Прийоми, що використовуються під час проведення окремих слідчих та судових дій

Беручи участь в огляді речового доказу, захисник повинен звертати увагу на перевірку його дійсності, що повинна проводитись шляхом зіставлення опису вилученого предмета в протоколі, постанові про приєднання до справи як речового доказу, висновку експерта з ознаками досліджуваного об'єкта.

Значну роль у формуванні доказової інформації при розслідуванні кримінальних справ будь-якої категорії, відіграє така слідча дія, як допит.

Захисник ретельно готується до допиту в судовому засіданні підсудного, потерпілого, свідків, експертів тощо. Допит цих осіб має свої особливості. Розглянемо їх.

Участь адвоката при допиті підозрюваного, обвинуваченого.

Законодавством не врегульовано те, як повинен діяти захисник під час допиту, чи має він право втручатися й рекомендувати підзахисному відповідати на те чи інше запитання слідчого. Оскільки порядок допиту визначає слідчий і лише з його дозволу захисник може ставити запитання, то доводиться робити висновок, що єдиним господарем ситуації залишається слідчий. Водночас адвокат під час допиту не може залишатися пасивним учасником процесуальної дії. В разі, коли слідчий ставить перед його підзахисним запитання, сформульовані з порушенням вимог закону та морально-етичних норм, адвокат мусить звернути на це увагу слідчого, .і може занести це до протоколу допиту. Залежно від обставин можна оскаржити дії слідчого до прокуратури.

Допит обвинуваченого - це найпоширеніша слідча дія, коли захисник бере участь у досудовому слідстві.

Завдання адвоката не в тому, щоб задати будь-яке запитання аби справити враження, що він є активним учасником процесу.

1) яку мету ви ставите, задаючи таке запитання,

2) у який момент допиту найдоцільніше задати питання,

3) наскільки відсотків ви впевнені в одержанні бажаної, очікуваної відповіді. .

Допит підсудного.

При підготовці до процесу захисник, як правило, знає чи буде підзахисний давати в судовому засіданні показання. Зрозуміло, що таке рішення приймає сам підсудний, але обов'язок захисника роз'яснити йому, що судова практика визначається щодо випадків, коли під судний відмовляється давати в судовому засіданні показання: показання підсудного, які він давав на досудовому слідстві, оголошуються й досліджуються судом та кладуться в обґрунтування вироку.

. Проаналізувавши з підзахисним імовірні запитання, захисник може розраховувати на адекватні відповіді й поведінку в судовому засіданні підсудного, що є складовою успішного захисту.

Щоправда, це не означає, що підсудний повинен вивчити напам'ять усі запитання і в судовому засіданні, мов робот, стереотипно відповідати. Такий хід допиту наштовхне суд на думку, що відповіді підсудним завчені напередодні судового засідання, що може також негативно відбитися на завданнях захисту.

Особливості тактики захисту в суді

Суд, як незалежний і самостійний орган, наділений владними повноваженнями з метою відновлення порушеного права, справедливості, застосування заходів державного примусу до осіб, що порушують охоронювані законом інтереси. Не викликає сумнівів той факт, що делегування функцій судової влади іншим державним чи громадським організаціям не відповідає принципам правової держави [14, с. 376].

Тому при судовому розгляді знову і у повному обсязі здійснюється процес доказування. Судове доказування включає як процесуальну, так і пізнавальну діяльність суду та інших учасників процесу по оцінці доказів та їх процесуальних джерел [15, с. 91].

Діючи в умовах змагальності, прокурор і захисник наділені різними правами. У зв’язку з цим М.С. Строгович підкреслював: ”Все, що може здійснювати у судовому розгляді прокурор для обґрунтування звинувачення – те ж можуть вчиняти обвинувачений та захисник для захисту”[16, с.

Захисник, так само як суд і державний обвинувач, не зв'язаний матеріалами досудового слідства і може виявляти, збирати і представляти нові докази, досліджувати, оцінювати усі встановлені в ході судового слідства обставини справи, вивчати особистість підсудного, встановлювати умови, що сприяли вчиненню злочину.

Але якщо слідчий, проводячи розслідування, оперує, як правило, фактичними даними, що вперше з'явилися в сфері доказування і часто отриманими незабаром після події, що відбулася, то в суді звичайно фігурує інформація, уже раніше зафіксована в протоколах слідчих дій, що одержала згодом неминучу "обробку", а часом - іншу. інтерпретацію і т.д.

