Тема 1. Вступ до сучасного українського конституціоналізму

Мета вивчення: оволодіння знаннями: теоретичних та нормативно-правових основ сучасного українського конституціоналізму; генезису світового та українського конституціоналізму; змісту основних принципів та категорій сучасного конституціоналізму; змісту політико-правової системи сучасного українського конституціоналізму.

Питання

1. Конституціоналізм — політико-правова система держави і суспільства. Історична ретроспектива сучасного конституціоналізму.

2. Принципи сучасного українського конституціоналізму.

3. Категоріальне значення людського виміру конституційного права. Людина у системі категорій конституціоналізму. Загальнолюдські політико-правові цінності сучасного конституціоналізму.

4. Публічна влада у системі сучасного українського конституціоналізму. Державна влада та публічно-самоврядна влада у системі сучасного українського конституціоналізму.

5. Зміст системи сучасного українського конституціоналізму.

Теоретичний мінімум

Конституціоналізм — політико-правова система держави і суспільства. Історична ретроспектива сучасного конституціоналізму. У сучасній юридичній літературі немає уніфікованого визначення «конституціоналізму». Так, зарубіжні вчені розглядають конституціоналізм у нерозривному зв’язку з обмеженням влади держави на користь прав, свобод та інтересів людини як «віру в існування конституційних способів щодо встановлення державних обмежень», «юридичне обмеження держави і повна протилежність свавільному правлінню» (E. Barendt,

C. McIlwain), сукупність принципів, порядку діяльності й інституційних механізмів, які традиційно використовуються з метою обмеження державної влади (А. Шайо). На думку американського професора права і соціології К.Л. Шеппелі «історія конституціоналізму починається з того моменту, коли суспільство, з інтересами якого правитель не бажав рахуватися, починає чинити опір»; «конституціоналізм з’являється як результат учиненої свавіллю протидії»; «вважається, що конституціоналізм (в умовах ХХ ст.

В українській конституційно-правовій науці виокремлюється три основні підходи до визначення конституціоналізму: політичний, філософський і юридичний. У політичному аспекті конституціоналізм розкривається як особливий характер відносин між державою і суспільством на основі консенсусу, як ідейно-політична доктрина і рух, скарбниця національної ідейно-політичної думки та державно- правової практики. У філософсько-історичному — як вчення про конституції, включаючи передконституційні ідеї божественного, природного права, договірного походження держави, вчення про демократію тощо. В юридичному аспекті

конституціоналізм розуміється у вузькому сенсі як особливий режим

функціонування державної влади на основі методів конституційного регулювання. У широкому сенсі — це складна політико-правова система, в якій представлені конституційні норми та інститути, але не як щось застигле, статичне, а взяті разом з їхніми доктринальними основами, системою політико-правових цінностей, що відображають концепцію, філософію, сутність конституції і практики її реалізації.

Конституціоналізм — це публічно-правова система конституційної організації сучасного суспільства на основі права, демократії та утвердження конституційно- правової свободи людини, змістом якої (цієї системи) є конституція та конституційне законодавство, конституційні правовідносини, конституційна правосвідомість, конституційний правопорядок, функціонування якої спрямоване на обмеження (самообмеження) публічної влади на користь громадянського суспільства, прав і свобод людини.

У генезисі конституціоналізму виокремлюють три періоди (з відповідними етапами): становлення (передісторію), розвиток (історію) і системне формування.

У періоді становлення (передісторії) конституціоналізму виокремлюються етапи: античність; раннє середньовіччя (IV—X ст.ст.); класичне середньовіччя (друга половина XI — кінець XV ст.); пізнє середньовіччя — ранній Новий час (XVI—XVII ст.ст.).

Розвиток (початок власне історії) конституціоналізму припадає на період Нового часу (XVII—XIX ст.ст.) та характеризується таким: а) відбуваються революційні зміни феодальної форми правління, подолання абсолютистських режимів республіканськими, аксіоматизуються ідеї свободи і рівності, права людини проголошуються природними і невідчужуваними, що відображується у перших конституційних актах англійської, американської та французької революцій, у цих умовах конституційний лад стає об’єктивною реальністю, з’являються елементні складові сучасного конституціоналізму; б) з’являються перші конституції в сучасному розумінні — як основні закони держави і суспільства; в) формуються теорії, доктрини та концепції, що стали підґрунтям теорії сучасного конституціоналізму, а саме: теорія природного права (Кант, Гегель, Вольтер, Руссо, Гоббс, Локк, Грацій, Спіноза), концепція природних прав людини та їхні три «стрижні» — свобода, рівність, власність, що стали тими основами, на яких будується громадянське суспільство, яке є передумовою сучасного конституціоналізму, теорія поділу влади (Д. Локк, Ш-Л. Монтеск’є); розвивається теорія народного суверенітету у працях Ж-Ж. Руссо; спостерігається розвиток української національної конституційної думки (сер. XVIII — початок XX ст.).

