Тема 17. Виконавча влада в Україні

Мета вивчення: ознайомлення із підходами до визначення виконавчої влади у науці конституційного права; набуття студентами знань щодо поняття, сутності, змісту та основних рис виконавчої влади; розкриття сутності та основних елементів конституційно-правового статусу органів виконавчої влади; визначення системи органів виконавчої влади; виявлення основних проблем під час закріплення правового статусу органів виконавчої влади; з’ясування особливостей здійснення виконавчої влади окремими державними органами, а також проблем реалізації повноважень органами виконавчої влади на сучасному етапі розвитку держави.

Питання

1. Поняття виконавчої влади та її місце в механізмі державної влади.

2. Система органів виконавчої влади в Україні.

3. Порядок формування, склад і компетенція Кабінету Міністрів України.

4. Організація і порядок діяльності Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України.

5. Конституційний статус і система центральних органів державної виконавчої влади.

6. Конституційний статус і система місцевих органів державної виконавчої влади.

Теоретичний мінімум

Поняття виконавчої влади та її місце в механізмі державної влади. За теорією розподілу державної влади виконавча влада є однією із самостійних її гілок, яка містить сукупність повноважень щодо управління державними справами (включаючи нормотворчість, зовнішні відносини, державний контроль), а також систему державних органів, що здійснюють ці повноваження.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конституції України, державна влада здійснюється на засадах поділу її на законодавчу, виконавчу і судову. Місце виконавчої влади в системі єдиної державної влади визначається, перш за все, метою діяльності виконавчої влади — забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина. У своїй діяльності органи виконавчої влади підпорядковані встановленому ст. 3 Конституції положенню про найвищу соціальну цінність людини, тому права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності органів виконавчої влади, які відповідають перед людиною за свою діяльність.

Роль виконавчої влади у системі публічного врядування визначається, насамперед, компетенцією її органів та функціональними зв’язками з іншими гілками державної влади та місцевим самоврядуванням. Взаємодія між законодавчою і виконавчою владою відбувається у процесі реалізації двох складових — рішення і виконання: представницька влада приймає законодавчі акти, але не розробляє механізми їх реалізації, органи виконавчої влади здійснюють заходи щодо виконання закону та визначення механізму його реалізації.

Сутність виконавчої влади полягає у забезпеченні реалізації та виконання (звідси — «виконавча») законів, в управлінні функціонуванням державного механізму, в державному регулюванні ринку, у задоволенні життєвих потреб населення. Для виконання цих завдань виконавча влада має у своєму розпорядженні відповідні фінанси (бюджет, що затверджується парламентом), матеріальні ресурси (транспорт, зв’язок, підприємства тощо), кадрові ресурси (державні службовці), воєнізовані підрозділи тощо.

Зміст виконавчої влади України випливає з таких її ознак: 1) ієрархічність системи органів: Кабінет Міністрів України (вищий орган виконавчої влади); міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; місцеві державні адміністрації (місцеві органи виконавчої влади); 2) виконавчо-розпорядчий характер діяльності: окрім виконання (здійснення та реалізації) законів, виконавча влада приймає підзаконні нормативні акти загальнообов’язкового характеру, спрямовані на врегулювання суспільних відносин; 3) підзаконність виконавчо- розпорядчої діяльності: виконавча влада може діяти лише у межах, визначених Конституцією та законодавством України; 4) підконтрольність та підзвітність представницьким органам державної влади.

Правовий статус органів виконавчої влади закріплений Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим, Законами України «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про місцеві державні адміністрації», «Про столицю України — місто-герой Київ», підзаконними актами.

Органи виконавчої влади — самостійний вид органів державної влади, які за конституційним принципом поділу державної влади мають своїм головним призначенням забезпечення функціонування однієї з гілок державної влади - виконавчої.

Орган виконавчої влади — це порівняно самостійна, організаційно та структурно відокремлена частина державного механізму, утворена відповідно до Конституції та законів України, наділена державно-владними повноваженнями, а також правовими та матеріальними ресурсами, необхідними для здійснення завдань і функцій держави. Будучи невід’ємною складовою частиною державного механізму в цілому, кожен орган виконавчої влади має лише йому притаманне функціональне призначення, яке зумовлюється його функціями та повноваженнями.

