ВПЛИВ МІЖНАРОДНИХ ЮРИСДИКЦІЙНИХУСТАНОВ НА НАЦІОНАЛЬНУ СИСТЕМУ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ УКРАЇНИ

Глобал ізаці я ідеї основних прав і свобод у сучасному світі впливає на здійснення державою своїх повноваження. Незважаючи на від­носний характер основних прав і свобод, що зумовлено особливос­тями правової культури конкретного суспільства, у світі склались стандарти у галузі людських прав.

Загальні засади. Зрозуміло, що основне навантаження із забезпеченню основних прав і свобод лежить на національному законодавстві, яке регулює організацію та процедури їх здійснення. Разом з тим кожна держава покликана забезпечити принаймні той мінімум прав, що гарантується міжнародно-правовими актами. У випадку порушення їх міжнародного каталогу в особи виникає право на звернення до міжнародних юрисдикційних установ - Ради ООН з прав людини, Комітету ООН проти дискримінації тощо або юрисдикційних установ регіонального рівня. Держави не можуть ігнорувати діяльність цихустанов, оскільки йдеться про репутацію країни на міжнародній арені, її міжнародній дієздатності вступати у міжнародні відносини на засадах взаємовигідного співробітництва. Тому ці міжнародні установи є додатковими інститутами до національних засобів правового захисту. Серед міжнародних юрисдикційних установ найбільш ефективні - регіональні.

Україна, ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини та основних свобод, приєдналася до європейської системи захисту прав людини. Особливою рисою європейської правової культури є уявлення про роль юристів як основних посередників у вирішенні соціальних конфліктів, що гарантуєтьсяпублічною владою. Цетакож відображається на правосвідомості населення та функціонуванні соціальних інститутів.

Змістовне наповнення прав і свобод людини залежить від типу ци­вілізації, особливостей культурного і соціального розвитку кожної кра­їни. Тому справедливо вважає німецький вчений Петер Хеберле, що:

«...до цих пір не вироблено чіткого та зручного формулювання відносно того, як слід розуміти гідність людини. У різних визначен­ня цього поняття між рядками вгадується, що всі вони виходять із уявлень про гідність, що притаманні різним і своєрідним куль­турам. У результаті виникає проблема культурної залежності таких уявлень, в тому числі і насамперед проблема їх релігійних витоків. Наприклад, виникає питання, чи не суперечить положен­ня жінки за нормами ісламу поняттю людської гідності, загально­прийнятому у західному світі (універсальному)»^[722].

Європейська система захисту основних прав і свобод. Прак­тика масових порушень прав людини нацистським режимом у Німеччині та на окупованих Третім рейхом територіях зумовили створення європейської системи захисту основних прав і свобод. Основою такої системи стало забезпечення гарантій прав людини у випадку їх порушення з боку держави за допомогою діяльності над­національних інститутів. Створення європейської системи захисту прав людини проводиться в рамках Європейських співтовариств / Європейського Союзу та Ради Європи. Ці дві системи взаємодопов­нюють одна одну і засновані інститути діють досить ефективно.

Дієвість цих інституцій тісно пов’язана із дієвістю міжнарод­ного права. Як свідчить практика, міжнародне право ефективно «спрацьовує» там, де воно найчастіше застосовується, тобто у на­ціональних правових системах. Якщо положення міжнародного договору чи норма міжнародного звичаєвого права, або будь-яка інша норма міжнародного права, використовується при ухваленні національним адміністративним або судовим органом на основі спільних правил, які розроблені та діють у кількох національних правопорядках^[723].

На європейському рівні склалися дві системи правового захис­ту під егідою Європейського Суду з прав людини Суду правосуддя Європейського Союзу Як справедливо підкреслюють авторитетні спеціалісти, система європейського права в галузі прав людини характеризується як «система правового примусу, яка користуєть­ся як психологічними, так і фізичними засобами і діє як непрямо, так і прямо на учасників цієї системи, а саме - на держави»^[724]. Ді­яльність правових інституцій європейської системи правозахисту доповнюється діяльністю політичних інституцій. Зокрема важли­ву роль відіграє Організація Безпеки та Співробітництва в Євро­пі (ОБСЄ). Політичні інституції дають змогу ефективно впливати на політичний курс європейських держав, що сприяє поліпшенню політики захисту основних прав і свобод у цих країнах. У цьому контексті ОБСЄ сприяє політичним процесам, попереджує і врегу­льовує конфлікти, сприяє побудові громадянського суспільства. З цією метою ця політична інституція здійснює такі заходи: контроль над озброєнням, превентивну дипломатію, заходи по зміцненню

безпеки, прав людини, демократизації, моніторинг виборів, атакож економічної та екологічної безпеки.

Вплив на функціонування політичних інститутів дає зворотний ефект, оскільки зближуються стандарти дотримання прав людини у країнах з різним рівнем політичної і правової культури, з різною структурою політичних і правових інститутів тощо. Проблема виро­блення єдиних стандартів і культурного релятивізму визначається типом національного правопорядку. У галузі прав людини мають важливе значення положення міжнародного звичаєвого права (jus cogens), які містяться насамперед у міжнародному Біллі прав людини (передусім Загальна декларація прав людини, Міжнародні пакти про громадянські та цивільні права та про соціальні, економічні і культурні права), оскільки вони дають широку свободу розсуду по реалізації їх положень у національних правопорядках. Не дивлячись на універсальний характер основних прав і свобод, проблема культурного релятивізму існує також і в європейській системі правозахисту.

Основні права та сучасний стан правозахисту в Україні у контексті європейського досвіду. Субсидіарним (додатковим) засобом захисту основних прав і свобод виступає право на звернення до міжнародних установ, юрисдикцію яких визнала Україна. Таке право виникає у випадку вичерпання усіх національних засобів правового захисту, тому ці засоби захисту розглядаються як додаткові. Згідно зі ст. 55, абз. 5 Конституції України особа має право на звернення за захистом після використання національних засобів правового захисту у міжнародні юрисдикційні установи, які визнала Україна. Відповідно до цього конституційного положення органи державної влади повинні керуватися загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, а також визнавати практику міжнародних юрисдикційних установ у галузі прав людини.

Європейська система захисту прав людини за своєю природою є результатом міжнародних угод між державами, які надали свою згоду на функціонування відповідних інституцій (на момент прийняття Конвенції - Європейського комітету та Європейського Суду з прав людини). Відповідно як Конвенція, так і Протоколи до 986

неї є міжнародним договором, а сукупність рішень Страсбурзького Суду складають його прецедентне право. Оскільки Конвенція належним чином ратифікована Верховною Радою України і є невід’ємною частиною національного законодавства, держава не вправі спиратися на своє національне право як на виправдання її нездатності виконати свої зобов’язання за цим договором, що розглядається як порушення ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів.

Відповідно до ст. 55 та ч. 2 ст. 124 Конституції України судові установи не вправі відмовити у правовому захистові, посилаючись в обґрунтування своєї позиції на недоліки поточного законодавства та наявність прогалин у позитивному праві.

Однак вітчизняні суди насторожено ставляться до свого конституційного обов’язку з гарантування прав і свобод індивіда у випадку недоліків чи прогалин поточного законодавства. Вихідною ідеєю концепції основних прав і свобод є уявлення про те, що такі права це фундаментальні засади життєдіяльності індивіда, визначають його соціальний статус та індивід може захистити відповідні суб’єктивні права у судових органах або за допомогою альтернативних процедур, які гарантують вирішення спору про право за належною правовою процедурою.

