ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАТУСУ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ

Статус цього органу влади врегульовано в окремому Розділі XII Конституції. Відповідно Конституційний Суд є конституційним ор­ганом спеціалізованої компетенції і визначається як єдиний орган конституційної юрисдикції.

Конституційний Суд є судовим органом влади, але не входить у судову систему. Тйм самим цей орган не є додатковою, суперревізій- ною інстанцією щодо рішень судів загальної юрисдикції, зокрема і щодо рішень Верховного суду Конституційний Суд розглядає саме конституційно-правові спори. Тому у вчених немає єдиного думки щодо природи цього органу влади.

У літературі зустрічається характеристика органів конституцій­ної юрисдикції як органів по захисту конституції¹, конституційного контролю^{[609] [610], конституційної юстиції (правосуддя)[611]. Інші вважають, що Конституційний Суд як орган правосуддя, «стоїть у межах своєї компетенції над судами загальної юрисдикції»[612]. Безпосередньо Кон­ституційний Суд України сформулював доктрину, що він являється органом конституційного контролю[613].}

Зокрема О. Мироненко, відрізняючи поняття конституційної юстиції від конституційного правосуддя, вказує насуттєвіхарак- теристики цього органу як органу конституційної справедливості та законності, однак надмірно розширює її зміст До конституцій­ної юстиції вчений відносить систему судів загальної юрисдикції у частині здійснення ними функцій конституційного контролю (що не викликає заперечень), власне повноваження інших державних органів, систему захисту та охорони конституції.

При цьому необхідно розмежовувати поняття конституційна юстиція та конституційний контроль. У широкому розумінні кон­ституційний контроль обґрунтований соціалістичною доктриною як діяльність специфічного роду уповноважених державних орга­нів, однак жодний державний орган не здійснює конституційного контролю у власному розумінні цього слова.

Тому говорять у літературі про конституційне правосуддя Ро­сійський науковець Ю. Юдін визначає конституційну юстицію як діяльність судових органів, що полягає у розгляді справ, предметом яких є конституційно-правові питання, пов’язані із забезпечен­ням дотримання конституції державними органами, насамперед парламентом, і в прийнятті по них рішень, що тягнуть правові наслідки».

Конституційний Суд України як конституційний орган вла­ди. Конституція України не дає безпосередньо характеристику ста­тусу Конституційного Суду. М. Вітрук вважає, що відмова у консти­туюванні статусу органу конституційної юстиції як вищого судового органу по захисту конституційного ладу пояснюється політичними мотивами, що передували попередній діяльності Конституційного Суду Російської Федерації^[614].

Згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поши­рюється на всі правовідносини, що виникають у державі; Конститу­ційний Суд України визначається єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні (ч. 1 ст. 147). У Основному Законі виділяється окремо характер конституційного судочинства (ч. З ст. 124), одно­часно відсилаючи на закон щодо порядку організації, діяльності та процедури у Конституційному Суді (ст. 153).

Розглядаючи державну владу на засадах її поділу згідно логічного зв’язку між ч. 1 та ч. 2 ст. 6 Конституції можна вважати Конститу­ційний Суд спеціалізованим органом конституційної юстиції, який покликаний гарантувати за допомогою правових засобів баланс ін­тересів у вільному демократичному суспільстві. Ця думка не є новою у вітчизняній та зарубіжній конституційній доктрині:

«...[В]иникає завдання правильно організувати владу в спіль­нотах: відповідно розподілити, збалансувати й, де це можливо, пов’язати зі згодою та контролем більшостічленів об’єднання регу­лятивні повноваження, можливості впливу та право контролю...

На державно-правовому рівні питання поділу влади постає насамперед як завдання правильного розподілу компетенцій ви­давати закони для регулювання й прийняття рішення.

Тому природним здається те, що В. Шаповал пропонує виділя­ти Конституційний Суд із судової системи як «відособлений авто­номний» інститут, що наділений цілком самостійним статусом^[616]. Г. Штайнбергер розглядає такі органи як спеціальну конституцій­ну юрисдикцію, яка зосереджується виключно на конституційно- правовій проблематиці розслідуваних справ^[617]. Подібна точка зору відстоюється білоруським вченим І. Мартиновичем^[618].

Порядок формування Конституційного Суду. Належна пра­вова процедура формування Конституційного Суду визначає його самостійність у системі вищих конституційних органів влади. Це має суттєве значення у конституційному судочинстві і проявля­ється у складі Суду, уповноваженого розглядати конкретні справи. Формування КСУ трьома гілками влади підвищує конституційно- правовий статус цього специфічного судового органу. Вітчизняна

модель формування КСУ виражає національні традиції державот­ворення, підіймає роль органу конституційної юстиції на якісно новий рівень.

