<<
>>

Яєчники

Гонадна регуляція репродуктивної системи факторами росту

Інсуліноподібні фактори росту (IGFs) представлені сімейством з двох пептидів: IGF-І і IGF-ІІ, які мають структурну подібність до проінсуліну і продукуються в різних ділянках тіла.

Їх рівень у крові не змінюється протягом менструального цик­лу; отже вони діють аутокринним/паракринним механізмами, зв’язуючи рецептори І і ІІ типів до IGF у різних клітинах-мішенях. Рецептори типу І є більш активними. Дію IGFs на органи-мішені регулює IGFs-зв’язуючий протеїн (IGFBPs).

Базальний і гонадотропінзалежний стероїдогенез у тека- і гранульозних клітинах стимулює IGF-І. Останній сприяє ФСГ-залежному зростанню рівня цАМФ, ЛГ-ре- цепторів, протеогліканів і базальному синтезу інгібіну в гранульозних клітинах. Пер­винним місцем продукції IGF-І в яєчниках є гранульозні клітини, хоча специфічні рецептори мають як гранульозні, так і тека-клітини, що підтверджує можливий ре­гуляторний механізм двокомпонентного яєчникового стероїдогенезу. Рецептори IGF- ІІ знаходяться в гранульозних клітинах IGF-ІІ секретується гранульозними кліти­нами і посилює стероїдогенез. Хоча інсулін не виробляється в яєчниках, він може впливати на яєчниковий стероїдогенез кількома шляхами. Інсулін може взаємодія­ти з рецепторами гранульозних клітин і зв’язувати рецептори IGF-І у високих кон­центраціях. Інсулін може регулювати рівень циркулюючого IGF-І-зв’язуючого про­теїну (IGFBPs), який зменшений у жінок із синдромом полікістозних яєчників, інсу- лінорезистентністю і гіперінсулінемією. Також ймовірно, що андрогенні прояви цих синдромів є вторинними у відповідь на дію інсуліну через IGF-І рецептори в стромі яєчників.

Інгібін, активін і фолістатин

Існують докази, що інгібін, активін і фолістатин відіграють важливу роль у яєч­никовому стероїдогенезі. Інгібін і активін — глікопротеїни, які складаються з двох субодиниць, з’єднаних між собою дисульфідними зв’язками.

Два біоактивних інгібіни — інгібін А та інгібін В, кожний молекулярною масою 32 000 дальтон, мають подіб­ну біологічну функцію. Вони синтезуються переважно в гранульозних клітинах, яєч- кових Сертолі-клітинах, у жовтому тілі та плаценті. Продукція інгібіну збільшуєть­ся під дією ФСГ, хоча її можуть порушувати деякі аутокринні та паракринні факто­ри. Інгібін більше пригнічує виділення ФСГ, ніж ЛГ. Локальна дія інгібіну на рівні яєчників полягає у стимуляції продукції андрогенів тека-клітинами і пригнічуючо­му впливі на дозрівання ооцитів. Протягом менструального циклу рівень інгібіну в ранню і середню фолікулярну фазу є низьким, він підвищується через кілька днів після піка ЛГ і досягає максимуму в середині лютеїнової фази. Рівень інгібінів різко зменшується в перименопаузі та менопаузі, що може мати зв’язок з підвищенням рівня ФСГ у цьому періоді життя.

Біоактивні форми активіну мають молекулярну масу 28 000 дальтон. На рівні гіпофіза активін стимулює виділення ФСГ, на відміну від інгібіну. Паракринна/ аутокринна функція активіну включає ароматазну активність і продукцію прогесте­рону, сприяння фолікулогену шляхом диференційованої дії на гранульозні клітини і попередження передчасної лютеїнізації фолікула.

Фолістатин кодується одним геном і не має структурної подібності з активіном і інгібіном. Його дія полягає у пригніченні виділення ФСГ шляхом зв’язування акти- віну, і отже, зменшенні активності активіну. Більш того, фолістатин інгібує чис­ленні пара- та аутокринні функції активіну і прискорює темп дозрівання ооцитів шляхом впливу на гранульозні клітини.

Трансформуючий фактор росту (TGF-α) та епідермальний фактор росту (EGF- а) є гомологічними в-субодиниці молекул інгібіну й активіну і є потенційними ре­гуляторами проліферації та диференціації гранульозних клітин.

Ітерлейкін-1 (IL-1) — поліпептидний цитокін, який секретується переважно мак­рофагами. В яєчниках він утворюється тека-інтерстиційними клітинами і гранульоз­ними клітинами після розриву фолікула.

Регуляція IL-1 на рівні яєчника первинно детермінується локальною концентрацією прогестерону. IL-1 проявляє антигона- дотропну активність шляхом супресії функціональної та морфологічної лютеїнізації гранульозних клітин. Існують докази, що IL-1 може відігравати центральну роль у передовуляторній підготовці та розриві фолікула.

