розгляду справи на розсуд Великої палати — з дня постановлення відповідної ухвали Сенату.

Поняття та правова природа актів Конституційного Суду України. Види, порядок прийняття та виконання актів Конституційного Суду України. Здійснюючи надані компетенційні та самоорганізаційні повноваження, орган конституційної юрисдикції приймає процесуальні та непроцесуальні акти.

До непроцесуальних актів Суду, які не пов’язані із конституційним провадженням, належать постанови з приводу організаційних, фінансових, кадрових та інших питань внутрішньої діяльності. Непроцесуальні акти Суду є правовою формою здійснення ним своїх самоорганізаційних повноважень.

Процесуальні акти Суду, до яких належать рішення, висновки, ухвали та забезпечувальні накази, являють собою акти органу конституційної юрисдикції, пов’язані із конституційним провадженням у відповідних справах конституційної юрисдикції. Процесуальні акти є, відповідно, правовою формою здійснення Судом своїх компетенційних повноважень.

Так, для вирішення питань, пов’язаних із відкриттям, відмовою у відкритті, закриттям провадження у справі, іншими процесуальними діями, клопотаннями, процедурою розгляду справ конституційної юрисдикції, відповідні органи Суду постановляють ухвали.

У виняткових випадках, з метою запобігання незворотним наслідкам, що можуть настати у зв’язку з виконанням остаточного судового рішення, Велика палата може при розгляді конституційної скарги з власної ініціативи вжити заходів щодо забезпечення конституційної скарги, видавши забезпечувальний наказ, який є виконавчим документом.

Забезпечувальний наказ втрачає чинність з дня ухвалення рішення або постановлення ухвали про закриття конституційного провадження у справі.

Рішення Суду ухвалюються Великою палатою або Сенатом за результатами розгляду по суті справ конституційної юрисдикції. При цьому Сенат ухвалює рішення виключно за результатами розгляду справ за конституційними скаргами, тоді як Велика палата — за результатами розгляду справ щодо конституційності законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та щодо офіційного тлумачення Конституції України, а також за результатами розгляду справ за конституційними скаргами у разі відмови Сенату в розгляді справи за конституційною скаргою на розсуд Великої палати.

Висновки Суду надаються виключно Великою палатою за результатами розгляду по суті всіх інших справ конституційної юрисдикції. Суд ухвалює рішення та надає висновки на закритій частині пленарного засідання Сенату, Великої палати поіменним голосуванням суддів Суду, які розглядали справу. Рішення у справі за конституційною скаргою є ухваленим, якщо за це проголосували щонайменше дві третини суддів Суду, які розглядали справу в Сенаті. Рішення є ухваленим Великою палатою, а його висновок — наданим, якщо за це проголосували щонайменше десять суддів Суду.

Рішення і висновки Суду підписують окремо судді Суду, які голосували на їх підтримку і які голосували проти. При цьому судді Суду не мають права утримуватися від голосування або підписання. Суддя Суду, який підписав рішення, висновок, ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження у справі або про закриття конституційного провадження, може викласти окрему думку в письмовій формі, що додається до відповідного акта Суду та без зволікання оприлюднюється на офіційному веб-сайті Суду. Окрема думка може бути висловлена суддею Суду не тільки у разі, якщо він голосував проти того чи іншого акта, а і якщо він голосував «за», але залишився у меншості під час голосування з будь-якого іншого питання чи мотивування прийнятої позиції.

Рішення та висновки Суду, що мають відповідати вимогам, визначеним ст. 89 та 90 Закону України «Про Конституційний Суд України», є остаточними і не можуть бути оскаржені. У рішенні, висновку Суд може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов’язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку. Суд також може вимагати від відповідних органів письмове підтвердження виконання рішення, додержання висновку. За невиконання рішень та недодержання висновків Суду настає відповідальність згідно із законом.

У науковому та експертному середовищі тривалий час дискутується питання щодо правової природи та юридичної сили рішень та висновків Суду. Як правило, у цьому зв'язку стверджують, що рішення і висновки органу конституційної юрисдикції є актами застосування конституційних норм до нормативно-правових актів (їх окремих норм) або законопроектів, що засвідчують у такий спосіб відповідність останніх нормам Конституції України. Обов'язковість рішень та висновків Суду, за такого підходу, має таку саму природу, що й обов'язковість усіх інших правових актів ненормативного характеру.

З другого боку, багатьма вітчизняними науковцями за рішеннями та висновками органу конституційної юрисдикції визнається не лише правозастосовне, але й правотворче значення, що є однією з важливих ознак їх нормативності. Нормативність рішень та висновків Суду у такому разі обґрунтовують також тією обставиною, що окрім, власне, визнання неконституційними положень законів чи інших правових актів, або, наприклад, встановлення невідповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України законопроектів про внесення змін до Основного Закону України, вони водночас визначають напрямки правової політики держави.

