Тема 2. Конституційне право як основа національного права
Мета вивчення: надати уявлення про конституційне право як галузь національного права, його предмет та метод конституційно-правового регулювання, функції, систему та її структурні елементи, а також систематизацію конституційного законодавства в Україні.
Питання
1. Поняття, предмет та метод конституційного права.
2. Принципи та функції конституційного права.
3. Система конституційного права України.
4. Поняття та особливості норми конституційного права.
5. Інститути конституційного права: поняття, критерії класифікації та види.
6. Систематизація конституційного законодавства в Україні.
Теоретичний мінімум
Поняття, предмет та метод конституційного права. До сьогодні в різних країнах світу, поряд із поняттям «конституційне право», поширене поняття «державне право», а в низці країн ці терміни вживаються паралельно. Поняття «конституційне право» і «державне право» почали вживатися вченими- правознавцями у Великій Британії, США, Франції, Німеччині й інших країнах Європи й Північної Америки майже водночас — у ХІХ ст.
У свою чергу, переважна більшість українських вчених-конституціоналістів (А.Р. Крусян, М.П. Орзіх, В. Ф. Погорілко, Ю. М. Тодика, О. Ф. Фрицький, В. М. Шаповал та ін.) послідовно досліджують проблеми цієї галузі права саме як конституційного права України.
Вживання терміна «конституційне право» в національній правовій системі є цілком об’єктивним, закономірним і найбільш вдалим, оскільки конституційне право України регулює найважливіші суспільні відносини як у державі, так і в суспільстві, а Конституція України визначається однією з найвищих цінностей суспільства і держави. До того ж, на думку В. Ф. Погорілка, В. Л. Федоренка народ України визнається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, тобто пріоритетним суб’єктом конституційного права, тому поняття «державне право» є некоректним, оскільки призводить до штучного роз’єднаня предмета цієї галузі права: якщо є «державне право», то має існувати й «народне право».
Українські вчені-конституціоналісти (М. І. Козюбра, В. Ф. Мелащенко, В. Ф. Погорілко, Л. І. Юзьков та ін.) з перших днів проголошення незалежності почали досліджувати проблеми теорії та практики конституційного права, серед яких чільне місце посідала проблема визначення категорії конституційного права як галузі національного права. Зокрема, В. Ф. Мелащенко одним із перших у вітчизняній конституційно-правовій науці визначив конституційне право як один із найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в політичній, економічній і соціально-культурній сферах його життєдіяльності.
Аналіз визначень поняття «конституційне право України» українськими вченими-конституціоналістами В. Ф. Погорілком, В. Л. Федоренком та О.Ф. Фрицьким надає підстави зробити висновок про певну єдність в оцінках вітчизняними вченими конституційного права як галузі національного права.
Отже, під конституційним правом України слід розуміти самостійну галузь національного права, яка являє собою систему правових норм, що регулюють основи конституційного ладу, основи правового положення особи, територіальну організацію держави, а також організацію та здійснення державної влади і місцевого самоврядування.
Як і будь-якій галузі національного права, конституційному праву України властиві певні ознаки. Так, В. Ф. Мелащенко, В. Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко зазначали, що конституційному праву України притаманні, як і для всієї національної системи права: нормативність; формальна визначеність;
спрямованість на досягнення певного правового результату; можливість захисту правових приписів засобами державного впливу тощо. До того ж, конституційне право України, як й інші галузі національного права, знаходить продовження і логічне завершення у відповідній юридичній науці та системі навчальних дисциплін (ці ознаки конституційного права України слід уналежнювати до загальних ознак).