Системне формування конституціоналізму починається з Новітнього часу і триває в сучасності. У цей період український конституціоналізм набуває власних, характерних («українських» у державницькому сенсі) ознак. Так, у генезисі науково- практичної парадигми українського конституціоналізму в новітній історії виокремлюється чотири історичних періоди.

Перший період (1917—1921 рр.), коли Україна вперше в XX ст. намагалася вибороти незалежність, відзначився створенням та дією Української Центральної Ради, що мало прагматичне значення для формування парадигми конституціоналізму; процесами конституціоналізації, що відбувалися в той час та мали історичне значення для створення моделі українського конституціоналізму, а саме: ухвалення таких важливих актів, як універсали Центральної Ради, Конституція УНР, закони, ухвалені Центральною Радою, тощо.

Другий, радянський період (1921—1991 рр.) формування парадигми українського конституціоналізму характеризується таким: дією радянських

конституцій (Конституції УСРР 1919 р., 1929 р. та Конституції УРСР 1937 р., 1978 р.), які підвели необхідну конституційно-правову базу під зміни, які відбулися в державі та суспільстві на той історичний період, водночас ці основні закони зробили певний внесок у формування науково-практичної парадигми українського конституціоналізму, зокрема у радянських конституціях було закріплено окремі політичні, соціальні, економічні, культурні права громадян тощо, за об’єктивної констатації суттєвих розбіжностей негативного характеру між юридичною та фактичною конституціями; прагненням створення в Україні держави і права на основі теорії соціалізму, втім постулати якої суперечать теорії конституціоналізму та, зокрема, принципам лібералізму, які становлять його ідеологічну основу.

Третій, пострадянський період формування науково-практичної парадигми конституціоналізму починається з моменту проголошення незалежності України. Часові межі цього періоду — з 1991 р. по 1996 р. (прийняття Конституції України) — збігаються з початком конституційної реформи в Україні.

Четвертий період формування парадигми конституціоналізму — сучасний, він характеризується здійсненням конституційної реформи у напрямі формування сучасного українського конституціоналізму (з 1996 р. та триває).

Принципи сучасного українського конституціоналізму — основоположні ідеї, стійкі керівні витоки, які відображають юридико-соціальні цінності, сприйняті суспільством на поточному етапі його розвитку, та сутність сучасного вітчизняного конституціоналізму, слугують для створення системи конституціоналізму, а також для його практичного функціонування з метою обмеження (самообмеження) публічної влади на користь громадянського суспільства, прав та інтересів особи.

Система сучасного українського конституціоналізму ґрунтується на принципах: верховенства права; верховенства конституції і (правових) законів; пріоритету прав людини перед іншими соціальними цінностями та інтересами; конституційної законності (конституційності); конституційного демократизму.

Верховенство права як принцип сучасного українського конституціоналізму — це такий політико-правовий стан, за якого публічно-владні інститути держави, громадянське суспільство та інші соціальні суб’єкти діють виключно на основі права (в його інтегративному розумінні). За своїм функціональним змістом верховенство права як принцип конституціоналізму проявляється у сукупності таких складових: наявність раціонально необхідної та достатньої сукупності (ієрархічної системи) нормативно-правових актів, що відповідають засадам справедливості, свободи, рівності, гуманності, розмірності (пропорційності) обмеження суб’єктивних прав, виходячи з інтегративного праворозуміння; повне та всебічне регулювання суспільних відносин, що потребують такої регламентації (слід враховувати, що, згідно з інтегративним підходом, право — це не тільки офіційні правові встановлення, але й інші форми вираження); здійснення (функціонування) публічної влади виключно на основі та в межах права, тобто обмеження публічної влади правом; визнання багатоаспектної ролі права у громадянському суспільстві, його розвиток як правового суспільства; гарантування, забезпечення та захист прав і свобод людини в правовому порядку; відповідний стан суспільної свідомості на основі поваги до права як соціальної цінності та засобу захисту правди і справедливості, інтересів усього суспільства та кожної окремої людини.