Основоположні засади правового статусу органів виконавчої влади, порядку їх формування та компетенції визначаються Конституцією України. На основі та відповідно до Конституції України приймаються закони, які більш детально визначають порядок формування, форми діяльності та повноваження органів виконавчої влади.

Складовими елементами конституційного статусу органів виконавчої влади є: а) конституційні принципи формування, організації та діяльності (народний суверенітет, державний суверенітет, поділ державної влади, законність тощо); б) організаційна структура; в) компетенція, тобто коло питань, що належать до предмета відання конкретного органу та повноваження щодо їх реалізації; г) форми і методи діяльності.

Суттєвою ознакою органів виконавчої влади є те, що лише їх наділено державно-владними повноваженнями, які забезпечують належне виконання ними функцій та завдань української держави. Органи виконавчої влади здійснюють свої функції від імені держави, в чітко визначених Конституцією та законами межах і у виключно закріплених за ними формах діяльності. Органи виконавчої влади мають законодавчо визначену організаційну структуру. За ними закріплено право видавати нормативно-правові акти загальнообов’язкового характеру.

Система органів виконавчої влади в Україні. Конституцією України систему органів виконавчої влади розмежовано на три організаційно-правові ланки:

а) вищий рівень. Система органів виконавчої влади, відповідно до Конституції України, очолюється Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ), який є органом виконавчої влади універсального характеру, керівний вплив якого поширюється на всю територію держави та охоплює абсолютно всі сфери життєдіяльності держави та суспільства;

б) центральний рівень. Його становлять міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (далі - ЦОВВ), оскільки їхня компетенція є загальнодержавною і поширюється на всю територію України і саме ці органи влади покликані представляти інтереси всієї держави, а не окремих її регіонів. Водночас виникає питання щодо співвідношення ЦОВВ та КМУ, компетенція якого є також загальнодержавною. Розмежування полягає в тому, що уряд є органом загальної компетенції, відповідальним за реалізацію державної політики, а ЦОВВ мають компетенцію в конкретних (спеціальних) сферах державної політики;

в) місцевий рівень. На третьому рівні системи органів виконавчої влади діють місцеві державні адміністраціі (обласні, районні, Київська та Севастопольська міські), Рада міністрів АР Крим та місцеві органи, які перебувають у безпосередньому підпорядкуванні центральним органам виконавчої влади.

Порядок формування, склад і компетенція Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України (уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади, що здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші ЦОВВ, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Уряд України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

До основних завдань Кабінету Міністрів України, зокрема, належать: забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і гармонійного розвитку особистості; забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров’я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Кабінет Міністрів України є колегіальним органом, приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри та міністри України (ст. 113 Конституції України).

Прем’єр-міністр України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України. Подання про призначення Верховною Радою України на посаду Прем’єр-міністра України Президент України вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до ст. 83 Конституції України, або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України, в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після надходження такої пропозиції.

Члени Кабінету Міністрів України, крім Прем’єр-міністра України, міністра оборони України і міністра закордонних справ України, призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України.

Формуючи новий склад Кабінету Міністрів України, новопризначений Прем’єр-міністр України вносить до Верховної Ради України подання про призначення членів Кабінету Міністрів України. Верховна Рада України розглядає подання та призначає на посаду членів Кабінету Міністрів України шляхом прийняття відповідної постанови. Рішення щодо призначення членів Кабінету Міністрів України може прийматися як списком, так і щодо окремих посад. Особа, призначена на посаду члена Кабінету Міністрів України, у день свого призначення перед вступом на посаду складає на пленарному засіданні Верховної Ради України присягу.

Посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство. Членами Кабінету Міністрів України можуть бути громадяни України, які мають право голосу, вищу освіту та володіють державною мовою.