Поряд із загальними ознаками конституційному праву України властиві й специфічні ознаки, до яких належать: 1) конституційне право є галуззю публічного права; 2) предметом правового регулювання конституційного права є найважливіші суспільні відносини у політичній та інших сферах суспільного і державного ладу; 3) наявність як імперативного, так і диспозитивного методів правового впливу на суспільні відносини; 4) конституційне право України має доволі розгалужену систему; 5) наявність особливої системи галузевих джерел права, основним з яких є Конституція України; 6) функції конституційного права України поширюються на всі або на більшість сфер суспільного та державного життя України; 7) широке коло суб’єктів відповідних галузевих правовідносин; 8) окрім галузевої конституційно-правової відповідальності, порушення норм конституційного права України має своїм наслідком настання інших видів публічно-правової відповідальності: кримінальної, адміністративної та
дисциплінарної; 9) здійснює системотворчу функцію щодо інших публічних і приватних галузей національного права; 10) відіграє винятково важливу роль у суспільстві та державі, оскільки постає одним із основних чинників консолідації громадянського суспільства й розбудови демократичної, соціальної, правової держави.
Для характеристики будь-якої галузі права найважливішим є визначення сфери регульованих нею суспільних відносин, тобто предмета правового регулювання.
Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють у процесі здійснення влади народом України. Такі відносини регулюються правовими нормами, які становлять зміст найважливіших джерел конституційного права — Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, Акта проголошення незалежності України, законів України та міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України, тощо.
Предмет конституційного права охоплює чотири групи суспільних відносин, які визначають: 1) засади народовладдя, суверенітет народу; 2) устрій держави як організації влади народу та для народу; 3) засади функціонування держави; 4) характер зв'язків між державою та конкретною особою.
Узагальнюючи погляди вчених-конституціоналістів щодо предмета конституційного права, можна стверджувати, що предметом конституційного права України є політичні та інші найважливіші суспільні відносини в Україні, пов'язані з основами конституційного ладу України; конституційно-правовим статусом людини і громадянина; формами безпосередньої демократії; організацією та діяльністю органів законодавчої, виконавчої та судової влади і Президента України, контрольно-наглядових й інших органів державної влади; адміністративно-територіальним устроєм України; місцевим самоврядуванням; правовим захистом України; національною безпекою та обороною України.
Для характеристики конституційного права велике значення має і метод правового регулювання. Термін «метод конституційного права» є умовним, оскільки він: 1) опосередковує систему методів нормативно-правового
регулювання суспільних відносин нормами конституційного права, тобто під цим терміном слід розуміти сукупність методів конституційного права; 2) стосується правового регулювання суспільних відносин і не існує абстраговано від цих відносин, тобто йдеться про метод конституційно-правового регулювання.
Отже, під методом конституційного права розуміють систему прийомів і способів, за допомогою яких норми галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, упорядковують їх щодо цілей і завдань правового регулювання.
До особливостей методу правового регулювання належать такі: 1) за його допомогою закріплюються не всі, а найголовніші, кардинальні принципи й положення, які визначають зміст і основні напрями розвитку суспільства; 2) максимально високий юридичний рівень; 3) використання диспозитивного та імперативного методів правового регулювання, але перевага прийомів імперативного, централізованого регулювання, коли відносини між суб'єктами права ґрунтуються на засадах субординації, тобто підпорядкування одного суб'єкта іншому; 4) універсальний характер.
Загальними методами здійснення юридичного впливу права на суспільні відносини, що активно застосовуються і в конституційному праві, є метод позитивного зобов'язання, метод дозволу та метод заборони.
Принципи та функції конституційного права. Традиційно вважається, що принципи конституційного права — це фундаментальні засади, беззаперечні вимоги, керівні ідеї, які визначають сутність, зміст і політико -правове призначення галузі конституційного права в регулюванні суспільних відносин.
Найбільш розповсюдженим у науці є поділ принципів конституційного права на дві основні групи: загальні і спеціальні.
