ВИБОРЧЕ ПРАВО ЯК ІНСТИТУТ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА.

У літературі поняття «вибори» використовується як у вузькому, так і в широкому аспекті. У першому випадку йдеться про голосуван­ня громадян, що проживають на певній території, по кандидатурах, висунутих у склад представницького органу або на заміщення пев­ної посади.

Поняття виборів та виборчого права. У конституційній доктри­ні існують також такі погляди на природу та призначення виборів як інституту конституційного права. На думку М. Корнієнка, вибори - це акт самоврядування народу^[399]. В.В. Маклаков визначає вибо­ри як процедуру формування шляхом голосування уповноважених осіб державного органу або наділення повноваженнями посадової особи, коли на кожний отриманий таким чином мандат можуть претендувати в установленому порядку два кандидати і більше^[400]. Французький конституціоналіст М. Прело кваліфікує вибори як «змагання кваліфікованих юридичних воль заради мети провести призначення»^[401]. На думку О. Фрицького, інститут виборів складає сукупність конституційних норм, які регулюють процес обрання кандидатів у представницькі органи та на виборні посади^[402].

У демократичному суспільстві вибори за своєю суттю - це прояв реальної волі народу, процес виявлення та здійснення такої волі. У цьому контексті вибори сприяють самоорганізації та структуруван- ню громадянського суспільства. Таким чином, за умов саме демо­кратичного суспільства існує постійний і самостійний напрям у його діяльності - періодичне формування власних владних структур, які б задовольняли інтереси та прагнення кожного члена суспільства, а також раціональне існування всього суспільства взагалі.

Відповідно до цього формуються державні інституції, а також органи місцевого самоврядування. На думку М. Ставнійчук, зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту, полягає в тому, що саме волею народу здійснюється конституювання та від­творення як представницьких органів державної влади, так і орга­нів місцевого самоврядування, надання обраним представникам владних повноважень у межах їх законодавчої, насамперед консти­туційної, компетенції^[403].

Відповідно для виборів як конституційного інституту характер­на низка соціально-політичних функцій: 1) вони є інструментом реалізації народного суверенітету: 2) виступають однією із форм реалізації національного суверенітету, що виражається, зокрема, у формуванні виборчих округів з урахуванням місця компактно­го проживання національних меншин; 3) забезпечують легітим- ність, стабільність, поступовість і наступність публічної влади; 4) як своєрідна форма якісного відбору представницьких органів вла­ди вибори забезпечують засади для ефективного функціонування механізму публічної влади; 5) служать одним із основних засобів формування громадської думки та політичної волі народу

Вибори - це врегульований конституційним правом процес формування органів влади та заміщення посадових осіб на засадах відповідності їх учасників визначеним у законі вимо­гам. До предмету регулювання інституту виборів належать: 1) за­гальні принципи виборчого права: 2) вимоги, що пред’являються до виборців та кандидатів на виборні посади; 3) порядок формування та діяльності органів, що безпосередньо здійснюють організацію і проведення виборів; 4) статус учасників виборчого процесу - грома­дян та їх об’єднань; 5) процедура виборчої кампанії та голосування;

6) порядок визначення результатів виборів; 7) способи оскарження порушень у ході виборчої кампанії та голосування й опротестування результатів виборів.

Правове регулювання інституту виборів здійснюється чисельни­ми правовими актами.

У Конституції України положення, що стосуються виборів, роз­міщені не тільки в розділі III «Вибори. Референдуми», а також у роз­ділах, присвячених основним правам і свободам та про конститу­ційні органи влади. Виборче законодавство існує у формі окремих законів про Центральну виборчу комісію та про вибори до окремих органів влади.

