ТЛУМАЧЕННЯ (ІНТЕРПРЕТАЦІЯ) КОНСТИТУЦІЇ

У процесі застосування конституційних норм виникає необхід­ність їх інтерпретації у контексті конкретної історичної ситуації. У цьому процесі провідна роль належить парламентові та органам конституційної юстиції, що у цілому впливає на ефективність меха­нізму правового захисту конституції.

Форми інтерпретації конституції та поділ влади. Важко пере­оцінити роль законодавства у тлумаченні конституційних норм. Як вже зазначалося, особливістю структури конституційної норми є її «подовження» в актах поточного законодавства; санкції конститу­ційних норм часто є предметом регулювання інших галузей права, які таким чином «компенсують», «доповнюють» модель конститу­ційного регулювання.

Отже, законодавець володіє широкою свободою розсуду у визна­ченні загальних моделей правового регулювання. Від цього зале­жить також ефективність конституційних норм та їх застосування. Законодавець зв’язаний конституцією, однак конституція надає певну свободу політичному розсуду формулювання правових при­писів у формі закону Така зв’язаність законодавця конституцією полягає в тому, що парламент у поточному законодавстві повинен «розвивати» і «доповнювати» зміст конституційних цінностей і прин­ципів, однак він може обирати модель правового регулювання: лібе­ральну, соціальну чи змішану Така діяльність парламенту підлягає конституційному контролю конституційною юстицією.

Згідно з концепцією належної правової процедури застосування права органами правосуддя відповідно до встановлених і санкці­онованих державою юридичних принципів і процедур для гаран­тування основних прав і свобод здійснюється на засадах рівності і пропорційності (С. Шевчук).

Інтерпретація конституції органами конституційної юсти­ції. Форма та зміст інтерпретаційної діяльності конституційних судів як одного із етапів застосування конституційних норм та про­відної форми діяльності конституційного судочинства впливає на юридичну природу рішень цього органу, на загальні напрями ді­яльності органу конституційної юстиції. Неоднозначність думок щодо інтерпретаційної діяльності, особливо юридичної природи рішень конституційного суду, прослідковується у вітчизняній док­трині (П. Мартиненко, В. Скомороха, В. Шаповал, С. Шевчук). У зв’язку з цим цікавим є досвід діяльності конституційної юстиції щодо тлумачення конституційних норм у зарубіжних країнах.

При розгляді діяльності Конституційної ради Франції привер­тає увагу рішення від 13 липня 1971 р. у справі про асоціації^[88]. До цього моменту Конституційна рада розглядала порівняно невелику кількість справ. Відповідно до цього рішення Рада вивела із змісту положень конституції Франції 1958 р. «основні принципи, визнані законами республіки і урочисто підтверджені преамбулою Консти­туції». Внаслідок цього значно зросла роль Конституційної ради у за­безпеченні верховенства основних прав і свобод, посилилась також його роль у розгляді спорів про компетенцію між органами публічної влади, що значною мірою збільшило навантаження цього органу.

При тлумаченні Конституційна рада виходить із положень чин­ного Цивільного кодексу (1804). Разом з тим у французькій доктрині існує ціла методологія тлумачення. Зокрема, Ф. Люшер надає пере­вагу методу корисного ефекту, зміст якого полягає у наступному: якщо текст норми дозволяє двозначне тлумачення, її потрібно розу­міти скоріше у тому значенні, в якому вона здатна дати позитивний ефект, ніж у тому, коли від її чинності не слід очікувати результату.

Зокрема, Конституційна рада у рішенні від 25 липня 1984 р. зазначила: «При визначенні відповідності закону Конституції не можуть прийматися в якості оціночних критеріїв заяви відносно шляхів та способів його застосування». Рада виходила при цьому із наступних додаткових критеріїв: а) тлумачення здійснюється у взаємозв’язаному контексті правового акта; б) тлумачення пови­нно стосуватися у більшій мірі із єдино регульованим предметом, зокрема, конституційним правом, і насамперед виходити із його змісту: в) тлумачення здійснюється відповідно до найбільш вжи­ваного звичаю.

