§ 9.1. РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ ПРАВА: ПОНЯТТЯ ТА ФОРМИ

Сформульовані в законах та інших нормативно-правових актах норми права тільки тоді виконують своє соціальне призначення, коли вони втілюються в дійсність, реалізуються у свідомо-вольових діях суб'єктів.

Реалізація норм права - це втілення розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб’єктів права тобто в їх практичній діяльності^[239].

Реалізувати нормативні правила поведінки, що містяться в законах та інших нормативно-правових актах, означає втілити в життя волю законодавця, спрямовану на встановлення правопорядку. Без такої реалізації право втрачає свою соціальну цінність.

Форми реалізації норм права:

1. Залежно від кількості суб’єктів, які реалізують право:

- індивідуальна форма правореалізації - полягає в можливості особи самостійно (в індивідуальному порядку) використовувати свої суб'єктивні права і виконувати покладені на неї юридичні обов'язки. Наприклад, ст. 45 Конституції України, що закріплює право громадян на відпочинок, може бути реалізована громадянином самостійно;

- колективна форма правореалізації потребує поєднання зусиль кількох суб'єктів. Наприклад, у ст. 36 Конституції України передбачає право громадян України на об'єднання в політичні партії та громадські організації. Ця норма може бути реалізована лише в колективній формі.

2. В залежності від своєрідності форм реалізації норм права:

- особливості реалізації норм права обумовлюються способом та методом правового регулювання - акцент робиться на дозволі, забороні та зобов'язанні як основних способах правового регулювання, що визначають форми реалізації норм права. І, відповідно, способи правового регулювання (заборона, зобов'язання і дозвіл) характеризують не стільки зовнішню форму реалізації норм права, скільки конкретні юридичні прийоми забезпечення правомірної поведінки.

✓ переконання;

✓ заохочення;

✓ примус тощо.

- реалізація визначається зовнішньою формою виразу норм права.

3. У відповідності до поділу норм на забороняючі, зобов’язуючі та уповноважуючі виділяють такі форми безпосередньої реалізації права:

- дотримання - це така форма реалізації забороняючих норм права, яка полягає в утриманні від дій, заборонених цими нормами, суворому додержанні встановлених заборон (наприклад, дотримання громадянином правил громадського порядку).

- виконання - це форма реалізації зобов’язуючих норм права, що полягає в обов’язковому вчиненні активних дій, що передбачаються цими нормами. Ця форма реалізації полягає у виконанні обов’язків, встановлених нормами права та передбачає активну поведінку суб’єкта незалежно від його власного бажання.

- використання - це форма реалізації суб’єктивного права, за якої втілюються в життя уповноважуючі норми права. Особі надається право самій вирішувати користуватися наданим їй правом чи ні. Але в будь- якому випадку за наявності бажання особи ця норма може бути реалізована.

Існує відмінність між реалізацією норм права фізичними особами і представниками влади^[240] (в тому числі й працівниками правоохоронних органів).

Особливістю реалізації права у формі дотримання працівниками поліції є те, що для них порушення деяких забороняючих норм є правопорушенням у сфері службової діяльності та карається згідно санкції відповідної норми права. На працівників національної поліції поширюється загальнозабороняючий тип правового регулювання, що виражається формулою «заборонено все, що прямо не дозволено», тобто дотримання - це невиконання дій, які прямо не дозволені.

Особливостями реалізації норм права працівниками поліції у формі виконання є:

- розширення кількості зобов’язуючих норм права, яка ними реалізується (що зумовлено спеціальним правовим статусом);

- за належне виконання ними своїх юридичних обов’язків держава виплачує заробітну плату;

- невиконання обов’язків тягне за собою застосування дисциплінарних стягнень, аж до звільнення з посади.

Особливістю реалізації норм права у формі використання працівниками поліції є те, що для них така форма реалізації досить часто є не тільки правом, але й обов’язком. Наприклад, слідчий не тільки має право проводити огляд місця події, але й зобов’язаний це робити.