Функціональні структури валютних відносин втілюються в історично конкретних валютних системах.
Останні розглядаються як форма правової та інституціональної організації валютних відносин. Розрізняють національні та світову валютні системи. Остання розвивається на регіональному і глобально світовому рівнях.
В свою чергу, регіональні системи не є автономними. Вони активно взаємодіють між собою, утворюючи на цій основі єдину цілісну структуру міжнародних валютних відносин.Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав, її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. Згідно з таким законодавством встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їхньої конвертованості, котування і регулювання валютних курсів, формування і використання міжнародної ліквідності, золотовалютного запасу, кредитних ресурсів тощо. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктури! ланки — банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватно-комерційні інститути.
У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та економічних зв'язків відбувається взаємна інтеграція систем національних грошових і валютних відносин. Функціональні відмінності між ними поступово зникають.
Світова валютна система є функціональною формою організації валютних відносин на рівні міждержавних зв'язків, її розвиток регулюється відповідними міждержавними валютними угодами, втілення яких забезпечується утвореними на колективній основі міждержавними валютно-фінансовими і банківськими установами та організаціями. Складовими ланками світової валютної системи є: міжнародні ліквідні ресурси (іноземна валюта, золото та інші платіжні засоби); механізм регулювання валютних паритетів і курсів; міжнародні валютні ринки і ринки золота; система
міжнародного кредитування та міждержавних розрахунків; відповідні інфраструктурні ланки тощо.
Міжнародна валютна система в своєму еволюційному розвитку пройшла три основні етапи — золотого, золото-валютного (доларового) і паперово-валютного стандартів.
Країни, що дотримувалися золотого стандарту, мали забезпечувати жорстке співвідношення між наявними запасами золота і кількістю грошей в обігу, а також вільну міграцію золота — його експорт та імпорт. Шляхом такої міграції золота покривалося пасивне сальдо платіжних балансів, що забезпечувало відповідну стабільність у системі валютних відносин. Але вона була занадто жорсткою, недостатньо еластичною, дорогою, залежною від рівня видобутку монетарного товару. Зазначені обмеження стали підставою для заміни після першої світової війни золотого стандарту золото-валютним (золотодевізним).Повний відхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в період «великої депресії»—економічної кризи 1929—1933 рр. і у перші післякризові роки. Така трансформація відбулася па основі теоретичних розробок Дж. М. Кейнса, здійснених у 30-х роках. Відповідно до цієї трансформації змінилася і система валютно-грошових відносин. Виходячи з цього, стає зрозумілим, що якщо золото як національні та світові гроші є елементом стихійно регульованої ринкової економіки, то паперові знаки вартості, котрі мають кредитну основу, більш повно відповідають економіці, яка поєднує у собі ринкові та державні регулятори. Звідси висновок: процес демонетизації золота у внутрішньому обороті та відхід від золотого стандарту мають глибоку об'єктивну основу, яка визначається структурними змінами всієї системи виробничого відтворення економіки. У роки другої світової війни система міжнародної торгівлі та валютних відносин зазнала фактично повного краху. Згідно зі статутом МВФ було визначено основні принципи нової валютної системи, яка дістала назву Бреттон-Вудської. На відміну від золотого стандарту її основою стала система золото-валютного стандарту, яка у своєму подальшому розвитку трансформувалася у систему золото-доларового стандарту. Бреттон-Вудська валютна система функціонувала до середини 70-х років і відіграла суттєву роль у поглибленні міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва, інтенсивному розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Але на відміну від монополізму США, що був панівним у перші повоєнні десятиріччя, в кінці 60-х — на початку 70-х років сформувалося три центри світового економічного суперництва — США, Західна Європа (європейська валютна система) і Японія (ямайська валютна система). Як наслідок поліцентризм у фактичній розстановці економічних сил у світовому господарстві прийшов у протиріччя з заснованим на монопольному положенні долара моноцентризмом у сфері міжнародних валютних відносин. Це також суттєво підривало устої Бреттон-Вудської системи. Європейська ж та ямайська валютні системи постійно коригуються, наповнюючись новим змістом відповідно до змін у міжнародних економічних відносинах.