1. Об'єктивні основи зовнішньоекономічних зв'язків України

Розбудова незалежної України об'єктивно потребує входження її у світове господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин на принципах рівноправності і взаємної вигоди у співробітництві.

Дипломатичне визнання молодої Української держа­ви більшістю країн світу прискорює й урізноманітнює розвиток її зовнішньоекономічних відносин. Однаковою мірою це стосується як молодих незалежних країн, що утворилися на основі колишнього СРСР і переходять до ринкового типу відносин, так і держав розвинутої ринкової економіки та країн, що розвиваються.

Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство і розвитку її міжнародних відносин безпо­середньо випливає передусім з потреб використання у національній системі відтворення міжнародного поділу праці для прискорення розбудови народногосподарсько­го комплексу. Така необхідність уможливлює формуван­ня ефективної структури економіки країни. Зовнішньо­економічні зв'язки в процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють і комплекс екологічних проб­лем, що розв'язуються спільними зусиллями людства. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічних відносин від­криває додаткові можливості у створенні належних умов для задоволення життєвих потреб народу України.

Поряд з об'єктивною необхідністю інтеграції Украї­ни у світове господарство та розвитку її зовнішньоеко­номічних відносин існують і об'єктивні можливості для таких процесів. До них передусім належить економічний потенціал нашої країни, що дає підставу для належної участі у міжнародному поділі праці.

Об'єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму зовнішньоеконо­мічних зв'язків, по-перше, на макрорізні загальнодер­жавному, по-друге, на мікрорівні підприємств; по-третє, на глобальному та регіональному макрорівні через участь у спеціалізованих і багатоцільових економічних міжнародних організаціях 0011 та регіональних еконо­мічних об'єднаннях типу Чорноморської зони співробіт­ництва.

Відомо, що енергетичне самозабезпечення є ^однією з головних умов незалежності. Досягти його Україна може, якщо візьме курс на модернізацію наявних і спо­рудження нових сучасних екологічно чистих вугільних та газотурбінних електростанцій, на розвиток власного енергетичного машино- та котлобудування, скористав­шись вітчизняними науковими та виробничими здобутка­ми й досягненнями високорозвинутих країн. Без розвит­ку відповідних форм зовнішньоекономічних відносин зробити це буде практично неможливо.

В умовах формування сучасної моделі МПП, основу якої має становити якісно оновлена технологічна база виробництва, Україна повинна поступово, цілеспрямова­но розв'язувати проблеми ефективної участі у МПП, ви­користовуючи зовнішньоекономічні зв'язки для реаліза­ції національних економічних інтересів.

Україна має як природні та історичні, так і техніко-економічні, соціально-економічні й організаційно-еконо­мічні основи для участі в МПП. Слід зауважити, що в геологічному і гідрогеологічному аспектах територія України слабо вивчена, зокрема її глибинну будову до­сліджено лише на 10 % території.

З історичних джерел відомо, що організовані суспіль­ства, які існували на нинішній території України, зав­жди підтримували економічні зв'язки з зовнішнім сві­том. Тож з огляду на власні культурні та історичні тра­диції Україна має всі можливості для того, щоб стати рівноправним членом Європейської Співдружності.

Рівень розвитку продуктивних сил є одним з тих техніко-економічних чинників, які найбільше сприяють ак­тивній участі України у сучасному МПП. Видобуток залізної руди, вугілля, виробництво сталі, чавуну, міне­ральних добрив, цементу, електроенергії, цукру, тракто­рів і металоріжучих верстатів становлять значний еко­номічний потенціал нашої країни. За кількісними харак­теристиками і потужностями продуктивних сил Україна може бути гідним партнером у світових економічних зв'язках.

Складність та розмаїтість соціально-економічних факторів включення України в систему світових госпо­дарських зв'язків детермінується перехідними виробни­чими відносинами з притаманними їм формами та ме­тодами ведення господарства. На міжнародному рівні вплив соціально-економічних чинників країн-партнерів визначається їх адекватністю та відповідністю загально­світовим тенденціям.

Нерозвинутість ринкових відносин і форм господарю­вання в Україні посилює необхідність значного підви­щення економічної культури населення та ділової етики підприємців, оволодіння принципово новою культурою ринку, високого професіоналізму поряд з такими понят­тями, як честь, достойність, порядність, які знадоблять­ся Україні для визнання її розвинутими країнами як рівноправного партнера.

