Зміст, походження та функції політики

Термін “політика” виник ще в античній Греції. Він походить від давньоірецького слова polis (лат.), що означає місто-держа- ва (в античній Греції). З назвою “поліс” пов’язаний і інший термін politeia, що дослівно означає “брати участь у політично­му житті”.

Тема 4. Політика, політичні відносини та політичне життя суспільства термін означав “державне життя”, “державний устрій”. За Ари­стотелем, політика входить до родового визначення людини. Він, визначаючи сутність людини, називав її політичною тва­риною. Інший давньогрецький філософ Платон під політикою розумів мистецтво, здатність жити разом за умов полісу, шля­хом дотримання певного комплексу правил соціального співжиття. Таким чином, починаючи з давніх часів, політика - це знання і уміння досягати розділення функцій громадян, зберігати їх спілкування і цілісність спільності.

Однією з традиційних детермінантів політики є влада. Відповідно під політикою розуміють діяльність та відносини по здійсненню влади в суспільстві. Німецький політолог М. Вебер зазначав, іцо політика - це прагнення влади, її завоювання і утримання в різних великих суспільних колективах. За Д.Істо- ном, політика постає як реалізований владою розподіл ціннос­тей. Слід зазначити, що до кінця XIX ст. політика пов’язувалась традиційно і переважно із державною владою, напрямками її діяльності та формами устрою. Отже, особливу увагу привер­тав інституційний аспект розуміння політики. Інша позиція розгортається в XX ст. Вона репрезентує політику як владу, не лише державну, а й пов’язану з недержавними структурами, в яких також зосереджується влада (партії, групи тиску, ЗМІ тощо). Значно доповнює цю позицію підхід, сформований в другій половині XX ст.

Ще одну домінанту у визначенні політики становить вияв­лення її соціального змісту. Відповідно ми можемо відокреми­ти два напрямки. Перший розглядає політику як об’єднання людей для досягнення загального добробуту, як діяльність по висловленню загального інтересу. Це сфера компромісу, консен­сусу. Отже, вона визначається як спосіб соціальної інтеграції і спілкування (комунікації). Другий напрямок щодо визначення соціального змісту абсолютизує конфліктний початок політи­ки. Відповідно політика вбачається в забезпеченні панування одних над іншими, як вираз боротьби. Конкретним втіленням

цього підходу е диктатура одного з класів, або ж “відстоюван­ня дихотомії “друг-ворог” (за К. Шмідтом), “наші-чужі”. Політи­ка, за цією домінантою, є формою реалізації тих або інших етич­них цілей. Зрозуміло, що в цьому плані розмаїття підходів може бути дуже широке - наприклад, зростання блага та управління у відповідності із принципами справедливості (Платон); здійснення раціонального мислення (Г.В.Ф.Гегель); встановлен­ня соціального балансу сил та підтримка цілісності суспільства (Дебре); здійснення загальної волі (Ж.-Ж.Руссо).

Політика також може розглядатися як нормотворчість, діяльність по укріпленню зміни відносин у суспільстві, як до­сягнення домовленості. Політика, як ми бачимо, пов’язана з управлінням. В надрах його розгортається пошук шляхів до маловідомого. Процес прийняття рішень у політиці носить твор­чий характер, присутні елементи ризику, бо результати не зав­жди можна передбачити. Безумовно, всі ці концептуальні скла­дові необхідно враховувати під час аналізу такого феномену, як політика. Це дасть змогу уникнути однобічного підходу до цьо­го складного явища.

На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли люди були об’єднані кровноспорідненими зв’язками, необхідності в політиці не було. Суспільство ще не зазнало тоді різкого проти­ставлення інтересів. Механізм самоорганізації в отриманні та розподілі продуктів, догми релігії, традиції природним чином регулювали як процес задоволення потреб, так і підтримку цілісності соціуму.

Тема 4. Політика, політичні відносини та політичне життя суспільства території. Формується особливий верства людей, що здійснює владу і управління (апарат управління). Тобто чітко розмежову­ються функції управління та тих, ким управляють.

Відношення до державної влади, як ми бачимо, впливає на можливості задоволення соціальними групами своїх запитів та потреб. Необхідність вступати в опосередковані державою відносини з іншими групами та з самими центрами влади пе­редбачало в свою чергу відбір владнозначущих інтересів та оформлення групових зазіхань. Це сприяло виникненню нових соціальних асоціацій, а також призводило до зростання кількості людей, що спеціально займалися управлінням. Отже політику можна визначити як систему відносин між людьми, які виникають з приводу організації та використання держав­ної влади в суспільстві.

Політичний характер суспільних відносин вимагає усвідом­лення своїх інтересів як групою в цілому (на рівні політичних програм, цілей, ідеологій); так і кожним її представником окре­мо. Людина повинна усвідомлювати свою принадність до даної групи. Політичне усвідомлення інтересів включає співвідно­шення їх із запитами інших груп і визначення засобів та сту­пеня державного втручання в процес суспільної взаємодії. Коли спільнота не може усвідомити свої політично значущі інтере­си, вона стає заручницею власної еліти або буде об’єктом маніпулювання з боку інших груп.

Підсумовуючи, можна визначити політику як галузь в ос­новному цілеспрямованих відносин між групами з приводу використання інститутів публічної влади для реалізації їх сус­пільно значущих запитів та потреб.

Визначимо тепер основні функції політики:

♦ відбиття владно значущих інтересів соціальних груп сус­пільства. Завдяки політиці люди отримують додаткові можливості задовольняти свої потреби і інтереси;

♦ політика раціоналізує протиріччя, що виникають, сприяє вирішенню конфліктів;

♦ управління, налагодження суспільної взаємодії (важливий засіб цього - можливість використання примусу щодо членів суспільства);

♦ політика передбачає інтеграцію суспільства, забезпечує гармонію приватних та суспільних інтересів. Через це зав­дяки політиці підтримується цілісність суспільства, стабільність та суспільний порядок;

♦ політика становить середовище соціалізації особистості. Людина входить до політики, засвоює та виробляє своє ставлення до суспільної взаємодії з приводу використан­ня державної влади;

♦ в процесі політики людина засвоює загальноприйнятій уявлення;

♦ крім усього політика, використовуючи методи політичного регулювання, може утворювати нові форми соціальної орган­ізації життя. Інакше кажучи, забезпечує інноваційність сус­пільного розвитку. Можливості політики розширюються завдяки взаємодії з іншими сферами суспільного життя.

2.