Формування КСУ за участю трьох гілок влади забезпечило їх зв’язаність та співпідпорядкування, зважаючи на юрисдикцію (предмети відання) органу конституційної юстиції. КСУ склада­ється із 18 суддів і по 6 суддів призначають відповідно Президент України, Верховна Рада України та З’їзд суддів України (ч.

Президент, ВерховнаРада та З’їзд суддів не можуть зволікати у призначенні на посаду судді Конституційного Суду, оскільки це може впливати на кворум цього органу і в свою чергу блокувати його діяльність. З моменту звільнення вакансії судді КСУ орган, що його призначив, зобов’язаний протягом одного місяця (З’їзд суддів - протягом трьох місяців) призначити суддю, а Верховна Рада з моменту призначення у місячний строк привести до присяги. Це стало значною проблемою, оскільки після закінчення першої каден­ції Конституційного Суду станом на жовтень 2005 р. звільнилося 13 вакансій суддів Конституційного Суду. Однак не зважаючи на те, що Президент і З’їзд суддів за своєю квотою призначили суддів, ВерховнаРаданеприводилаїхдоприсяги, блокувавшитакимчином діяльність Конституційного Суду на дев’ять місяців. ВерховнаРада ухилялася від виконання свого конституційного обов’язку, оскільки не була здатна призначити за своєю квотою п’ять суддів КСУ. Маніпулюючи регламентними нормами, ВерховнаРада викликала конституційну кризу, оскільки не діяв конституційний орган влади протягом дев’яти місяців. Хоча, з іншого боку, це можна пов’язати із кризою довіри до інституту Конституційного Суду, який протя­гом 2002 - 2004 рр. ухвалив низку контроверсійних рішень.

Своєчасне формування складу Конституційного Суду має важ­ливе значення як складова гарантій правової держави. Склад КСУ повинен формуватися таким чином, щоб забезпечити безперервне 832

функціонування органу конституційної юрисдикції. Оскільки Кон­ституційний Суд вирішує конституційно-правові спори, наявність кворуму для засідань цього органу влади є істотним чинником за­безпечення верховенства Конституції, державної незалежності та суверенітету, балансу між органами публічної влади, верховенства основних прав і свобод.

Правові акти Конституційного Суду. Проблема юридичної при­роди правових актів органів конституційної юстиції є предметом численних доктринальних досліджень та наукових дискусій в Укра­їні та в країнах СНД. Це пояснюється новизною інституту консти­туційної юстиції як юридичної установи у національній правовій системі, тривалістю дискусій щодо природи джерел (форм) права, небагатими традиціями функціонування інститутів правової дер­жави та слабкістю судової гілки влади.

У традиційній вітчизняній правовій доктрині вважається сумнів­ним творення джерел права судовими установами, оскільки нібито цей фактор підриває принцип верховенства парламенту 3 іншого боку, згадана проблема є також предметом дискусії навіть у контек­сті розуміння природи установчої та ревізійної влади, співвідношен­ня установчої влади народу та організаційно-правової влади, тобто публічної влади інститутів держави та місцевого самоврядування.

На переконання В. Гергелійника, при визнанні Конституційним Судом закону або його окремих положень неконституційними «створюється нова норма права, яка відміняє минулу, розповсю­джується на невизначене коло випадків, є обов’язковою для всіх суб’єктів правовідносин в Україні та не підлягає оскарженню»; у випадку інтерпретації - в залежності від його об’єкта (чи кон­ституції, чи закону) - акти КСУ мають ознаки нормативності, однак вони не можуть розглядатися як джерело права, вони є ін- терпретаційними актами, що мають допоміжний характер¹¹. М. Тесленко розкриває природу актів КСУ через категорію «правові позиції» як своєрідної протонормативної» їх правової основи і по суті доходить подібних висновків^{[619] [620]. Однак позиція авторів, що нібито}

при визнанні неконституційними положення закону виникає нова норма, викликає заперечення, оскільки у даному випадку необхід­но безпосередньо застосовувати норму Конституції у контексті рішення КСУ.

