5· Шкідники життя.

Первісна людина завжди бачила кругом себе най різкіших надприродних істот, що вмішувалися в її життя н зміняли його на лихе. Усі життєві лиха людина приписувала надприродним істотам, злим духам, і всіх їх персоніфікувала.

Коли домовик не догляне, або коли він розгні­ваний і не хоче берегти хати, то в хаті можуть за- плюнутися Злидні, і помалу довести родину до повного зубожіння й загибелі. Злидні — це домові карлики, маленькі уосіблені істоти, що живуть зви­чайно там, де й домовик мав би жити, — під піччю або в запічку. Щоб позбутися Злиднів, треба змі­нити своє життя, а то змінити й помешкання. У нас про Злиднів позосталося стародавнє закляття: „Не­хай його Злидні поб'ють!” (Номис, 72). Звичайно Злидні люблять накликувати до хати й іншу злу силу: Недолю, Хворобу, Трясцю й т. ін. дрібні сили.

Леся Українка в „Лісовій пісні" 1911 р. так опи­сує Злиднів: „Зливні — малі, заморені істоти, в лахмітті, з вічним гризьким голодом на обличчі” (ст. 56) сидять у хаті в кутку. А коли відповідної хвилі згадати про „Злиднів, то вони ускочать у ха­ту” (ст. 58).

Подібно до Злиднів існують і Примхи, які також шкідливо можуть обсісти людину. Пор. у Б.

⁸ М. Грушевський: Історія укр. літ. і 313.

Грінченка („Нахмарило" II. 500): „Та й сердиті ви сьогодні діду! Чого це ви? Може вас хто роздрату­вав? Або може це вас Примхи обсіли?’’ Примхи можуть обсісти людину, як і Злидні.

Злидні по наших пам’ятках відомі з давнього часу. Так, у „Слові о лінивих” за списком з XV віку читаємо: Коли людині кладеться на нещастя, „тогда человіку приближаються Злидні, обовьються є му около голови, проструться ему по хрепту, сядуть у него на порозі с віником.

У народньому віруванні були персоніфіковані всі ті нещастя, що чіплялися до людини, напр.: Біда, Лихо, Нужда,. Недоля й інші, хоч чистого ясного образу окремого бога вони в нас не прибрали. У на­родній уяві часто виступає Біда, як окремий бог, демон. Біда, як і Злидні, дуже мстива й дошкульна, і звичайно в хату не приходить сама, пор. прислів’я: „Біда не приходить сама”, „Біда Біду родить” і ін.

Увійшовши в хату, Біда не спить, а все пиль­нує поширитися. Вона тиняється поміж людей, чи­нить їм збитки й доводить їх до гріха, а часом справ­ляє на таке, що сміх людям казати. Взагалі ж від Біди трудно втекти, особливо, коли вона за плюнеть­ся в хаті. Коли Біда в хаті, тоді хоч з хати втікай; пор. поговірку: Біда в хату, а господар із хати. На­родні поради позбутися Біди: Здуши Біду, зв’яжи і в ставі втопи, або: Вхопи Біду за хвіст і вдар нею об міст, — поради ці мислять про Біду, як про ок­рему особу. У самій українській мові слово „біда” широко розгалужене: біда, бідний, бідувати, збід­нілий, бідкатися й т. ін.

® Г1. В. Владимиров: Введеніе в исторію русской словесности, 1896 р. ст. 42. — С у м ц о в Н. Ф.: Злычни в боч- кі...Сборник в честь Анучина", М. 1913 р.

Про Біду в нас склалося дуже багато припові­док. До вже поданих подаю ще декільки зо збірни­ка Плавюка 1946 року: Біда Біду перебуде, — одна мине, друга буде 14. Біди не треба шукати, — сама прийде до хати 15. Чоловіка Біда пасе 173, і т. ін.

Дуже поширене в нас також Лихо, що разом з Бідою також уривається в життя на кожному кро­ці, і скрізь чигає на нас. А в мові вживається дуже часто в таких виразах, як: Лихо його принесло, Вже якесь Лихо сунеться до хати, Лихо мене засліпило, Лихо б тебе побило й інші. На ніч звичайно зліта­ється всяке нечисте Лихо, а щоб того не було, треба рятуватися так: посипати попелом землю біля во­ріт, на доріжках до хати й навколо хати; під вік­нами на призьбі поставити цебра, отвором на по­двір’я, а в хаті на вікнах ставити миски також ли­цем на двір, — тоді обманене Лихо не зайде до хати.

Замість Лихо часто кажемо: „Побила б тебе лиха година!” як стародавнє заклинання.

Багато є й інших уосібнень злих істот. Так, Блуд зводить людей з дороги й водить їх так, щоб їх понищити або бодай нашкодити. „Як кого Блуд візьме, то най буде яке мале, задурить чоловіка” (О. Кобилянська: „Земля” 234). Пор. приповідку (Плав’юк 20): Як чоловіка Блуд візьме, то й серед села дороги не знайде.

Мара запаморочує людям розум, і вони роб­лять собі на шкоду; пор. у нашій мові марити, об­марити, марний, змарніти, марниця тощо. Так само на людину нападає Мана, і людина обманюється, маниться. Ці істоти, Мара та Мана, ходять по лю­дях і роблять їм прикрості.

