Взаємодія науки про політику з суспільними науками

Сучасна соціально-гуманітарна освіта мала б заверше­ний цикл, забезпечила б формування всеохоплюючої суспільст­вознавчої культури — історичної, філософської, економічної, по­літичної, соціологічної, за умов тісного поєднання взаємодії науки про політику з суспільними та гуманітарними науками.

Якщо філософія, виходячи з найзагальніших законів соціаль­ного розвитку, всебічно оцінюючи природничо-історичний про­цес поступового руху людства від однієї суспільно-економічної системи до вищої, науково достовірно і неспростовно встановлює неминучість закономірного переходу людства від нижчого до вищого ступеня розвитку, то наука про політику, використовую­чи філософські обґрунтування політики як соціального явища, визначає методологію, світогляд, аналіз політичних явищ і про­цесів.

Якщо економічна теорія — наука про закони виробництва, розподіл, обмін потребами матеріальних благ в суспільстві, роз­виток відносин і нагромадження капіталу, звертається до розгля­ду основних успіхів приватної і суспільної власності, розвитку ринкових відносин, формування ринку товарів і збуту, а також формування торгівлі та нагромадження капіталу, організації сус­пільного життя в сфері виробничих відносин, розвитку продук­тивних сил, докорінних потреб матеріального виробництва, то наука про політику дає наукове обґрунтування принципів форму­вання і здійснення економічної політики, державного регулюван­ня економічних процесів.

Правові механізми, механізми розвитку і реалізації політич­них рішень — предмет вивчення правової науки.

Процес розвитку політичного життя суспільства, державних інститутів, політичних партій і рухів досліджує політична історія. Взаємодія науки про політику і політичної історії визначаються тим, що, з одного боку, політична наука допомагає створювати теоретичну базу аналізу еволюції політичних процесів, з друго­го — історія і сучасна політична практика служить не лише ви­значальним критерієм правильності теоретичних висновків полі­тичної науки, а й основою нових узагальнень та їх висновків.

Найтісніше зв’язана наука про політику з політичною соціоло­гією, що вивчає систему взаємодії політики з соціальним середо­вищем. В кореляції, тобто у співвідносинах, взаємозв’язку з ви­вченням свідомості, інтересів та мотивів поведінки індивідів, соціальних та етнічних груп, їх організації і розглядається розви­ток політичних процесів. Основну увагу політична соціологія зо­середжує на аналізі соціальної думки з точки зору її впливу на політичні відносини. Дедалі частіше звертається політична соці­ологія до вивчення офіційних політичних інститутів і норм, соці­альної природи політичної влади. Сучасна наука про політику швидко соціологізується внаслідок застосування запозичених у соціологів методів дослідження.

Наука про політику та політична соціологія маловідомі за об’єктом і методами, але принципові відмінності залишаються в предметі пізнання. Якщо політична соціологія розглядає полі­тичні явища стосовно розвитку соціальних процесів, то наука про політику їх аналізує уже з позицій політичної влади. Соціолог, розглядаючи такі інститути, як громадські, суспільні організації, насамперед, звертає увагу на соціальні процеси, що тривають у них, їх зв’язок з іншими процесами, що відбуваються в суспільс­тві.

Політична соціологія досліджує і проблеми влади, не обме­жуючи суті владних відносин лише насиллям і примусом, що, на жаль, властиве марксистській традиції політичної думки. Відома думка про те, що насилля є повивальною бабою, повитухою вся­кого старого суспільства, коли суспільство вагітне новим, пере­творилась згодом в імператив, тобто в повеління революційного мислення і дії. Звести владні відносини до насилля не дозволяє влада, що виявляється неповною, коли суб’єкт не досягає мети. Якщо бажані результати не досягнуті, то величезні труднощі, зв’язані з подоланням опору інших людей, свідчить не про трі­умф влади, а про її неповноцінність. I, крім того, не ясно, чому мобілізація людей на досягнення поставленої суспільно значимої мети має здійснюватися на основі примусу і насилля. Наука про політику вивчає саме політику, як процес, підпорядкований пев­ним закономірностям, що реалізує на практиці певні принципи — стратегію та тактику.

Зміст будь-якої політики — державної, економічної, соціа­льної, духовної — відображає певний предмет, під яким розу­міється все те, що має властивості, які перебувають у відноси­нах між собою. Кожна наука, і зокрема наука про політику, має свій предмет вивчення: політичні процеси, явища, події, полі­тичні відносини, і важливо при вивченні політики знати са­ме зміст і напрямки її розвитку, розкрити рушійні сили її реа­лізації.

ЛіТЕРАТУРА

Азаров Н. И. О политике как общественном явлении. — М., 1986.

Вебер М. Политика как призвание и профессия. Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990.

Липсет С. Политическая социология. // Американская со­циология. — М., 1972.

Основы политологии. // Под ред. проф. В. П. Пугачева, — М., 1993.

Політологія // За ред. акад. О. I. Семківа. — Львів, 1995.

Питання для повторення

♦ Що і як вивчає наука про політику? В чому суть основ­них понять науки про політику?

♦ Які основні риси політичної науки? Які основні законо­мірності, категорії, функції науки про політику?

♦ В чому суть взаємодії науки про політику та суспільних наук? Яке значення має наука про політику в демократизації та становленні суверенної демократичної України?