Таке неоднозначне бачення природи актів органу конституцій­ної юстиції обумовлено штучним розмежуванням функцій кон­ституційного контролю та інтерпретації конституції, зокрема окремо чомусь розглядається інтерпретація відповідно консти­туції і законів. За своїм змістом правова позиція будь-якого суду є правовою основою обґрунтування рішення, а в контексті інтер­претації конституційного контролю існує необхідністьроз’яснення змісту конституційних норм у нерозривному зв’язку із поточним законодавством у силу абстрактного та відкритого характеру перших. Штучне розмежування функцій інтерпретації консти­туції і закону веде до втрати логічного зв’язку, і взагалі, правової позиції (правової основи) при правовій аргументації та обґрунту­ванні рішень конституційними судами. Зрозуміло, що евфеміз- ми, які вживаються при характеристиці правової основи рішення («негативний законодавець» у випадку конституційного контр­олю, та «позитивний законодавець» - при офіційному тлумаченні конституції і законів), вживаються для розмежування правового стилю при аргументації правової позиції суду залежно від категорії справи. Однак при розгляді будь-якої справи орган конституційної юстиції пов’язаний із принципом верховенства права та ієрархією правових норм.

Правові акти Конституційного Суду України можна поділити на дві самостійні групи: а) акти регламентного характеру та б) інтерпрета- ційні акти. Такий поділ актів вітчизняного органу конституційної юс­тиції випливає із положення Конституційного Суду у механізмі поділу влад та його функціональних завдань із забезпечення верховенства Конституції як Основного закону на всій території України.

А. Акти регламентного характеру Конституційного Суду Украї­ни. До такого роду актів належать: Регламент Конституційного Суду: Положення про Секретаріат про Постійні комісії, про Архів, про Бібліотеку: акти організаційного характеру, що приймаються на засіданнях Конституційного Суду України.

Відповідно до ст. ЗО Закону про КСУ питання провадження у спра­вах та діяльності Конституційного Суду, його Секретаріату, порядок діловодства, правила внутрішнього розпорядку Суду визначаються 834

Конституцією України, цим Законом та актами КСУ, що встановлю­ють порядок організації внутрішньої роботи Конституційного Суду України. Тому акти регламентного характеру приймаються на основі тау відповідності до Конституції та Закону про КСУ на конкретиза­цію та деталізацію їх положень. їх юридична природа полягає в тому що Законом про КСУ законодавча влада делегувала ряд правотвор- чих повноважень Конституційному Суду з врегулювання широкого аспекту питань процедури розгляду справ у Суді, організаційного, матеріально-технічного, фінансового забезпечення його діяльності, а також деякі питання щодо визначення трудових прав і обов’язків суддів та персоналу Конституційного Суду України.

Регламент Конституційного Суду^[621] є комплексним актом, що регулює найважливіші внутрішні питання його діяльності. Відповід­но до ч. 2 ст. З Закону про КСУ Суд приймає акти, що регламентують організацію його внутрішньої роботи відповідно до цього Закону Згідно з Преамбулою Регламенту даний акт визначає найголовніші організаційні та процедурні питання діяльності Суду Тому Регламент Конституційного Суду можна розглядати як правовий акт реалізації регламентарної самостійності вітчизняного органу конституційної юстиції. Делегування законодавцем деяких питань внутрішньої ді­яльності, зокрема щодо питань конституційно-процесуального пра­ва, дає змогу Конституційному Суду забезпечити гнучкий механізм його діяльності, зокрема оперативно реагувати на нові питання, що виникають у ході розгляду справ.

Зміни та доповнення до Регламенту можуть бути внесені суддею, Колегіями суддів і розглядаються у місячний строк з дня їх над­ходження на засіданні КСУ. По кожній пропозиції Суд виносить окреме рішення, якщо за нього проголосувало не менше 12 суддів (§77 Регламенту).

Відповідно до принципів верховенства Конституції та поділу влад Конституційний Суд України володіє повноваженнями самостій­но вирішувати питання внутрішньої організації самостійно. Тому Регламент КСУ ми розглядаємо як комплексний акт, що регулює внутрішні питання його діяльності, зокрема деталізує процедуру розгляду справ.

Положення про апарат та підрозділи Конституційного Суду України. Апарат і структурні підрозділи КСУ утворюють ад­міністрацію Суду. Регламентування його діяльності здійснюється на основі положень ч. 2 ст. З та статей 32, 33, 35 та 36 Закону У цілому Закон наділяє Суд певною свободою розсуду устрою власної адміні­страції. Стійкість та оптимальна структура ад міністративного апара­ту гарантується законом, а також функціями Конституційного Суду, обсягом виконуваної роботи, державним фінансуванням, залученням спеціалістів до підготовки висновків, необхідних для забезпечення нормального розгляду справ у Суді, з міжнародними зв’язками Суду та іншими питаннями його внутрішньої діяльності.

