ВСТУП

Пропонований на розсуд читача підручник з конституційного праваУкраїни акцентує увагу на таку організацію публічної влади, яка відчувала б себе відповідальною перед людиною, її діяльність оцінювалася через призму ефективного забезпечення основних прав і свобод.

Конституція служить мірилом правомірності дій органів держав­ної влади та місцевого самоврядування, саме вона має бути норма­тивним критерієм відповідності їх принципу верховенства права. Всяка публічна влада пов’язана правом, зокрема правами і свобо­дами людини і громадянина. Такі права складають надпозитивну основу конституції будь-якої держави. Тому Конституція України накладає на органи публічної влади та посадових осіб відповідні обов’язки в силу припису (ст. 3):

«Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спря­мованість держави, Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є го­ловним обов’язком держави».

Часто таке положення Конституції розцінюють як певну декла­рацію та програмне положення. Однак здається, що цей припис має служити керівництвом для дії, оскільки таке положення Основного Закону має всі юридичні атрибути норми прямої дії. Тому ефектив­ність і дієвість будь-яких дій органів публічної влади необхідно оці­нювати на предмет додержання ст. З Конституції. Конституційний Суд при оцінці конституційності нормативно-правових актів, пере­вірка яких належить до його юрисдикції, а також адміністративні суди при розгляді адміністративних позовів приватних осіб проти суб’єктів владних повноважень повинні надавати оцінку актів ор­ганів публічної влади і посадових осіб насамперед на предмет того, чи не утискаються та не порушуються основні права і свободи.

Такі міркування базуються на тому, що основу конституційного порядку складає ефективний судовий контроль над діями органів влади. Це дозволяє забезпечувати конституційні рамки управління суспільством органами державної влади та місцевого самовряду­вання. У розвинених демократичних країнах держава є зв’язаною правом і гарантом цього виступають незалежні судові установи. Тому в Україні функціонування незалежного та неупередженого суду є необхідною умовою функціонування правової держави та гарантією недопущення узурпації влади та порушення прав і свобод людини.

Забезпечення чинності Конституції України без ефективного су­дового контролю дій та актів органів публічної влади істотно усклад­нюється, оскільки це обмежує можливості вільного розвитку інди­віда у суспільстві. Зокрема, такі обмеження можуть проявлятися у свавільному трактуванні норм права та у довільних підходах при прийнятті владних рішень.

У зв’язку із модернізацією інститутів публічної влади та ви­борчої системи в Україні спостерігаються зміни у функціонуванні суспільно-політичних інститутів. Зростає роль політичних партій у політичній системі, системі парламентаризму, діяльності уряду. Партії набувають атрибутів суспільно-політичного інституту, що сприяє формуванню та вираженню політичної волі громадян. Разом з тим відчувається, що існує необхідність вироблення суспільного консенсусу за допомогою конституційних засобів між представ­никами різних верств населення щодо магістральних напрямків розвитку українського суспільства.

Цей підручник побудований на основі поєднання як теоретичних, так і практичних аспектів функціонування інститутів конститу­ційного права. Безперечно, що багато інститутів конституційного права є новими для України і досвід їх функціонування у зарубіжних країнах буде корисним для нашої країни. Тому у багатьох випадках неоднозначного розвитку інститутів конституційного права в Укра­їні можна обійтися без пошуку власного «велосипеда», а коректно використовувати позитивний і прийнятний для нас зарубіжний досвід прийняття рішень, здійснення процедур та впровадження їх життя у галузі конституційного права.

Матеріал у підручнику подається таким чином, щоб висвітлити як теоретичні, так і практичні аспекти функціонування інститутів конституційного права із використанням матеріалів законотворен­ня, адміністративної та судової практики.

Дієвість та ефективність правопорядку визначається поперед­женням або відсутністю загроз, що посягають на свободу індивіда, нормальний розвиток соціальних спільнот і владних інституцій. Такі цілі розвитку суспільних та владних інституцій досягаються за допо­могою різних засобів. Якщо говорити про умови України, то необхідно скоріше акцентувати увагу на неприпустимість свавільного пово­дження з індивідом, забезпечення його інтеграції у соціальні інсти­туції, що складає засади соборності суспільства. З цього випливає важливість конституційних гарантій особистих і політичних прав і свобод, які дозволяють громадянам контролювати владу на предмет відповідності їх рішень на предмет верховенства права.

Верховенство права зв’язує публічну владу таким чином, щоб вла­да не встановлювала надмірних обмежень основних прав і свобод і була відповідальною перед людиною за свою діяльність. Тому право­мірним є оскарження особою рішень органів влади і забезпечення справедливого відшкодування, якщо суд встановить факт порушен­ня прав людини. З іншого боку, українське суспільство традицій­но вважає суспільною цінністю реалізацію соціальної держави, яка зобов’язана піклуватися про своїх громадян і забезпечувати соці­альні, економічні й культурні права. У цьому контексті зростає роль консолідації суспільства стосовно основних цінностей, які забезпечу­ються конституційним захистом. Тому соціальний захист населення є важливою складовою діяльності будь-якої публічної влади.

Сьогодні держава не вправі відмовляти у захистові соціальних, економічних прав. Разом з тим тут виникає небезпека взяття дер­жавою на себе надмірних соціальних зобов’язань, що, як свідчить зарубіжний і вітчизняний досвід, функціонування влади може стати одним із факторів становлення авторитарних режимів.