Програма діяльності Кабінету Міністрів України базується на узгоджених політичних позиціях та програмних завданнях коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України. Програма діяльності Кабінету Міністрів України подається до Верховної Ради України новопризначеним Прем’єр-міністром України разом із поданням про посадовий та персональний склад Кабінету Міністрів України.

Програма діяльності Кабінету Міністрів України розглядається Верховною Радою України невідкладно після складення присяги членами новосформованого Кабінету Міністрів України та набуття ним повноважень. Програма діяльності Кабінету Міністрів України вважається схваленою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України.

Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України належить право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України. Кабінет Міністрів України вносить проекти законів на розгляд Верховної Ради України відповідно до вимог Регламенту Верховної Ради України.

Відставка Кабінету Міністрів України настає внаслідок: 1) прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України; 2) відставки Прем’єр-міністра України; 3) смерті Прем’єр-міністра України.

Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як третини від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України.

Прем’єр-міністр України має право заявити Верховній Раді України про свою відставку. Верховна Рада України розглядає питання про відставку Прем’єр- міністра України не пізніше ніж на десятий день після надходження заяви про відставку, якщо вона надійшла під час чергової сесії Верховної Ради України, і не пізніше першого пленарного тижня наступної чергової сесії, якщо така заява надійшла у міжсесійний період.

Прем’єр-міністр України звільняється з посади з дня прийняття рішення про його відставку на пленарному засіданні Верховної Ради України. Прийняття Верховною Радою України рішення про відставку Прем’єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Повноваження Прем’єр-міністра України у разі його смерті припиняються з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть. Припинення повноважень Прем’єр-міністра України у разі його смерті має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або перебуває у відставці, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.

У разі смерті Прем’єр-міністра України повноваження Прем’єр-міністра України на період до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України виконує перший віце-прем’єр-міністр України.

Прем’єр-міністр України звільняється з посади з дня прийняття його відставки Верховною Радою України. Член Кабінету Міністрів України (крім Прем’єр-міністра України) може бути звільнений з посади Верховною Радою України: 1) шляхом прийняття відставки члена Кабінету Міністрів України за поданою ним заявою про відставку; 2) за поданням Прем’єр -міністра України (стосовно Міністра закордонних справ України та Міністра оборони України таке подання вноситься за згодою Президента України), у тому числі у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання; 3) за поданням Президента України - Міністр закордонних справ України та Міністр оборони України, у тому числі у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання; 4) за власною ініціативою.

Рішення Верховної Ради України про звільнення з посади члена Кабінету Міністрів України приймається у формі постанови Верховної Ради України. Член Кабінету Міністрів України звільняється з посади з дня прийняття відповідного рішення Верховною Радою України.

Після внесених у 2014 р. змін до Конституції залишився неподоланим дуалізм виконавчої влади, коли певна частина членів Уряду та деякі органи виконавчої влади у своїй діяльності орієнтуються на Президента, тобто на посадову особу, що здійснила відповідне призначення. Такий «подвійний центр» виконавчої влади обумовлює підвищення небезпеки конституційних конфліктів у державно-правовій сфері.

Організація і порядок діяльності Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України. Організаційною формою роботи Кабінету Міністрів України є його засідання, які скликаються Прем’єр-міністром України. Засідання Кабінету Міністрів України вважається повноважним, якщо на ньому присутні більше ніж половина посадового складу Кабінету Міністрів України. Рішення Кабінету Міністрів приймаються шляхом голосування більшістю голосів посадового складу Кабінету Міністрів. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос Прем’єр-міністра.

Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України видає обов’язкові для виконання акти — постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо цими розпорядженнями не встановлено пізніший термін набрання ними чинності.

Конституційний статус і система центральних органів державної виконавчої влади. Правовий статус ЦОВВ регламентується Конституцією України та Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011.

ЦОВВ - це орган виконавчої влади, який бере участь у формуванні і забезпеченні проведення державної політики у відповідних сферах суспільного та державного життя; підзвітний, підконтрольний і відповідальний перед Кабінетом Міністрів України; здійснює свої повноваження безпосередньо та через підпорядковані йому територіальні органи.

