Взаємозв ’язок потреб і споживання. Домогосподарства як сфера споживання.

Домогосподарства як суб’єкт мікроекономічного рівня господарювання виконують переважно споживчі функції, задовольняючи потреби через ринок або поза ним, тому ма ють такі головні риси:

- є суб’єктами господарювання;

- господарська діяльність спрямована на задоволення особистих потреб;

- засоби виробництва при застосуванні у власному господарстві не є капіталом;

- праця - не чинник самостійного виробництва;

- не виникають внутрішні виробничі відносини

Домашні господарства виконують три основні групи функцій:

1.

2. Заощадження і участь у нагромадженні капіталу такими шляхами:

- відкриття депозитів у кредитних установах;

- купівля акцій підприємств;

- надання позик, зокрема, з використанням боргових документів, наприклад, облігацій;

3. Надання інших чинників виробництва - найманої праці, землі й природних рес урсів, підприємницьких здіб носте й.

Кінцеве споживання в межах домашнього господарства здійснюється за вдяки доходам у на ст упних формах:

- доходи від с амостійно ї пра ці з власними а ктивами, як правило, у натуральному вигляді;

- зарплата від найманої праці, як правило, у грошовій форм і;

- капіталізовані доход и, або доходи у вигляді рент и, відс отків, гонорарів та ін.;

- трансфертні платежі в формі субсидій, дотацій, пенсій, стипендій, матеріальної допомоги, пільг та ін

Вибір домогосподарств обмежений наступними моментами: рівень вироб ництва; ст руктура виробництва; структура пот реб домогос пода рст в; ріве нь їх доходів, або бюджетні обмеження.

Мікроекономічний погляд на домогосподарства математично проявля єт ься за д опомогою т аких показників: потреби й перева ги споживачів; доход домогосподарств; ціни на спожив ч і блага; рівень оподаткування і субсидування.

Аналізуючи поведінку споживача економісти ведуть мову про його суверенітет.

Необхідною умовою суверенітету споживача є свобода споживчого вибору. Слід зауважити, що в реальній дійсності така свобода існує не завжди Обмеження свободи споживчого вибору можуть бути різноманітними за формою та масштабами (від карткової системи до законодавчого заборонення виробництва та споживання деяких товарів). Мотиви таких обмежень також можуть бути різними: надзвичайні обставини; бажання застерегти споживачів від „поганих”, з точки зору суспільства, товарів і надати споживачеві більше „хороших” товарів, ніж він вибере самостійно; бажання забезпечити рівність у споживанні тощо. Для економістів важливим є не порада, що „добре” і „погано”, а пояснення того, що обмеження свободи вибору споживача - досить небезпечна зброя, якою необхідно вміло користуватися, враховуючи всі нас лідк и. О бме ження свободи в ибору спожив ача виправдане як тимчасовий захід. Використання обмежень як постійного методу регулювання призводить до розриву зв’язків „споживач - виробник” і може спричинити структуру кризу в економіці.

З’ясувавши сутність поняття „суверенітет споживача” стає зрозумілим, чому необхідно вивчати поведінку споживача.

При аналізі поведінки споживача виникає ряд запитань: Чому споживач купує деякі товари? Чому з великої кількості товарів він обирає і купує саме ці товари і саме в такій кількості?

Відповідаючи на ці запитання, економісти вважають, що споживач обирає якийсь „кращий” набір товарів з тих, що він може придбати, виходячи із свого доходу. Споживач обирає „кращий” із своєї точки зору набір товарів. При цьому економісти виходять з того, що взагалі не існує якоїсь об’єктивної шка ли, яка дозволяє визначит и, який товар „краще”, а який „гірше”. Але економісти вважають, що кожен споживач має свою суб’єктивну шкалу переваг, що він (споживач) знає напев но, що йому подоба єт ься більше, а що - менше. При цьому споживач прагне обрати найкращий для себе набір товарів у межах свого доходу. Це припущення має назву гіпотези про раціональність споживача і полягає в тому, що споживач поводить себе таким чином, щоб максимізувати корисність за умови обмеженого доходу.

2.