Тому, будучи не зв'язаними висновками органів слідства учасники процесу в ході дослідження доказів змушені абстрагуватися від сформованого раніше переконання при ознайомленні зі справою. У той же час кожний з них знає слабкі і сильні сторони зібраних слідством доказів, з урахуванням відомої йому інформації, може уточнити результати дій, що проводяться. Ці обставини у значній мірі обумовлюють вибір тактичних прийомів, що, зокрема, використовує захисник як учасник процесу доказування і, які в зв'язку зі сказаним, мають деякі відмінності від прийомів, використовуваних ним на досудовому слідстві. Тактика захисту не є щось застигле і незмінне. Вона не може не змінюватися в залежності від стадії кримінального судочинства чи ступеня досягнення цілей захисту.

Існує думка, що в слідчого більше, ніж у суду, можливостей застосувати з метою розкриття злочину тактичні прийоми і технічні засоби, розроблені криміналістикою й іншими науками. З таким твердженням погодитися не можна Мова, мабуть, повинна йти не про обсяг їхніх можливостей, а про різноманітність, оперативність слідчих дії, у яких використовуються тактичні прийоми, на відміну від статичних, в основному, дії суду, що проходять безупинно одне за іншим у присутності підсудного, потерпілого, свідка, експерта, у процесі яких можуть бути задані кожному з них питання, зіставлені відповіді, усунуті протиріччя.

Слідчий - одноособовий суб'єкт застосування тактичних прийомів (крім випадків, коли в слідчій дії бере участь захисник і використовує їх для виконання функції захисту). При одержанні доказових фактів у ході процесуальної дії, здійснюваної судом, тактичні прийоми відповідні розв'язуваним задачам застосовують по черзі і суд, і прокурор, і захисник, що створює своєрідність тактики його проведення. Причому планування проведення деяких процесуальних дій судом (наприклад, відтворення обстановки й обставин події, очної ставки) і визначення найбільш доцільних тактичних прийомів повинне відбуватися з урахуванням цього.

Зазначені вище особливості судового розгляду, відправлення судової процедури при неухильному дотриманні гласності, змагальності, безпосередності і інших принципів, характерних для цієї стадії кримінального провадження, також обумовлюють особливості тактичних прийомів, використовуваних суддями, прокурором, захисником, створюють не тільки незвичайність, але і складність їхнього застосування.

Слід зазначити, що коли один і той же захисник бере участь і на попередньому слідстві й у судовому розгляді, його пізнавальні можливості про обставини справи значно вищі, ніж у суду і прокурора. Це пояснюється тим, що він був присутній при проведенні слідчих дій і в такий спосіб безпосередньо, з першоджерела сприймав відомості. Він також мав бесіди з підзахисним крім його офіційного допиту, а також з інших, не відбитих у справі, джерел одержує необхідну додаткову інформацію.

Приймаючи участь згодом у встановленні фактичних даних судом, захисник у такий спосіб двічі в різних умовах сприймає і засвоює їх.

Це дозволяє вільніше оперувати ними, результативніше використовувати засоби і способи захисту, впевненіше застосовувати тактичні прийоми, покладаючись на глибоке знання матеріалів справи, надійно прогнозувати наслідки застосування конкретних тактичних прийомів. З урахуванням результативності тактичного прийому, застосованого на досудовому слідстві, захисник може внести певні корективи в прийоми, використовувані ним з цього приводу в судовому засіданні, повторити чи замінити їх іншими, в залежності від конкретної ситуації (наприклад, психологічного стану допитуваних осіб, нових обставин, що виникли в суді і т.д.).

Можна констатувати, що застосування тактичних прийомів захисником у суді має специфіку в залежності від того, чи брав він участь на досудовому слідстві. Такі особливості існують, насамперед, у тактиці бесіди з підзахисним, оскільки, вступивши в процес після віддання суду, захисник при відпрацьовуванні правової позиції з обвинувачуваним виходить з конкретної формули обвинувачення, викладеної в обвинувальному висновку, постанові (ухвалі) про віддання до суду; є вже висловлена і закріплена в процесуальних документах думка обвинувачуваного з приводу обґрунтованості інкримінованих діянь; йому і захиснику відомі всі матеріали справи (на відміну від досудового слідства, коли вони мають різний ступінь поінформованості про матеріали, які є у розпорядженні слідства).