Застосування норм Конституції України як норм прямої дії також проблематичне для правосвідомості вітчизняного судді. Проблематичним суддям здається і застосування загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, зокрема міжнародного звичаєвого права. Такий стан вітчизняного правосуддя зумовлений рядом факторів, які мають органічний характер і відображають «спадщину» соціалістичного права. До них належать: традиція ототожнення права тільки з позитивними правовими нормами; невідповідність судової правотворчості принципу парламентаризму; низький рівень розвитку судової системи та недостатній рівень кваліфікації суддів низової ланки (місцевих судів), а також низький рівень забезпечення правовою інформацією тощо^[725].

Органи судової влади як представники держави несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання

загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, зокрема положень європейського права в галузі прав людини. Громадянин України, який зініціював звернення до ЄСШІ з приводу порушення основних прав, гарантованих Конвенцією, може претендувати на забезпечення справедливої сатисфакції (матеріальної чи іншої прийнятної для нього форми компенсації завданих збитків). Ці фактори також впливають на необхідність проведення відповідних освітніх заходів серед суддівського корпусу, ознайомлення українських суддів з прецедентним правом Європейського Суду з прав людини.

Вплив Європейського Суду з прав людини на стан дотримання основних прав і свобод в Україні. Пряма дія рішень ЄСПЛ є правовим феноменом, який вигідно відрізняє європейську систему захисту прав людини. Згідно зі ст. 46 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод:

«1. Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати оста­точне рішення Суду в будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

2. Остаточне рішення Суду надсилається Комітету міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням».

Комітет міністрів є основним виконавчим органом Ради Європи і вирішує всі питання, пов’язані із діяльністю організації, в тому числі політичні, адміністративні, фінансові, а також інші питання міждержавного співробітництва, Однак у рамках Конвенції Комі­тет міністрів наділений функцією нагляду за виконанням рішень Європейського Суду. У ході контролю за виконанням рішень Євро­пейського Суду на різних етапах контролю Комітет міністрів вправі видавати «проміжні резолюції» (InterimResolutions), де виражає свою позицію щодо різних питань застосування рішень ЄКПЛ.

Насамперед вплив ЄСПЛ полягає в тому, що Суд присуджує ви­платити заявникові, тобто визначає розмір відшкодування матері­альної та/і моральної шкоди, завданої державою у зв’язку із пору­шенням основних прав, що перебувають під захистом Конвенції та судових витрат. Розмір відшкодування визначається у резолютивній частині рішення ЄСПЛ. З аналізу практики визначення розміру «справедливої сатисфакції» у деяких рішеннях Європейського Суду стосовно громадян країн Східної Європи видно, що розмір такого 988

відшкодування значно менший від відшкодувань, наданих грома­дянам інших держав-учасниць Ради Європи. При цьому у своїх рі­шеннях ЄСПЛ розмір відшкодування не обґрунтовує докладно, як свою правову позицію у ході вирішення справи. Тому інколи чути закиди в сторону Суду про його дискримінаційну політику у цій час­тині. Однак можна припустити, що ЄСПЛ враховує рівень життя у цих країнах, стан соціального захисту, розвитку інститутів ринкової економіки тощо. Однак виконання рішень ЄСПЛ далеко не вичерпу­ються лише сплатою розміру «справедливої сатисфакції». Для його належного виконання необхідно вжити заходів як індивідуального, так і загального характеру

Судові рішення виконуються протягом трьох місяців. Якщо в цей термін своєчасно не виконується рішення ЄСПЛ, то держава сплачує встановлену у рішенні пеню. Комітет міністрів Ради Європи досить оперативно реагує на факти невиконання рішень ЄСПЛ.

ЗокремаКомітет міністрів змушений був оперативно реагува­ти на невиконання Грецією виплат відшкодувань у справі Грецькі нафтопереробні заводи Стрен і СтартісАндріадіс протиГреції. За цим рішенням Греція повиннабула відшкодувати заявникам понад ЗО млн дол. США на виконання рішення арбітражного суду.

