1. Класична економічна теорія заснована на таких принципах:

Пропозиція породжує попит.

1. Економіці властивий стан повної зайнятості, що є для неї нормою (безробіття – тимчасове і короткострокове явище).

2. Держава лише ускладнює саморегульованість економіки, а тому не повинна втручатися в економічне життя.

Однак світова економічна криза 1929 – 1933 років спростувала усі тези й аргументи класиків (напротязі значного часу існували як високий рівень інфляції, так і безробіття, загальна ділова активність знизилась неймовірно). Відчувалося, що економіка в такому стані до саморегулювання не здатна. В таких умовах з критикою класичної економічної теорії виступив Джон Мейнард Кейнс, написавши у 1936 році свою легендарну “Загальну теорію зайнятості, відсотка і грошей”. Ще у 1935 році під впливом ідей Кейнса розпочав свій “новий курс” президент США Рузвельт, оголосивши про початок державного регулювання економіки.

На основі емпіричних даних, отриманих у період "великої депресії", Дж. Кейнсу вдалося довести, що повна зайнятість у нерегульованій економіці може виникнути лише випадково. Рівновага попиту і пропозиції, як правило, не збігається з повною зайнятістю ресурсів.

Однією із причин такої розбіж­ності є невідповідність планів інвестицій та заощаджень, які здійснюються різними економічни­ми агентами з різних мотивів.

У відповідності з класичною економічною теорією, основним фактором, який визначає динаміку інвестицій та заощаджень, є процентна ставка: якщо вона підвищується, то домогосподарства починають відносно більше зберігати і менше споживати з кожної додаткової одиниці доходу. Зростання заощад­жень домогосподарств призводить до зменшення ціни кредиту, що забезпе­чує збільшення інвестицій.

У відповідності з кейнсіанською економічною теорією, не ставка процен­та, а величина використовуваного доходу домогосподарств є основним фак­тором, який визначає динаміку споживання і заощаджень.

Циклічне безробіття, яке має примусовий, а не добровільний характер, є, за Кейнсом, економічною закономірністю. Для того щоб уникнути знач­них втрат від спаду виробництва, необхідно проводити активну державну політику по стабілізації сукупного попиту, яку кейнсіанці пропонують здійснювати за допомогою змін величин державних витрат, податків та гро­шової пропозиції.

Модель, що ілюструє напрямки проведення стабілізації сукупного попиту, називається кейнсіанським хрестом (дві криві (сукупний попит і сукупна пропозиція), що перетинаються, одна з них (сукупна пропозиція) – під кутом 45 град. до осі абсцис). Сукупний попит у моделі представлено плановими витратами — сумою, яку домогосподарства, фірми і держава мають намір витратити на закупівлю товарів та оплату послуг. Сукупна пропозиція (AS) представлена фактичними витратами. Фактичні (реальні) витрати відрізняються від планових тоді, коли фірми змушені здійснювати незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси в умовах неочікуваних змін у рівні продаж. І планові, і фактичні витрати в кейнсіанській моделі рівноваги є функцією від доходу і не залежать від рівня цін, який залишається фіксованим.

Щодо впливу державних заходів на економічне життя, то вони такі.

1. Зростання державних витрат призво­дить до більшого зростання доходу у порівнянні з попереднім імпульсом (існує так зване поняття мультиплікатора дер­жавних витрат, воно показує, у скільки разів зростає доход при збільшенні державних витрат на одну одиницю). Зростання державних витрат збільшує доход, а це збільшує рівень споживання, що, в свою чергу, сприяє подальшому зростанню доходу і, відповідно, подальшому збільшенню рівня споживання, і так далі.

2. Зменшення податків відразу збільшить використовуваний доход на величину податку і, відповід­но, споживання — на величину, що рівна добутку граничної схильності до споживання на податок. При будь-якому заданому рівні доходу планові витрати тепер зростуть. Подібно до збільшення держав­них витрат, зменшення податків також створює мультиплікативний ефект на доход (поняття податкового мультиплікатора).

Використовуючи модель кейнсіанського хреста, варто пам'ятати, що:

ü Якщо державні витрати і податкові надходження зростають на одну й ту ж величину, то й рівноважний рівень виробництва зростає на ту саму величину. В цьому випадку кажуть про мультиплікатор збалансованого бюджету, який завжди дорівнює одиниці.

ü Мультиплікативний ефект від скорочення податків слабший, ніж при збільшенні державних витрат. Таким є наслідок сильнішого впливу державних витрат на величину доходу і споживання у порівнянні із зміною податків. Ця різниця визначальна при виборі інструментів бюджетно-податкової політики.