Простагландини. Попередником біосинтезу простагландинів (ейкозаноїдів) є ара­хідонова кислота, яка вивільнюється з мембранних фосфоліпідів за допомогою фер­менту ліпази. Ейкозаноїди мають широкий спектр біологічних ефектів і відіграють

важливу роль у функції репродуктивної системи та фізіології яєчників. Вони конт­ролюють процес початку росту фолікула шляхом сприяння посиленню кровотоку навколо фолікула і активують ФСГ-рецептори гранульозних клітин преовулятор- них фолікулів. Простагландини Е2 і F2α (PGB2 і PGF2α) концентруються у фоліку­лярній рідині преовуляторного фолікула і можуть допомагати процесу овуляції шля­хом сприяння активності протеолітичних ензимів у стінці фолікула. Простагланди­ни можуть допомагати регулюванню періоду життя жовтого тіла. PGE2 є, можливо, лютеотропним, а PGF2α чинить лютеолізуючу дію.

Простагландини також мають потенціюючий ефект на рухливість маткових труб, підсилюють стимулюючий ефект естрогенів та інгібують ефект прогестерону на кон- трактильну здатність мускулатури маткових труб.

Численні простаноїди синтезуються в ендометрії: PGE2 і PGF2α PGI2 і тромбок­сан A2 (ТХА2). Концентрація PGE2 і PGF2α прогресивно зростає від проліфератив- ної до секреторної фази, найвищий рівень їх спостерігається під час менструації. Ці простагландини допомагають регулювати контрактильність міометрія і регулюють процес менструації.

Яєчникові стероїди

Біохімія. Стероїди є ліпідами, що мають основну хімічну структуру — ядро, яке містить 3 шестивуглеводні кільця, приєднані до 5-вуглеводного атому (циклопен- танпергідрофенантрен, або гонан) (див.

рис. 4.3). Молекулярна маса гонана дорів­нює 250-550 дальтон. Такі стероїди, як естрадіол і прогестерон нерозчинні у воді, але швидко розчинюються в органічних розчинниках (хлороформ, діетиловий ефір). Навпаки, стероїди, які мають приєднану сульфатну або глюкуронідну групу (кон’ю- говані стероїди), такі як дегідроепіандростерон сульфат (ДГЕАС) і прегнандіол глю- куронід, є водорозчинними.

Першим кроком біосинтезу яєчникових стероїдів є трансформація холестеролу до прегнонолону; з прегнонолону під дією ЛГ синтезуються за допомогою специфіч­них ферментів дегідроепіандростерон, прогестерон, 17-оксипроксипрогестерон, ан- дростендіон і тестостерон (див. рис. 4.4). Андростерон і тестостерон взаємодіють між собою і конвертуються в естрон і, пізніше, в естрадіол за допомогою ферменту ароматази. Цей ферментативний процес ароматизації відбувається внаслідок втрати С-19-метилової групи і утворення ароматичного кільця на С-18.

Яєчник секретує три первинних стероїди: естрадіол, прогестерон і андростенді- он. Ці гормони є основними секреторними продуктами зрілого фолікула, жовтого тіла і строми яєчника відповідно (рис. 4.5, 4.6). Яєчник в деякій кількості секретує також прегненолон, 17-оксипрогестрон, тестостерон, ДГЕАС і естрон. У зв’язку з тим, що яєчники не мають ферментів 21-гідроксилази, 11-гідроксилази і 18-гідрок- силази, вони не можуть синтезувати мінералокортикоїди або глюкокортикоїди. Кож­ного дня яєчник секретує 0,1-0,5 мг естрадіолу; його кількість зменшується перед менструацією і зростає напередодні овуляції. Щоденна продукція прогестерону ва­ріює від 0,5 мг у фолікулярну фазу до 20 мг у лютеїнову фазу. Протягом фолікуляр­ної фази майже весь прогестерон синтезується наднирковими залозами і дуже мала кількість — яєчниками. Яєчник синтезує 1-2 мг андростендіону, менше ніж 1 мг ДГЕА і близько 0,1 мг тестостерону щоденно. Крім гонадного біосинтезу стероїдів, їх метаболізм здійснюється також в екстрагонадних тканинах (інтерконверсія андро- стендіону і тестостерону, естрону і естрадіолу), переважно за рахунок оксидації сте­роїдів у їх попередники, які мають меншу біологічну активність.

Естрон також кон­вертується в естрон сульфат, який має довгий період напівжиття і є найбільшим компонентом пулу циркулюючих естро­генів. Хоча естрон сульфат не є біологіч­но активним, фермент сульфатази в та­ких тканинах, як молочна залоза і ендо- метрій, може конвертувати його до ест­рону, який у подальшому конвертується до естрадіолу.

Андростендіон у жировій тканині може конвертуватися в естрон (1,3 % ден­ної кількості), що в більшій мірі прита­манний жінкам з ожирінням (до 7 %).

