Індивідуально-психологічні особливості як основа духовного розвитку особистості

Проблема духовності – це не лише ставлення до світу, природи, інших людей, а ще й процес удосконалення, сходження особистості до своїх ідеалів, цінностей і реалізація їх на своєму життєвому шляху.

М.Й. Боришевський вважає, що духовність, процес її становлення та розвитку зумовлюється, з одного боку, соціальними впливами на особистість та їх активною трансформацією людиною, а з іншого боку, певними природженими, успадкованими особливостями кожного конкретного індивіда, зокрема його психо-фізіологічними властивостями, що позначаються на особливостях його реагування на різні явища, що тією чи іншою мірою пов’язані з духовністю [5].

Розглядаючи роль індивідуально-психологічних чинників у розвитку духовності особистості, ми базуємося на розумінні особистості як відкритої зовнішньому досвіду динамічної системи, що саморегулюється, яка включає до своєї структури підструктури мотиваційної спрямованості, емоційної сфери, стилю мислення, спосіб спілкування з навколишніми (Л.М.Собчик) [7].

Хоча багато авторів не включали до структури особистості біологічні передумови, роль біологічного фактору в розвитку особистості підтверджують численні роботи відомих психофізіологів (Б.М.Теплова, В.Д.Небиліцина, В.C.Мерліна, В.М.Русалова та ін.).

Л.С.Виготський і С.Л.Рубінштейн також вважали, що індивідуально окреслені якості опосередковано заломлюють (в кожної людини порізному) інформацію про навколишнє середовище [9, 10]. Вплив середовища на психіку людини розглядався ними не як пасивний процес, а як суб’єктивно-вибірковий, значною мірою неусвідомлюваний вибір.

На основі багаторічних психодіагностичних досліджень Л.М.Собчик стверджує, що з широкого спектру вражень про навколишній світ кожна

людина притаманним саме їй способом вибирає і засвоює певну інформацію, акцентуючи свою увагу на одних явищах та нехтуючи іншими. Саме ця індивідуальна вибірковість і власний стиль засвоєння інформації створюють базу для формування різних, по-своєму неповторних особистостей при однакових умовах середовища. На думку авторки, в основі такого індивідуального стилю сприйняття, переробки і відтворення інформації про світ, що трансформується в думки, переживання і вчинки людини, лежить провідна тенденція, яка включає умови формування певної особистісної властивості, і саму властивість, і предиспозицію до того стану, котрий може розвинутися під впливом середовища як продовження даної властивості. Як підкреслює Л.М.Собчик, провідна тенденція або дві-три провідні тенденції пронизують всі рівні особистості: і найнижчі, біологічні, і характерологічну структуру, і найвищі, «вершинні» рівні, якими виступають соціальна спрямованість та ієрархія цінностей [7].

На переконання Л.М.Собчик, провідна тенденція є базовою по відношенню до інших психологічних властивостей. Вона пронизує всі рівні та етапи формування особистості – від індивідуально-типологічної предиспозиції і рис характеру до сформованої особистості.

Таким чином, вищі рівні особистості, до яких належать соціальна спрямованість, ієрархія цінностей, громадянська самосвідомість індивіда, формуються не лише виключно під впливом соціуму, але залежать від індивідуального тропізму, вибірковості, неусвідомлюваного потягу, що значно обмежує кількість ступенів вибору конкретної людини при освоєнні нею багатоманітності навколишнього світу [7, с.23].

Викладаючи основні положення своєї концепції, авторка ставить запитання, яким саме чином ця схема пояснює все особистісне багатство людини, в тому числі її духовну сферу. Відповідаючи на нього, Л.М.Собчик стверджує, що готовність до духовного розвитку закладена в кожній людині, але для її реалізації необхідними є відповідні впливи навколишнього середовища і певне виховання почуттів, яке не може бути замінене освітою [7, с.402].