Необхідно зазначити, що виборче законодавство України є пред­метом постійної ревізії, яка здійснюється, як правило, напередодні нових парламентських виборів. Зрозуміло, така ситуація є небажа­ною з огляду на порушення засад правонаступності, стабільності законодавства, гарантій правової визначеності. Тому в літературі пропонується прийняття єдиного комплексного акта - виборчого кодексу І такий досвід у зарубіжних країнах існує. До прикладу, виборчі кодекси діють у Франції, Бельгії, Єгипті, Аргентині, Фі­ліппінах, Мадагаскарі, Камеруні. Виборчі кодекси відрізняються

компактністю та системністю викладу, вони зручні для користу­вання. Водночас у цих країнах положення виборчих кодексів до­повнюються іншими законодавчими актами. Спроба врегулювати вибори задопомогою кодексу в Україні може ускладнитися, оскільки юридичне співтовариство і політичне суспільство ще не готове до стабільних правил гри на політичній арені.

Вибори у конституційному праві можна класифікувати за різ­ними критеріями. Зокрема, залежно від способу волевиявлення виділяють прямі та побічні вибори. Прямі вибори характеризують­ся тим, що питання про обрання вирішують громадяни. Прямими виборами обираються нижні або єдині палати парламентів, прези­денти у президентських та змішаних республіках тощо. Для побіч­них виборів характерне те, що питання про обрання вирішують не громадяни, а обрані ними особи - виборці, депутати і т.п.

Вибори бувають загальними та частковими. Загальні вибори мають місце у випадках, коли в них покликані брати участь всі ви­борці країни. Часткові вибори проводяться, коли необхідно попо­внити склад палати парламенту у зв’язку із достроковим вибуттям окремих депутатів.

Залежно від територіальних меж проведення вибори бувають загальнонаціональними, які проводяться по всій країні, регіональні, місцеві (локальні), задопомогою яких обираються органи місцевого самоврядування.

Якщо результат виборів встановлюється після однократного го­лосування виборців, вважається, що вони проводяться в один тур, а якщо для цього необхідно два і більше голосувань - у два тури і більше. Другий і наступні тури інколи називаються повторними виборами.

Принципи виборчого права. У статті 71 Конституції України закріплено принципи виборчого права - керівні ідеї, покладені в основу регламентації цього конституційного інституту.

А. Загальне виборче право. Відповідно до загального виборчого права у виборах можуть брати участь повнолітні громадяни, які не обмежені судом у дієздатності. Конституція України не містить за­стережень щодо обмеження виборчого права щодо засуджених або осіб, що відбувають кримінальне покарання у місцях позбавлення волі. У зв’язку із цим Конституційний Суд визнає у такий спосіб як нелегітимне, неконституційне обмеження виборчого права на рівні 530

поточного законодавства^[405]. Також неконституційним є встановлен­ня майнового, статевого та інших цензів за певними дискримінацій­ними ознаками. Однак слід зазначити, що у Швейцарії жінки отри­мали виборче право лише у 1971 р., а в кантоні Апенцель-Інероден взагалі у 1990 р.

Б. Рівне виборче право. Згідно з принципом рівності виборці ма­ють однакову кількість голосів, тобто однакову питому вагу при роз­поділі мандатів. Таким чином кожен виборець має рівну можливість впливати на результат виборів.

Принцип рівності також містить вимогу утворення більш-менш рівних за складом виборців виборчих округів. Інколи зловживають із утворення виборчих округів з метою маніпулювання результа­тами голосування. Така практика називається джерімендерінгом на ім’я губернатора штату Масачусетс Джері, який «полюбляв» практику нарізки округів з метою отримання перемоги певною політичною партією. У деяких зарубіжних країнах згідно з законо­давством та практикою органів конституційної юстиції визна­чають, що при утворенні виборчих округів необхідно враховувати не лише кількість виборців, а також кількість населення.

В. Вільна участь у виборах інколи пов’язується із обов’язковим вотумом. Обов’язковий вотум не встановлений законодавством України, що прив’язує дійсність виборів із явкою виборців (не мен­ше чверті чи половини виборців тощо). Згідно з принципом вільних виборів виборець самостійно вирішує питання про участь у виборах та стосовно питання за якого кандидата голосувати. Не допускаєть­ся вчинення тиску на волевиявлення виборця з боку органів влади. Йому повинна бути гарантована таємниця голосування у спеціально відведених кабінках.

13.4.