Загальні принципи конституційного права являють собою найбільш узагальнені керівні засади, ідеї, концепції конституційно-правового регулювання суспільних відносин, які прямо закріплені в Конституції та законах України. До них належать: 1) принцип верховенства Конституції України та конституційних законів у системі нормативно-правових актів; 2) принцип публічності — регулює суспільні відносини у сфері організації та діяльності публічної влади; 3) принцип універсальності — регулює всі без винятку сфери суспільних відносин: політичні, соціально-економічні, культурні та ін.; 4) принцип системності — конституційно- правове регулювання здійснюється комплексно, цілеспрямовано, всі принципи узгоджені між собою і не можуть суперечити один одному; 5) принцип демократизму — визнання народу носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; 6) принцип гуманізму — зміст і спрямованість діяльності держави визначають права і свободи людини та їхні гарантії, найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека; 7) принцип законності — органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 8) принцип загальнообов’язковості норм конституційного права — кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України; 9) принцип наступності — уособлює національні правові традиції.
Спеціальні принципи конституційного права являють собою керівні засади, ідеї, які цілеспрямовано наповнюють концептуальним змістом конкретні інститути конституційного права. Це, наприклад, принципи органів державної влади, виборності місцевого самоврядування та ін.
Що стосується функцій конституційного права, то вони являють собою напрямки або види впливу конституційного права на суспільні відносини.
В юридичній літературі називається різна кількість функцій конституції, по-різному називаються тотожні функції. Одні вчені виокремлюють такі функції: політичну, правову, ідеологічну (В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко); другі — системотворчу, функцію загальносоціального регулювання і балансу, політичну, юридичну, програмну, функцію впорядкування по вертикалі, об'єднувальну, геополітичну, організаційну, правозахисну, виховну, функцію соціально-економічного партнерства (О.Г. Румянцев); треті — економічну, політичну, інформаційну, установчу, юридичну, педагогічно- виховну, оціночно-пізнавальну, правонадільну, правоохоронну, інтегративну, системотворчу (В.Ф. Мелащенко).
До основних функцій конституційного права як галузі права належать: установча, регулювальна, охоронна, ідеологічна, стабілізувальна, програмна, інформаційна.
Система конституційного права України. Система сучасного конституційного права є складним, історично сформованим явищем правового буття, яке містить передусім інститути та норми конституційного права, але поряд із ними існують й інші складові (зрізи, блоки) цієї галузевої системи, наприклад, принципи. Деякі вчені зазначають, що їхнє існування обумовлюється генетичними, креативними, функціональними та структурними характеристиками і властивостями системи конституційного права, тобто інститути та норми конституційного права існують у складі різнопорядкових зрізів системи конституційного права, а саме: природного та позитивного конституційного права; загальної та особливої частин конституційного права; національного та міжнародного конституційного права; матеріального, процесуального і в перспективі колізійного конституційного права тощо.
До XX ст. конституційне право, як і будь-яка інша галузь права, являло собою сукупність норм та інститутів, за допомогою яких регулюється предмет конституційного права. Але з другої половини XX ст. радянські вчені визнали беззаперечну роль принципів права у формуванні права в цілому та галузей права зокрема, тому ще в 1956 р. запропонували визнати принципи права третім критерієм розмежування галузей права поряд з предметом і методом правового регулювання.
Таким чином, загалом систему конституційного права можна окреслити як своєрідне утворення, що складається із трьох порівняно самостійних, але надзвичайно тісно взаємозалежних блоків (елементів): принципів
конституційного права, його інститутів і норм.
Поняття та особливості норми конституційного права. Первинним елементом системи конституційного права України виступає конституційно- правова норма, що являє собою формально визначене, загальнообов’язкове, встановлене чи санкціоноване Українським народом або державою чи суб’єктами місцевого самоврядування правило поведінки, що регулює суспільні відносини, які є предметом конституційного права, і забезпечується примусовою силою держави.