У ході контролю за виконанням цього рішення Комітетом міні­стрів Греція неодноразово посилалася на труднощі у виплаті такої великої грошової компенсації, у зв’язку із чим відкладало виконання рішення Суду. Офіційна реакція Комітету міністрів була не зразу, зважаючи на об’єктивні труднощі, пов’язані із виплатою великого розміру відшкодування. Лише після півтора року з дня прийняття рішенняКомітет міністрів був змушений реагувати на фактичне невиконання цього рішення шляхом прийняття попередньої ре­золюції, в якій категорично наполягав на виконанні зобов’язання Греції виплатити заявникам визначений розмір відшкодування у повному об’ємі. Це був перший випадок, коли Комітет міністрів застосував публічний метод політичного тиску з метою забезпе­чення виконання судового рішення. У результаті Греція за кілька місяців виконала рішення Суду^[726].

Оскільки рішення ЄСПЛ обов’язкові для держав-учасниць і їх обов’язковість забезпечується ефективним контролем з боку Ради Європи виникають нові питання про особливості впливу практики Суду на правову систему України. При цьому такі питання виникли ще за відсутності законодавчого регулювання порядку виконання рішень ЄСПЛ в Україні.

Так, виникла низка проблем при виконанні рішення ЄСПЛ у справі Совтрансавто-Холдинг проти України. ЄСПЛ присудив від­шкодування, виходячи із того, що шляхом додаткової емісії акцій було порушено права заявника й Україна не забезпечила право на справедливий і неупереджений судовий захист порушених прав. Ці проблеми стосувалися не лише проблем виконання рішень індивіду­ального характеру, зокрема стосовно відшкодування шкоди. Тому Комітет Міністрів був змушений реагувати проміжною резолюці­єю ResDH(2004)14^[727].

Згідно з цим рішенням стосовно України було накладено зобов’язання на його виконання у частині restitutio in integrum за­явника, що передбачало поновлення провадження Верховним Судом України. Окрім поновлення провадження, як засіб виконання рішен­ня індивідуального характеру Комітет міністрів вітав те, що в законодавстві України було скасовано процедуру опротестування судових рішень у порядку нагляду, як право-привілей, здійснення якого цілком залежить від дискреційних повноважень посадових осіб і посягає на правову визначеність та остаточний характер судових рішень: «скасування повноважень прокурорів ставити під сумнів рішення судів у цивільних справах, що набули чинності». Комітет міністрів розцінив скасування опротестування судових рішень у порядку нагляду як додаткову гарантію незалежності судової влади.

З прийняттям Закону про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду^[728] з прав людини та прийняттям нормативно-правових актів, що розвивають його положення, в Україні було досягнуто законодавче регулювання механізму взаємо­дії національної та європейської системи захисту основних прав і свобод. З метою забезпечення належного виконання рішення ЄСПЛ в «Голосі України» та «Урядовому кур’єрі» протягом десятиденного строку забезпечується офіційне оприлюднення стислого змісту рі­шення у перекладі українською мовою. Водночас забезпечується доведення до юридичної громадськості (суддів, органів прокуратури, юстиції, внутрішніх справ, служби безпеки, адвокатів тощо) повно­го змісту рішення. Виконання рішень ЄСПЛ здійснюється не лише шляхом вжиття заходів індивідуального характеру, що мають на меті усунення негативних наслідків порушення прав заявника, а також заходи загального характеру з метою попередження подібних порушень Конвенції у майбутньому.

Заходи індивідуального характеру. Згідно зі статтями 7-9 Закону вживаються заходи щодо забезпечення виплати відшкоду­вання заявникові у тримісячний строк. Функції по забезпеченню відшкодування покладаються на державну виконавчу службу Дер­жавна виконавча служба упродовж трьох днів з дня надходження оригінального тексту і перекладу резолютивної частини рішення, засвідченого Органом представництва, відкриває виконавче прова­дження. Не подання стягувачем заяви про виплату відшкодування не є перешкодою для виконання рішення. Закон встановлює додат­кову гарантію належного виконання виплати відшкодування - п. З ч. 2 Прикінцевих положень зобов’язує Кабінет Міністрів у проекті Закону про державний бюджет передбачати кошти на виконання рі­шень Європейського Суду з прав людини. Обслуговування депозит­ного рахунку стягувана на виконання відшкодування здійснюється Державним казначейством, на який переводяться визначені грошо­ві суми із відповідної бюджетної програми державного бюджету

