Союз Лева і Тройдена.
Загибель Войшелка позбавила Шварна підтримки значної частини литовської знаті і він програв протистояння Тройдену[2158]. Василькові Романовичу та його наступнику Володимиру Васильовичу, які разом з Шварном не зуміли використати перспектив литовсько-волинської унії, дісталася довга конфронтація з литовськими князями.
За таких обставин логічним виглядає союз Лева Даниловича з князем Тройденом[2159]. Тройден був сином Скірмонта і братом Тройната, старшим серед жемайтських князів. Можливо, що Лев зав’язав з ним стосунки ще під час свого походу на підтримку Товтивіла у 1249 р. У легендарній частині литовських літописів збереглася епічна розповідь про сина Тройдена Римонта, який ніби-то вчився руської мови і прийняв християнство при дворі князя Лева у Львові[2160]. Аналіз паперу, на якому написано найдавніший з цих літописів (т. з. літопис Археологічного товариства) та почерку дозволяють датувати пам’ятку кінцем XVI століття. В розповіді багато явних неточностей, зокрема Тройден не був одруженим з мазовецькою княжною, навпаки, його дочка Гаудемунда- Софія була видана за мазовецького князя Болеслава ІІ Земовитовича.Однак повідомлення добре вписується в контекст політичних подій. І у літописця не було жодних мотивів, щоби вигадувати міфічний побут сина литовського князя у Львові. Він, напевно, взяв матеріали із житія або традиції Римонта-Василя-Лавриша.
Після утвердження Тройдена на литовському престолі (1270) його війська також брали участь у походах Льва Даниловича на підтримку угорського короля[2161]. Зрозуміло, що інших інтересів у великого князя литовського в угорсько-чеському протистоянні не могло бути. Він просто виконував союзні зобов’язання відносно Лева Даниловича. Союз Льва і Тройдена був мотивований життєво важливими для обох сторін обставинами і політичними інтересами[2162].
Цей союз раптово обірвався у 1275 р., коли в серці Європи ще тугіше зав’язувався “австрійський вузол” за активної участі Лева Даниловича. Про причини його розриву можна тільки здогадуватися. Можливо, вони крилися у стосунках обох сторін з Тевтонським Орденом, який продовжував боротьбу за Прусію. Лев Данилович залишався союзником Ордену. Ще у 1259 р. королівна Софія Данилівна, рідна сестра Лева, була видана за графа Генриха V Бланкенбург-Шварцбурга[2163]. З того часу подальші контакти з Орденом відбувалися через цю родину, представники якої перебували в числі орденської еліти[2164]. Якби не потреба у тіснішому союзі з Тевтонським Орденом цей шлюб не мав би жодного політичного сенсу. Через контрольовані обома сторонами землі склалася можливість відновлення давнього Бурштинового (Янтарного) шляху з Балтики до Чорного моря, що також стало стимулюючим фактором. Цей шлях проходив по Віслі, Західному Бугу та Дністрі від Балтики до Чорного моря через Торунь, Володимир та Львів. Наявність тісних контактів Лева Даниловича з Ногаєм сприяли розвиткові чорноморсько-середземноморської торгівлі[2165]. Розвитку цих зв’язків сприяли і німецькі колоністи, переселення яких стимулював Лев Данилович, намагаючись підняти торгово-ремісничі міста після монгольського погрому. Цим шляхом йшов імпорт тканин, ремісничих виробів, сировини (в першу чергу сталевих заготовок — штаб, бо болотні та озерні руди з Центрально-Східної Європи непридатні для виробництва мечів, через що львівські мечники, наприклад, змушені були використовувати в якості заготовок навіть стару непридатну зброю[2166]) і самої зброї (судячи з зображення на печатках, археологічних знахідок та інших матеріалів, у XIV ст. в галицько-волинських землях отримало поширення лицарське західноєвропейське захисне озброєння, арбалети і різні типи алебард[2167]). Львівські купці, які торгували через Нижнє Подунав’я з Візантією та балканськими землями, займалися також реекспортом сукна з Фландрії[2168].
Для міст Тевтонського Ордену також було важливо збувати на південь янтар, привозячи взамін шовк, прянощі та інші багатства Сходу. Завдяки цій торгівлі Львів, на думку німецького історика Фрідріха Людге, вже на початку XIV ст. став одним з найважливіших торговельних міст тогочасної Європи[2169]. Маєтки Ордену у Львові оцінювалися у 3200 пруських марок. Великий янтарний склад у Львові було продано аж у 1400 р., коли ці землі вже перебували у складі Польщі. Тільки за рік за перепродаж янтарю на львівському ринку прибуток сягав бл. 1000 пруських марок[2170]. Крім предметів східного та візантійського реекспорту, з галицько-волинських земель орденські та ганзейські купці вивозили традиційні товари руського експорту: хутра, віск, мед, сіль, хліб та заготовки з дерева[2171].Прямим свідченням про союз Лева Даниловича з Тевтонським Орденом є згадка в грамоті галицько-волинського князя Болеслава-Юрія Тройденовича до великого магістра Тевтонського Ордену Людера фон Брауншвейга від 11 лютого 1334 р. “ми та блаженної пам’яті наші найдорожчі попередники, а саме Роман, Данило, Лев... звикли укладати та скріплювати союз постійного, усякого можливого миру та згоди, що видно з документів цих же наших попередників, так і ваших, складених у справі осягнення і дотримування згаданих угод”[2172]. З тексту цього документа, автентичність якого не викликає сумнівів[2173], випливає, що князівська канцелярія у 1334 р. зберігала відповідні угоди з Орденом, підписані попередніми князями, починаючи з Романа Мстиславича.
Але для Тройдена, який підтримував таємно прусів та приймав у себе нобілів-емігрантів із завойованих Орденом земель, розгортання завоювань Тевтонського Ордену у Прибалтиці, не могли не викликати тривоги. Для нього тісний союз Ордену з королівством Русі був небезпечним.