Акти організаційного характеру. Згідно з § 71 Регламенту на засіданні КСУ вирішуються питання організаційного, фінансового, кадрового та інших питань забезпечення внутрішньої діяльності Суду. Рішення приймаються більшістю голосів від кількості при­сутніх на засіданні суддів. На засіданні затверджується Регламент, Положення про структурні підрозділи, штатний розпис Суду, роз­глядають питання про фінансування Суду, заслуховують звіти Го­лови Суду (щоквартально), приймаються рішення про дострокове припинення повноважень Голови та заступників Голови Суду, про звільнення з посади суддів у передбачених Законом про КСУ ви­падках та інші питання.

Б. Рішення і висновки Конституційного Суду. Основними юри­дичними актами, що відображають реалізацію владних прерога­тив Конституційного Суду, виступають інтерпретаційні акти. Це обумовлено інтелектуальною діяльністю Суду по з’ясуванню змісту конституційних норм та винесенню остаточного рішення у справі згідно з визначеною законом процедурою. Тому в літературі виріз­няють інтерпретаційні акти КСУ процесуального характеру та акти офіційного тлумачення Конституції і законів України.

Конституційний Суд ухвалює рішення у справах щодо консти- туційності законів та інших правових актів Верховної Ради Укра­їни, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (п. 1 ч. 1 ст. 150 Конституції України, п. 1 ст. 13 Закону). Також Суд приймає рішення у справах щодо офіційного тлумачення Кон­ституції і законів України (п. 2 ч. 1 ст. 150 Конституції України, п. 4 ст. 13 Закону). Статті 65 та 66 Закону встановлюють вимоги щодо процесуальної форми рішення, висновку Конституційного Суду, згідно з якою рішення складається із вступної, описової, мотиву­вальної та резолютивної частин.

Конституційний Суд України надає висновки: а) про відповід­ність Конституції України чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість: б) про дотримання консти­туційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначе­них ст. 111 та 151 Конституції України; в) про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції та законів України у разі дострокового припинення її повноважень Верховною Радою України (п. 28 ч. 1 ст. 85 Конституції України): г) про відповідність законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам ст. 157 та 158 Конституції України (ст. 159).

Рішення Конституційного Суду України є особливим різновидом актів судової влади, що ухвалюється Судом при розгляді та вирі­шенню конституційно-правових спорів. У них офіційно закріплю­ються висновки Суду з усіх питань, що виникають у ході процесу з питань матеріального та процесуального права. Рішення органу конституційної юстиції водночас виступають актами реалізації та застосування Конституції України. Конституційний Суд розглядає конкретні справи, виявляючи при цьому конституційний зміст за­кону, встановлює факт неконституційності правової норми і внаслі­док цього формує єдине конституційне праворозуміння - визначає масштаби діяльності учасників конституційно-правових відносин, тобто інтерпретує Конституцію України.

1. Рішення Конституційного Суду України є виразом владної ді­яльності конституційної юрисдикції по забезпеченню верховен­ства Конституції як найвищого джерела права України. Тому на інтерпретаційні акти КСУ поширюються вимоги конституційної законності щодо порядку розгляду та ухвалення рішень у справі. Рішення КСУ ухвалюються ім’ям України особами, наділеними Конституцією та Законом спеціальними повноваженнями по ви­рішенню конституційно-правового спору (органічна природа ін- терпретаційних актів). У рішеннях Конституційного Суду України відображається державно-владне веління діяти певним, визначе­ним чином.

2. Інтерпретаційні акти Конституційного Суду відображають функцію органу конституційної юстиції по забезпеченню однома­нітного розуміння конституційних норм, стабільності національної правової системи, служать важливим чинником попередження зло-

вживання конституційними правами і свободами (повноваженнями та владними прерогативами). При винесенні рішень судді незалежні і підкоряються тільки Конституції України та Закону про Консти­туційний Суд (інституційна природа інтерпретаційних актів). Ор­ган конституційної юстиції забезпечує дію принципу верховенства права.

Рішення органу конституційної юстиції доповнює зміст консти­туційної норми, на підставі якої воно ухвалено. Якщо така правова норма переглянута шляхом внесення змін до Конституції, то у ціло­му припиняється чинність правового акта Конституційного Суду. Однак його чинність може тривати і надалі, якщо перегляд консти­туційних положень вирішує проблему нормативного регулюван­ня аналогічним чином. Як механізм вирішення конституційного- правового спору інтерпретаційні акти конституційної юстиції вирішують конституційні казуси, не передбачені конституційним законодавством. Таким чином Конституційний Суд ніби встановлює попередні правові, легітимні рамки врегулювання певного право- відношення на рівні законодавчої влади. Згідно з конституційним принципом поділу влади це відображає їх співпідпорядкування, тобто співпрацю та взаємодію.