Соціальні зобов'язання держави безпосередньо кореспондують­ся із станом розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки, збалансованою фіскальною системою та системою адресної соці-

альної допомоги. Необхідною умовою соціально орієнтованої рин­кової економіки є конституційні гарантії свободи економічної та підприємницької діяльності, обмеження монополізму державного захисту конкуренції, забезпечення відкритого та прозорого меха­нізму ліцензування окремих видів підприємницької діяльності та доступних стандартів щодо її легалізації. Фіскальна система згідно з принципом пропорційності має бути спрямована на забезпечення справедливої консолідації та перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою соціального захисту малозабезпечених. Важли­вою умовою пропорційності системи соціального захисту є налаго­дження механізму адресної соціальної допомоги, яка надає реальні можливості для вирівнювання розвитку різних верств населення.

Нагальною необхідністю сьогодні також є те, щоб Конституція України ставала безпосередньою правовою основою для прийняття владних рішень. Зрозуміло, що сьогодні існують істотні проблеми у реалізації багатьох положень Конституції України. І тим більше, є важливим розгляд конституційних приписів як керівництва для дії приватних осіб та правової основи для прийняття владних рі­шень.

Україна поновлює свою конституційну традицію, яка полягає у забезпеченні участі народу у вирішенні питань суспільного зна­чення на всіх рівнях влади, забезпеченні права на розвиток осо­бистості, ефективної побудови публічної влади, яка повинна слу­жити загальному добробуту. Закладена конституційна традиція в часи Гетьманщини та у період національно-визвольних змагань 1917-1920 років відображає неприйняття в Україні ідеї концентрації влади в одних руках.

Для суспільства є важливим побудова довірливих відносин між державою та громадянами на демократичних засадах, оскільки це є надійною основою для прийняття компетентних владних рішень, які відображають реальний стан речей у суспільстві. Тому дуже важли­вим здається побудова справедливої системи соціальних зобов’язань, яка б ґрунтувалася на планомірному розвитку суспільно-політичних інститутів, реальному станові розвитку економічних інституцій, на ефективному втіленні конституційних гарантій недоторканності приватної власності та системі соціальної ринкової економіки, по- 12

будованої на засадах соціального партнерства між роботодавцями та працівниками (професійними спілками).

З такого погляду сучасна модернізація владних інститутів здаєть­ся лише окремим, невеличким аспектом розвитку конституційного права в Україні. З погляду рядового громадянина є важливим не настільки певна схема побудови владних інституцій, як їх ефек­тивність та дієвість. Тут ми вправі ставити питання про прозорість їхньої діяльності, визначення владними інституціями стратегічних напрямів розвитку країни та здійснення заходів правової політики для задоволення потреб та інтересів громадян. У всякому випадку будь-яка влада повинна служити суспільним інтересам.

Сучасне конституційне право не може відмовляти у забезпеченні інтеграції країни у міжнародне співтовариство на засадах мирно­го взаємовигідного співробітництва. Держава вже не є самостій­ною при прийнятті рішень на міжнародній арені, вона залежить від існуючого світового (міжнародного) правопорядку. Необхідною умовою делегування державою частини суверенних прав наднаці­ональним інститутам є додержання такого порядку, щоб це не запо­діювало шкоди національним інтересам.

Сьогодні перед Україною постають важливі завдання щодо забез­печення національної безпеки, оскільки сьогодні триває дискусія про можливість приєднання до систем колективної безпеки або здій­снення політики нейтралітету чи безблокового статусу. Зважаючи на важливу роль України у системі міжнародного правопорядку, скоріше слід говорити про приєднання України до певної системи колективної безпеки.

З іншого боку, все більше відчувається залежність української економіки від глобалізації світової економіки. Виникає проблема щодо захисту національного товаровиробника або визначення сфер соціального регулювання, або функціонування відкритої ринкової економіки. Така проблема зумовлена сучасним трактуванням за­сад економічної демократії, заснованої на свободі вибору професії та професійної діяльності, соціальних гарантіях працівників через інститути колективних трудових договорів і вирішення колективних трудових спорів, участі працівників в управлінні підприємством та на виробництві, збалансованому підході держави до здійснення своїх соціальних функцій на основі адресної соціальної допомоги малозабезпеченим.

Фундаментальною основою цього є додержання деяких елемен­тарних умов. Конституція України є актом прямої дії, яка містить прямі приписи, що накладають негативні й позитивні обов’язки на органи державної влади та місцевого самоврядування. Для за­конодавчої влади конституція служить правової основою для при­йняття законів, які не можуть мати довільний зміст, а повинні відповідати конституційним цілям та цінностям. Для виконавчої влади конституція служить засобом визначення конституційності їхньої діяльності, яка визначає свободу розсуду щодо виконання положень закону та їх розвитку в підзаконних нормативних актах. Суди відповідно до своєї компетенції повинні виходити із принципу верховенства права і здійснювати перевірку нормативних актів на предмет їх конституційності.

Такі елементи складають умови формування конституційного права як ефективної і реально чинної правової системи, що утворює загальні засади та напрями розвитку інститутів і норм публічного та приватного права в Україні.

Даний підручник висвітлює окремі проблеми конституційного права України з авторських позицій на тлі інших, альтернативних підходів до їх вирішення. Тому він зорієнтований на дискурс, на критичне мислення з боку читача, який також є невід’ємним учас­ником цього дискурсу.

Михайло Савчин,

кандидат юридичних наук, доцент, Закарпатський державний університет

Це дослідження було б неможливим без інтелектуальної підтрим­ки, на жаль, нині покійного члена-кореспондента Академії правових наук України Віктора Погорілка (Київ), а також професорів Михайла Буроменського (Національна юридична академія ім. Ярослава Му­дрого), Миколи Корнієнка (суддя Конституційного Суду України у відставці), Василя Лемака (Ужгородський державний університет), Олега Фрицького (Юридичний інститут МВС, Дніпропетровськ), Богдана Футея (федеральний суддя Верховного суду претензій США), академіка Юрія Шемшученка (Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України).