Взаємодія політики з іншими сферами суспільного життя

Політика відчуває на собі вплив економіки, моралі, права, художньої культури тощо. Але ж й вона діє на ці та інші сфери.

Тривалий час політика сприймалась як всезагальна універ­сальна форма людської активності.

Це співвідношення різні мислителі оцінювали доволі нео­днозначно. Деякі бачили її як першорядну сферу людської діяльності (Моска); інші, навпаки, розчиняли її в різних видах діяльності, заперечували можливість її автономізації (Фрейд); декотрі розглядали її як залежну від економіки (Маркс), права (Гоббс), моралі (Аристотель) чи релігії (теологічна парадигма); інші - визначали її як відносно автономну рівноправну з інши­ми сферу суспільного життя.

Існують дві крайні точки зору: одна з них детермінує політичні процеси неполітичними факторами, інша гіперболізує самодетер- мінованість політики, говорить про її непідвладність впливу інших сфер життя. Здається, що більш об’єктивним є підхід, за яким політика та інші сфери взаємодіють, взаємозалежать як відносно самостійні системи регулювання соціальних процесів. Можлива перевага тих чи інших регуляторів обумовлюється різними причинами (історична ситуація, менталітет та ін.).

В умовах стабільних демократій зв’язок політики з іншими сферами має стійкий динамічний характер. Простежується тен­денція до зниження ролі методів політичного регулювання, посилення впливу моральних, релігійних норм, методів само­організації в суспільстві.

Перехідний стан політичного режиму,·який часто супровод­жується кризою, сприяє посиленню впливу факторів політично­го характеру, підвищує значення політичної волі та рівня інститу- ціалізації політичних відносин. Особливо це виявляється в логіці дії авторитарного режиму, для якого політика - засіб пріоритет­ного впливу на посилення регульованості соціальних процесів.

Щодо тоталітарного режиму, то в ньому політична сваволя досягає неосяжних розмірів. Політичні методи за суттю підміня­ють та девальвують чинники іншого порядку. Навіть економіч­на доцільність віддає місце ідеологічним міркуванням. Політи­ка набуває гіпертрофованого значення, вона проникає навіть у особисте життя громадян.

Тепер розглянемо конкретну взаємодію політики з деяки­ми сферами людської життєдіяльності.

Економіка має значний детермінуючий вплив на формуван­ня політичної влади. Зокрема, девелопменський підхід (з англ. - розвиток) визначає, що слабо розвинута економіка передбачає централізацію влади, посилює авторитарні тенденції. Високий рівень економічного розвитку є важливим фактором встанов­лення та збереження стабільної демократії.

Зарубіжні дослідники використовують таке поняття, як індекс комплексного розвитку, в якому економічні показники посідають важливе місце. В залежності від їх розвинутості про-

гнозується перспектива встановлення стабільної демократії в тій чи іншій країні, що переживає етап модернізації.

Такий дослідник, як Б.Рассел, синтезував показники соціаль­но-економічного та політичного характеру, та виділив п’ять типів держав, що відповідають п’яти типам соціально-економічного розвитку суспільства. Традиційні, примітивні суспільства; тра­диційні цивілізації; перехідні суспільства; суспільства промисло­вих революцій; суспільства високого масового споживання.

Зв’язок політики та економіки необхідно розглядати діалек­тично. Політика також має регулюючі можливості щодо економі­ки, бо є формою владно-державного примусу. В разі необхідності вплив її набуває особливого значення. Сьогодні як ліберальні ідеологи заходу, так і консервативні відмовляються від різко не­гативного ставлення до державного регулювання економіки. Вони визнають необхідність застосування цих важелів.

У сучасній Україні, як і в інших державах, що проводять посттоталітарні трансформації, питання посилення регульова- пості соціальних процесів є найбільш актуальним.

Однак успіх демократичних перетворень буде залежати від збереження динамічного балансу між чинниками політичного та економічного характеру. Наприклад, не менш значущим вияв­ляється розвиток вільної економічної діяльності, ствердження господарської ініціативи та широкий розвиток підприємництва.

Економіка та політика взаємодіють опосередковано через соціальні відносини. Тому характер їх взаємодії багато в чому залежить від змісту інтересів соціальних груп, що складають те чи інше суспільство.

Правова, юридична сфера закріплює в законодавстві основні принципи політичного панування. Воно постає своєрідним індикатором дозрілості політики, держави. Визначає межі при- 66

Тема 4. Політика, політичні відносини та політичне життя суспільства пустимо! політичної поведінки суб’єктів політичної діяльності. Особливо це повинно стосуватися правлячих кіл. Щодо нашої нещодавньої історії: в умовах тоталітарного режиму право слу­гувало політиці, ніяк не регламентувало правове, владне сваві­лля. Абсолютна влада розбещує абсолютно.

Дослідження проблеми співвідношення політики і моралі бере свій початок ще за давніх часів. У цілому в історії філо­софської та політичної думки можна визначити три основні підходи.

Перший підхід (Макіавеллі, Моска, Міхельс, Бентам) відки­дає будь-яке серйозне значення моралі для політики.

Другий підхід (Платон, Аристотель, Фромм), навпаки, роз­чиняє політичні підходи в морально-етичних оцінках. Вислов­лювалась точка зору, що етичні орієнтири є найсуттєвішими в людській життєдіяльності (однаково в усіх сферах, не відокрем­люючи політику).

Третій підхід (А.Швейцер, М.Ганді) відстоювали думку уш- ляхетнювання політики мораллю.

У політиці процес формування та реалізації інтересів первіс­но пов’язаний з моральним вибором людини. Уявлення про справедливість, характер відносин з державою, про межі свобо­ди та рівність впливають на політичні настанови та поведінку. У відносинах з державою (державною владою) людина керуєть­ся вимогами користі та моральності. Мораль розміщує політичні питання у площині взаємовідносин “добра” та “зла”. Індивіду­альний вибір більшою мірою залежить від морального апробу­вання, тоді як професійні аспекти управлінської діяльності еліт містять мінімальний рівень моральної рефлексії.

Зрозуміло, що моральність політики відносна, тим більше, що моральна оцінка політичних засобів, що застосовуються, залежить від конкретної ситуації. Наприклад, держава може ефективно використовувати своє монопольне право на ви­користання сили тільки тоді, коли має легітимність. Інакше кажучи, коли моральні почуття народу збігаються з норма­ми офіційної владної моралі.

У відносинах моралі та політики також необхідний баланс неприпустимий як гіперморалізм, що призводить до містифі­кації політичних уявлень, що є шляхом до соціальних катаст­роф, так і нехтування соціальними принципами, що характер­но для всіх відомих історії диктаторських режимів.

Якщо політика не цурається моральних вимог, тоді їй влас­тиве прагнення досягти цілей за рахунок меншої соціальної ціни, зберегти мир та громадянську згоду.

Індивідуальний, груповий та загальнолюдський рівні політич­ної свідомості повинні отримувати інтегральну формулу. Пере­вага одного з них негативна за своїм впливом, бо порушує дина­мічний баланс між політикою та мораллю, реальним та ідеальним. Для збереження цього балансу необхідно посилювати ті наста­нови, що об’єднують суспільство, а не призводять до його розпа­ду. Стабільність суспільства передбачає одним з важливих чин­ників мораль як джерело політичного розвитку та політику - як засіб зміцнення універсальних норм та цінностей моралі.

3.