Однак, вважає Л.М.Собчик, за інших рівних умов певні типи особистості є більш сензитивними для розвитку духовних якостей, духовних цінностей. Так, інтровертний, тривожний та сензитивний типи спонтанно виявляють потяг до духовного розвитку, оскільки в них із всього спектру потреб провідною виступає афіліативна потреба, яка виявляється здатністю до співпереживання, схильністю до самоаналізу, тенденцією до гальмування егоїстичних бажань і прагненням наблизити актуальний «образ Я» до ідеального. При цьому мотиви діяльності індивідів, яких можна віднести до вказаних типів, відзначаються гуманістичною спрямованістю і певним вивищенням інтересів над повсякденними проблемами. Цей тип

особистості володіє тими базовими властивостями, які посилюють вірогідність імперативного потягу до духовно насиченого життя. Авторка навіть вважає можливим назвати такий варіант розвитку особистості «первинною духовністю» [7, с.402].

На противагу цьому типові гіпертимні особистості (спонтанні, екзальтовані та змагально-активні екстраверти) більшою мірою орієнтовані на самореалізацію свого «Я» «тут і зараз», вони активно заявляють про себе, при цьому власне «Я» затуляє сам світ, який прагматично використовується ними для досягнення своїх цілей. Вони менш схильні до самоаналізу і пошуків сенсу життя, для них характерним є дійовий стиль життя, а не роздуми про минуле чи мрії про майбутнє.

Водночас шлях до духовного розвитку не є закритим і для цього типу особистості. Адже, як зазначає Л.М.Собчик, потяг до духовного збагачення, може виникнути як вторинне явище («вторинна духовність») в людей, які багато страждали, розчарувалися. При всіх варіантах такої душевної трансформації спостерігаються посилення контролю над егоїстичними устремліннями, більш виразна зверненість до свого внутрішнього «Я», гуманістична спрямованість інтересів.

Отже, ціннісні орієнтації, певні характерологічні властивості, особливості самосвідомості виступають певною «надбудовою» щодо біологічно зумовлених властивостей – типу нервової системи, когнітивного та емоційного стилю – всього того, що входить до ємного поняття «провідна тенденція». Ця ціннісна, світоглядна «надбудова», хоча й має певну зумовленість, може досить сильно варіювати в індивідів навіть одного типу. Саме тому ми вважаємо вельми важливим вивчення особливостей ціннісномотиваційної сфери, ідентичності особистості, які відображають власну активність суб’єкта в духовному пошуку, самовизначенні.

Духовність є одним із найважливіших проявів процесу суб’єктивації буття, тобто істотним у ній є момент оцінювання, самооцінювання, творчості і слідування цінностям. Духовність у цьому розумінні не протистоїть течії життя, а надає їй нових можливостей реалізації індивідуальності у пошуках гармонійної взаємодії з мінливим навколишнім світом, оскільки будь-яка взаємодія зі світом на духовному рівні пов’язана з проявом творчих здібностей і самоактуалізацією особистості [11].

Таким чином, можна стверджувати, що певні індивідуально-психологічні особливості (тип нервової системи, особливості сприйняття, пізнавальних процесів та емоційної сфери тощо) є важливою передумовою становлення основ духовності особистості. Особливо виразно вплив біологічно зумовлених чинників помітний в ранні періоди онтогенезу, а починаючи з підліткового віку, коли індивід стає активним суб’єктом самотворення, ці особливості постають і як певний результат духовного розвитку, і як чинник подальшого, вже більш усвідомленого розвитку. Водночас, індивідуальнопсихологічні передумови, які можуть бути найбільш повно представлені дефініцією «провідна тенденція» (за Л.М.Собчик), залишаються суттєвим чинником розвитку особистості впродовж всього життя людини.

Певні типи особистості можна вважати більш сензитивними для розвитку духовності порівняно з іншими внаслідок іманентно притаманних їм особливостей сприйняття, емоційної та мотиваційної сфер. Водночас процес набуття «вторинної духовності», тобто усвідомленого життєвого вибору духовних цінностей робить відкритим шлях до духовного зростання й для особистості іншого типу.

Найважливішими набутими в процесі соціалізації особистості індивідуально-психологічними особливостями в контексті розвитку духовності є ціннісні орієнтації та мотиваційна сфера особистості, її самосвідомість, окремі, сформовані на цій основі характерологічні властивості, наприклад, відповідальність, щирість тощо. Всі ці ознаки виявляються у певній позиції, діяльності, поведінці особистості.

7.1.