Взаємодія моралі і політики

Політика і мораль — широка і багатогранна тема, що допускає з’ясування ряду взаємопов’язаних і взаємообумовлених питань: розуміння специфіки понять політика і мораль, їх місця в політологічному знанні, уточнення своєрідності політики і мора­лі як складових відносно єдиної суспільної системи регулювання; виявлення суті діалектико-функціонального зв’язку інститутів політики і моралі; виявлення особливостей взаємодії політики і моралі в контексті процесів сучасного суспільства, що змінюєть­ся, насамперед, вітчизняного, українського.

Політика і мораль — одне з опорних понять соціальної, в тому числі, політичної теорії. Їх суть полягає в тому, що це поняття ві­дображає наявність взаємозв’язку двох найважливіших форм су­спільної свідомості, двох певних систем організації соціуму, двох видів регулювання відносин різноманітних соціальних спільно­стей — етносів, класів, соціальних груп, політичних партій, сус­пільних об’єднань та ін. Специфіка понять політика і мораль по­лягає в тому, що, спираючись на знання про політику і мораль, повністю концентрує увагу на «механізмі» їх зв’язку, з’ясовує суть двох регуляторів суспільного життя відносно цілісної соціа­льної системи, в якій одна її частина не існує без іншої, допускає і доповнює її можливості і функції. Таке розуміння поняття, що аналізується, позбавляє від необхідності спеціального введення базових категорій політологічної формули — політика, мораль, дозволяє зосередитися на системних характеристиках соціальних явищ: політика, мораль.

Моральне виховання як складова частина морально-політичного фактора в тій або іншій мірі впливає на будь-яку сферу соціальної ді­яльності і спілкування людей: не тільки пронизує всю систему люд­ських відносин, але й у значній мірі зумовлює виникнення необхідної моральної атмосфери в суспільстві, особливого мікроклімату в коле­ктиві, що при відомих обставинах може значно змінювати характер вчинків.

З’ясування діалектики політики і моралі допускає знання самої їх природи як явищ суспільного життя, законів і принципів функціону­вання політичних інститутів, своєрідності теоретичної рефлексії реа­льностей життя людей, таких, як інтереси, мотиви, експектації, оріє­нтації, і настанов у політичній і моральній формах свідомості. На проблему політики і моралі безпосередньо «працюють» і ті політо­логічні знання, які прояснюють практичну сторону політики, харак­теризують її як діяльність певних суб’єктів політичного процесу. Політика не є щось безформне, безсуб ’активне. Політика здійсню­ється людьми, реалізується на практиці політичними діячами, ліде­рами, визначається певними умовами, обставинами, причинами, живе в конкретному просторово-тимчасовому соціальному конти­нуумі, підкоряючись не тільки власним законам, але й тенденціям і закономірностям статичного порядку, що виникають завдяки дії стихійних сил, породжуються ситуативним збігом обставин. Осо­бистий фактор політики — один із центральних пунктів проблеми політики і моралі.

Осмислення історичного розвитку моралі і політики показує, що обидві ці форми суспільної свідомості не можуть існувати в суспільстві ізольовано одна від одної. Проблема співвідношення політики і моралі — одна з ключових в політичній науці, тради­ційно привертала і привертає в сучасних умовах увагу найбіль­ших авторитетів світової філософії і соціології політики, прикла­дної політичної етики. Екскурс в історію проблеми дозволяє побачити певну наступність підходів, тлумачень, формулювань і оцінок співвідношення політики і моралі, а також наявність істо­тних розбіжностей у розумінні їх зв’язку.

Політизація моралі, розчинення моральності в політиці, хара­ктерне для античних філософів політики, зустріло відкриту опо­зицію в працях ранньобуржуазних теоретиків політики. Най­більш рельєфно це виявилося в працях італійського мислителя і державного діяча Нікколо Макіавеллі.

Протиставлення моралі політиці знайшло подальше обґрунту­вання в працях англійських філософів Томаса Гоббса, Джона Ло­кка та ін. На думку Томаса Гоббса, принципи моралі й політики, що спираються на об’єктивну природну основу, у той же час ма­ють суб’єктивне забарвлення, тому що вироблені мисленням суб’єктів. Добро і зло мають виступати відносними. Природним станом людського суспільства є «війна всіх проти всіх». Приро­джений егоїзм людей виявляється в їх прагненні силою здійснити свої бажання: «людина людині — вовк». Тільки створення гро­мадянського суспільства, держави шляхом укладання договору між ворогуючими, відвертає ворожнечу і сприяє виживанню лю­дей. Джон Локк також виходив з ідеї природного права і суспіль­ного договору, вважаючи, що обмеження свободи людини з боку держави, її законів необхідне для захисту від самовладдя і сва­вілля. Джон Локк намагається з’ясувати деякий зв’язок між окремими елементами індивідуально-моральної і політичної сві­домості (моральні почуття, воля, авторитет держави, суспільна думка). Однак і в нього такий зв’язок, по суті, зводиться майже до повного підпорядкування моралі політиці. Таке підпорядку­вання неправомірне, хоча, мораль, не пов’язана з політикою, стає неспроможною. Саме тому заслуговує на увагу точка зору Клода Гельвеція, який влучно помітив, що мораль (етика) є порожня наука, якщо не пов’язується з політикою і законом.

У ХІХ ст. проблема політики і моралі знайшла відображення в теоріях представників буржуазної філософії — Іммануїла Канта, Георга Гегеля та ін., що намагалися встановити дійсний характер взаємодії політичних і моральних факторів суспільного життя.