Втім, незважаючи на різноманіття поглядів і дискусію, що триває з приводу нормативності актів Суду, переважною натепер є тенденція до сприйняття рішень та висновків (важливо зауважити, що у такому значенні, на відміну від рішень Конституційного Суду України, розглядаються не всі висновки, а лише висновки щодо конституційності законопроектів про внесення змін до Конституції України та висновки щодо конституційності чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість) органу конституційної юрисдикції як допоміжних (субсидіарних) джерел конституційного права, що відіграють важливе значення в регулюванні публічно-правових відносин. Слід погодитися, що такі рішення і висновки Суду не можуть бути віднесені до підзаконних актів, оскільки така постановка питання не відповідає тим компетенційним повноваженням, якими Конституція України наділила орган конституційної юрисдикції. Саме тому відповідно до статей 150 та 152 Конституції України, за ними повинна визнаватися юридична сила, вища за юридичну силу законів України.

Юридичні позиції Конституційного Суду України: поняття та значення. Від рішень та висновків Суду потрібно відокремлювати викладені у цих та інших процесуальних актах позиції органу конституційної юрисдикції, що являють собою сукупність наданих Судом в контексті системного розуміння і тлумачення Конституції України аргументів, які концентровано відображають юридичну основу прийнятих актів.

Відповідно до ст. 92 Закону України «Про Конституційний Суд України» Суд викладає юридичні позиції у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку. Юридичні позиції можуть міститися в ухвалах про відмову у відкритті конституційного провадження у справі та про закриття конституційного провадження у справі, постановлених Сенатом чи Великою палатою.

Суд може розвивати і конкретизувати юридичні позиції у своїх наступних актах, змінювати юридичні позиції в разі суттєвої зміни нормативного регулювання, яким він керувався під час висловлення таких позицій, або за наявності об’єктивних підстав необхідності покращення захисту конституційних прав і свобод з урахуванням міжнародних зобов’язань України та за умови обґрунтування такої зміни в актах Суду.

З теоретичного погляду, коректною видається позиція, за якою у судовій та іншій правозастосовній практиці позиції Суду набувають характеру прецеденту за своєю юридичною силою, але такими за своєю природою не є. Серед правових явищ (правових норм, принципів, правоположень, прецедентів тощо) юридичні позиції Суду посідають самостійне місце і можуть розглядатися як джерела права. Зазначимо, що такий підхід зумовлює сприйняття юридичних позицій як певного позасистемного феномена — нового правового явища, місце якого в системі координат українського права поки залишається невизначеним. Такий підхід узгоджується із особливим статусом Суду в системі органів державної влади.

Завдання до теми

Тестові завдання

1. Під час розгляду Сенатом Конституційного Суду України справи за конституційною скаргою виникла необхідність в офіційному тлумаченні Конституції України. Яке рішення може ухвалити Сенат Конституційного Суду України за таких обставин?

а) постановити ухвалу про відмову Сенату від розгляду справи на розсуд Колегії в будь-який час до постановлення свого рішення.

б) постановити ухвалу про закриття конституційного провадження у справі у зв'язку із відсутністю в Сенату повноваження здійснювати офіційне тлумачення Конституції України.

в) постановити ухвалу про відмову Сенату від розгляду справи на розсуд Великої палати в будь-який час до постановлення свого рішення.

г) постановити ухвалу про відмову Сенату від розгляду справи на розсуд постійної комісії Конституційного Суду України в будь-який час до чи після постановлення свого рішення.

2. Які наслідки для судді Конституційного Суду України матиме набрання законної сили обвинувальним вироком за вчинення ним злочину?

а) суддю буде відсторонено Конституційним Судом України від виконання обов'язків.

б) суддю буде звільнено з посади Конституційним Судом України.

в) суддю буде звільнено з посади органом, що його призначив.

г) повноваження судді буде припинено.

3. У яких справах Конституційний Суд України може видати забезпечувальний наказ?

а) щодо розгляду конституційного подання Президента України.

б) щодо розгляду конституційного звернення Кабінету Міністрів України.

в) щодо розгляду конституційної скарги громадянина України.

г) щодо розгляду конституційного звернення Верховного Суду.

4. У якому випадку Колегія Конституційного Суду України має постановити ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження за конституційною скаргою?

а) до Конституційного Суду України звернувся громадянин Республіки Польща з конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України положень Закону України «Про судовий збір», застосованого в остаточному судовому рішенні в його справі.

