Війна з Литвою.
На Великдень 14 квітня 1275 р. Трид, воєвода великого литовського князя Тройдена, здобув Дорогичин, винищивши його жителів. Лев Данилович негайно відреагував на такий крок вчорашнього союзника.
Він звернувся до золотоординського хана Менгу- Тімура. Внук Бату, який зайняв престол після смерті бездітного Берке, не втручався в справи Правобережжя, де продовжував набирати сили Ногай[2174]. Лев Данилович, будучи сюзереном королівства Русі, не приймав офіційно королівського титулу, щоб не дратувати монголів, і залишався васалом Ногая[2175]. Напевно, з допомогою Ногая галицький князь отримав значну ординську допомогу, очолену братом хана огланом Ягурчином (Угачі, Яукаджі). Хан також змусив взяти участь у поході брянського князя Романа Михайловича з сином Олегом та смоленського князя Гліба Ростиславича. У поході взяли участь і волинські князі Володимир Василькович та Мстислав Данилович. Дорогичин було повернено і союзні війська вторгнулися в землі Великого князівства Литовського. Бачачи, що князі-союзники діють без ентузіазму, Лев Данилович здобув окольний град Новогрудка з одними татарами, продемонструвавши волинським князям свою зневагу[2176]. Все обурення старшим братом Володимир Василькович переніс на сторінки літопису, редагуючи його текст[2177].Протистояння з Литвою затягнулося. Волинські князі не могли залишатися сторонніми спостерігачами. У 1276 р. Володимир Василькович мусив здійснити похід на Слонім, куди Тройден почав переселяти втікачів-прусів, які терплячи поразки у війні з Тевтонським Орденом, масово емігрували в Литву. Продовжуючи цю боротьбу, Лев Данилович дедалі більше спирався на ординську допомогу. У 1277 р. Ногай прислав допомогу проти литовців і з ординцями виступили знову Володимир Василькович, Мстислав Данилович та Юрій Львович[2178], якому батько передав Холмське та Белзьке князівства.
Обидва волинські князі змушені були йти в похід з ординським улусбеком. І тому сам похід в зображенні відредагованого Володимиром Васильковичем літопису видається як ініціатива Ногая, який раптом захотів пройтися литовськими лісами. Однак цілком зрозуміло, що цей похід був продовженням конфронтації Лева Даниловича з Тройденом. Війна проти Литви була жорстокою. Чорна Русь так і залишилася за Литвою. Цікаво, що волинські князі в цій війні не проявляли жодної активності, незважаючи на те, що Тройден був їх давнім ворогом. У боротьбі з ними загинули брати Тройдена Борза, Лесій, Свелкеній[2179] та Серпутій[2180]. Литовська війна продемонструвала всі протиріччя всередині династії Романовичів. Почав складатися союз Володимира Васильковича з Мстиславом Даниловичем проти Льва Даниловича. Очевидно, що загроза такої конфронтації і змусила Лева Даниловича надати синові Юрію Холм- ське і Белзьке князівства, а також посадити у Слонімі князя Василька Романовича[2181]. Останній був сином Романа Даниловича[2182]. Вперше цей князь згаданий в трактаті Стефана V з Пшемислом II Оттокаром від 14 липня 1271 р. Тоді він ще не мав якогось уділу. Слонім був волостю, яка колись належала його дідові Глібу. Його мати Олена Глібівна, вдова Романа Даниловича, була черницею в одному з волинських монастирів. Утворення Слонімського князівства було на часі після відвоювання цієї території у 1277 р. Судячи з наступних подій, Василько Романович залишався безпосереднім васалом Лева Даниловича, виконуючи його розпорядження.Однак можна стверджувати, що Леву Даниловичу таки вдалося відновити союзні стосунки з Тройденом (або вже з його сином Пукуве- ром, так, як смерть Тройдена можна віднести до часу між 1282 та до 1289 р.[2183]). Тому що, під час тривалої війни Льва Даниловича з краківським князем Лєшком Чорним[2184], коли в лютому 1285 р. мазовецький князь Болеслав Земовитович спустошив околиці Щекарева, Лев Данилович з’єднався з дружиною слонімського князя Василька Романовича, і вторгнувся в землі плоцького князя, дійшовши до Вишгорода. Невдовзі він залучив і литовські війська, які спустошили Люблінщину[2185]. На противагу волинським князям, які опиралися його зверхності, Лев Данилович намагався постійно знайти порозуміння з литовськими князями. Всі ці заходи в другій частині Галицько-Волинського літопису опущені, а характеристика Тройдена свідомо спотворена, частково через те, що він довший час був надійним союзником Лева Даниловича. В цілому ж литовська політика Лева Даниловича відзначалася властивим йому прагматизмом і була успішною.