Оскільки підсудний і захисник наділені правами, що дозволяють безпосередньо брати участь у дослідженні всіх доказів, що фігурують у суді, тоді як у збиранні доказів слідчим вони беруть участь в обмеженому обсязі, то в процесі підготовки до здійснення захисту повинні бути ретельно пророблені можливі ситуації, враховані реакції осіб, викликаних у суд, особливості їхнього поводження і показань у присутності підсудного і визначені в залежності від цього тактичні прийоми їхнього допиту. Одним з першочергових з'ясовується питання про дотримання кримінально-процесуального законодавства при виявленні доказів і оперуванні ними, про відповідність вимогам законності, науковості, етичності застосованих слідчим тактичних прийомів. При виявленні яких-небудь порушень, що торкаються прав і законних інтересів обвинуваченого, захисник намічає способи перевірки цих фактів, усунення невірних відомостей і встановлення обставин справи, висловлює свої пропозиції суду.

У літературі акцентується увага на тому, що якщо при відмові від показань, даних на досудовому слідстві, підсудний посилається на застосування незаконних методів допиту, суд зобов'язаний перевірити законність умов і способів одержання показань і їхнього процесуального закріплення.

Ефективність захисту багато в чому залежить від рівня підготовки захисника до участі в судовому розгляді кримінальної справи: деякі з них допускають поверхневе ознайомлення з матеріалами справи, у результаті чого відсутня реальна можливість ретельно вивчити й оцінити зібрані докази і вільно оперувати ними, погодити правову позицію з підзахисним, роз'яснити йому норми матеріального і процесуального права відносно конкретної ситуації, розробити тактику захисту і т.д.

Правильно зазнавала критики практика повідомлення в юридичну консультацію про необхідність забезпечення захисту підсудному безпосередньо перед судовим засіданням, а також термінових замін захисника і направлення його непідготовленим до захисту в суд з метою запобігання зриву судового засідання, що не могло не позначитися негативно на результатах надання юридичної допомоги і захисту [17, с. 87-88]. Через неможливість ознайомитися зі справою іноді використовувалися адвокатські провадження колег, що брали участь на досудовому слідстві. Як би ретельно не було складено таке провадження, воно не може замінити особистого враження, що складається на основі безпосереднього вивчення всього комплексу документів, що містяться в справі. Нерідко підсудні відмовлялися від такої наспіх організованої юридичної допомоги, що можна розглядати як змушене відмовлення, або наполягали на запрошенні обраного ними адвоката, і розгляд справи так чи інакше відкладалося. У будь-якій ситуації захисник повинен мати час, необхідний для вивчення зібраних на досудовому слідстві доказів, і побачення з підзахисним для докладної бесіди та узгодження правової позиції і вирішення практичних питань захисту.

Деякі адвокати при підготовці до судового розгляду рекомендують проробляти з підзахисним повністю відповіді, які йому слід давати в суді, аж до їх продиктовки. Така тактика невиправдана, тому що підсудний повинен вільно орієнтуватися в обстановці судового слідства і бути готовим до дачі показань і відповідей на найрізноманітніші питання, а будь-які записи можуть поставити його в тупик, свідчити про надуманість показань і ін.

Підзахисному необхідно роз'яснити, як він повинен поводитися в суді, про що і коли може клопотати, погоджувати дії по відстоюванню правової позиції щоб уникнути всіляких непорозумінь і розбіжностей у судовому слідству.

Про необхідність планування захисту і наявності докладного плану його реалізації ми вже говорили.

У план захисту, проваджуваного в суді, рекомендується включити заява клопотань у підготовчій частині судового розгляду і пропозиції про порядок найбільш доцільного ведення судового слідства, визначення головних пунктів захисту в судовому слідстві, конкретні дії (допити окремих осіб, постановка питань експерту, оголошення документів і т.д.). План може бути змінений чи доповнений у залежності від встановлених обставин у ході судового засідання, у ньому повинні знайти відображення тактичні прийоми, використовувані адвокатом.