Транспорт. Після виділення в кро- вотік стероїди зв’язуються специфічним протеїном, — глобуліном, що зв’язує ста­теві гормони (SHBG) і кортикостероїд- зв’язуючим глобуліном (CBG), або з не­специфічним протеїном, наприклад аль­буміном. Зв’язані форми стероїдних гор­монів становлять близько 95 % усього циркулюючого гормону: решту назива­ють «вільним» гормоном. Наприклад, у жінок у пременопаузальному періоді близько 65 і 30 % циркулюючого тесто­стерону зв’язані SHBg та альбуміном; лише 2 % є незв’язаними. Альбумін зв’я­зує всі стероїди, SHBG — переважно зв’я­зує дигідротестостерон, тестостерон і ес- традіол (за порядком зменшення афін- ності). Зв’язується з більшою афінністю до кортизолу, кортикостерону і, в меншій мірі, прогестерону. Циркулюючі рівні кожного глобуліну зростають під дією ес­трогенів; рівень SHBG також збільшуєть­ся при ожирінні та гіпертиреоїдизмі і зменшується під впливом андрогенів і гіпотиреоїдизму.

Метаболізм. Основними місцями ме­таболізму стероїдів є печінка і, в меншій мірі, нирки. Близько 10-15 % прогестеро­ну трансформується у прегнандіол — 3- глюкуронід, який є основним метаболітом прогестерону в сечі. Естрадіол і естрон конвертуються в печінці до естріолу. Ці три естрогени часто називають класични­ми естрогенами, тому що вони були виді­лені першими. Ці естрогени в печінці і слизовій оболонці тонкої кишки кон’югу- ються у різні форми естроген-сульфатів і глюкуронідів (естрон сульфат, естрадіол- 17-глюкуронід, естріол-16 глюкуронід та ін.).

Рис.

4.5. Зміни концентрації гіпофізарних і яєчникових гормонів протягом яєчникового циклу:

1 — ЛГ, мМО/мл; 2 — ФСГ, мМО/мл; 3 — П (прогестерон), нг/мл; 4 — Е2(естрадіол), пг/мл; 5 — 17-ОГП (гідроксипрогестерон, нг/мл)

Рис. 4.6. Яєчниковий цикл:

1 — ФСГ; 2 — ЛГ; 3 — естрадіол; 4 — інгібін; 5 — прогестерон; 6 — рівень естро­генів у крові; 7 — рівень прогестерону в крові; 8 — менструація; 9 — залоза; 10 — спіральна артерія; 11 — вена; 12 —базальна артерія; 13 — венозні лакуни; 14 —ана­стомоз

Дія гормонів. На відміну від мембранних рецепторів протеїнових гормонів, рецеп­тори стероїдних гормонів є внутрішньоклітинними. Рецептори стероїдних гормонів зв’язують специфічні класи стероїдів. Так, естрогенові рецептори зв’язують нату­ральні та синтетичні естрогени, але не прогестини або андрогени. Афінність рецеп­торів до стероїдів корелює з активністю останніх. Наприклад, естрогенові рецепто­ри мають більшу афінність до естрадіолу, ніж до естрону та естріолу. Після зв’язу­вання стероїдного гормону (С) зі своїм рецептором (Р) утворюється гормон-рецеп- торний комплекс (СР). Рецептори стероїдних гормонів локалізуються як у цито­плазмі, так і в ядрі клітини. Вони утримуються у неактивному стані шляхом з’єднан­ня з білками тіплового шоку. Зв’язуючись із гормонами, вони вивільнюють білки тіплового шоку і трансформуються так, що можуть зв’язуватися з ядерною ДНК. м-РНК шляхом транскрипції утворюється з сегмента ДНК, мігрує у цитоплазму до рибосом і передає інформацію щодо синтезу нового білка. Сила сигналу для клітини залежить від концентрації гормонів, їх рецепторів, а також ступеня афінності рецеп­торів до гормонів.

Естрогени стимулюють синтез як естрогенових, так і прогестеронових рецепторів у тканинах-мішенях, таких як ендометрій. Прогестини пригнічують синтез як естро­генових, так і прогестеронових рецепторів. Отже, вміст естрогенових та прогестеро- нових рецепторів у ендометрії досягає піка в середині циклу і потім зменшується. Мітотична активність і швидкість росту ендометрія також є максимальними в сере­дині циклу. Прогестини посилюють внутрішньоклітинний синтез естрадіол-дегідро- генази, яка конвертує більш активний естрадіол до менш активного естрону, що про­гресивно зменшує естрогенну активність у клітинах-мішенях.

Антиестрогени, такі як, наприклад, кломіфен або тамоксифен, зв’язують естроге­нові рецептори, але ініціюють невелику транскрипцію. Отже, естрогенові рецепто­ри виснажуються без нового синтезу рецепторів або дії естрогенів, що призводить до виснаження естрогенових рецепторів.

<< | >>
Источник: Запорожан В. М., Цегельський М. Р., Рожковська Н. М.. Акушерство і гінекологія. Підручник: У 2-х томах. Т. 1. — Одеса: Одес. держ. мед. ун-т,2005. — 472 с.. 2005

Еще по теме Яєчники: