Виборча формула
Виборча формула — це елемент виборчої системи, який визначає правила розподілу мандатів між кандидатами відповідно до заданої структури виборчого бюлетеня у кількості, встановленій магнітудою округу.
За справедливим твердженням Ю.Р. Шведи, виборча формула виступає в кількох варіантах і часто ототожнюється з виборчою системою[54]. По суті в основу найбільш типової класифікації виборчих систем на пропорційні та мажоритарні було покладено відмінність виборчих формул (встановлення переможця на основі принципу більшості або пропорційного розподілу).З твердженням Н.А. Мяловицької, найстарішою є мажоритарна виборча система[55], яка застосовувалась у Великобританії та окремих її колоніях ще у 15 сторіччі. Питання впровадження пропорційних виборчих систем набуло публічного резонансу лише в кінці 19 сторіччя. Адже 7, 8 та 9 серпня 1885 року у Антверпені проходила конференція присвячена виборам, де було вперше розглянуто модель пропорційної виборчої системи[56].
Після цього держави почали активно впроваджувати пропорційну виборчу систему. Як зазначає О.В. Петришин, однією з перших таких країн була Швейцарія. Після цього її почали використовувати Бельгія, Фінляндія, Швеція, Данія, Норвегія, Нідерланди. Наслідком таких змін було встановлення відносин співпраці, компромісу, представництво меншин, формування коаліційних урядів та посилення консенсусної демократії загалом1.
Мажоритарні виборчі формули. Зазначеними формулами передбачається встановлення переможця на основі принципу більшості. Основними серед них є:
«Мажоритарна абсолютної більшості» («majority»). Абсолютною називають переважну більшість, в даному випадку, голосів поданих за одного кандидата порівняно з іншими. Виборча формула використовується в одномандатних округах при категоричному голосуванні за одноособових суб'єктів і вимагає набрання 50% + 1 голос.
Оскільки застосування такої формули може бути нерезультативним, тому часто передбачається можливість проведення другого туру виборів.«Мажоритарна кваліфікованої більшості» («qualified majority»). Аналогічна формулі абсолютної більшості, однак мандати розподіляються між кандидатами, які набрали більше певної, встановленої законодавством, кількості або відсотку голосів.
«Мажоритарна відносної більшості» («plurality»). В одномандатних округах при категоричному голосуванні встановлюється результат кожного кандидата, а переможцем визнається той, хто набрав більше голосів у порівнянні з іншими.
Пропорційні виборчі формули («proportional representation»). Зазначеними формулами передбачається встановлення переможця на основі принципу пропорційного розподілу мандатів залежно від кількості отриманих голосів. Проте кількісне вираження останніх не може бути повністю пропорційною величиною (де збільшення або зменшення однієї обов'язково призведе до зміни іншої), оскільки кількість голосів, як правило, набагато більша від кількості розподілюваних мандатів. Тому виникає необхідність застосування додаткових математичних операцій, які і становлять собою виборчу формулу. В основі формул пропорційного типу може бути покладено значну кількість підходів, серед яких можна виокремити наступні.
«Методи найбільших остач» («largest remainder method»). Використовується категоричний бюлетень. Розподіл мандатів відбувається у два етапи. На першому, такі формули вимагають визначення деякої змінної — «квоти». Сьогодні квота — це як правило змінна, яка визначається шляхом ділення кількості голосів на загальну кількість мандатів з додатковими операціями. Особливості останніх і відрізняють квоти, серед яких «Стандартна квота» або «квота Хейра», «Квота Гаґенбаха-Бішоффа», «Квота Друпа», «Нормальна квота Імпералі», «Посилена квота Імпералі» та ін.
Після визначення квоти кількість голосів, отриманих кожним списком, ділиться на її значення. В результаті будуть отримані цілі числа з, як правило, дробовими частками.
Цілі числа і визначатимуть кількість мандатів отриманих при первинному розподілі. На другому етапі розподіляються всі невичерпані мандати. Для цього використовується «метод найбільших остач». Нерозподілені мандати почергово надаються спискам з найбільшими дробовими залишками.«Методи найбільшого середнього» («highest average methods»). В основі формул даної групи лежить ідея ділення кількості голосів, набраних певним списком при отриманні чергового мандата, на деяку величину — дільник. Результати від такого ділення порівнюються і мандати почергово надаються партіям з найбільшими значеннями. Так само як формули попередньої групи відрізняються особливостями використовуваних квот, «методи найбільшого середнього» — особливостями використовуваних дільників, серед яких: «Метод Д'Ондта», «Модифікований метод Д'Ондта», «Метод Сент-Лагю», «Модифікований метод Сент-Лагю», «Метод Імпералі» та ін.