Тактика участі захисника і стадії віддання суду зводиться до визначення видів клопотань, що підлягають порушенню, вибору прийомів їхнього відстоювання (оскільки захисник не повторює клопотання, а виступає з ним, тобто аргументує, обґрунтовує свої прохання), а також до планування подальшої лінії захисту відповідно до дозволених клопотань.

Практика показує, що до питання про порядок дослідження доказів і суді захисники в багатьох випадках підходять формально, погоджуючись, наприклад, з думкою прокурора по цьому питанню. Між тим, тактика обвинувачення і тактика захисту різні по суті, цілеспрямованості і використовуваним прийомам. Тому адвокат повинен ретельно продумувати найбільш доцільний порядок дослідження доказів для ефективного здійснення розробленої ним тактики захисту. Звичайно, порядок дослідження доказів, запропонований захистом, у ряді випадків буде відмінним від того, який запропонує прокурор, відповідно до наміченої ним тактики.

Суд чекає від адвоката його власної пропозиції про порядок дослідження доказів у судовому розгляді. Це судження формується в нього з урахуванням найбільш раціонального досягнення цілей захисту. З питання про те,. як тактично правильно визначити цей порядок, існує думка, що допит підсудного, який не визнає провину, здійснювати наприкінці судового слідства, після допиту потерпілого і свідків. Ці рекомендації засновані на тому, що підсудний, вислухавши показання зазначених осіб і оцінивши весь комплекс доказів, що підтверджують його провину, має реальну можливість дати об'єктивні показанні.

Така думка легко уразлива, тому що підсудний ознайомлений із усіма матеріалами справи до судового розгляду, знає, які докази зібрані в підтвердження його вини, а які свідчать на його користь, і з урахуванням цього висловлює своє відношення до обвинувачення відразу після оголошення обвинувального висновку. Якщо в результаті дослідження доказів він вирішить змінити показання, то така можливість у нього є протягом усього судового розгляду справи, у тому числі й у його останньому слові.

В.М.Савицький вірно пише, що допит підсудного останнім приховує небезпеку схилити його до визнання провини, одержати показання, згодні з тільки що встановленими фактами. Відстоюючи інший погляд на порядок допиту підсудного, він правильно підкреслює, що для підсудного, що заперечує обвинувачення, важливо, щоб йому першому була надана можливість дати пояснення, відповісти на питання “і тим самим відразу ж привернути увагу до слабких ланок у ланцюзі обвинувальних доказів, вказати на недоліки і помилки попереднього слідства” [18, с. 17]. Про особливості тактики допиту у судовому засіданні більш докладно йтиметься у наступній главі. Хотілося б лише зазначити, що при визначенні порядку дослідження доказів іноді має істотне значення черговість допиту свідків (особливо по багатоепізодним справам,). Висловлені цілком виправдані в тактичному плані рекомендації, що допит свідків корисно проводити в тій послідовності, як вони спостерігали обставини вчиненого злочину [19, с. 22].

Певні тактичні особливості має процедура встановлення і перевірки даних, що підтверджують позицію захисту, зокрема захисником: аналізуються відомості, на які посилається обвинувачуваний (наприклад, його алібі), причому спочатку захисник оперує фактами менш значними, а під кінець виділяє найбільш істотні. Це сприяє більш глибокому формуванню внутрішнього переконання осіб, що приймають рішення у справі. У розпорядженні захисника може не виявитися доказів, що безперечно свідчили б про невинність підзахисного, його непричетності до злочину. Тоді тактика захисту будується тільки на оспорюванні обвинувачення, встановленні фактів, що свідчать про недоведеність вини, без приведення позитивних даних. Така тактика цілком виправдана, оскільки недоведена вина рівноцінна доведеній невинності.

Здійснюючи захист, не можна замовчувати факти, що свідчать проти підсудного. Захисник не може обійти їх у захисній промові і тому його зусилля під час судового слідства повинні бути спрямовані на перевірку їх достовірності, по можливості протиставити аргументи, що піддають сумніву їх значення. Але при цьому захисник змушений дотримуватись максимальної обережності, щоб не погіршити становище особи, права і законні інтереси якої йому довірено захищати.

Істотне значення для захисту має установлення факторів, що впливають на повноту і достовірність показань. Їхнє докладне з'ясування дозволяє іноді виключити фрагменти обвинувачення, отримані внаслідок навмисної недобросовісності свідка, потерпілого або через їхню помилку. Важливе значення має чітке дотримання закону і тактичних прийомів, що впливають на повноту і вірогідність показань.