За своїм сутнісним визначенням та в контексті теорії та практики конституціоналізму з принципом верховенства права тісно пов’язаний принцип пріоритету прав людини, який означає пріоритетність прав людини у взаємовідносинах «людина — суспільство — держава», і обов’язок держави визнавати, дотримувати і захищати ці права.

Взаємозалежними, але не тотожними є такі принципи, як принцип верховенства права та принцип верховенства конституції і (правових) законів. Ці принципи, взяті в їхній взаємодії і взаємному доповненні, поєднуючись один з одним і проявляючись один через одного, компенсують змістовно-прикладну невизначеність, яка властива кожному з них нарізно.

Конституційна законність як принцип конституціоналізму означає: встановлення певного стану суспільних відносин, що характеризуються їхньою відповідністю конституції, яка «пронизана ідеями конституціоналізму» (А. Шайо); неухильне дотримання конституції та інших правових актів всіма суб'єктами, яким вони адресовані; єдина спрямованість (узгодженість на основі конституційних принципів), системність законодавства; реальна дія ієрархії нормативно-правових актів, в системі яких конституція має найвищу юридичну силу.

Конституційний демократизм як принцип конституціоналізму об'єктивується в таких явищах та формах: 1) наявність конституції як акта найвищої юридичної сили; 2) конституційно-демократична форма організації публічної влади, за якої влада належить народу, у поєднанні з правовою системою юридичних обмежень, закріплених у конституції держави, спрямованих на обмеження публічної влади; 3) конституційно-демократичний державний режим, за якого забезпечується дія принципу виборності представницьких органів держави народом, реалізується принцип поділу влади, державна влада здійснюється на основі вільної і рівної участі громадян та їхніх об'єднань в управлінні державою, визнається та гарантується місцеве самоврядування; 4) демократичні способи і методи здійснення публічної влади на основі права; 5) визнання, забезпечення та захист конституційно-правової свободи людини з боку держави; 6) прояв конституційно-демократичних витоків у політичній системі та в ідеології держави, що означає політичну та ідеологічну різноманітність.

Категоріальне значення людського виміру конституційного права. Людина у системі категорій конституціоналізму. Загальнолюдські політико-правові цінності сучасного конституціоналізму. Динаміка сучасних політико-правових перетворень з метою поступового входження України до європейського правового простору, розвиток суспільних відносин у контексті оновлення українського суспільства та держави супроводжуються процесом еволюції у напрямку демократизації та гуманізації всіх державно-правових та соціально-політичних інститутів. Це означає, що «альфою та омегою» діяльності держави та суспільства має бути людина як найвища цінність, права якої мають бути забезпечені цілісною та змістовно повною системою гарантій з боку держави. Адже права і свободи людини та їхні гарантії взагалі зумовлюють «зміст і спрямованість діяльності держави» (ст. 3 Конституції України), а турбота «про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя» є одним з головних мотивів ухвалення Конституції України, необхідності її захисту (ч. IV Преамбули Конституції України). Наслідком та, водночас, передумовою цього процесу є гуманізація конституційного права та підвищення людського виміру конституційно-правових реалій у контексті теорії «людиноцентризму».

Тенденція гуманізації конституційного права детермінована демократизацією принципів і методів здійснення публічної влади, розширенням спектра прав і свобод людини та громадянина, їхньою гарантованістю та захистом з боку держави та від держави, зокрема, від неправових актів державної влади.

Генезис науково-практичної парадигми конституціоналізму свідчить, що людина — це його основна цінність, а демократично-правова сутність конституціоналізму детермінована його метою — обмеження публічної влади на користь громадянського суспільства, прав і свобод людини та забезпечення її конституційно-правової свободи.

Конституційно-правова свобода — це свобода в межах, окреслених правом і заснованою на ньому конституцією держави. Водночас принцип конституційно- правової свободи поширюється на всіх суб’єктів конституційних правовідносин, у тому числі і на особу, і на державу. Конституційно-правова свобода особи полягає в можливості «робити все, що прямо не заборонено законом». На відміну від свободи індивіда, свобода держави, її органів та інших суб’єктів (юридичних осіб публічного права) полягає в можливості робити тільки те, що «прямо передбачено законом». Спільне між наведеними свободами полягає у тому, що жодна з них не може бути безмежною. У сучасному конституціоналізмі свобода має конституційно-правові межі. Право забезпечує, і це є особливо важливим для торжества конституціоналізму, не тільки «свободу для» — для активної діяльності, дійового самовираження особистості, але й «свободу від» — від обмежень та втручання в життєдіяльність особистості.