Особливості об'єктивних основ зовнішньоекономіч­них зв'язків України пояснюються насамперед трива­лою відсутністю національної державності та можливос­ті провадити незалежну економічну політику.

Єдиний народногосподарський комплекс колишнього СРСР видавався за такий, що забезпечує тільки пере­ваги для всіх республік — незалежність від коливань кон'юнктури світового ринку, планомірність і взаємови-гідність. Мав поширення міф про високий ступінь коопе­рації між республіками. Насправді ввіз-вивіз товарів коливався в межах від 12 % в Росії до ЗО % у Вірме­нії.

Державно-монопольна структура зовнішньої торгівлі колишнього СРСР, переважно сировинний характер екс­порту, негнучкий відомчий підхід до імпорту були вкрай несприятливими передусім для тих республік, економіка яких не так сильно залежала від міжреспубліканських поставок і які володіли експортним потенціалом.

Нині етапною правовою базою для розбудови зов­нішньоекономічних зв'язків незалежної України стали Декларація про державний суверенітет України (16 лип­ня 1990 p.) та Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 p.).

про іноземні інвестиції (13 березня 1992 p.), Декрет Ка­бінету Міністрів України “Про режим іноземного ін­вестування” (20 травня 1993 p.) та інші законодавчі та нормотворчі акти.

Важливими правовими документами по створенню механізму зовнішньоекономічних зв'язків України стали договори та угоди з молодими незалежними державами, що утворилися на території колишнього СРСР, та ба­гатьма країнами Європи, Північної й Південної Амери­ко, Азії, Африки.

З колишніми республіками СРСР Україна прова­дить переговори щодо розв'язання економічних і фінан­сових проблем, питань паливно-енергетичного комплек­су, транспорту і зв'язку, правонаступництва новостворених держав. Водночас основою розширення економічного простору є горизонтальні зв'язки між безпосередніми виробниками товарів, а також між державами. При цьому тільки за умови безмежності економічного про­стору складаються ефективні господарські зв'язки. До того ж стабілізація економіки, радикальні зміни інституціональних структур, збалансованість товарної і грошо­вої маси більше ймовірні, якщо їх провадити в масшта­бах держав. Між процесами введення вільних цін, де­централізації системи прийняття рішень і фінансовою дисципліною існує найтісніший зв'язок, який і зумовлює формування внутрішніх ринків молодих держав, що є передумовою створення справді ринкового міждержав­ного середовища, а не навпаки.

Для України важливими є двосторонні угоди і дого­вори з державами—колишніми республіками СРСР;

за цими угодами держави мають надавати своїм підпри­ємствам можливість самим встановлювати господарські зв'язки, обумовлювати порядок розрахунків, форми ма­теріальної відповідальності за невиконання поставок. Загалом угоди мають виробляти економічний механізм реалізації інтересів України та її партнерів, а не бути політичними деклараціями на економічну тему.

Процес формування національних грошових систем країн, що входили до колишнього Союзу РСР, породжує об'єктивну необхідність і водночас створює можливість фундації міждержавної валютної угоди, яка б стала інституціональною ланкою налагодження цивілізованих та рівноправних валютних відносин.

Перехід у розрахунках на ВКВ неминуче поставить питання про нову організацію співробітництва. Вихід на прямі економічні зв'язки між підприємствами по­глибить, але вже на новій основі, торговельні зв'язки, бо торгувати повинні товаровиробники. Але сьогодні жодна з республік-держав не готова відразу перейти на поточ­ні світові ціни в усьому обсязі товарооборотів і взаємні розрахунки у ВКВ. Потрібний певний перехідний пері­од, протягом якого у взаєморозрахунках за товари та послуги сторони мають виходити з цін світового ринку, а для погашення заборгованостей, що виникатимуть, надавати одна одній довгострокові кредити на пільгових умовах.

У процесі створення нових основ співробітництва важливо не тільки не допустити неконтрольованого роз­паду кооперативних зв'язків, а й знайти нових партнерів (адже нерентабельні підприємства і неконкурентоспро­можна продукція випадуть з усталених господарських зв'язків), спрогнозувати кон'юнктуру товарообміну з ме­тою розбудови економіки відкритого типу, інтегрованої в європейський та світовий економічний простір.

Розробка і послідовне втілення в життя єдиної на­ціональної геополітичної стратегії сприятиме збережен­ню старих економічних зв'язків України і розширенню прямої участі її в системі економічних і політичних сто­сунків на глобальному рівні.

Колишні зв'язки України зі східноєвропейськими країнами відбивали лише міждержавний обмін продук­цією. Перехід до вільної торгівлі на основі світових цін і конвертованої валюти природно випливає з курсу країн Східної Європи й України на переведення економіки на ринкові рейки і ставить розв'язання всіх проблем взаєм­них зв'язків у залежність від економічного інтересу. Пе­редбачається, що спочатку існуватимуть два взаємоза­лежних сегменти.

По-друге, це розвиток відносин на рівні прямих зв'яз­ків підприємств, об'єднань, кооперативів, бірж, асоціа­цій, консорціумів, спілок тощо. Перехід до подібних від­носин можливий за умови поступового звуження сфери дії державних органів у визначенні взаємних поставок і надання свободи підприємницької діяльності виробни­чим ланкам. Останні погоджують не тільки предмет співробітництва, а й сферу ціноутворення, поставок, кредитів, інші фінансові питання. Широкий вихід това­ровиробників на ринок, наповнення його товарною ма­сою створить передумови для функціонування східно­європейської зони вільної торгівлі.

Очевидно, що в розрахунках застосовуватимуться не тільки ВКВ, а й національні валюти країн-партнерів. Ко­ли будуть встановлені реальні курси національних ва­лют і буде введено часткову, а потім повну конвертованість їх, тоді зросте потреба в створенні спільних бан­ків, які збалансовуватимуть торговельні операції між партнерами. Одні лише бартерні операції та компенса­ційна торгівля, навіть якщо вони й відповідатимуть ін­тересам України, обмежуватимуть можливості співро­бітництва.

Отже, перехід України на нові умови господарювання і форми зовнішньоекономічних зв'язків сприятиме зміцненню зони взаємного економічного тяжіння східно­європейських держав і України.

Співвідношення вищезгаданих сегментів складати­муться для країн-партнерів по-різному, в залежності від прийнятих систем господарського управління, їхньої спроможності засвоювати нові форми співробітництва. Цілком ймовірно, що практика породжуватиме й інші сегменти. Можливо, за нових умов центр ваги переміс­титься на двосторонні зв'язки.

Якщо Україна прийме відповідне законодавство, можливі й нові напрями взаємного співробітництва. Йде­ться про інвестиційну сферу, створення спільних під­приємств за кордоном і, особливо, в прикордонній смузі, спільну діяльність на ринках третіх держав, оскільки угорські, польські, чеські, словацькі фірми вже завою­вали там певні позиції.

Щодо розвитку торгівлі та інших форм зовнішньо­економічних зв'язків України з державами розвинутої ринкової економіки та країнами, що розвиваються, до­цільно було б спрогнозувати платіжний баланс нашої країни, беручи до уваги залежність від імпорту з третіх країн держав, що входили до складу колишнього СРСР, сальдо в міждержавному обміні з ними та експортний потенціал. При цьому динаміка платіжного балансу України залежатиме, по-перше, від створення умов для поступового, без різких соціальних потрясінь, розв'язан­ня проблем виробництв, що працюють на привізній сировині, і від спроможності самих товаровиробників перепрофільовувати виробництво, наприклад, шляхом ди­версифікації, щоб позбутися вузької галузевої спеціалі­зації; по-друге, від власних матеріальних і золотого за­пасів та резервів ВКВ; по-третє, від співвідношення курсів національних валют, що залежатиме, в свою чер­гу, не тільки від емісійної політики Національного бан­ку та товарного наповнення споживчого ринку, а й від глибини економічної реформи в Україні.

Розробка програм стабілізації й розвитку зовнішньо­економічних зв'язків повинна включати оцінку можли­востей сучасного експортного потенціалу України і пер­шочергових імпортних потреб. У цьому контексті засну­вання й функціонування спільних підприємств вбачає­ться більш надійною формою, ніж створення спільних економічних зон.