Конституційно-правовим нормам, як і нормам інших галузей права, притаманні свої характерні властивості, які відрізняють їх від інших. Так, до загальних ознак (які притаманні всім нормам права) належать такі: 1) має загальний (неперсоніфікований) характер — без зазначення конкретного адресата, поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою; розрахована на багатократність застосування за певних життєвих обставин; 2) є обов’язковою для учасників правового спілкування, на яких вона розрахована; слугує керівництвом до дії, не підлягає обговоренню з огляду на доцільність; 3) зовнішньо виражається в особливих формах — фіксується у вигляді приписів у нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, правових звичаях, правових прецедентах та ін.; чітко визначає права і обов’язки учасників правовідносин, а також юридичну відповідальність (санкції), що застосовується у разі їхнього порушення; розрахована на те, щоб адресати мали можливість передбачити наслідки своєї поведінки; 4) має визначену структуру — складається зі взаємопов’язаних елементів: гіпотези, диспозиції, санкції; разом з іншими нормами утворює систему права; 5) є результатом владної діяльності держави — встановлена або санкціонована нею в результаті узагальнення і систематизування типових конкретних правовідносин, що виникають у громадянському суспільстві;
6) забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб’єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує засоби переконання, осуду, примусу до бажаної поведінки, зокрема ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права та ін.
Серед специфічних ознак, які властиві виключно конституційно-правовим нормам, виокремлюють такі: а) їхня особлива важливість і значущість, оскільки вони регулюють фундаментальні суспільні відносини; б) загальний характер більшості норм, що надто часто не лише виключають, але й передбачають видання на їхній основі ще й інших норм — які роз’яснюють, конкретизують і розвивають ці загальні норми; в) наявність значно більшої, ніж в інших галузях права, кількості таких видів правових норм, як норми-декларації, норми- принципи, норми-цілі, норми-програми, норми-визначення та ін.; г) перевага в них імперативного (владного) характеру правового регулювання, на відміну від диспозитивного; ґ) найвища юридична сила більшості цих норм, наділених у своїй дії пріоритетом над іншими правовими нормами; д) особлива структура цих норм, часта відсутність в них таких елементів правових норм, як гіпотеза (тобто умова застосування норм) і, особливо, санкція; е) особливий порядок і процедура ухвалення, внесення змін і скасування цих норм порівняно з іншими правовими нормами. Зазначені ознаки надають уявлення про особливості конституційно- правових норм.
Інститути конституційного права: поняття, критерії класифікації та види. Поряд із нормою конституційного права як першоосновою системи цієї галузі права, її основним системотворчим елементом виступає інститут конституційного права. Як зазначають вчені, інститут конституційного права являє собою порівняно самостійний відокремлений комплекс конституційно- правових норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин (В. В. Кравченко).
Слід розрізняти категорії «інститут права» і «правовий інститут». Під інститутом права розуміють різновид соціальних інститутів, систему (сітку) норм й установ, які предметно опосередковують соціальну діяльність людини. А правовий інститут є сукупністю норм права, що регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин й утворюють певну однорідну группу (В.Ф. Мелащенко).
Основними критеріями класифікації сучасних інститутів конституційного права України є: предмет їхнього правового регулювання; функції інститутів конституційного права; структура, тобто внутрішня побудова інститутів конституційного права; галузева приналежність норм, об’єднаних у складі інституту конституційного права; форми та види об’єктивізації інститутів конституційного права в чинному законодавстві.
Відповідно до виявлених критеріїв виокремлюють такі групи інститутів конституційного права: а) за предметом правового регулювання (інститут загальних засад конституційного ладу України; інститут основ конституційного статусу особи і громадянина в Україні; інститут конституційних основ безпосередньої демократії; інститут законодавчої влади; інститут конституційно - правового статусу глави держави; інститут конституційних засад організації та діяльності органів виконавчої влади; інститут загальних засад судоустрою та судочинства; інститут загальних засад організації та діяльності прокуратури; інститут місцевого самоврядування, інститут основ адміністративно- територіального устрою України; інститут правового захисту Конституції України та інститут конституційного процесу); б) за функціями (установчі, регулятивні та охоронні інститути конституційного права України); в) за структурою (генеральні інститути (підгалузі), основні інститути та субінститути конституційного права); г) за галузевою приналежністю (галузеві та міжгалузеві (комплексні) інститути конституційного права України); ґ) за формами та видами об’єктивізації в чинному законодавстві (конституційні та законодавчі інститути конституційного права України) (О. В. Носенко). Зазначена класифікація не є вичерпною.