Людина є важливою категорією конституціоналізму та водночас має особливе композиційне значення в системі загальнолюдських політико-правових цінностей сучасного конституціоналізму, до якої належать цінності, що визначають: спрямованість конституціоналізму та зміст його принципів (людина, конституційно- правова свобода, право та верховенство права, демократія тощо); нормативну основу конституціоналізму (конституція як цінність, інтегративне праворозуміння на основі вчень природно-правової, легістської, лібертарно-юридичної аксіології); інституційно-функціональну основу конституціоналізму (публічна влада, зокрема проблема цінності державної та публічно-самоврядної влади, народний суверенітет).

Публічна влада у системі сучасного українського конституціоналізму. Державна влада та публічно-самоврядна влада у системі сучасного українського конституціоналізму. Конституціоналізм передбачає відповідну організацію публічної влади. Зокрема, інституційний рівень системи конституціоналізму, крім нормативних інститутів (Конституції і конституційного законодавства), включає такі владні інститути, як інститут державної влади та інститут публічно-самоврядної влади, що в сукупності складають владу публічну.

Влада, що розповсюджується на всіх членів суспільства, а не на окрему особу, і має таку властивість як загальність, носить суспільний характер, тобто є публічною. Ця влада розповсюджується за територіальним принципом, їй підкоряються всі, хто перебуває на певній території. Публічна влада здійснюється не тільки державою. Державна і самоврядна влада в сукупності — публічна влада.

Державна влада походить безпосередньо від держави і реалізується тільки за її прямої чи непрямої участі, розповсюджується на всю територію держави, на всіх фізичних і юридичних осіб, що перебувають на ній, а також на громадян відповідної держави, що перебувають за межами її території. У контексті сучасного українського конституціоналізму державна влада (її основні конституційні характеристики): належить народу, який є її «єдиним джерелом» (ст. 5 Конституції України); розповсюджується на всю територію держави, здійснюється від імені держави, реалізується за її прямою чи непрямою участю через систему органів державної влади; має верховенство в суспільстві, тобто це «верховна публічна влада»; суверенна за умов дотримання принципу узгодження з суверенітетом народу і суверенітетом особи; діє на користь всього суспільства, а не окремих його верств або організацій; як явище єдина, тобто є «цілісним явищем», за її організаційно- функціонального поділу на три самостійні «гілки» — законодавчу, виконавчу та судову; інституціоналізована, вона реалізується спеціалізованим державним апаратом; відрізняє монопольне право на законотворчість, правосуддя, державний примус; універсальна, тобто вона регулює різноманітні сфери життя суспільства, які можна регулювати державними методами і способами; обмежена конституційними способами і засобами. Таке обмеження ставить межі її розповсюдження відповідно до сутності та принципів сучасного конституціоналізму. Інституційними засобами обмеження державної влади є встановлення меж її суверенного впливу, виходячи з концепту народного суверенітету і конституційно-правової свободи людини, а також її поділ на самостійні гілки під час функціонування механізму «стримувань і противаг», в результаті якого одна влада може обмежувати іншу, наявність місцевого самоврядування тощо.

До основних характеристик публічно-самоврядної влади як інституційної складової системи сучасного українського конституціоналізму належать: її «публічність», вона розповсюджується на все населення, тобто на всіх жителів, об’єднаних фактом постійного проживання на відповідній території, та здійснюється від імені територіальної громади; її характеризує особливий суб’єкт — територіальна громада — «первинний суб’єкт місцевого самоврядування, основний носій його функцій і повноважень» (ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»); її цілеспрямованість на задоволення та захист місцевих інтересів; наявність особливого об’єкта місцевого самоврядування — питань місцевого значення; самостійність місцевого самоврядування, що конституційно гарантується державою та відображена у «правовій, організаційній та матеріально- фінансовій самостійності» (ст. 3 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Зміст системи сучасного українського конституціоналізму. Змістом системи сучасного українського конституціоналізму є сукупність необхідних і достатніх елементів, до яких належать, зокрема, конституція (разом з її доктринальними основами, системою політико-правових цінностей, які відображають її концепцію, філософію, сутність) та конституційне законодавство; конституційна правосвідомість; конституційні правовідносини; конституційний правопорядок.

