<<
>>

Ендометрит

Патогенез

Ендометрит — інфекційне ураження ендометрія. При поширенні інфекції на прилеглі шари міометрія має місце ендоміометрит, при ураженні всіх шарів матки — метрит, або панметрит.

У разі агресивної інфекції розвивається супутній параметрит, або мет­рит з тазовим целюлітом.

Факторами ризику ендоміометриту є внутрішньоматкові інструментальні маніпуляції або розрив (розріз) порожнини матки (порушення цілісності фізіологічних бар’єрів). Це пояснює більшу частоту ендометриту після кесаревого розтину (на відміну від піхвових пологів), після вишкрібання порожнини матки, абортів, гістероскопії, гістеросальпінгог- рафії, біопсії ендометрія та шийки матки, при використанні внутрішньоматкових кон­трацептивів (ВМК).

Ендометрит — це полімікробна інфекція, яка спричинюється різноманітною патоген­ною флорою, включаючи флору шкіри і слизових оболонок, гастроінтестинального тракту і флору, що колонізує нижні відділи статевих шляхів. Негнійний ендометрит у 70-80 % випадків співіснує із запальними захворюваннями органів таза.

Розвиток ендометриту пов’язаний з висхідним інфекуванням тими мікроорганізма­ми, що звичайно спричинюють запальний процес шийки матки (табл. 6.1). У подальшо­му інфекційний процес з матки поширюється на маткові труби, спричинюючи гострий сальпінгіт, і генералізується у ЗЗОТ.

Таблиця 6.1

Етіотропна класифікація ендометриту

Специфічний ендометрит Неспецифічний ендометрит
Гонорейний

Туберкульозний Хламідійний

Мікоплазмовий Цитомегаловірусний Герпесвірусний Папіломавірусний

Асоційований з ВМК

Гранулематозний (нетуберкульозний)

Гістіоцитарний

Післяпологовий

Післяабортний

Піометра

Хронічний неспецифічний

Діагностика. Діагноз гострого ендометриту грунтується на даних анамнезу (інстру­ментальні маніпуляції у порожнині матки і на шийці матки), типової клінічної картини (лихоманка, болючість при пальпації матки, м’яка її консистенція, кров’янисто-гнійні ви­ділення з неприємним запахом, уповільнена інволюція матки після аборту), даних лабо­раторних методів дослідження (лейкоцитоз, підвищення ШОЕ, наявність значної кількості лейкоцитів і патогенної мікрофлори у цервікальних і вагінальних виділеннях.

Хронічному ендометриту часто притаманний безсимптомний перебіг, але він має клінічне значення, тому що може сприяти розвитку інших тазових інфекцій та інколи — ендоміометриту. Хронічний ендометрит слід запідозрювати у пацієнток із хронічними нерегулярними матковими кровотечами, тривалими піхвовими виділеннями і тазовим болем. Діагноз хронічного ендометриту підтверджується даними біопсії ендометрія (на­явність плазматичних клітин).

Лікування. Лікування тяжкого ендоміометриту звичайно полягає у внутрішньовен­ному введенні кліндаміцину 900 мг і гентаміцину дозою 2 мг/кг маси тіла кожні 8 год до досягнення регресії симптомів захворювання, з подальшим зменшенням дози гентаміци- ну до 1,5 мг/кг маси тіла.

Після регресії симптомів захворювання лікування продовжують ще протягом 48 год. Інший протокол лікування включає внутрішньовенне призначення цефуроксиму (1,5 г через 12 год), метронідазолу (500 мг в/в через 8 год).

У разі менш тяжкого перебігу ендометриту можна застосовувати цефокситин 2 г в/в кожні 12 год до ліквідації симптомів захворювання, продовжуючи лікування ще протя­гом 48 год.

При хронічному ендометриті можна призначати доксициклін по 100 мг орально двічі на день протягом 21 дня.

<< | >>
Источник: Запорожан В. М., Цегельський М. Р., Рожковська Н. М.. Акушерство і гінекологія. Підручник: У 2-х томах. Т. 2. — Одеса: Одес. держ. мед. ун-т,2005. — 420 с.. 2005

Еще по теме Ендометрит: