Взаємозв’язок політології з іншими суспільними науками

Політологія взаємодіє з великою кількістю наук, предметом дослідження яких є окремі аспекти політичної дійсності.

Співвідношення між політикою та економікою в історич­ному вимірі можна виразити так:

1) закони економічного розвитку визначають зміст і соц­іальний вектор політики через економічні інтереси соц­іальних груп, зміну структури виробництва і споживан­ня, технологічні інновації;

2) політичні інститути залежать від економічного розвитку, особливо у примітивних суспільствах;

3) політика стримує економічний розвиток або коригує його відповідно до соціальних і національних інтересів, особливостей історичної ситуації;

4) політика, враховуючи закони об’єктивного економічно­го розвитку, забезпечує спокійний перехід від одного еко­номічного укладу до іншого;

5) політика має вирішальний вплив на економіку в пере­хідних суспільствах, оскільки може стабілізувати або дес­табілізувати фінансову систему, стримувати інфляцію або розкручувати інфляційну спіраль, створювати нову еко­номічну модель і тим самим давати поштовх до культур­ної модернізації або допускати стагнацію при еклек­тичному існуванні елементів старої і нової систем.

Політика та мораль як сукупність цінностей і норм не правового характеру пов’язані між собою. Громадськість оцінює політику і політиків категоріями справедливості, честі. Однак колективна мораль не завжди збігається з універсальними ци- вілізаційними моральними принципами і тому етична оцінка політичної діяльності може бути спотворена стосовно цивіліза- ційних моральних стандартів. Так, на Заході подружня невірність може зашкодити політичній кар’єрі, а у посткомуні­стичних країнах навіть звинувачення у корупційній діяльності не перешкоджає політичному успіхові.

Відсутність жорсткої політичної конкуренції та правових ме­ханізмів цивілізованого усунення конкурентів з арени, наявність договірних "нічиїх" між політичними угрупованнями не дає змо­ги громадськості адекватно оцінити моральні якості політиків.

Співвідношення між політикою і мораллю зводиться до та­ких принципів:

1) політика завжди аморальна;

2) для досягнення високоморальної мети (здобуття незалеж­ності, утвердження слави і величі держави тощо) всі засо­би (в тому числі і насильницькі) морально виправдані;

3) жодна мета не може виправдати аморальні засоби (на­сильство, брехню, підступність).

Останній принцип дедалі частіше знаходить підтверджен­ня у політичній практиці сучасного цивілізованого суспільства. При цьому моральність політиків в її універсальному цивіліза- ційному значенні залежить не стільки від їхніх особистих яко­стей, скільки від ситуації, в якій функціонує політика, а саме: ефективності соціального контролю над владними структура­ми; умов політичної конкуренції; рівня політичної культури політичних еліт і мас.

Що стосується співвідношення політики та права, то ефективність правового регулювання залежить від рівнодії інте­ресів соціальних груп на політичній арені, а також від рівня економічного і культурного розвитку країни. Така рівнодія інте­ресів є основою для створення права, яке слугує всьому сусп­ільству, а не тільки окремим соціальним групам, як це має місце в посткомуністичних державах.

Урівноваження інтересів соціальних груп є умовою вироб­лення таких правил гри, які не дають змоги одним жити за ра­хунок інших, тобто безжалісно відкидають паразитичні спосо­би мислення і діяльності. Крім цього, правова система залежить від попередньої правової (а також політичної) культури, еконо­мічного розвитку, міжнародних відносин. Наприклад, серед сучасних політиків, незалежно від їхньої ідеологічної орієнтації, знань чи певних інтересів, мало знайдеться таких, які прямо нехтували б принципами міжнародного права.

Отже право - це результат погодження суспільних інтересів політичних суб’єктів через механізм державної влади з метою досягнення певного стану рівноваги, з одного боку, з іншого - умова розв’язання суспільних проблем у межах принципу пра­ва, а не принципу сили.

Зіставивши політику та релігію, побачимо, що домінуван­ня як Церкви над державою, так і держави над Церквою, мало негативні історичні наслідки. Тому нині використання Церкви з політичною метою, а також втручання Церкви в державні справи є суспільно небезпечним явищем. Держава покликана забезпечити правові гарантії свободи людини і безпеки нації, а Церква - умови для внутрішньої свободи людини, морального відродження народу.

Політика як суспільна діяльність має такі ознаки:

1) мета політики - забезпечити панування одних соціаль­них груп над іншими, одних інтересів над іншими або уз­годження соціальних інтересів, створення механізму реа­лізації спільних волі та інтересу;

2) соціальна функція політики - управління соціальними процесами;

3) суб’єкти політики - держава, партії, соціальні групи, осо­би, які усвідомлюють свої інтереси, спроможні їх вирази­ти і захистити на державному рівні;

4) політика передбачає поєднання практичної діяльності, науки і мистецтва. Тому політик повинен не тільки мати досвід політичної діяльності, а й володіти глибокими гу­манітарними знаннями (юридичними, соціологічними, економічними), вміти впливати на людей, вибирати найбільш оптимальні варіанти комунікації з масами;

5) засобами політики є сила, право і мораль.

Сила як сукупність матеріальних та організаційних засобів примусу й насильства домінувала в політиці впродовж усієї історії людства. У сучасних цивілізованих країнах переважають право і мораль. Ошимальне поєднання сили, права і моралі незалежно від історич юї ситуації потрібне завжди. Якщо нема розумного співвідношення цих засобів, політика втрачає

Тема 1. Hpedem і методи політології здатність виразити інтегрований суспільний інтерес. Скажімо, якщо сила влади не обмежена правом, - це деспотія, і навпаки, якщо влада не здатна забезпечити виконання правових норм, - це розгул анархії й охлократії. Співвідношення між правом і силою в політиці здебільшого залежить від морального стану суспільства. Низький рівень його морального стану потребує збільшення сили влади, а високий - правового регулювання.

3.