Конституція є ядром конституціоналізму. Це обумовлено, насамперед, тим, що вона є носієм політико-правових цінностей: визначення людини найвищою соціальною цінністю; обмеження влади держави; закладення основ формування та функціонування інститутів громадянського суспільства; закладення механізмів і процедур здійснення владних функцій; визначення юридичних меж втручання держави у сферу політичної, економічної і соціальної свободи людини.

Разом із Конституцією України нормативною основою системи сучасного українського конституціоналізму та складовою його змісту є конституційне законодавство. Конституція у повному обсязі виконує свої функції, якщо на її основі формується і функціонує конституційне законодавство.

Основною функцією конституції та конституційного законодавства є регулювання конституційних відносин, що «оживляють» постулати конституційного права, перетворюючи їх на конституційно-правову реальність.

Специфіку конституційних правовідносин як складових змісту сучасного українського конституціоналізму визначають їхні суб’єкти, які становлять суб’єктну основу (вираження) системи конституціоналізму. Серед цих суб’єктів особливе місце посідають : фізична особа (людина, громадянин), виходячи з людського виміру конституціоналізму, в центрі якого — людина, її права, свободи, законні інтереси; народ як владний суверен (правоздатність якого у конституційному праві є абсолютною), джерело влади в демократичній державі; колективні суб’єкти, що відіграють важливу роль у формуванні громадянського суспільства (юридичні особи публічного права).

Юридичні особи публічного права за своїм походженням — це публічні утворення, наділені державно-владними, самоврядними і корпоративними повноваженнями. До юридичних осіб публічного права, які володіють конституційною правосуб’єктністю, належать: держава, органи публічної влади, територіальні громади, політичні партії, інші суспільні формування (організації) некомерційного характеру.

Процес створення та ефективність дії системи конституціоналізму будуть успішнішими за умов свідомого ставлення індивіда, соціальної групи, суспільства в цілому до конституції як до основного закону, до її ролі у правовому регулюванні суспільних відносин, до конституційних цінностей. Тому велике значення в системі конституціоналізму має конституційна правосвідомість як особливий вид правової свідомості, в структурі якого виокремлюють чотири основоположні елементи: конституційно-правова психологія; конституційно-правова ідеологія; конституційно- правова духовність та конституційно-правовий світогляд.

Конституційно-правова психологія — це психічне (суб’єктивне) відображення елементів конституціоналізму в процесі індивідуальної і колективної соціальної діяльності, їхнє сприйняття і ставлення до них. Конституційно-правова психологія простежується через емоційні установки і переживання індивідуальних суб’єктів, а також через масові психологічні стереотипи юридичної поведінки і ставлення до конституційних явищ.

Конституційно-правову ідеологію слід розглядати як систему поглядів, що відображають цінності, принципи, процеси формування і функціонування конституціоналізму, його роль і значення в житті держави, суспільства, людини. Основні ідеологічні постулати відображено в конституції держави, яка позначає як досягнутий рівень розвитку суспільства, так і ті цілі й завдання, які належить досягти й вирішити. Так, утвердження принципів демократичної правової держави, різноманітності форм власності, закріплення природних прав людини, визнання державою людини найвищою соціальною цінністю, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та інші положення Конституції України відображають ідеологічні основи сучасного українського конституціоналізму.

Конституційно-правова ідеологія безпосередньо пов’язана з духовністю як всього суспільства, так і окремих його членів. Конституційно -правова духовність (ментально - аксіологічний компонент конституційної правосвідомості) — система думок, вірувань, навичок, правового духу, що створює цілісну картину конституційно-правового життя. Конституційно-правову духовність спрямовано, передусім, на утвердження віри у право. Саме невіра у право, неповага до Конституції як до Основного Закону держави, до конституційних цінностей є проявом кризи конституційно-правової духовності і, як наслідок, призводить до деформації правосвідомості. Як свідчить сучасна політико- правова практика, в Україні спостерігається найважча форма деформації професійної правосвідомості серед окремої частини державних службовців — корупція.

Конституційно-правовий світогляд є різновидом юридичного світогляду і відображує вихідну світоглядну позицію суб’єкта (індивідуального чи колективного) щодо конституційно-правових теорій і реалій. У світовій юридичній думці існує декілька напрямів юридичного світогляду (позитивістський, природно-правовий та ін., що, насамперед, пов’язано з праворозумінням).