Також заходи індивідуального характеру можуть здійснюватися в рамках процедури restitutio in integrwma вжиття заходів, передбаче­них в рішенні Суду про дружнє врегулювання. Закон не встановлює виключний перелік процедур в рамках restitutio in integrum (ст. 10). Вказано лише основні способи restitutio in integrum: повторний роз­гляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, та повторний розгляд справи адміністративним органом. З аналізу Закону видно, що інші додаткові заходи можуть бути передбачені Європейським Судом, виходячи із особливостей розглянутої спра­ви. Для того, щоб з’ясувати, які необхідно вжити додаткові заходи індивідуального характеру, слід брати до уваги як резолютивну, так і мотивувальну частину рішення ЄСПЛ.

У ході виконання рішення ЄСПЛ у справі Барбера та інші проти Іспанії виникли проблеми поновлення провадження у справі на під­ставі цього рішення. Із рішення ЄСПЛ випливало, що автоматичне скасування вироку не було адекватним індивідуальним заходом виконання рішення Суду, оскільки Суд встановив, що в зв’язку із короткою тривалістю судового розгляду іспанським судом не було змоги дослідити деякі важливі докази і вони не були наведені для публічного слухання у судовому засіданні. Отже, Суд констату­вав порушення права заявника на справедливий судовий розгляд, гарантованого ст. 6, ч. 1 Конвенції.

Не зважаючи на те, що іспанське законодавство не передбача­ло можливості перегляду рішень іспанських судових установ на підставі рішень ЄСПЛ, клопотання заявника про поновлення про­вадження у справі було задоволено. Суди керувалися правовою по­зицією Конституційного Суду Іспанії, відповідно до якого залишення у силі вироку, винесеного з порушенням Конвенції, суперечить кон­ституційному ладу Іспанії. Внаслідок цього у суді загальної юрис­дикції було поновлено провадження, і заявники були виправдані за недостатністю доказів; наслідки порушення ст. 6 Конвенції були виправлені.

У зв’язку із низкою суперечливих судових процесів, пов’язаних із перевіркою законності приватизації, можуть виникнути питання щодо порушення права на мирне володіння власністю відповідно до Протоколу №1 Конвенції. Однак найбільших проблем слід очікувати щодо можливого поновлення проваджень, що стосуються права на свободу й особисту недоторканність, права на справедливий судо­вий розгляд, права на повагу особистого і сімейного життя тощо. На жаль, поточне законодавство України містить багато положень, які не відповідають як Конвенції, так і суперечать конституційному ладові України.

Заходи загального характеру спрямовані на приведення за­конодавства, забезпечення судової і адміністративної практики у відповідність до Конвенції та прецедентного права ЄСПЛ. Такі за­ходи здійснюються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене рішенням, за­безпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстав для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді (ст. 13 Закону).

Прикладом приведення законодавства України у відповідність до Конвенції та прецедентного права ЄСПЛ є внесення змін, що стосувалися ліквідації інституту протесту у порядку нагляду, який посягав на незалежність судової влади. Проміжною резолю­цією КезПН(2004)14 Комітету міністрів було констатовано, що необхідною умовою для попередження випадків порушення Конвен­ції є: первинне навчання суддів та підвищення їхньої кваліфікації, включаючи тренінги з питань Конвенції; накладення ефективних санкцій на посадових і службових осіб, які будь-яким способом втру­чаються або роблять спробу втрутитися у розгляд справи судом; скасування повноважень прокурорів ставити під сумнів рішення судів у цивільних справах, що набули чинності; заохочує подаль­ший розвиток тренінгових програм для суддів, зокрема в рамках співпраці з органами Ради Європи тощо. Сьогодні проблемою інсти- туційного характеру є незбалансованість процесуальних прав і обов’язків у кримінальному процесі між сторонами обвинувачення і захисту на користь першої, що ускладнює додержання прав під­озрюваних, обвинувачених, підсудних на стадіях досудового слід­ства та судового розгляду. Також проблемою є відсутність Кодексу адміністративних процедур, який би визначав порядок здійснення адміністративних процедур з метою забезпечення основних прав і свобод. Очевидно, що їх регулювання у Законі про звернення гро­мадян є недостатнім.