Система ЦОВВ відповідно до норм Конституції України визначається Кабінетом Міністрів України, який утворює, реорганізовує та ліквідовує міністерства та інші ЦОВВ, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади (п. 9¹ ч. 1 ст. 116 Конституції України).

Визначаючи статус ЦОВВ, слід враховувати теоретико-методологічні позиції про те, що компетенція ЦОВВ є загальнодержавною, тобто поширюється на всю територію України. Ці органи у своїй діяльності покликані представляти інтереси всієї держави, а не окремих її регіонів. Водночас уряд є органом загальної компетенції, відповідальним за реалізацію державної політики в усіх сферах державної політики, а ЦОВВ мають компетенцію у конкретних (спеціальних) сферах державної політики (В. Л. Федоренко).

Для характеристики правового статусу ЦОВВ слід виходити з норм Конституції України та Закону України «Про Кабінет Міністрів України», які визначають порядок взаємодії ЦОВВ з вищим органом виконавчої влади — Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України як вищий в системі орган виконавчої влади спрямовує і координує роботу міністерств та інших ЦОВВ, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади підзвітні та підконтрольні Кабінету Міністрів України (ст. 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).

Конституція України не дає чіткої відповіді стосовно видового складу ЦОВВ, використовуючи у кількох випадках загальну формулу «міністерства та інші центральні органи виконавчої влади» (п. 9¹ ч. 1 ст. 116, ст. Конституції України).

Водночас Конституція України досить чітко вирізняє із системи ЦОВВ міністерства, між якими розподіляється вся сфера урядової політики.

Підставою для такого виокремлення є вищий статус міністерства порівняно з іншими центральними органами виконавчої влади, оскільки міністерство є логічним «продовженням уряду» та основним центром вироблення державної політики у певному секторі державного управління.

Міністерства та інші ЦОВВ є юридичними особами публічного права. Цього статусу вони набувають з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи. Міністерства, інші ЦОВВ припиняються як юридичні особи з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення.

Міністерство очолює міністр України, який є членом Кабінету Міністрів України. Основними завданнями міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, є: 1) забезпечення нормативно-правового регулювання; 2) визначення пріоритетних напрямів розвитку; 3) інформування та надання роз’яснень щодо здійснення державної політики; 4) узагальнення практики застосування законодавства, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України; 5) здійснення інших завдань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України.

Міністр має першого заступника та заступників, один з яких є заступником з питань боротьби з корупцією. Перший заступник міністра та заступники міністра призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України відповідно до пропозицій відповідного міністра. У разі звільнення міністра перший заступник міністра та заступники міністра звільняються з посад Кабінетом Міністрів України. Посади першого заступника міністра та заступників міністра належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу.

Державний секретар міністерства є вищою посадовою особою з числа державних службовців міністерства, підзвітний і підконтрольний міністру, призначається на посаду Кабінетом Міністрів України за поданням Комісії з питань вищого корпусу державної служби строком на п’ять років з правом повторного призначення.

Територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

Міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.

Накази міністерства нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Накази міністерства, які є нормативно-правовими актами, після включення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів опубліковуються державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

Накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

Накази міністерства можуть бути скасовані Кабінетом Міністрів України повністю чи в окремій частині. Скасування наказу міністерства Кабінетом Міністрів України має наслідком припинення вчинення будь-якими органами, особами дій, спрямованих на виконання скасованого наказу міністерства, здійснення повноважень, визначених цим наказом.

Аналізуючи зарубіжний досвід слід відзначити, що практично в усіх державах — учасницях Європейського Союзу в основі публічної адміністрації міститься міністерська система, яка будується, як правило, з урахуванням галузевого і програмного принципів, щоб охопити найважливіші сфери державного управління і основні напрями суспільного розвитку.

Галузевий принцип дозволяє створити професійний спеціалізований управлінський апарат у тих сферах суспільного життя, які уряд вважає постійним об’єктом правового регулювання; дає можливість згрупувати розрізнені інститути в єдину систему в межах однієї управлінської сфери. Міністерства планують і організують роботу відповідної галузі управління, керують роботою підпорядкованих підприємств, установ, організацій, здійснюють контроль за діяльністю всіх суб’єктів права у підвідомчій галузі.

