Характеристика темпераменту

Діяльність і поведінка людини зумовлюються не лише соціальними умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізичної організації. Це виразно виявляється в темпераменті особистості.

Темперамент (від лат. їетрегаге - змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини - їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. На однакові за змістом і метою дії подразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально. Одні реагують активно, жваво, глибоко емоційно, довго переживають вплив подразника, а інші - спокійно, повільно, швидко забуваючи про те, що на них впливало. Деякі люди надто афективно реагують на події, на ставлення до них - спалахують гнівом, діють агресивно, а дехто в цьому разі виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де він потрібний. Отже, темперамент можна визначити як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.

Фізіологічне підґрунтя темпераменту

Учення І. Павлова про типи нервової системи та вищої нервової діяльності внесло істотні зміни в наукове розуміння темпераменту. Поєднання різного ступеня сили, врівноваженості й рухливості процесів збудження і гальмування дало підставу виокремити чотири основні типи нервової системи.

1. Сильний, урівноважений, але рухливий - жвавий тип.

2. Сильний, урівноважений, але інертний - спокійний, проте малорухливий тип.

3. Сильний, неврівноважений з переважанням збудження над гальмуванням - збудливий, нестриманий тип.

4. Слабкий тип.

Зв'язок типів темпераменту та типів вищої нервової діяльності стисло наведено в таблиці. Характеристика темпераментів

Окреслену типологію нервової системи І. Павлов пов'язував з темпераментом.

Холеричний і меланхолійний темпераменти І. Павлов розглядав як крайні, в котрих несприятливі ситуації та умови життя можуть викликати психопатологічні прояви - неврастенію у холерика й істерію у меланхоліка. У золотій середині, за виразом І. Павлова, стоять сангвінічний і флегматичний темпераменти - їх урівноваженість є проявом здорової, по-справжньому життєздатної нервової системи.

Однак пояснювати природу темпераменту з позицій типологічних особливостей нервової системи недостатньо. Центральна нервова система функціонує у взаємозв'язку з ендокринною та гуморальною системами організму. Гіпофункція щитовидної залози, наприклад, спричиняє млявість, монотонність рухів, а гіперфункція мозкового придатка викликає зниження імпульсивності, вповільнення рухової реакції. Діяльність статевих залоз - статеве дозрівання, старіння, кастрація - помітно позначається на функціях усього організму, в тому числі й на особливостях темпераменту. Молодецтво підлітків, їхні невмотивовані вчинки - це динамічні прояви темпераменту під впливом статевого дозрівання.

2.