П. Куліш у „Чорній Раді” про Ману пише так: „Запорожці запускають Ману на чоловіка. їм украс­ти, що задумає, то мов із гамана тютюну достать”

(ст. 132). Мана і Мара — одна істота. Він же подає: „А киш, Маро! А киш! Амінь, амінь!” (IV. 203).

Мару часто стрічаємо в творах Б. Грінченка. Напр. з т. II (вид. 1963-го року):

„А Мара його знає! Хіба вгадаєш? Туди дум­ка і сюди думка”... 413. „Він звівся ні на що, ходив, як Мара, блідий, з божевільними, неспокійними блискучими очима”... 428. „Стара мати глянула на неї та аж перехрестилася: перед нею стояла не Га- їнка, а якась Мара, бліда, страшна”... 430. „І до їх у хату темрява зайшла, — по кутках чорною М а­р 6 ю стала, стіни позапинала, І сповнила всю хату, і обняла їх обох... Обняла тіло, поняла й душу”... 431. І тіло його змарніло, зсохло — ходив він Ма­р 6 ю”. 462.

Слово Мара походить чи не з гебрейського Мага, і визначає „гірка”. У Книзі Рут 1. 20 читаєм: „Не кличте мене Ноємі, а кличте мене Мара (гірка), бо Шаддай дуже гірко вчинив мені”.

Те саме й Морок або Морока. Ст. сл. мракъ визначає темрява, темнота, звідси й Морок. У Шевченка: Сестра Морока із пекла вийшла прово­джать у пекло римлян (ст. 295), а на ст. 289 вияс­нюється: „Морок — бог підземного царства у ски­тів”.

У „Лісовій пісні” Лесі Українки ст.

З давнього часу поширені в нас також різні оповідання про лихорадки, — це 12 сестер тря- совиць, Іродових дочок.

Жура чи Журба, давнє Туга, пече лю­дину й сушить, і може й на смерть засушити.

В „Слові о полку Ігоревім” 1187 року згадують­ся деякі уосібнені злі істоти, але дуже неясно: „Во- стала Обйда в силах Дажьбожа внука”, „Оль- гове хороброе гніздо, не було воно Обйді породже-

не”, „Уже бо Біди его пасуть птиці по дубію”, „За ним кликнула Карна, і Жля поскочи по Руській Землі, смагу мечучи в полум’янім розі”, „Туга ізійшла по Руській Землі”, а „Обйда вступила Дівою на землю Троянову”, „Уже трес­ну Нужда на волю”.

Усі ці божества персоніфіковані, але зазначені тут для нас неясно. Желя чи Жля — це певне якесь божество суму, жалю, плачу, а Карна — теж бо­жество, може кара, жаль, плач, голосіння по небіж­чику, або уосібнення самої голосільниці. Нужда — якась мітична богиня насилля. Діва Обйда на си­ньому морі плеще лебединими крилами, — в ній деякі дослідники „Слова” (напр. Вяземський 1875 р.) вбачали аж Троянську Єлену. Обйда — це персо­ніфікація образи, зневаги, а взагалі — лиха.

Грець — невідомого походження, ніби уо­сібнення якогось лиха. Дуже частий вираз: Хай йо­му грець! Грець тебе побий! Тут уживається ніби замість чорт, і так його вживає, напр., Іван Багря­ний у „Тигроловах”, напр.: Зайшли грець його знає куди II. 37. „Експрес” зупинився на грець його зна якій лінії II. 61. Звичайно „грець” перекладають як апоплексичний удар, але воно значенням ширше. Там само Ів. Багряний пише: Наробили затісок до ли­ха (багато, II. 31).

Дуже поширена зла недуга Трясця, як уосіб- лення її,як сама зла сила. Стародавнє — трясовиця, і було багато різних оповідань про неї, а також за­мов на неї. Іще назва — Пропасниця, бо кого вона схопить, то вже легко не відпустить, і до пропаду за­веде. Леся Українка („Лісова пісня” 22) оминає на­звати своїм ім’ям і трясцю: „Поки дійдеш, ще й тая (цебто трясця) нападе, — не тут споминаю­чи — Цур-пек! а потім буде душу витрясати!” Час­та лайка: Бодай тебе трясця трясла! (Нечуй І.

Завійна — нечиста сила, на холоді завіє. У Марка Вовчка читаємо: „Скиглить, наче його За­війна ухопила (III. 241).

Уся нечиста сила пильнує шкодити людині де тільки зможе й коли тільки зможе. Виробилася віра в пристріт, урок, наврочити, у всяке псування люди­ни.

Є в нас ст. сл. слово прътити — портити, наше теперішнє псувати. Було й слово „порч а” — зі­псуття, особливо зіпсуття пристрітом, злим оком, наговором. Взагалі чарування.

Віра в зіпсуття людини („порча”) довго трима­лася й тримається і в Україні, і в Росії, трималася навіть серед інтелігенції. Ось приклади для Росії.

Невіста царя Михаїла Марія Хлопова р. 1616-го відвідала свого молодого І з’їла багато солодощів, а тому стала блювати. Робився суворий розслід цьо­го, і офіційно признано, що вона була зіпсута су­постатами. Тому невіста була заслана в Тобольськ, а з Москви вислана вся рідня її.

Бояриня Всеволозька, невіста царя Олексія Михайловича, коли її сповістили, що то її обрав со­бі цар за дружину, зомліла й упала. Це пораховано за „порчу”, і Всеволозька царицею не стала.

Таких прикладів можна навести багато¹⁰.