Божки природи.

Не маючи поняття про Єдиного Бога, що ство­рив увесь світ, первісна людина була многобожною, і по окремих частинах природи бачила окремих її володарів, окремих богів.

Коли людина дивилася в воду, вона бачила там живі обличчя, і тому переконалася, що вода має своїх мешканців.

Люблять водяники перевертати човни, особли во хиткі та маленькі. Рибалки мусять добре знати ся з водяниками й задобрювати їх, а то не дадут ловити рибу. То пельці живуть під водою, перетво рюючись у водяників. Взагалі водяники злі та мсти ві. Водяник — це водяний цар, що володіє всією водою в світі: ріками, озерами, болотами, морями й т. ін. Сам водяний цар „живе в кришталевому бу­динку під водою” (П. Куліш: „Орися”).

Леся Українка в „Лісовій пісні” докладно опиц су є водяника: „Він древній сивий дід, довге волосі ся і довга біла борода в суміш з баговинням зви сають аж по пояс. Шати на ньому — барви мулу на голові корона із скойок. Голос глухий, але дуі жий” 6—7. „Водяник в дряговинні цупкій привик од віка усе живе засмоктувати” 13. Дочки його — русалки, водяні царівни. Він звичайно грається з човнами, або й топить їх.

По болотах живуть різні болотяники чи анцйболоти, що люблять затягувати до себе людей, особливо п^;яних. По очеретах плодяться очерет­инки; навіть у криниці живе окремий криничний ДІД, — кринйчник.

А по лісах панують різні лісовики, чи п о л і с у н й, як його господарі. Живуть на гус­тих деревах або по дуплах сухих дерев. По ночах

дико верещать або стогнуть і лякають людину. Зви­чайно лісовик дуже високий, — як високе дерево, або й вище.

Історик В. Ключевський так описує лісове стра­хіття: „Східня (руська) людина ніколи не любила свого ліса. Якась неясна боязнь оволодівала нею, коли вона вступала в густий ліс. Сонна дрімлива лі­сова тиша лякала його. В глухому тихому шумі його вікових верховіть чулося щось зловісне. Щохвилин­не чекання раптової небезпеки напружувало нерви, підіймало уяву. І стародавня людина населила ліс різними страхіттями”, І. 72.

Лісовика докладно описує Леся Українка в „Лі­совій пісні”: „Лісовик — малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям. У брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці” 11. Але „треба тільки слово знати, то й в лісовику може уступити душа така самісінька, як і наша” 35.

Лісова сила звичайно провадить по лісах тан­ці та жарти.

Ліс мимовільно завжди викликав і тепер викли­кає острах. У південній Америці мешканці сильно бо­яться лісного духа, і є місцевини в лісах, куди вони нізащо не підуть, — бо там їх зловить злий дух⁵. _ Лісове царство прекрасно описала Леся Укра­їнка в своїй драмі-феєрії „Лісова пісня” 1911-го ро­ку- — тут уся демонологія Волині. Сильно описане тут і водяне царство.

⁵ А. Конан Д о й л : Загублений світ М. 1956 р. ст. 80. ^[51]

По гаях панують гайовикй, і так само мо­жуть полювати й на людину.

На полях, у збіжжі живуть польовикй, що люблять викочуватися по ньому, — тоді збіжжя по- лягле, — і носитися по житах та травах із вітром. Часом вони приймають вигляд козла.

Бузина, як я вище зазначив, небезпечна росли­на, бо в ній сидить бузнйчий.

Грецький письменник VI в. Прокопій розпові­дає про слов’ян, що вони „почитають річки, н і м­ф и, і деякі інші божества (демони), і приносять їм у жертву все”.

На початку весни, як розтане сніг, звичайно з четверга Страсного тижня аж до Трійці, русал- к и живуть по річках, взагалі в воді, а на Трійцю вони виходять із неї й оселюються по полях та лі­сах, де бучно гуляють. На зиму вони входять у зем­лю, бо там нема холоду. Вночі русалки виходять на берег, і при світлі місяця провадять хороводи й танці. Русалки ведуть особливо веселі гри весною, коли взагалі в природі багато різних духів, що ви­ходять наверх по зимовому холоді. Цілий Троїць­кий тиждень русалки гойдаються на деревах та ви­качуються по житах, і до смерті залоскочують кож­ного, хто попадеться в їхні руки, зваблений їхньою красою.

Як описує Леся Українка русалок у „Лісовій пісні” 1911 року, вони ходять з розпущеним волос­сям. Вони граються в воді, ухкають, бризькаються, плетуться. Це вони стережуть порядку на річках, по озерах. Душі вони не мають, а тільки серце. Ру­салки водяні та лісові мавки — то подруги.

Про мавку подає й Харченко в своїй „Волині” (1964, І. 170):

„Мавка замовкає перед грізним поглядом ді- дугана-л і с о в и к а, якщо він розсердиться. Вона не має права не коритися йому — верховоду й во­лодарю лісу: йому кланяються потерчата, і дерева перед ним шапки знімають”.

Літавиця — це та ж мавка, що так само приманює хлопців і лоскоче їх до смерти.

Перелесник заманює гарних дівчат і ни­щить їх. „Перелесник — гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним як вітер во­лоссям, з чорними бровами, з блискучими очима” (Л. Українка „Лісова пісня”, 19).

Русалки завжди дуже вродливі, тонкі, аж тіло їхнє просвічує, коси зелені, як водорослини, ходять голі або в білих довгих сорочках. Утоплена дівчина, а також нехрещена дитина неодмінно стають русал­ками, вони звуться ще мавками чи мавками, від „нав” — мерлець^[53]. Сербські вили — це те саме, що наші русалки; назва „вили" вдавнину була відома і в нас,

але значення їх, певне, не розуміли, бо, напр., в од­ному з новіших списків „Слова Христолюбця” за­мість „віли” подано вже „воли”.