Конституційна правосвідомість сприяє як формуванню, так і функціонуванню системи конституціоналізму, спрямованого на встановлення конституційного правопорядку, основними характеристиками якого є: урегульованість суспільних відносин конституційно-правовими нормами; функціонування державних і громадських інститутів у режимі конституційної законності (конституційності); легітимність публічної влади; поєднання (гармонійність) державних, колективних (суспільних) та особистих інтересів. Звідси, конституційний правопорядок — це якісний стан суспільних відносин, урегульованих конституційно-правовими нормами, який досягається в результаті правомірної поведінки (і діяльності) всіх суб’єктів конституційного права.

Завдання до теми

Тестові завдання

1. Які основні підходи до визначення конституціоналізму складися в науці?

а) Політичний, філософсько-історичний та юридичний;

б) Практичний, логічний, історичний;

в) Конституційно-правовий, адміністративно-правовий, державницький;

г) Політичний, прагматичний, філософський.

2. Що є метою конституціоналізму?

а) Обмеження публічної влади на користь громадянського суспільства, прав і свобод людини, забезпечення та утвердження її конституційно-правової свободи.

б) Реалізація Конституції в інтересах громадянського суспільства, прав і свобод людини, утвердження конституційно-правової свободи людини.

в) Посилення державної влади на користь інститутів громадянського суспільства, прав і свобод людини та громадянина.

г) Формування громадянського суспільства та конституційне закріплення особистих прав людини.

3. Які складові входять до змісту системи конституціоналізму?

а) Конституція та конституційне законодавство; конституційні правовідносини; конституційна правосвідомість; конституційний правопорядок.

б) Конституція та конституційна правосвідомість; конституційний правопорядок; конституційна юстиція та конституційна законність.

в) Конституція та конституційне законодавство; конституційний лад;

конституційно-правовий статус органів державної влади; громадянське суспільство.

г) Конституція та конституційне законодавство; верховенство права;

конституційна відповідальність; публічно-самоврядна влада.

4. Якою складовою верховенства права охоплюється вимога чіткості підстав, цілей і змісту нормативних приписів, особливо тих із них, що адресовані безпосередньо особі?

а) Заборона свавілля;

б) Юридична визначеність;

в) Дотримання прав людини;

г) Заборона дискримінації та рівність перед законом.

5. Що із нижченаведеного НЕ є принципом конституціоналізму?

а) Принцип верховенства права;

б) Принцип демократизму;

в) Принцип ієрархічності органів виконавчої влади;

г) Принцип пріоритету прав людини.

Практичні завдання

1. Проаналізуйте уявну модель організації публічної влади:

1) в органі законодавчої влади — парламенті — існує фракція політичної партії, яка складається з більшості від конституційного складу парламенту;

2) уряд складається з представників цієї партії;

3) президент країни теж був висунутий цією партією;

4) більшість членів органу конституційної юрисдикції призначили президент і парламент;

5) суддів призначає президент;

6) орган суддівського урядування, наділений номінаційними та дисциплінарними повноваженнями, сформовано з представників, запропонованих партією парламентської більшості.

Чи реалізовано за таких умов конституційний принцип поділу державної влади та чому?

2. Проаналізуйте проект Закону України про внесення змін до статей 76 та 77 Конституції України (щодо зменшення конституційного складу Верховної Ради України та закріплення пропорційної виборчої системи) (реєстр. № 1017) від 29.08.2019.

Надайте аргументовану відповідь на запитання, чи відповідають принципам конституціоналізму такі положення:

1) закріплення пропорційної виборчої системи на виборах народних депутатів України;

2) закріплення обов’язку володіння народним депутатом України державною мовою.

3. Стаття 3 Конституції України визначає: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

Проаналізуйте ці конституційні положення та надайте відповіді на такі питання:

1) що, на Вашу думку, означає «людина — найвища соціальна цінність»;

2) які пріоритети у діяльності держави зазначені у положеннях цієї статті та яке їхнє практичне значення щодо становлення та розвитку конституціоналізму.

Питання для самостійної роботи та обговорення

1. Основні характеристики (особливості) сучасного українського конституціоналізму. Мета сучасного українського конституціоналізму.

2. Конституціоналізм та конституційні цінності. Аксіологічний вимір сучасного українського конституціоналізму. Людина у системі цінностей сучасного конституціоналізму.

3. Принцип верховенства права та проблеми його втілення у конституційно-правові реалії.

4. Конституція та конституціоналізм: співвідношення.

5. Конституційна правосвідомість та її значення у системі сучасного

українського конституціоналізму