Прогрес.

Прискорення світового науково-технічного прогресу різко під­вищило вимоги до ефективності економіки всіх держав, активізу­вало намагання країн, що розвиваються, подолати економічну від­сталість.

Методологія аналізу соціально-економічних перетворень у кра­їнах, що визволилися, потребує виокремлення їхніх техніко-організаційних форм, пов'язаних з функціонуванням продуктивних сил (загальне) та подоланням відсталості виробничих відносин, тобто перетвореннями у соціально-економічних формах (особливе). Як форма існування і розвитку продуктивних сил виробничі відноси­ни не можуть не відображати їх становища. Отже, проаналізовані як перехідні виробничі відносини є власне такими ще й тому, що відбивають аналогічні процеси і в продуктивних силах країн, що розвиваються.

Внаслідок високої частки сільського господарства у ВНП, темпів і рівня розвитку аграрних відносин соціально-економічні перетво­рення в аграрному секторі економіки більшості країн, що розви­ваються, займають чільне місце.

Тривале панування в сільському господарстві архаїчних вироб­ничих відносин зумовило низький рівень його розвитку і стало головною перешкодою на шляху зростання продуктивних сил га­лузі, поліпшення умов життя селян, швидкого та стійкого прогресу економіки в цілому.

Реалізація прийнятих законів про аграрну реформу спрямову­ється на заборону панщини, заміну її орендою на основі меншої за розмірами фіксованої ренти; на примусовий викуп державою зе­мель великих землевласників з наступним розподілом її серед ко­лишніх орендарів, щоб перетворити їх на власників за певних умов (виплати державі протягом визначеного часу якоїсь частки вартості врожаю; вступ нових господарів у кооперативи тощо); на здійснен­ня комплексу агротехнічних заходів (запровадження високоврожай­них сортів, поліпшення матеріально-технічного забезпечення гос­подарств та ін.); зрештою, на запровадження товарних форм гос­подарювання.

Зрозуміло, що відсутність послідовності в рішеннях та діях прав­лячих кіл проти великих землевласників, стан фінансової та мате­ріально-технічної бази дуже різняться в країнах, що розвиваються, і тому створюють перешкоди для реалізації передбачених аграр­ною реформою заходів.

Ще одним напрямом перетворень в аграрному секторі має стати зміна співвідношення між виробництвом тропічних технічних куль­тур, з одного боку, та виробництвом продовольчих товарів — з іншого.

За умов збереження неринкових виробничих відносин сільсько­господарське виробництво в країнах, що визволилися, не зможе ефективно засвоїти навіть ті обмежені ресурси, які воно отримує, реалізувати великі резерви зростання виробництва продовольчих товарів та рухатися в напрямі трьох якісних зрушень, відомих у світовому землеробстві (перехід до системи машин на основі висо­коврожайного, гібридного насіння; широкий розвиток агропромислової інтеграції та становлення агропромислового комплексу; біо-технологічна революція).

Поряд з перебудовою та інтеграцією роз'єднаних економічних структур, проведенням соціально-економічних перетворень в аг­рарному секторі країни, що розвиваються, значну увагу приділя­ють розвиткові індустріалізації.

Вихідним (початковим) у цьому відношенні є рівень забезпече­ності різними видами корисних копалин. Однак значна частина розвіданих запасів палива та сировини зосереджена тільки в тре­тині країн, що розвиваються, серед яких лише в 10 знайдено більше трьох видів запасів корисних копалин, що мають промислове зна­чення, а в інших — тільки один-два. Власний добувний комплекс як матеріальну базу багатогалузевої обробної промисловості можуть ви­користовувати Індія, Бразилія, Аргентина, Мексика, Венесуела, Перу та деякі інші країни, а дещо меншою мірою — Заїр, Іран, Болівія.

В умовах соціально-економічної відсталості змінюється поняття структурних зрушень і модернізації економічних структур. Інду­стріалізація реалізується як техніко-економічний та соціально-еко­номічний процес.

Нерівномірність використання досягнень науки і техніки в краї­нах, що розвиваються, посилюється внаслідок відсутності тісної сумісності в рівнях розвитку різних галузей господарства. Якщо в розвинених країнах галузі "прориву", які першими використову­ють технічні нововведення, спонукають сумісні виробництва та­кож застосувати їх, то в країнах, що розвиваються, інновації поси­люють розрив між окремими галузями і часто погіршують такий показник, як продуктивність суспільної праці.

Акумуляція відсталих технологій зумовлює зниження показни­ків економічного зростання країн, що визволилися, перетворюєть­ся в серйозну перешкоду на шляху подолання відсталості. Крім того, несприятлива демографічна ситуація ще більше загострює проблему відсталості, оскільки "провокує" екстенсивний шлях еко­номічного зростання.

Деякі країни, що розвиваються, виробляють власну стратегію розвитку (ВІК першого і другого поколінь), яка полягає в зміні колоніальних структур економіки, подоланні свого підпорядкова­ного положення, властивого старому, колоніальному поділу праці, створенні первинної бази індустріалізації.

