Імперативне нетримання сечі (нестабільність детрузора)

Патогенез. Нестабільність детрузора, або імперативне (ургентне) нетримання сечі, спричинюється мимовільними і нестриманими скороченнями детрузора протягом фази наповнення сечового міхура.

Більшість випадків нестабільності детрузора є ідеопатичними. Факторами, що спри­яють цьому ускладненню, можуть бути інфекції сечових шляхів, камені, пухлини, або сторонні тіла сечового міхура, дивертикули уретри (рис. 8.6). Гіперактивність детрузо­ра, або детрузорна гіперрефлексія, може бути ускладненням неврологічних захворювань (цереброваскулярних (інсульт), хвороби Альцгеймера, розсіяного склерозу, периферич­ної діабетичної нейропатії та ін. (табл. 8.5)).

Рис. 8.6. Причини вторин­ної нестабільності детрузора. Численні причини можуть спри­чинювати подразнення рецеп­торів стінки сечового міхура, рефлекторне мимовільне скоро­чення детрузора і втрату сечі:

1 — дивертикул сечівника з каменем; 2 — камені сечового міхура; 3 — інфекція; 4 — пухли­на сечового міхура; 5 — сто­роннє тіло сечового міхура; 6 — стиснення сечівника при пет- льових пластиках (при сильно­му натягненні петлі) може при­зводити до нестабільності детру­зора; 7 — піхва; 8 — спинний мо­зок

Таблиця 8.5

Причини імперативного нетримання сечі

Епідеміологія.

Клінічна маніфестація. Пацієнтки з імперативним нетриманням сечі звичайно скар­жаться на мимовільне виділення сечі до повного наповнення сечового міхура. Деякі хворі відзначають витікання сечі крапельками під час прийняття ванни.

Об’єктивне обстеження. Нестабільність детрузора діагностується у пацієнток із сим­птомами гіперактивності сечового міхура, а саме: часте вимушене сечовипускання (більше 7 раз на день), нетримання сечі при напруженні, ніктурія (більше 1 сечовипус­кання вночі). Виявляють можливість неврогенних розладів, анамнестичні дані щодо по­передніх операцій з приводу нетримання сечі, наявність гематурії (підозра на рак, камені сечового міхура, інфекцію статевих шляхів).

Лікування. Лікування імперативного нетримання сечі залежить від причини цього за­хворювання. Методи лікування включають тренування сечового міхура, вправи Kegel для підвищення тонусу м’язів тазового дна, метод біологічного зворотного зв’язку (електро- міографічний контроль роботи м’язів); психотерапія, гіпноз. Ці методи поведінковоїмо­дифікації можуть мати помірний ефект щодо контролю імперативної інконтиненції. Тре­нування сечового міхура включає встановлення режиму випорожнення міхура і посту­пового збільшення інтервалів між сечовипусканнями до досягнення відповідного рівня кіркового контролю над рефлексом сечовипускання.

Медикаментозна терапія імперативного нетримання сечі спрямована на збільшення можливості накопичення сечі та релаксацію сечового міхура. Скорочення сечового міхура виникають внаслідок стимуляції парасимпатичної нервової системи шляхом звільнення ацетилхоліну. Отже, найбільш часто застосовуваними і найбільш ефективними препара­тами для лікування імперативного нетримання сечі є антихолінергетики, м’язово-тропні релаксанти (оксибутинін, пробантін, пропіверин, бускопан).

Бета-адренергічні агоністи (алупент) діють на бета-адренорецептори сечового міхура, що сприяє його релаксації. Гладком’язові релаксанти (уріспас) і трициклічні антидепре­санти (іміпрамін) також зумовлюють релаксацію детрузорного м’яза. Ці препарати при монотерапії або комбінованому використанні дозволяють досягнути позитивного ефек­ту в 50-80 % пацієнток.

У хворих з імперативним нетриманням сечі можуть застосовуватися також блокато- ри кальцієвих каналів (ніфедипін), бета-адреноміметики (тербуталін), інгібітори проста­гландинів (диклофенак, індометацин, аспірин) та ін.

На відміну від стресового нетримання сечі, хірургічних методів корекції нестабіль­ності детрузора не існує.