Вплив формул пропорційного типу менш відчутний при великих значеннях магнітуди (рівень магнітуди в Україні є дуже великим — 225 мандатів, не говорячи вже про розподілювані у 2006 та 2007 роках 450 місць в парламенті за пропорційною системою). Однак зі зменшенням магнітуди застосування різних формул може призводити до зміни результатів розподілу мандатів (наприклад бути більш сприятливими для партій з низьким аби високим рівнем підтримки).
«Єдиний перехідний голос» («single transferable vote»). Прийнято вважати, що така виборча система була заснована та повністю обґрунтована в середині 19 сторіччя датськими математиком і політиком Карлом Джорджом Андре (Carl George Andrae) та юристом Томасом Хейром (Thomas Hare)[57]. Формулу «єдиного перехідного голосу» відносять до типу «пропорційних», однак її ключовою особливістю є застосування у багатомандатних округах з ординальною структурою бюлетеня. В окремих країнах встановлюються різні мінімальні вимоги до заповнення бюлетеня — виборець повинен віддати щонайменше один голос (Ірландія, Мальта), ранжувати всіх висунутих кандидатів (Австралійський Сенат) або в кількості, не меншій ніж число мандатів чи в окрузі (Тасманія)[58].
Евристики обрахунків у формулах такого типу теж можуть відрізнятись. Основними недоліками застосування формули «єдиного перехідного голосу» є елемент свавілля або випадковості при визначенні переможця («стандартний метод», «метод Хейра» або «випадкове обрання»), необхідність спеціального програмного забезпечення для обрахунку голосів («метода Міка»), можливість часткового спотворення результатів голосування внаслідок неврахування при переході голосу кандидатів, які вже отримали мандат, та порушення логіки обчислення квоти внаслідок наявності непередаваних голосів («метод Хейра-Кларка», «включений метод Грегорі», «виважений включений метод Грегорі»). Загальні зауваження стосуються складності сприйняття та обрахунків, що може знижувати рівень довіри населення до інституту виборів, ускладнювати контроль та підвищувати ризик маніпуляцій з результатами підрахунку голосів.
Змішані виборчі формули. Окремі виборчі системи поєднують формули пропорційного та мажоритарного типів. Для цього можуть використовуватись округи з різною магнітудою, структура голосування за кандидатів та їх списки, модель компенсаційних мандатів, багатоетапний процес встановлення результатів голосування тощо.
Типовий приклад змішаної системи використовується в Німеччині. Як зазначає Ю.Г. Барабаш на виборах до Бундестагу виборець на дільниці отримує один бюлетень, де з одного боку вказується перелік партій, а з другого — список кандидатів-мажоритарників. При цьому голос за мажоритарника називається «першим голосом», а голос за партійний список іменується «другим голосом». Порядок розподілу мандатів відбувається у декілька етапів. На першому етапі за допомогою «метода Сент-Лагю» з урахуванням чисельності населення земель розподіляються 598 мандатів. На другому етапі розподіляються мандати між земельними списками з урахуванням «других голосів», отриманих партіями у відповідних землях. На цьому етапі може виникати ситуація так званих «додаткових мандатів»[59], які спричиняють зміну складу Бундестагу.
Аналогічна виборча система застосовується з 1996 року у Новій Зеландії.Водночас сьогодні має місце застосування виборчих систем у яких реалізована модель «лінійного» (частіше зустрічається у вітчизняних джерелах[60]) або «паралельного» (більш властиво зарубіжним джерелам[61]) змішування. В таких системах власне ніякого змішування і не відбувається — формули пропорційного і мажоритарного типу діють незалежно одна від одної для різних частин складу представницького органу. По суті в такому випадку можна говорити про застосування різних
виборчих систем для обрання певного складу представницького органу. Така особливість зумовлює застосування різних виборчих процедур (порядок висування, фінансування кандидатів, розмір грошової застави, порядок підрахунку голосів тощо) в межах одного виборчого процесу, однак різних виборчих систем. Попри те, що відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про вибори народних депутатів України»[62] вибори народних депутатів України здійснюються за змішаною (пропорційно- мажоритарною) системою, за своєю суттю вона є яскравим прикладом комбінованої системи.
2.1.4.