Передменструальний синдром

Передменструальний синдром — це сукупність симптомів, які виникають в другу по­ловину менструального циклу і включають збільшення маси тіла, появу акне, гарячих припливів», набряки, діарею або запори, коливання настрою, болючість і нагрубання мо­лочних залоз та депресивні симптоми.

Патогенез. Точний механізм розвитку ПМС невідомий, але встановлені його чис­ленні фізіологічні та психологічні причини. Найбільш поширені гіпотези патогенезу ПМС включають порушення естроген-прогестеронового балансу (дефіцит прогестерону), гіпер- пролактинемію, флюктуації рівня стероїдних гормонів, розлади ренін-ангіотензин-аль- достеронової системи і балансу електролітів, вазопресину; надмірну продукцію проста­гландинів; порушення синтезу нейротрансмітерів (моноамінів, ацетилхоліну), інших гор­монів (андрогенів, глюкокортикоїдів, мелатоніну та інсуліну), зменшення ендогенного синтезу ендорфінів або порушення чутливості рецепторів до ендогенних опіатів. Сучасні теорії патогенезу ПМС надають перевагу порушенню секреції серотоніну як первинної або вторинної причини розвитку цього синдрому.

Зростання рівня серотоніну (наприклад, при вживанні шоколаду, солодощів) сприяє збільшенню рівня L-триптофану у головному мозку. За умови нормального метаболізму рівень серотоніну збільшується і зменшується протягом дня. Збільшення рівня серотоні­ну супроводжується потребою у вживанні протеїну; падіння рівня серотоніну після цьо­го зачинає новий цикл. При ПМС рівень серотоніну не досягає тригерного значення для вживання протеїну, навіть після прийому вуглеводів. Отже, пацієнтки з ПМС мають тен­денцію до збільшення вживання солодощів.

Призначення прогестерону, дефіцит якого вважали раніше відповідальним за розви­ток ПМС, допомагає лише незначній частині хворих, а в багатьох випадках може погіршу­вати стан пацієнток.

Симптоми затримки рідини (збільшення маси тіла, набряки, нагрубання молочних залоз) при ПМС, а також деякі емоційні симптоми можуть бути пов’язані з підвищен­ням рівнів реніну, ангіотензину й альдостерону. Прямий антагоніст альдостерону — спіро- нолактон (верошпірон) — звичайно зменшує прояви ПМС.

Лікування передменструального синдрому часто проводиться методом виключення — при неефективності однієї групи препаратів призначають інші варіанти терапії. У 1/3 па­цієнток з передменструальним синдромом суттєве покращання стану досягається за до­помогою застосування адекватної дієти. Дієта полягає у зменшенні вживання простих вуглеводів (цукор) на користь складних (фрукти, овочі), зменшенні солі, жиру, але дос­татньому вживанні протеїнів. З метою збільшення продукції ендогенних опіатів рекомен­дують дозовані фізичні вправи. В деяких випадках ефективними можуть бути гомеопа­тичні препарати (дисменорм, менальгін, ременс тощо).

Нестероїдні протизапальні препарати зменшують продукцію та ефекти простаглан­динів і також можуть бути ефективними. При болючості та нагрубанні молочних залоз рекомендують призначення бромокриптину дозою 5 мг/день.

Оральні контрацептиви звичайно зменшують прояви передменструального синдро­му завдяки блокаді овуляції та супресії ендометрія (зменшення синтезу простагландинів), а також нормалізації естроген-гестагенного співвідношення.

Теорія розвитку передменструального синдрому внаслідок флюктуацій рівня стероїд­них гормонів була підтверджена в низці досліджень щодо ефективності агоністів ГнРГ (золадекс, диферелін, декапептил, люпрон) у зменшенні проявів ПМС.

При розвитку значних набряків використовують діуретики (верошпірон, лазикс, фу- росемід). Пацієнтки з депресивними розладами, втратою апетиту, порушеннями сну, аутичними реакціями, відмовою від соціального життя можуть потребувати призначен­ня психотропних засобів — алпразоламу (ксанакс) і флуоксетину гідрохлориду (прозак).