Знову ж таки Закон не визначає виключного переліку заходів загального характеру на виконання рішень ЄСПЛ. Згідно зі ст. 13 Закону до основних заходів загального характеру спрямованих на усунення зазначеної у рішенні системної проблеми та її першопри­чини віднесено:

а) внесення змін до чинного законодавства та практики його за­стосування. На відміну від випадку вжиття заходів загального харак­теру на виконання рішення у справі Совтрансавто-Холдинг проти України виникає чітка і однозначна вимога забезпечити виконання рішень ЄСПЛ у режимі егда отпев (як таких, що стосуються кожної держави-учасниці Конвенції). Головний тягар при виконанні таких заходів лежить на Міністерстві юстиції, яке покликано здійснювати моніторинг прецедентного права ЄСПЛ і на основі цього визначати можливі шляхи ревізії законодавства. Разом з тим необхідно мати на увазі, що положення Конвенції не можуть трансформуватися у національну правову систему таким чином, щоб зменшити або звузити існуючий об’єм і зміст прав і свобод людини і громадянина (ст. 22, ч. 2, 3 Конституції України, ст. 53 Конвенції);

б) внесення змін до адміністративної практики. Це є найбільш болючий напрям зусиль України до приведення національного правопорядку до європейських стандартів довірчих і чесних відносин зі своїми громадянами. Головними інституційними засадами для цього стануть прийняття Кодексу про адміністративні процедури та Кодексу етики публічних (державних і муніципальних) службовців. Навіть прийняття Закону про державну реєстрації юридичних осіб так остаточно і не ввів принцип єдиного вікна в якості стандарту адміністративних процедур, перекладаючи тягар на ефективне їх здійснення на приватних осіб, незважаючи на те, що публічні службовці утримуються за рахунок платників податків;

в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів. Залучення юридичної громадськості в якості amicus curiae при розробці законопроектів є важливою передумовою забезпечення принципу верховенства права, витіснення політичної доцільності із законодавчого процесу. Справедливо вважає академік Ю. Шемшученко, що політична доцільність часто превалює у законодавчому процесі^[729], у якому так і нелегалізовані лобістські групи витісняють незалежних фахівців у галузі права. Гарантією верховенства права є юридична відповідальність експертів за додержання вимог закону при складанні висновку експертизи законопроектів.

г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду фахівців, професійна діяльність яких пов’язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи. Така діяльність повинна носити планомірний характер. Зокрема існує необхідність впровадження на юридичних факультетах студій щодо захисту прав людини та прецедентного права Європейського Суду з прав людини. Необхідно забезпечити підготовку суддів при підвищенні їх кваліфікації та можливому введенні додаткової підготовки для осіб, що претендують на призначення на посаду судді вперше, з основ з прецедентного права, техніки тлумачення юридичних норм (юридичної герменевтики), техніки обґрунтування та вмотивування судових рішень тощо. Також необхідні планомірні зусилля серед юридичної громадськості, спрямовані на повагу до судових рішень як важливої складової верховенства права, неприпустимості огульного критиканства судових рішень. Необхідно гарантувати вирішення конфліктів щодо неправомірних рішень виключно правовими засобами. Через те, що особи, які тримаються під вартою, залежні від адміністрації, необхідно зважати на застосування прецедентного права ЄСПЛ, відповідно до якого тягар відповідальності у випадку порушення прав таких осіб лежить на адміністрації установ тримання під вартою або місцях позбавлення волі;