В кінці XIX — на початку XX сторіччя проблему політики і мо-ралі досліджує ціла когорта впливових західних соціологів: Огюст Конт, Еміль Дюркгейм, Макс Вебер, Вільфредо Парето та ін. В праці «Політика як покликання і професія» Макс Вебер, аналізуючи діяльність і характер політики, приходить до вкрай песимістичного висновку про повне розведення моралі і політи­ки. Багато його сучасників побачили в Максі Вебері нового Ма- кіавеллі. Яке ж дійсне відношення між етикою і політикою? Не­вже між ними, як іноді говорилося, немає нічого спільного? Або ж, навпаки, слід вважати правильним, що «одна і та ж» етика має силу і для політичної дії, як і для будь-якої іншої? Відповідаючи на питання, Макс Вебер пише, що вже перші християни знали, що той, хто зв’язується з політикою, тобто з владою і насильст­вом як засобами, укладає пакт з диявольськими силами. Багато хто вважає, що з доброго може вийти тільки добре, а зі злого — лише зле. Але часто-густо, відмічає Макс Вебер, все відбувається навпаки. Хто не бачить такого, той політично справді дитина.

Великий внесок до осмислення проблеми співвідношення по­літики і моралі вніс Карл Марксу, американські політологи Джордж Лоско і Лео Вільям у творі «Політична теорія. Класичні тексти. Сучасні погляди», Карла Маркс — у працях «Економічні і філософські рукописи», «Німецька ідеологія», «Капітал» та ін., поряд з працями Платона, Арістотеля, Святого Августіна, Фоми Аквінського, Макіавеллі, Гоббса, Локка, Руссо, Гегеля, Мілля, Ніцше, Роллса, Хабермаса та ще багатьох.

Звичайно ж, буржуазні філософи, як правило, заперечують взаємодію моралі й політики. Для них характерний розподіл мо­ральної і політичної сфер. Так, Макс Штірнер вважав, що власна воля індивіда, його моральна сфера і держава як уособлення по­літики становлять дві ворожі держави, між якими неможливі «ві­чний мир» і спокій. Якщо ж окремі філософи тоді і визнавали на­явність зв’язку між мораллю і політикою, то відводили чільну роль моралі. I раніше, і тепер проблема політики і моралі не втрачає актуальності, а перетворюється на своєрідний епіцентр політичної науки. Ще Огюст Конт підкреслював, що моральні ідеї не тільки впливають на світ, але «перевертають» його. Ви­щою нормою оцінки соціальних явищ виступає «любов як прин­цип, порядок, як підстава і прогрес, як мета». Політика і мораль у взаємодії виступають єдиним цілим. «Моральне відродження», на думку Огюста Конта, — основа людського прогресу, більш важлива, аніж економічний і політичний розвиток. Окремі ради­кальні ідеї Огюста Конта, подібні до заяви про моральну перева­гу «пролетарів над іншими верствами суспільства», не змінюють суть буржуазно-ліберальної фразеології.

Проблема взаємодії політики і моралі привернула особливо пи­льну увагу сучасних буржуазних філософів та ідеологів Заходу. Пошук ефективних засобів соціального контролю над образом ду­мок і поведінкою робітників, постійне вдосконалення засобів кон­формістської стандартизації народних мас у дусі вимог буржуазної моралі, політичної мети, що відповідають інтересам соціальних спільностей індустріального суспільства, змушувало буржуазних етиків і соціологів вдаватися до активного дослідження механізму взаємодії моралі і політики. Всі численні течії сучасної буржуазної політичної думки можна звести до трьох основних пе-реконань про мораль і політику: по-перше, до заперечення зв’язку моралі з реальним політичним життям. Соціальний зміст відторгнення по­літики від моралі полягає в прагненні приховати від широких на­родних мас аморалізм реакційних кіл буржуазних політиків; по­друге, до відстоювання першості моралі по відношенню до полі­тики, тобто до абсолютизації морального фактора, до подання мо­ралі як якоїсь системи безликих імперативів, придатних для всіх періодів, епох і народів; по-третє, до визнання певної взаємодії між мораллю і політикою деякими прихильниками емотивізму (А. Айером, Р. Карнапом, Ч. Стівенсоном, а також Ф. Штампфером, Л. Фройндом, А. Вебером та ін.), вони навіть роблять спроби отото­жнювати мораль з політикою, політичною пропагандою тощо. Аналіз політичних явищ в «політичній етиці», резонно відмічає Еріх Фромм, виходить не з соціального буття і конкретно- історичної структури, а з тих ідеологічних передумов, що вплива­ють на буття. Частково визнаючи наявність «масового політичного індиферентизму», суперечностей, що загострюються між особис­тістю і суспільством, і виключаючи можливість знайти засоби для їх дозволу, окремі західні політологи впритул підходять до ви­знання існування деякої полярності між індивідом і державою. Пе­ренос моральних норм і цінностей до сфери політики виступає не чим іншим, як прагненням покласти зміст буржуазної політики на фундамент «вічних» моральних істин.

Мораль, звичайно ж, формується під впливом політики, що пронизує весь її зміст, безпосередньо пов’язана з нею і служить політичній меті. Відкидаючи спроби надати буржуазній державі як політичному знаряддю панівного класу моральні функції по- закласової моралі, можна вважати такі погляди чистим фразерст­вом. У буржуазному суспільстві держава вже стоїть на «політич­ній» і «моральній» точці зору, але не на абстрактній, а на буржуазній. Існуючий зв’язок політики і моралі відбувається тільки тоді, коли політика може знаходити підтримку у народних мас, що відповідає їх моральним переконанням. Підміна політики мораллю неспроможна, як неспроможне і абсолютне протистав­лення політики і моралі, тому що єдність прогресивності і мора­льності об’єктивна.