б) до Конституційного Суду України звернулася громадянка України з конституційною скаргою щодо офіційного тлумачення положень ч. ч. 1, 2, 9

ст. 129 Конституції України.

в) до Конституційного Суду України звернулося товариство з обмеженою відповідальністю з конституційною скаргою щодо визнання неконституційними положень ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України, застосованих у остаточному судовому рішенні у його справі.

г) до Конституційного Суду України звернулась особа без громадянства з конституційною скаргою щодо визнання неконституційними положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна», застосованого в остаточному судовому рішенні в її справі.

5. Чи може Конституційний Суд України прийняти конституційну скаргу поза межами тримісячного строку з дня набрання чинності остаточним судовим рішенням у справі суб’єкта права на конституційну скаргу?

а) може, якщо Конституційний Суд України визнає її розгляд необхідним з мотивів суспільного інтересу.

б) може, якщо Конституційний Суд України визнає причини пропуску строку поважними.

в) може, якщо Конституційний Суд України визнає наявність порушення фундаментального права суб’єкта права на конституційну скаргу.

г) не може, оскільки жодних винятків законодавством України не передбачено.

Практичні завдання

1. Під час судового розгляду за позовом щодо необгрунтованої відмови Центральної виборчої комісії у реєстрації громадянина України Петренка В.О. кандидатом у народні депутати України, його адвокат під час викладення своєї позиції послався на деякі положення Рішення Конституційного Суду України від 26.02.1998 № 1-рп/98 у справі про вибори народних депутатів України. Утім суддя не прийняв наведенні аргументи, оскільки адвокат використав положення Рішення Конституційного Суду України, котре було ухвалено щодо закону, який втратив чинність. Це у свою чергу, на думку судді, нівелює й юридичну силу Рішення Конституційного Суду України.

Аргументовано визначте, наскільки обгрунтованою є відмова судді у цьому разі.

2. На адресу Конституційного Суду України надійшла конституційна скарга Петренка В.О., в якій просив Конституційний Суд України вирішити питання про відповідність Конституції України (конституційність) положення ч. 3 ст. 334 Цивільного кодексу України, вважаючи, що застосована в остаточному судовому рішенні вказана норма суперечить Конституції України; визнати, що застосування норми ч. 3 ст. 334 Цивільного кодексу України до земельних правовідносин є неконституційним; винести відповідне рішення.

Листом за підписом керівника Секретаріату Конституційного Суду України подану Петренку В.О. конституційну скаргу повернуто як неприйнятну з посиланням на те, що порушені у ній питання не можуть бути об’єктом конституційної скарги, оскільки фактично в ній йдеться про перевірку на відповідність Конституції України актів суду, а не закону, на що Конституційний Суд України не уповноважений.

Петренко В.О. звернувся до адміністративного суду з позовом до Конституційного Суду України, керівника Секретаріату Конституційного Суду України, в якому просив визнати протиправною відмову Конституційного Суду України у прийнятті його конституційної скарги; визнати відсутність компетенції керівника Секретаріату Конституційного Суду України здійснювати розгляд конституційної скарги по суті та виносити рішення щодо прийнятності конституційної скарги, а також щодо належності до повноважень Конституційного Суду України розглядати конституційну скаргу позивача; зобов’язати керівника Секретаріату Конституційного Суду України спрямувати подану ним конституційну скаргу на розгляд суддям (судді) Конституційного Суду України з метою вирішення питання щодо відкриття провадження у справі за цією скаргою.

Аргументовано визначте, яке рішення у справі за позовом Петренка В.О. має постановити адміністративний суд.

3. Велика палата Конституційного Суду України за результатами розгляду справи за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до статті 93 Конституції України (щодо законодавчої ініціативи народу) (реєстр. № 1015) вимогам статей 157 і 158 Конституції України, визнала його таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Водночас Велика палата Конституційного Суду України у резолютивній частині Висновку від 13.11.2019 № 5-в/2019 зробила певні застереження щодо законопроекту про внесення змін до статті 93 Конституції України.

Представник Верховної Ради України у Конституційному Суду України публічно заявив, що орган конституційної юрисдикції вийшов за межі наданих повноважень. Відповідно, застереження Конституційного Суду України не є для Верховної Ради України обов’язковими.

Аргументовано визначте власне ставлення до позиції Представника Верховної Ради України у Конституційному Суду України.

Питання для самостійної роботи та обговорення

1. Доктрина політичного питання в юрисдикційній діяльності Конституційного Суду України.

2. Функціональна взаємодія Конституційного Суду України з судами системи судоустрою України.

3. Участь Конституційного Суду України в процесі змін до Конституції України.