Мотиви і потреби в управлінській діяльності

Виробнича діяльність менеджера зумовлена також мотиваційною сферою. Найважли­вішим компонентом у мотиваційній сфері керівника є потреби. Керівникам властиві такі потреби:

• в досягненні успіху, влади;

• у відчутті соціальної значущості своєї діяльності, участі у вирішенні загальнонаціо­нальних завдань, у доведенні цінності власної особистості;

• у самоствердженні через власну справу;

• бути переможцем;

• потреба у розвитку.

Остання потреба - одна із найважливіших потреб керівників. Інтерес до управлінської діяльності є вагомим мотивованим засобом реалізації потреби у розвитку.

На низці потреб формується мотивація посадового росту. Порівнюючи провідні моти­ви керівників з успішності управлінської діяльності (Л. Е. Орбан-Лембрик, В. С. Лозниця, Н. П. Сатінова), були отримані різні мотиваційні профілі для різних рівнів сформованості управлінської діяльності: нижчий рівень сформованості характеризується мотивацією, спрямованою на досягнення життєвого комфорту; середній рівень досягнень в управлінні відзначається перевагою потреби в безпеці, збереженні статусу в управлінській ієрархії; вищому рівню сформованості діяльності відповідає діяльність, що пов’язана з домінуючою потребою в самоактуалізації, найповнішою реалізацією своїх можливостей, постійним самовдосконаленням, з почуттям обов’язку.

Мотивація досягнення успіху, яка є провідною в процесі формування управлінської діяльності, забезпечує розвиток здатності оперативно розв’язувати проблеми в умовах, що швидко змінюються, стійкості до стресу, врівноваженості. Вона пов’язана з мотивацією посадового росту, яка визначається потребою керівників активно засвоювати зовнішнє середовище. Криза управлінської мотивації, про яку йдеться в наукових дослідженнях, зумовлена низкою чинників:

• підвищення цінності для потенційних і реальних керівників вільного часу, розваг, здоров’я, безпеки;

• практика підготовки керівників, яка передбачає постійне порівняння в процесі навчан­ня можливостей потенційного управління з абстрактною «ідеальною» моделлю керівника, що призводить до зниження самооцінки, сприяє послабленню незалежності;

• незадоволеність керівників своїм статусом, службовим становищем;

• суперечності між уявленням про управлінську діяльність, що формується на основі наукової літератури, і практикою;

відсутність потреби бачити результати своєї праці (керівники нічого не виробляють особисто і нерідко позбавлені можливості бачити матеріальні результати своєї праці);

• розбіжність між формальним статусом керівника і його реальною владою (недостат­ність влади під час розв’язання управлінських завдань властива як для розвинутих капіта­лістичних країн, так і для нашої країни; вона тягне за собою у деяких випадках «відчуження праці», відхилення управлінської діяльності як такої, що не прийнятна);

• економічна, політична, духовно-культурна криза в країні, немає стабільності в су­спільстві;

• мотиви уникнення яскраво вираженого успіху або невдач, прагнення до надмірного вдосконалення, постановка недосяжних цілей саморозвитку.

Суттєвим чинником, що дозволяє мати позитивну мотивацію управлінської діяльності, є потреба в сенсі праці й смислі життя.

Ще одним важливим моментом мотивації сфери особистості керівника є мета. З нею пов’язані розумовий процес і емоційні переживання керівника. Вона є основним об’єктом уваги. Мета - це безпосередньо усвідомлюваний результат, на який спрямована дія, що задовольняє актуалізовану потребу керівника. Потреби і мотиви є фундаментом життє­вої особистості керівника, які визначають накреслений керівником рівень досягнень, що можуть розглядатися в двох аспектах: як просування за рівнями ієрархії системи управління і як особистий управлінський розвиток.

Потреби, мотиви і цілі є психологічною установкою ціннісних орієнтацій особистості керівника. Ціннісні орієнтації виражають стан мотиваційної сфери особистості, забезпечу­ють вибірковість сприймання керівником життя. Вони є для людини тим критерієм, який визначає її сенс життя і без якого вона не може існувати [73].

Значну увагу сучасні вчені приділяють проблемам управління освітою. Зокрема, О. Л. Скідін досліджує зміст і структуру навчальних соціальних організацій, специфіку використання соціальних технологій в управлінні персоналом, сутність трансформаційних процесів у сучасній системі освіти. Особливо значущою для керівника закладу (ректора, декана, директора коледжу, ПТУ, ліцею, гімназії, школи), вважає автор, є функціональна компетентність (аналітико-прогностична, організаційно-координаційна, контрольно-оці­нювальна, регулятивно-корекційна тощо). Проте не менш важливою є й соціально-пси­хологічна, яка дає змогу створити сприятливий мікроклімат у педагогічному середовищі, встановити взаємини доброзичливості, співробітництва, любові у системі: «педагог-педа­гог», «педагог-студент», «студент-студент» і т. ін. До цільових функцій керівника належать: управління навчально-виховним процесом, адміністративно-розпорядницька діяльність, ін­структивно-методична робота, викладацька діяльність, фінансово-господарська діяльність, робота з громадськістю, батьками. Типологічні функції управління керівника залежать від

типу навчального закладу, режиму його діяльності, рівня диференціації й можливостей розвитку особистості та ін. [67, с. 173-183].

В. С. Пікельна, О. А. Удод, розкриваючи зміст технологічних функцій керівника, нада­ють особливу увагу організаційно розпоряджувальному моделюванню та соціально-пси­хологічним методам управління школою.

Психологічні методи управління вчені розглядають із врахуванням закономірностей психічної діяльності людини, моральних й економічних методів впливу керівника закладу на особистість педагога, розвитку умов самоуправління тощо [50].

Фундаментально досліджуються проблеми управління у сфері сучасної вищої школи [54; 16; 29].

9.4.