Для виконання окремих функцій з реалізації державної політики утворюються такі ЦОВВ, як служби, агентства, інспекції. Зазначені органи безпосередньо не формують урядову політику, а їх діяльність спрямована на забезпечення реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері, а також на внесення пропозицій щодо її формування шляхом виконання функцій державного управління.

Утворення вказаних органів у системі організаційної структури державного управління зумовлено тим, що певні функції виконавчої влади неможливо чи небажано відносити до відання одного міністерства або коли є необхідність організаційно (структурно) розмежувати відповідальність за прийняття рішень та їх реалізацію.

Особливістю цих ЦОВВ є те, що їх діяльність спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством. Утворюються зазначені органи в такому ж порядку, як і міністерства.

На центральний орган виконавчої влади може бути покладено виконання одного або кількох завдань: 1) надання адміністративних послуг; 2) здійснення державного нагляду (контролю); 3) управління об’єктами державної власності; 4) внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на розгляд міністрів, які спрямовують та координують їх діяльність; 5) здійснення інших завдань, визначених законами України.

У разі якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають функції з надання адміністративних послуг фізичним і юридичним особам, центральний орган виконавчої влади утворюється як служба.

У випадку коли більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають функції з управління об’єктами державної власності, що належать до сфери його управління, центральний орган виконавчої влади утворюється як агентство.

Як інспекція утворюється центральний орган виконавчої влади у разі, якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають контрольно- наглядові функції за дотриманням державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними та фізичними особами актів законодавства.

Очолює центральний орган виконавчої влади голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Кабінет Міністрів України за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби.

До складу ЦОВВ також входять ЦОВВ зі спеціальним статусом. Це вид органів виконавчої влади, особливість яких полягає в тому, що всі питання їх правового статусу та взаємовідносин з іншими органами мають вирішуватися шляхом прийняття законів, що визначають порядок діяльності й повноваження саме цих органів. ЦОВВ зі спеціальним статусом мають особливі завдання та повноваження. Щодо них можуть встановлюватися спеціальні умови утворення, реорганізації та ліквідації, підконтрольності та підзвітності.

Прикладами органів зі спеціальним статусом є Антимонопольний комітет України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Фонд державного майна України, Адміністрація Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Національне агентство України з питань державної служби, Національне агентство України з питань запобігання корупції.

Конституційний статус і система місцевих органів державної виконавчої влади. Організація місцевих органів виконавчої влади являє систему, до складу якої входять: Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві (обласні, районні, міські у містах Києві та Севастополі, районні у місті Києві) державні адміністрації, а також територіальні органи міністерств та інших ЦОВВ. Їх діяльність унормована відповідно Конституцією Автономної Республіки Крим, законами України «Про місцеві державні адміністрації», «Про столицю України — місто-герой Київ», актами відповідних ЦОВВ.

Місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень здійснюють виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Аналіз конституційних положень свідчить, що в межах відповідної території місцеві державні адміністрації забезпечують: виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин — програм їх національно- культурного розвитку; підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів; подання звіту про виконання відповідних бюджетів і програм; взаємодію з органами місцевого самоврядування; реалізацію інших наданих державою та делегованих відповідними радами повноважень.

Основною ланкою цієї системи є обласні та районні державні адміністрації, голови яких, відповідно до ч. 4 ст. 118 Конституції України, призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 9, 10 ст. 118 Конституції Президент приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації у разі висловлення йому недовіри з боку місцевої (обласної або районної) ради.

На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших ЦОВВ, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів — накази.

Для виконання законодавчо закріплених завдань у складі місцевої державної адміністрації функціонують структурні підрозділи, що створюються її головою, входять до її складу й у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують виконання покладених на нього завдань. Основним завданням структурного підрозділу є забезпечення реалізації державної політики у визначених одній чи кількох галузях на відповідній території.

Завдання до теми

Тестові завдання

1. Хто та в якому порядку призначає на посаду голів місцевих державних адміністрацій?