Систематизація конституційного законодавства в Україні. Логічним продовженням системи конституційного права є систематизація конституційного законодавства, яка буде розглядатися як результат впорядкування та зведення до єдності положень нормативно-правових актів та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (Н.М. Кошіль).
До форм систематизації традиційно уналежнюють інкорпорацію, консолідацію та кодифікацію конституційного законодавства України.
На думку Н.М. Кошіль, інкорпорація конституційного законодавства України як форма систематизації, що не передбачає нормотворчої діяльності під час її здійснення, має потужний потенціал, який може бути охарактеризовано за допомогою виокремлення повної та часткової інкорпорації (залежно від кола охоплюваних актів та документів), а також офіційної та неофіційної інкорпорації (залежно від суб’єкта інкорпораційних дій).
В юридичній літературі поняття «консолідація конституційного законодавства» застосовується у вузькому розумінні (передбачає появу одного нового нормативно-правового акта замість кількох, що втрачають чинність) та в широкому розумінні (можливою є як консолідація у вузькому розумінні, так і приєднання до одного чинного акта кількох інших шляхом зміни кількості його норм). Приклади застосування консолідації у вузькому розумінні в конституційному законодавстві України наразі відсутні. Прикладом консолідації конституційного законодавства України в широкому розумінні є офіційне оприлюднення консолідованих версій актів конституційного законодавства (Н.М. Кошіль).
Серед актів конституційного законодавства України переважають кодифіковані акти не галузевого, а міжгалузевого характеру (наприклад, Основи законодавства України про охорону здоров’я, Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та ін. — у частині кодифікації певних норм про відповідні права особистості) (Н.М. Кошіль).
На думку А.Р. Крусян, з усіх видів систематизації для конституційного законодавства найбільш оптимальною є інкорпорація, під час її проведення у законодавця з’явиться можливість виявити та усунути законодавчі прогалини, повтори та колізії, які призводять до порушення єдності та системності конституційного законодавства.
Нині необхідна офіційна інкорпорація конституційного законодавства, яка повинна здійснюватися органом законодавчої влади, тобто Верховною Радою України, на основі відповідних планів і програм. Найбільш оптимальним способом є розміщення інкорпорованого матеріалу за предметом правового регулювання, тобто за інститутами конституційного законодавства.
Таким чином, вимальовується така модельна схема інкорпорованого конституційного законодавства щодо конституційно-законодавчих інститутів: розділ (або статті) конституції; конституційні закони (у хронологічній послідовності); органічні закони (у хронологічній послідовності); звичайні закони (у хронологічній послідовності). Водночас, ця схема буде можливою тільки за умови офіційної класифікації законів України на конституційні, органічні та звичайні. За відсутності такої класифікації закони мають бути розташовані в хронологічному порядку (А.Р. Крусян).
Завдання до теми
Тестові завдання
1. Що являє собою конституційне право України як галузь права ?
а) система знань про Конституцію України і конституційне законодавство;
б) сукупність конституційно-правових відносин;
в) сукупність правових норм, що регулюють найважливіші суспільні відносини;
г) сукупність правових норм, що регулюють особисті немайнові відносини.
2. Стаття 18 Закону України «Про громадянство України» встановлює, що вихід дітей із громадянства України віком від 14 до 18 років може відбуватися лише за їхньою згодою. Якою є вказана норма за характером втіленого припису?
а) Диспозитивна;
б) Імперативна;
в) Охоронна;
г) Дозвільна.