3. Рішення Конституційного Суду є обов’язковими до виконання, їх чинність поширюється на всю територію України. Верховна Рада України не вправі «долати» рішення органу конституційної юстиції шляхом повторного прийняття закону чи окремих законодавчих положень, якщо вони були визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду діють безпосередньо і не потребують під­твердження іншими органами та посадовими особами.

Зобов’язувальна сила рішень Конституційного Суду України про­являється у правовій визначеності та однозначному їх застосуван­ні. Обов’язковість рішень Суду полягає не тільки на обов’язковості дотримання резолютивної, але й мотивувальної частини. Загалом обов’язковість рішень Конституційного Суду означає неухильне виконання рішення на всій території України органами публічної влади, посадовими особами, підприємствами, установами, органі­заціями, громадянами та їх об’єднаннями.

Зобов’язувальна сила притаманна насамперед резолютивній частині рішення Суду. Однак слід зазначити, що важливу роль ма­ють також вмотивування правової позиції Суду, його висновки на обґрунтування рішення. Висновки на обґрунтування рішення ви­ражають правову доктрину Конституційного Суду, є основою його 838

правової позиції та орієнтиром при розгляді наступних справ, ви­значають правотворчу та правозастосовчу діяльність Суду. По суті йдеться про квазіпрецедентну природу рішень Конституційного Суду України.

Остаточність рішень, висновків Конституційного Суду України означає, що вони не підлягають оскарженню будь-ким, не можуть бути скасовані або змінені. Однак, якщо наступне звернення ба­зується на інших фактичних обставинах, по яких було винесено попереднє рішення, Суд може повторно дослідити питання консти- туційності такої норми. Відповідно до ст. 68 Закону про КСУ орган конституційної юрисдикції вправі відкрити нове провадження при виявленні нових обставин по справі, які не були предметом його розгляду, але які існували на час розгляду і прийняття рішення або надання висновку у справі.

4. Інтерпретаційні акти Конституційного Суду України посідають особливе місце серед джерел національного права. Висловлена у вітчизняній науці думка про правотворчий характер рішень КСУ^[622] має свій сенс у тому розумінні, що орган конституційної юстиції здійснює «пошук» права у конкретно-історичних обставинах і за­безпечує єдине розуміння Конституції України як одного із джерел конституційної доктрини. При перегляді раніше ухвалених рішень Конституційним Судом наявна актуалізація нових теоретичних положень, правових позицій Суду при вирішенні конкретного конституційно-правового спору

Саме на такій основі Суд у межах своїх повноважень може пере­глядати свої рішення, вносити елементи новизни в обґрунтування своєї правової позиції. Функція внесення раціоналізації та плано­мірності у конституційний порядок Конституційним Судом шляхом «динамічного» розвитку Конституції України не повинна підмінюва­ти ні установчу, ні законодавчу владу, оскільки Суд підпорядкований лише Конституції та закону

5. Рішення Конституційного суду України відображають кінцевий результат діяльності у розгляді справи. Інтерпретаційні акти КСУ «є реально авторитетними у зв’язку із реалізацією правових норм, смисл яких з’ясовувався і роз’яснювався у визначений спосіб»^[623]. Тому остаточність рішень КСУ обумовлена позитивно закріпленою його компетенцією, тобто детермінована Конституцією України. Визнання акта або його окремих положень неконституційними зобов’язує відповідний орган влади скасувати даний акт або його неконституційне положення, а також інші акти, прийняті на осно­ві визначених Судом неконституційних положень. Рішення судів та інших органів, заснованих на актах, визнаних неконституцій­ними, не підлягають виконанню і повинні бути переглянуті. Якщо внаслідок визнання акта або його положення неконституційним, виникають прогалини у правовому регулюванні, безпосередньо за­стосовується Конституція України. Рішенням КСУ притаманний механізм чинності закону.

Водночас на рівні закону не закріплено юридичної відповідаль­ності за неповагу до конституційного судочинства, а також за не­виконання рішень і висновків Конституційного Суду України. Таке законодавче упущення стримує ефективність конституційного су­дочинства, однак і Конституційний Суд володіє засобами корегу­вання цієї проблеми щодо оптимізації процедури виконання його остаточних рішень.

19.2.