а) Президент України за поданням Кабінету Міністрів України.

б) Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України.

в) Президент України за поданням Прем’єр-Міністра України.

г) Кабінет Міністрів України за поданням Прем’єр-Міністра України.

2. На який строк призначаються голови місцевих державних адміністрацій?

а) Строк повноважень Президента України.

б) Строк повноважень Верховної Ради України.

в) Строк повноважень Кабінету Міністрів України.

г) Строк повноважень коаліції депутатських фракцій.

3. Хто та в якому порядку призначає на посаду першого заступника та заступника голови обласної державної адміністрації?

а) Голова обласної державної адміністрації за погодженням із Кабінетом Міністрів України.

б) Голова обласної державної адміністрації за погодженням із Президентом України.

в) Кабінет Міністрів України за погодженням із головою обласної державної адміністрації.

г) Президент України за поданням голови обласної державної адміністрації.

4. Що НЕ є наслідком прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України?

а) Припинення повноважень Прем’єр-міністра України;

б) Відставка Кабінету Міністрів України;

в) Відставка Міністра оборони України;

г) Відставка Міністра закордонних справ України.

5. Хто може відповідно до закону скасувати рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України?

а) Прем’єр-міністр України;

б) Президент України;

в) Кабінет Міністрів України;

г) Конституційний Суд України.

Практичні завдання

1. Президент України подав до Верховної Ради України проект Закону України про систему центральних органів виконавчої влади та визначив його як невідкладний. У проекті Закону України запропоновано об’єднати Міністерство освіти і науки України з Міністерством культури України, об’єднати Міністерство юстиції України та Міністерство внутрішніх справ України, на базі Міністерства закордонних справ України утворити Міністерство дипломатичних взаємин України та Міністерство розвитку зовнішньоекономічної діяльності.

Проаналізуйте наведену вище інформацію та аргументовано визначте, чи відповідає проект Закону України Конституції України.

2. Проаналізуйте нижчезазначені рішення Конституційного Суду України та визначте основні підстави визнання положень постанов Кабінету Міністрів України такими, що відповідають (не відповідають) Конституції України:

1) Рішення № 8-р/2019 від 25.06.2019 у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» від 7 червня 2017 року № 413;

2) Рішення № 6-рп/2010 від 17.02.2010 у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанов Кабінету Міністрів України «Питання Державної міграційної служби України», «Деякі питання організації діяльності Державної міграційної служби», «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», Розпорядження Кабінету Міністрів України «Питання переведення системи реєстраційного обліку фізичних осіб з паперових на електронні носії»;

3) Рішення № 4-рп/2010 від 02.02.2010 у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Положення про загальноосвітній навчальний заклад»;

4) Рішення № 2-рп/2010 від 12.01.2010 у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації військового майна»;

5) Рішення № 36-рп/2009 від 24.12.2009 у справі про погодження структури центрального апарату Міністерства оборони України.

3. Голова обласної державної адміністрації Василенко І.П. надав вмотивовану відмову погодити призначення Петренка І.П. на посаду керівника Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

За результатами розгляду цього питання на своєму засіданні Кабінет Міністрів України надав згоду на призначення Петренка І.П. на посаду керівника Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Голова обласної державної адміністрації Василенко І.П. звернувся до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування відповідного рішення Уряду України.

Проаналізуйте наведену вище інформацію та аргументовано визначте, яке рішення у справі має прийняти адміністративний суд.

Питання для самостійної роботи та обговорення

1. Проблеми конституційної взаємодії урядових структур з інститутами громадянського суспільства.

2. Інститут контрасигнації: досвід зарубіжних країн та проблеми реалізації в Україні.

3. Основні форми взаємодії Президента України та Кабінету Міністрів України.

4. Кабінет Міністрів України та Верховна Рада України: проблеми конституційної взаємодії.

5. Коаліційний уряд: досвід зарубіжних країн та вітчизняна практика.

6. Парламентська відповідальність уряду: світовий досвід та проблеми вітчизняної моделі.

7. Міністерство та комітет Верховної Ради: удосконалення взаємодії.