Один з шляхів — повніше використання сировинної промисло­вості в структурній реорганізації всього національного господарст­ва (налагодження більш глибокої переробки сировини, створення обробної промисловості, вкладення коштів, наприклад, в складну нафтохімію, виробництво синтетичних матеріалів).

Дискусійною залишається проблема міжнародної допомоги на­йменш розви іеним країнам з метою здійснення в них структурних перетворень в економіці.

Внаслідок розбіжностей зовнішніх впливів та внутрішніх соціаль­но-економічних структур своєрідно вимальовується проблема від­носин з іноземним капіталом. Ідеться про соціальну і економічну ціну, яку країни, що розвиваються, тепер змушені платити за залу­чення до нових технологій, використання науково-технічних пос­луг, оскільки більшість з них виступають не як суб'єкти, а як об'єк­ти НТП. Поглиблюється реальна суперечність між завданнями, які стоять перед країнами, що визволилися (і які визначають необхід­ність залучення іноземного капіталу), та їхньою соціально-еконо­мічною структурою, яка обмежує потребу цього залучення. Причо­му ця суперечність по-різному виявляється в кожній окремо взятій країні.

У сучасних умовах зростання технологічного потенціалу країн, що розвиваються, певною мірою відповідає інтересам розвинутих країн. Такою є логіка взаємозалежності держав, яка передбачає со­ціально-економічні перетворення в країнах, що визволилися, як необхідну умову стабільного розвитку центрів розвиненої ринкової економіки світового господарства, і навпаки. І все ж це асиметрич­на залежність, якої не можна уникнути без подолання відсталості.

Така залежність відбивається на рівні життя населення, який змінюється разом з якістю життя. Рівень життя переважної більшості населення в країнах, що розвиваються, відбиває систему за­лежних (відносно змін у світових продуктивних силах) відносин, які складаються між людьми щодо забезпеченості їх матеріальни­ми, духовними і соціальними благами.

Підготовка кадрів у країнах, що розвиваються, має особливо важливе значення через те, що вона пов'язана не тільки з розвит­ком промисловості та сільського господарства, а й з перетворення­ми в соціальній інфраструктурі.

(тут критерії) Проведення соціальних реформ неможливе без розвитку духов­них якостей тієї чи іншої нації. Реалізація реформ в економічній, соціальній і політичній сферах вимагає критичного перегляду тих етичних норм, правил поведінки, відношення до світу і суспільства, які є результатом традиційної культури, переборення в ній того, що віджило, збереження набутих загальнолюдських цінностей.

У кожній традиційній культурі є норми, які варто зберегти (на­приклад, конфуціанський принцип помірності та економії чи індусь­кий — знаходження життєздатного компромісу) навіть всупереч несприятливим наслідкам, що виявлятимуться в ході модернізації;

і є норми, які доцільно "зняти" (наприклад, у тому самому індуїз­мі — непротивлення злу і насильству матеріальною силою). Навіть коли досягнення економічного добробуту висувається як першо­чергове завдання, його неможливо вирішити без зв'язку з підви­щенням культурного, духовного рівня нації. Скарбниця традицій­ної культури кожної нації є неповторною і водночас важливою скла­довою частиною світової цивілізації.

Позакласові чинники, безсумнівно, впливатимуть на різноманіт­ність форм соціально-економічного прогресу. Неможливо ігнору­вати релігію, міжплеменні чвари і етнічний націоналізм, які опосе­редковано визначатимуть вибір тієї чи іншої форми розвитку. При цьому "розвиненість" є спроможністю суспільства забезпечити ре­алізацію соціальних потреб громадян, розв'язувати глобальні про­блеми.

Отже, форми соціально-економічного прогресу мають множин­ний, різнорідний, розірваний у просторі та часі об'єкт пізнання — світовий процес суспільного розвитку в цілому.

Однак не може бути єдиної думки щодо соціально-економічно­го фундаменту нового суспільства: чи ним має бути приватна власність на засоби виробництва (що історично походить від так званого східного способу виробництва), чи визначальне значення відводиться суспільній власності й насамперед у державній її формі (що історично походить від так званого східного способу вироб­ництва), чи чим має бути симбіоз приватної та суспільної власності як форм, що урівноважують одна одну (це відповідає сучасним уяв­ленням про змішану економіку, в тому числі соціал-демократич-ним).

Визнання множинності історичних варіантів соціально-еконо­мічного прогресу вимагає множинності теоретичних моделей ві­дображення їх, а це означає, що потрібно оперувати не одним об'єк­том дослідження — ідеалізованою моделлю суспільства, а полімор­фним об'єктом, що складається з різних етапів цього суспільства.

Багатоваріантність відображається у відмінностях основних сус­пільних характеристик: форм власності, політичних структур, ідео­логічних орієнтирів тощо.

Базовими характеристиками соціально-економічного прогресу можуть бути такі економічні відносини, які підпорядковуються ро­зумним інтересам людини;

- пріоритет загальнолюдської моральності, реальний гуманізм суспільних відносин;

- подолання відчуження основної маси людей від власності, продуктів і результатів праці, вла­ди і управління, що буде супроводжуватися розширенням межі особистої свободи і самостійності.