Поведінка і практика лікаря

Акушер-гінеколог мусить визначити межі своєї компетентності і впроваджувати лише ті види медичної допомоги і використовувати ті технічні прийоми, в яких він або вона є кваліфікованими за освітою, тренінгом та досвідом.

Акушер-гінеколог повинен постійно вдосконалювати медичну освіту для підтри­мання свого наукового та професійного рівня відповідно до виду його професійної діяльності. Акушер-гінеколог повинен опановувати новітні методи медичної допомоги тільки після відповідного навчання та тренінгу.

У разі необхідності призначення лікування, яке не має чітко передбачуваних ре­зультатів, лікар акушер-гінеколог повинен докласти всіх можливих зусиль для захисту пацієнтки.

Лікар акушер-гінеколог не повинен представляти себе в неправдивому вигляді перед пацієнтками, колегами, іншими медичними представниками та суспільством.

Акушер-гінеколог, який має причини вважати себе інфікованим вірусом імуноде­фіциту людини (ВІЛ) та іншими небезпечними інфекціями, повинен пройти добро­вільне обстеження, щоб захистити своїх пацієнтів. У разі інфікування цими хворо­бами лікар приймає рішення щодо продовження лікувальної активності, він повинен виконувати професійні обов’язки таким чином, щоб не завдати причинення шкоди пацієнтам.

Акушер-гінеколог не має права практикувати у разі наявності алкогольної або нар­котичної залежності, фізичної або розумової нездатності. Акушери-гінекологи, які мали фізичні або емоційні проблеми, або вживали наркотичні речовини, повинні от­римати відповідну допомогу і обмежити свою практику таким чином, щоб це не впли­нуло на якість медичного обслуговування пацієнток. За умови зменшення своїх мож­ливостей, лікар мусить змінити вид практики для уникнення ситуацій, пов’язаних з невиконанням службових обов’язків.