Після короля Болеслава Хороброго (992—1025) польські зем­лі, подібно до земель Русі, поступово трансформувалися у федерацію князівств на чолі з краківським князем, зверхність якого над іншими князівствами часто носила номінальний характер.

При цьому сілезькі князі частіше орієнтувалися на Чеське королівство і були васалами чеських королів. У Помор’ї правили місцеві династії, які не бажали визнавати зверхності П’ястів. Тим не менше польські князівства були важливими сусідами і партнерами прикарпатських, а пізніше галиць­ких та галицько-волинських князів і їх відносини відігравали важливу роль для обох сторін. Незважаючи на це, ця проблема вказаних відно­син досліджена недостатньо глибоко^[1358], а значна кількість досліджень далеко не позбавлені тенденційності^[1359]. Дискусії тривають довкола більшості проблем.