Психологічні особливості управління у сфері виробництва, бізнесу, освіти, культури

Психологічні вимоги до керівника залежать від характеру його діяльності, в якій можна виокремити такі моменти:

1. Авторитарність при розподілі відповідальності між підлеглими працівниками та при оцінці їхньої праці.

2. Чітка орієнтація напрямів роботи. Діяльність керівника спрямована на виконання виробничих завдань, а також - на роботу з людьми.

3. Високий професійний та організаційний рівень управлінської праці, що виявляєть­ся, зокрема, в точному, зрозумілому для підлеглих визначенні та формулюванні завдань, правильному їх розподілі.

4. Впевненість у своїх силах, яка виявляється, зокрема, у чітких діях під час розв’язання складних ситуаційних завдань.

5. Вміння правильно визначити співвідношення між перспективними та оперативними завданнями управлінської діяльності та шляхи їх розв’язання.

6. Турбота про підвищення власного професійного рівня та професійного рівня підлеглих.

7. Відповідальне ставлення до управління трудовим колективом, робота з кадрами.

Чеський дослідник Іржі Ружичка наводить такі суттєві якості, які мають бути притаман­ні керівникові і піддаються психологічному та психодіагностичному аналізу:

• інтелектуальний рівень, причому не лише рівень розумових здібностей, а й здатність до синтезу та концептуальна спрямованість мислення;

• організаційні здібності;

• трудова і соціальна адаптованість, здатність розв’язувати завдання управлінської ді­яльності;

• необхідний рівень особистої домінантності, наявність необхідної твердості, рішучості та відповідальності у спрямуванні діяльності підлеглого колективу;

• відповідний рівень міжособистісних контактів, вміння чітко реагувати на позиції, погляди і життєві проблеми членів керованого колективу;

• особиста врівноваженість;

• здатність витримувати нервово-психічні навантаження;

• ініціативність мислення та дій, готовність до сприймання нових концепцій і методів;

• висока працездатність;

• орієнтованість щодо напрямів у своїй професійній галузі, у сфері управління;

• основні з необхідних моральних якостей (відповідальність, послідовність, самокри­тичність, культура дій і вчинків тощо) [58].

Вітчизняні вчені-психологи (В. С. Лозниця, Л. Е. Орбан-Лембрик) розглядають психо­логічну природу управлінських ролей керівника у такому контексті.

Керівник як лідер організації. На виробництві існує чіткий розподіл управлінських відносин: одні керують, інші виконують і підпорядковуються керівництву. Здебільшого, суб’єктом управління виступає керівник, або колективний суб’єкт управління. Одночасно керівник може бути і лідером в організації. Натомість іноді функції управління переймає на себе і рядовий член групи, який є в ній неформальним лідером. Керівництво і лідерство є персоніфікованими формами соціального контролю, способами соціально-психологічного ефекту в діяльності фірми чи установи.

Керівництво і лідерство стало об’єктом постійної та систематичної уваги науковців на початку XX століття. Під час дослідження цих феноменів розроблено низку концепцій і теорій.

1. Теорія рис мала на меті виявити загальні властивості або особистісні характеристики ефективних керівників. Згідно з цією теорією, лідером може бути людина, яка володіє певним набором якостей особистості.

2. За харизматичною концепцією, людина народжується із задатками лідера, лідерство послане окремим видатним особистостям як благодать («харизма»).

3. Згідно із ситуаційною теорією, лідерство визначається як продукт ситуації: людина, ставши лідером в одному випадку, набуває авторитету, який починає на неї «працювати» внаслідок дії стереотипів. Тому вона може розглядатися групою як «лідер взагалі». До того ж, окремим людям властиво «шукати посади», тому вони відповідно і поводяться.

4. За синтетичною (або комплексною) теорією лідерство розглядається як процес ор­ганізації міжособистісних взаємин у групі, а лідер - як суб’єкт управління цим процесом, причому сам феномен лідерства розглядається в контексті спільної групової діяльності. Згідно з цією теорією, ефективність керівництва визначається не стільки особистими яко­стями керівника, скільки стилем його поведінки стосовно підлеглих [32, с.

Лідер в психологічному аспекті це: 1) член групи, за який має право приймати рішення в зазначених для нього ситуаціях; 2) індивід, здатний виконувати центральну роль в органі­зації спільної діяльності та регулюванні взаємин у групі; 3) людина, що здатна впливати на окремих членів або групу загалом, спрямовувати їхні зусилля на досягнення поставлених цілей.

Керівник - це індивід, який реально виконує особливі функції керівництва., управління та організації діяльності.

Між цими феноменами (лідерства і керівництвом) існують відмінності. Щодо загальних рис, то російський психолог Р Кричевський виокремлює такі:

1) керівник і лідер виконує роль координаторів, організаторів членів соціальної групи;

2) керівник і лідер здійснюють соціальний вплив у групі лише різними засобами;

3) керівник і лідер використовують субординаційні відносини, хоча в першому випадку вони чітко регламентовані, а у другому - заздалегідь не передбачені.