д) інші заходи, які визначаються Комітетом міністрів Ради Європи. Залежно від особливостей конкретної справи Комітет міністрів може передбачити вжиття інших заходів загального характеру Зокрема вони можуть стосуватися порядку фінансування судів і практики виплати винагороди суддям, державного реєстру та порядку оприлюднення судових рішень, усунення неправомірної практики розгляду судами спорів між одними і тими самими сторонами щодо одного і того ж спору (порушення принципу res Judicata} тощо.

Вплив прецедентного права Європейського Суду з прав людини на практику Конституційного Суду та судів загальної юрисдшсціїУкраїни.Хочаформа^льноКонституційнийСуднезв’язаний практикою ЄСПЛ, однак при вирішенні конституційних спорів він досить часто звертається до його прецедентного права. Отже, рішення ЄСПЛ стають своєрідним орієнтиром для органів конституційної юстиції при формуванні власного прецедентного права.

Так, посилаючись на рішення ЄСПЛ у справах Нікула проти Фінляндії, Яновські проти Польщі тощо Конституційний Суд констатував, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Тому, якщо такі особи діють без правових підстав, то мають бути готовими до критичного реагування з боку суспільства. На підставі цього КСУ зробив висновок, що викладення у змісті звернень громадян до правоохоронних органів відомостей щодо можливого порушення їх прав посадовими особами при здійсненні функціональних обов’язків не підпадає під захист від дифамації (поширення відомостей, що порочать честь, гідність чи ділову репутацію)^[730].

При застосуванні прецедентного права ЄСПЛ у своїй практиці Конституційний Суд повинен бути обережним, оскільки він стоїть на сторожі конституційного ладу України. Він може застосовувати рішення ЄСПЛ настільки, скільки це не суперечить засадничим конституційним цінностям, особливо основним правам і свободам, гарантованих Конституцією України. Однак при вирішенні питання про конституційність законів Конституційний Суд при виявленні прогалини у законодавчому регулюванні може керуватися прецедентним правом Європейського Суду. Таке рішення Конституційного Суду може розглядатися як захід індивідуального характеру, що складає основу для перегляду рішень судів за процедурою перегляду справ за винятковими обставинами (глава З КАС тощо) та заходом загального характеру, оскільки законодавець зв’язаний рішеннями Конституційного Суду при прийнятті нових законів чи внесенні змін до чинних актів законодавства.

Рішення Європейського Суду істотно впливатимуть на право­свідомість суддів судів загальної юрисдикції. Судді будуть змушені освоювати європейське праворозуміння, відмовлятися від задогматизованого положення про неможливість суддями творити право. Згідно зі ст. 17 Закону рішення ЄСПЛ є джерелом права. Фактично аналогічну юридичну силу поширюють на рішення Верховного Суду України також і положення КАС (ст. 237, п. 2), ГПК (ст. Ill¹⁵) та інших процесуальних кодексів.

Об’єктивною перешкодою для застосування суддями судів загальної юрисдикції рішень ЄСМПЛ сьогодні є проблема їх забезпечення офіційним перекладом цих рішень. Судді при вирішенні справи можуть застосовувати і посилатися лише на ті рішення ЄСПЛ, які перекладені та надруковані в офіційних виданнях. У разі відсутності офіційного перекладу суддя може використати рішення ЄСПЛ мовою оригіналу (ст. 18 Закону). З урахуванням слабкої мовної підготовки суддів в Україні, сьогодні говорити про інтенсивне застосування прецедентного права ЄСПЛ поки що складно. Разом з тим більшість із рішень ЄСПЛ, що публікуються, служать взірцями для виваженого вирішення соціальних конфліктів. Сьогодні це можна розглядати як основний канал формування судового прецедентного права України, яке є надійною гарантією правової безпеки та недопущення свавільного застосування права.