З урахуванням потреб наших партнерів за кордоном та можливостей диференційованого стимулювання тих виробництв, що становитимуть основу експортного секто­ра економіки України, доцільно було б заохочувати вкладення іноземного капіталу у вже Існуючі господар­ські об'єкти та створення іноземними інвесторами фірм на території нашої держави. При цьому слід брати до уваги, що іноземний капітал віддає перевагу організа­ційно-економічним відносинам високого рівня, а не лібе­ралізації умоп для залучення іноземних інвестицій.

Подібні форми економічних відносин сприяли б за­провадженню у виробництво сучасних технологій, нада­ли б імпульс прогресивним зрушенням у господарській структурі України, забезпечили б вихід на світовий ри­нок з конкурентоспроможною продукцією. Що стосуєть­ся контролю іноземних інвесторів, то диференційований підхід до оподатковування і видавання ліцензій, конт­роль за додержанням санітарних та інших умов, ство­рення національного агентства сприяння залученню іно­земних інвестицій та інші заходи, успішно застосовувані в цивілізованих країнах світу, були б прийнятними і для України.

Сприятливе географічне розташування, значний по­тенціал обробної промисловості й перспективний екс­порт сільськогосподарської продукції слід враховувати під час розробки програми стабілізації та розвитку зов­нішньоекономічних зв'язків України. Треба також па­м'ятати, що 1) торгівлю готовою продукцією на світо­вому ринку витісняє обмін науково-технічними досяг­неннями; 2) питома вага взаємного обміну деталями, компонентами, вузлами у міжнародній торгівлі зростає;

3) матеріально-технічне забезпечення виробництва фір­ми не обмежується національним ринком. Отже, одним із стратегічних напрямів доцільно передбачити пріори­тетне залучення іноземного капіталу до науково-техніч­ної та виробничої кооперації, взаємовигідного обміну на ліцензійній основі винаходами, розробками, “ноу-хау”, промисловими зразками тощо.

Розвиток міжнародної кооперації потребує стимулів з боку держави — звільнення окремих категорій товаро­виробників від митного оподаткування та ліцензування чи квотування, надання кредитних пільг тощо. Слід роз­ширити імпорт комплектуючих для експортної продук­ції, практикувати застосування імпортних технологій та новітнього устаткування для легкої промисловості й га­лузей АПК, електротехніки, зв'язку тощо. Науково-тех­нічний прогрес за природою своєю інтернаціональний, і розв'язати завдання розвитку передових технологій без зв'язків із зовнішнім світом, без залучення світового ка­піталу практично неможливо навіть у галузях, які вва­жаються благополучними.

Обгрунтована стратегія розвитку зовнішньоекономіч­них зв'язків України підпорядковується раціональному розв'язанню найгостріших проблем оздоровлення еконо­міки — подоланню численних дефіцитів на внутрішньо­му ринку, прискоренню НТП, нагромадженню валютних ресурсів для сплати нашої частки в колишньому загаль­носоюзному зовнішньому боргу, покращенню якості то­варів, підвищенню збалансованості бюджету і платіжно­го балансу.

Подальшу децентралізацію зовнішньоекономічного комплексу, вихід на світовий ринок численних дрібних учасників (кооперативів, малих підприємств тощо) галь­мує відсутність спеціальної підготовки у значної части­ни персоналу. Щоб забезпечити ефективність зовнішньо­економічних зв'язків, треба оперативно формувати де­мократичні політичні структури, соціальну базу демократії, високу загальну, політичну культуру, під­приємницьку етику, розвивати ринок, сприяти тому, щоб психологія радикальних реформ оволоділа суспільною свідомістю. Однією з актуальних є проблема створення широкої системи професійної підготовки і перепідготов­ки працівників для підприємств і організацій, зайнятих зовнішньоекономічною діяльністю. Всілякі зволікання з розв'язанням її можуть спричинити примноження наших втрат через некомпетентність персоналу. Фірми та на­вчальні заклади зарубіжних країн нагромадили корис­ний і вартий вивчення досвід. Цілком виправданим вба­чається у зв'язку з цим направлення за кордон на на­вчання громадян України і запрошення з інших країн спеціалістів з маркетингу, валютно-фінансових операцій, міжнародного права.

Отже, розвиток зовнішньоекономічних відносин є не самоціллю, а одним з перевірених досвідом багатьох розвинутих країн способів подолання кризового стану економіки, виведення виробничого потенціалу на сучас­ний технічний і технологічний рівні, підвищення добро