Такі методи тлумачення та засоби юридичної техніки свідчать, що при тлумаченні не стоїть як головне завдання з’ясування волі законодавця. Такий стан пояснюється часовим розривом між мо­ментом прийняття правового акта та тривалістю його застосування з урахуванням еволюції суспільства.

У німецькій доктрині питання інтерпретації конституції розгля­дається у контексті її нормативної природи, яка зв’язує законодав­ця. Нормативність конституції залежить від режиму поділу влади, вона повинна чітко розмежовувати повноваження органів влади та залишати свободу їх формування, тобто забезпечувати свободу дій для політично відповідальних органів.

Для виявлення змісту правової норми застосовуються наступні способи тлумачення: значення слів, граматична конструкція, зміс­товні зв’язки закону, мета регулювання в історичному контексті та об’єктивно цільові елементи. Разом з тим важливими при інтер­претації є критерії забезпечення єдності конституції, відповідність практиці та функціонально-правової адекватності, що охоплюється системним тлумаченням.

Подібно до французької доктрини, яка вважає конституційну юриспруденцію (зокрема, конституційну юрисдикцію) додатковим джерелом конституційного права поряд із звичаєм (П. Сандевуар), німецький вчений К. Гессе розглядає інтерпретацію конституції формою її реалізації, а саме як конкретизацію. К. Гессе критикує до­гматичний підхід і вважає, що традиційні правила інтерпретації не дають можливість розв’язати адекватно конкретну проблему змісту норми. Ним наводиться позиція Федерального конституційного суду Німеччини згідно з якою: «Визначальною для тлумачення законопо­ложення є виражена у ньому наочно викладена воля законодавця у тому вигляді, в якому вона проявляється у дослівному тексті цього законоположення». Разом з тим Федеральний конституційний суд відхилявся від цієї позиції неодноразово і як приклад, наводиться правова позиція Суду у справі Келя. Надаючи у цій справі інтерпре­тацію статей 82 та 50 Основного закону ФРН, Суд віддав перевагу «більш раціональному застосуванню і подальшому розвитку осно­вних положень Основного закону (Конституції)».

У зв’язку з такою неоднозначністю розуміння проблеми інтер­претації у діяльності конституційної юрисдикції, К. Гессе розглядає метод конституційно-конформного тлумачення. Суть цього методу полягає не тільки у вирішенні питання про зміст застосовувано­го закону, але й про зміст конституції, з якою закон повинен бути узгоджений. Тобто в даному випадку інтерпретуються як консти­туція, так і конституційні аспекти закону, що забезпечує їх тісний взаємозв’язок, а також єдність правопорядку Наслідком застосу­вання цього методу є: якщо можлива інтерпретація закону у від­повідності до конституції, то він підлягає визнанню нечинним: він служить основним засобом конкретизації конституції, хоча зали­шаються у даному випадку нез’ясованими проблеми розмежування функцій конституційної та загальносудової юрисдикції.

Таким чином, у романо-германській правовій системі суди, зо­крема, суди конституційної юрисдикції, безпосередньо не творять норми права. Діяльність конституційної юрисдикції є додатковим джерелом права та їх акти є актами інтерпретації конституції.

У цих країнах судове рішення, що ґрунтується на аналогії або загальних принципах (у тому числі вироблених вищими інстанці­ями судів загальної юрисдикції), може сприйматися при вирішенні подібних справ як фактичний прецедент. Тому такий прецедент не порушує принципу верховенства права, суддя не підмінює собою законодавця, а забезпечує єдність розуміння та реалізацію норм права шляхом їх конкретизації та деталізації. Це випливає з того, що правова норма та загальні принципи права співвідносяться як одиничне та загальне, а акт інтерпретації набуває характеру спо­лучної ланки між ними, тобто є родовим явищем (В. Копєйчиков).