На практиці допускається підміна вільної розповіді - бесідою у вигляді питань, що задаються суддею, і відповідей особи. Така форма категорично неприпустима, тому що може дуже небажано позначитися на спрямованості відомостей, що повідомляються під впливом визначеної установки, закладеної в змісті і послідовності питань. .Захисник повинен заперечувати проти будь-якого натиску на допитуваного, що створює умови для появи необ'єктивних показань, що породжує обвинувальний уклін.

Оцінюючи об'єктивність показань, варто враховувати інформацію про осіб, що їх дають, її інтелектуальному рівні, здатності сприйняти й однозначно відтворити почуте чи побачене. Цьому не завжди приділяється належне значення при оцінці доказів.

Наприклад, зафіксовані в актах судово-психіатричної експертизи дані про психофізіологічні особливості звичайно не фігурують у протоколах допиту, обвинувальних висновках, протоколах судових засідань, вироках. З урахуванням відомостей про індивідуальні якості допитуваних повинна визначатися тактика, що застосовується у судовому засіданні і в залежності від змін стану, поводження, емоцій підсудного вносяться корективи в тактичні прийоми.

Цілком обґрунтовано ставиться питання про необхідність з'ясування з метою захисту даних про віктимну поведінку потерпілого [20, с. 163]. Однак, встановлюючи їх, адвокати іноді не беруть до уваги, що негативні відомості про потерпілого повинні представлятися лише коли вони безпосередньо пов'язані з розслідуваною подією, знаходяться в причинному зв'язку з наслідками, спростовують обставини, що відносяться до редмета доказування. А.Д.Бойків вважає неприпустимим як тактичний прийом захисту, використовувати дискредитацію потерпілого чи свідка, що дає невигідні для обвинуваченого показання, показати свого підзахисного в ролі жертви більш досвідчених співучасників, різко погіршуючи їх положення, до т. д [21, с. 52].

Тут слід зазначити, що захисник безумовно вправі використовувати будь-які наявні в його розпорядженні відомості для захисту підсудного, найсуворішим чином дотримуючись норми адвокатської етики.

Показання підсудного, потерпілого, свідків, фіксується в протоколі судового засідання, не завжди точно, оскільки записуються не дослівно, а через призму сприйняття секретарем судового засідання, що часом привносить своє трактування повідомлених відомостей, трансформує їх. Нерідко показання зазначених осіб повторюються і надиктуються суддею, що неприпустимо. Це породжує нерідко серйозні непорозуміння і змушує захисника подавати зауваження на протокол.

Певні факти в захист обвинувачуваного встановлюються за допомогою речовинних доказів. Але не завжди їхньому дослідженню в суді приділяється достатня увага, трапляється, що вони не оглядаються і не пред'являються учасникам судового розгляду, а часом вони не передаються до суду при передачі справи від слідчого. Подібні порушення виключають можливість їх використання в процесі судового слідства (наприклад, пред'явлення при допиті свідка), не дозволяють посилатися в судових дебатах і вироку на дані, що фігурують у матеріалах, справи, отримані за допомогою речовинних доказів. Нерідко велика і кропітка робота криміналістів з речовинними доказами, проведена на досудовому слідстві, власне кажучи не реалізується в доказуванні. Трапляється і так, що у вироку робиться загальне посилання на те, що провина підтверджуватись також речовими доказами, які власне кажучи досліджені не були.

Беручи участь в огляді речового доказу, захисник повинен звертати увагу на перевірку його дійсності, що повинна проводитись шляхом зіставлення опису вилученого предмета в протоколі, постанові про приєднання до справи як речового доказу, висновку експерта з ознаками досліджуваного об'єкта. Доцільне залучення спеціаліста, що брав участь в огляді місця події, виявленні і вилученні речових доказів, до огляду речових доказів судом, особливо у випадках, що викликають які-небудь складності і потребують пояснень фахівців, спеціальних навичок при поводженні з такими об'єктами.

На особливу увагу під час судового засідання заслуговують тактичні прийоми, що використовуються у захисній промові адвоката, на чому ми зупинимось більш докладно у окремому пункті дослідження.