У науковій літературі виділяють такі відмінності:

1) керівник призначається офіційно, а лідер утверджується стихійно;

2) керівникові надаються законом певні права й обов’язки, а лідер може їх не мати;

3) керівник наділений системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які він може впливати на підлеглих, а лідеру ці санкції не надані;

4) керівник представляє свою організацію (групу) в зовнішній сфері взаємин, а лідер у сфері своєї активності обмежений, переважно, взаєминами, що відбуваються усередині колективу;

5) керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед законом за стан справ в організації (колективі).

Б. Паригін доповнює цей перелік відмінностей:

1) керівник здійснює регуляцію офіційних відносин групи, як окремої соціальної орга­нізації, а лідер регулює міжособистісні стосунки в групі;

2) лідерство виникає за умов мікросередовища (мала група), а керівництво є елементом макросередовища, тобто воно пов’язане з усією системою суспільних відносин;

3) керівництво є явищем більш стабільним, аніж лідерство - визнання лідера залежить від настрою групи;

4) процес ухвалення рішення керівником значно складніший, він опосередкований бага­тьма обставинами, які не обов’язково мають витоки в цій групі чи організації, тоді як лідер здебільшого приймає безпосередні рішення, що стосуються групової діяльності.

На підставі вивчення західними дослідниками відмінних ознак лідерів і керівників, Л. Е. Орбан-Лембрик виокремлює такі відмінності:

1) керівник - високоосвічений спеціаліст з великим досвідом, постійно працює над підвищенням свого професійного і наукового рівня, а лідер, здебільшого, не намагається зберегти існуючу систему, меншою мірою, ніж керівник, спираючись на загальноприйняті управлінські методи, може нехтувати правилами управлінської ієрархії;

2) керівники добре розуміють особливості системи з її правилами і процедурами. Вони розробляють нові правила і процедури в будь-якій формі (формальній і неформальній) й забезпечують їх застосування в стандартній системі. Лідер вважає, що простота - головний принцип успіху. Він навчає співробітників простим способам вдосконалення своєї діяль­ності, натомість керівник навчає складних процедур і методів;

3) керівники - прихильники кількісних показників. Вони сконцентровані на досягненнях короткочасного характеру. Лідери часто-густо непередбачувані, винахідливі;

4) керівник шукає добросовісних виконавців, а лідер - однодумців;

5) керівники не вибачають помилок ні собі, ні іншим, а лідери переважно визнають свої помилки і не бояться відкрито застосувати необхідні засоби для їх виправлення;

6) керівники вважають, що підлеглі навіть з високою компетенцією не в змозі виконувати роботу без контролю і вказівок зверху. В основі роботи лідера лежить принцип рівності;

7) керівники намагаються створити собі хороший імідж, хоча це зрештою неможливо через конфліктну природу відносин між керівником і підлеглими. Лідери цінують повагу колег, вони, зазвичай, наділені репутацією людини з високими моральними якостями, з повагою ставляться до працівників, захищають їхні інтереси. Водночас, працівники вдячні лідерам і всіляко їх підтримують [32, с. 185-186].

Керівник - новатор. За сучасних умов, це надзвичайно важлива управлінська роль керів­ника, адже сучасне виробництво вимагає динамічних змін, нововведень. Щодо організації, то йдеться про зміни, які спрямовані на перетворення окремих компонентів у структурі або у функціонуванні організації.

Керівник як вихователь - це людина, яка вміє передати власний досвід іншим, надає психолого-педагогічну допомогу тим, хто потребує її з огляду на життєві обставини, свій морально-психологічний стан. Керівник має володіти потужними вольовими якостями, він має бути готовим до ризику.

Ризик - це характеристика діяльності при невизначеності для суб’єкта її наслідків і наявності передбачень про можливі негативні наслідки на випадок неуспіху (покарання, душевний біль, травма, втрата престижу тощо).

Ризик буває:

• ситуативним (ризик на виграш; величина виграшу на випадок успіху перевершує величину втрат на випадок неуспіху);

• неситуативним (безкорисним, або «ризик заради ризику»);

• виправданим;

• невиправданим.

Менеджер має бути наполегливим, рішучим у досягненні мети, навіть в міру впертим, оскільки непомірна впертість відкидає можливість гнучкості поведінки.

У прагненні до успіху виправданим для менеджера є прояв честолюбства. Честолюб­ство - це вияв в особистості мотивів досягнення першості, прагнення до слави, до отри­мання винагород, до почесного місця в окремій галузі діяльності, сфері суспільного життя. Але менеджер повинен уникати гіпертрофованого честолюбства, яке можна кваліфікувати як пихатість, зарозумілість, зверхність. Таке честолюбство відштовхує людей, вибудовує стіну у взаєминах.

9.3.