Разом з тим спостерігається зближення їх природи із прецедент- ним правом, що особливо проявляється у європейській системі за­хисту основних прав. З цією метою звернемося до досвіду Європей­ського Суду з прав людини (далі - Суд), діяльність якого заснована Європейською конвенцією 1950 року. Суд у своїй практиці зіткнувся з тим, що норми Конвенції мають загальний, оціночний характер. Тому професор М. Буроменський слушно вважає, що даний фактор суттєво підвищує значення судових рішень для розуміння змісту та смислу Конвенції та Протоколів до неї. У Суді склалося особливе розуміння поняття прецеденту. З цього приводу М. Буроменський зазначає: «Під прецедентами, що застосовуються Судом, слід ро­зуміти не самі розглянуті справи, а ті основоположні принципи у тлумаченні і застосуванні норм Конвенції, які були створені при розгляді справ та викладені у судових рішеннях». Саме з цих причин на відміну від англо-американської правової системи, Європейський Суд юридично не пов’язаний попередніми судовими рішеннями, хоча практика свідчить про безумовну повагу до них з боку цього Суду.

Інтерпретація конституції та принцип верховенства права.

Конституційний Суд України продемонстрував «хитання» у своїй практиці при вирішенні справ, не завжди послідовно дотри­муючись принципу верховенства права. Здається, що над КСУ ви­тав «ореол», «дух» сумнозвісного А. Вишинського, коли приймалося рішення у справі щодо строків перебування на посаді Президента України, в результаті чого Суд відверто знехтував принципами правонаступності, верховенства права, правової визначеності. Тому це рішення стало предметом справедливої критики в окремих думках суддів М. Совенка, П. Ткачука та В. Шаповала^[89]. Можна лише здогадуватися, чого КСУ визнав конституційним право вето Президента на конституційні закони^[90], посилаючись на те, що процедура їх прийняття не відрізняється від процедури ухвалення ординарних законів. Очевидно, що ця правова позиція не відповідає принципу пропорційності. Тобто Конституційний Суд обрав не­адекватні засоби, які необхідні для досягнення цілей установчої процедури.

З іншого боку, КС демонструє повагу до принципу верховенства права і пов’язує стан правової захищеності прав та інтересів інди­віда не лише у зв’язку із законодавчим регулюванням. У справі про законний інтерес^[91] Суд визнав, що інтереси особи, що не суперечать правопорядку, також підлягають правовому захистові, хоча вони мають відмінну природу від суб’єктивних прав. У контексті кон­ституційного обов’язку судів вирішувати правові спори, виходячи із існуючого стану правовідносин (ч. 2 ст. 124), це відкриває простір для судів застосовувати прецедентне право, що, до речі, визнано уст. 237КАС.

Сфера втручання конституційної юрисдикції зумовлена прин­ципом поділу влад і, своєю чергою, Конституційний Суд України повинен поважати функції законодавця у сфері законодавчої діяль­ності. У діяльності Конституційного Суду України має істотне зна­чення визначення сфери припустимого втручання при вирішенні конституційно-правових спорів. Таке вирішення справ відповідно до принципу верховенства права повинно носити: а) передбачуваний, чіткий і ясний характер, тобто відповідати вимогам правової визна- ченості актів КСУ що передбачає однаковий підхід Конституційного Суду при вирішенні аналогічних справ; б) бути пропорційним, тобто засоби вирішення конституційно-правового спору повинні служити цілям діяльності цього органу і не встановлювати надмірних обме­жень та заборон у сфері основних прав і свобод; звідси випливає, що Конституційний Суд навіть у випадку визначення суперечності між Конституцією України і законом повинен тлумачити останній у світлі положень Конституції і визначати правові форми втілен­ня положень закону, що є предметом конституційної перевірки, у практичній діяльності учасників правовідносин; в) забезпечити справедливе вирішення спору відповідно до засад справедливості та конституційних цінностей, насамперед верховенства основних прав і свобод, пріоритету гуманітарного виміру діяльності органів публічної влади.