3. Що НЕ входить до системи конституційного права України як галузі права?
а) норми конституційного права;
б) принципи конституційного права;
в) конституційно-правові інститути;
г) форми (джерела) конституційного права.
4. Що НЕ належить до функцій галузі конституційного права?
а) регулятивна;
б) програмна;
в) методологічна;
г) охоронна.
5. Що НЕ є формою систематизації конституційного законодавства України?
а) інкорпорація;
б) кодифікація;
в) кореляція;
г) консолідація.
Практичні завдання
1. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд вважає, що шестимісячний строк звернення до суду за захистом порушеного права, передбачений ст. 99 КАС України, в даному конкретному випадку не підлягає застосуванню з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Відповідач всупереч вимогам вищезазначених правових норм матеріального права не виконав свої обов'язки щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії, тому порушення прав позивача сталося саме з вини відповідача. Невиконання відповідачем обов'язку щодо нарахування підвищення до пенсії позивачу суд визнає таким, що вчинено з метою в подальшому протиправно ухилитись від виконання обов'язків щодо виплати підвищення до пенсії, що суперечить Конституції України і є грубим порушенням конституційних прав громадян.
Враховуючи положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», керуючись принципом верховенства права, з метою забезпечення передбаченого Конституцією України права позивача на належне соціальне забезпечення, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги і зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює встановленому законом прожитковому мінімуму для непрацездатних осіб за відповідні періоди.
Проаналізуйте наведений фрагмент рішення суду в адміністративній справі та аргументовано зазначте, чи погоджуєтесь із наведеним у ньому тлумаченням принципу верховенства права. У разі незгоди - запропонуйте власне тлумачення принципу верховенства права.
2. Згідно з Виборчим кодексом України, «під час формування загальнодержавного та регіональних виборчих списків партія (організація партії) повинна забезпечити присутність у кожній п’ятірці (місцях з першого по п’яте, з шостого по десяте і так далі) кожного виборчого списку чоловіків і жінок (не менше двох кандидатів кожної статі)» (ч. 12 ст. 154, ч. 9 ст. 219).
Здійсніть системний аналіз цього положення з іншими положеннями чинного законодавства та встановіть:
1) доцільність розміщення в різних книгах кодифікованого акта однакових положень замість розміщення таких положень у книзі першій кодексу;
2) наявність складників норми (гіпотези, диспозиції, санкції);
3) наявність санкції за порушення вказаного положення в цьому або інших актах законодавства;
4) ступінь загальнообов’язковості вказаної норми.
3. Вирішуючи питання про застосування до підсудного ст. 69 КК України, суд також враховує висновки Конституційного Суду України у Рішення від 2 листопада 2004року № 15-рп/2004 у справі (про призначення судом більш м'якого покарання) (абзаци другий, третій, четвертий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини) про те, що «відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який вимагає від держави його втілення у правозастосовну діяльність.
Справедливість, як одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, властивістю права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню».
На підставі ч. 3 ст. 72 КК України покарання, призначене 25.01.2012 вироком Дніпровського районного суду м. Києва виконувати самостійно. Таку міру суд вважає достатньою не тільки для покарання ОСОБА1 за вчинене протиправне діяння, а й для його виправлення.
Проаналізуйте наведений фрагмент рішення суду у кримінальній справі та аргументовано зазначте, чи погоджуєтесь із наведеним у ньому тлумаченням принципу верховенства права. У разі незгоди - запропонуйте власне тлумачення принципу верховенства права.
Питання для самостійної роботи та обговорення
1. Співвідношення конституційного та державного права: зарубіжний та вітчизняний досвід.
2. Поєднання імперативного та диспозитивного методу правового регулювання у конституційному праві.
3. Системотворча роль конституційного права України.
4. Пряма та безпосередня дія конституційних норм.
5. Проблеми кодифікації конституційного законодавства.