Політичні ідеї Стародавнього Світу

Політичні знання зародились в глибокій давнині в країнах Стародавнього Сходу. Формування політичної думки зв’язано з тією стадією розвитку суспільного виробництва, коли виникає приватна власність на знаряддя і засоби виробництва, йде поділ суспільства — родів, племен, общин — на різноманітні соціальні спільності, виникають стани, різноманітні соціальні верстви, утворюються держави.

Стародавні джерела свідчать, що соціально-політичні уявлен­ня у Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї, Греції, Вавілоні, Персії, Римі та інших країнах мали спільний релігійно-міфологічний ха­рактер. У священних книгах стародавніх індусів усі події зобра­жуються як прояв світового порядку, дотримання якого вважа­лось правильним, свідчило про виконання обов’язків кожною людиною. У Стародавньому світі з розкладом і розпадом общин­но-племінних відносин, загостренням суперечностей між племе­нами, родами, виникненням міжплемінних війн та ін., появою власності на знаряддя і засоби виробництва, продукти праці, при­ватного інтересу виникають прагнення окремих осіб нажитися за рахунок інших, розширити своє багатство. В общині виникає майнова нерівність — багаті та бідні, гноблення зазнають не ли­ше раби, а й співплемінники по общині. Уже в III—II тисячолітті до н. е. населення Стародавнього світу — Єгипту, Китаю, Iндії та інших країн — ділилось на багатих і бідних, експлуатованих ра­бів та їх власників, знать тощо.

Соціально розділені суспільства Стародавнього Сходу — ранній тип суспільства, що прийшов на зміну первісному. Економічно та­кий тип суспільства характеризується пануванням патріархального натурального господарства, стійкістю державних форм власності на землю і общинним землеволодінням, надто повільним розвитком індивідуальної приватної власності. Традиціоналізм общинного життя, незрілість класів і класової самосвідомості впливали на зміст політики. Головне місце в політичній свідомості ранньокласових суспільств займали міфи про божественне, надприродне походжен­ня суспільних порядків. З міфами зв’язані традиції обожнення іс­нуючої влади та її розпоряджень. Політичні вчення Стародавнього світу залишались сугубо прикладними. Головний зміст їх становили питання, що стосуються мистецтва (ремесла) управління, механізму здійснення влади і правосуддя. У політичних доктринах відобража­лись не стільки теоретичні узагальнення, скільки конкретні пробле­ми техніки та методів здійснення влади. Державна влада ототожню­валася з владою царя або імператора. Верховний правитель вважався втіленням держави, зосередженням всієї державності. По­літичні вчення не відокремлювались від моралі і становили своєрід­ні етикополітичні доктрини.

Підвищений інтерес до проблем моралі взагалі характерний для ідеології соціальних спільностей, які формувалися в суспіль­стві. Перетворення в суспільстві та державі в багатьох ученнях

пов’язувалися зі змінами в способі життя людей, з їх моральною поведінкою. Саме мистецтво управління державою часто зводи­лось до морального вдосконалення правителів, до управління си­лою особистого прикладу. Для політичних вчень Стародавнього світу характерно те, що в них не тільки зберігались, але й розви­вались релігійно-міфологічні погляди, а теорії державності спов­нені релігійних догм, моральних уявлень і прикладних знань про політику. Політичні вчення освячували соціальну нерівність, привілеї знаті, владу експлуататорської верхівки.