Мотиваційна сфера та її роль у духовному розвитку особистості

Становлення особистості, в тому числі й духовне, зумовлюється насамперед розвитком її мотиваційної сфери, яка формується й розвивається шляхом безпосереднього включення особи в систему суспільних відносин.

Аналізуючи мотиваційну основу духовного розвитку особистості, дослідники звертаються до поняття «ставлення», оскільки ставлення людини до будь-чого містить ціннісний компонент, а отже, визначається її ціннісними орієнтирами, а також мотиваційною сферою [7]. У мотивах і цілях людини виражається її ставлення до навколишнього світу, яке визначає природу людського вчинку (С.Л. Рубінштейн). Система мотиваційних утворень особистості (її потреби та мотиви) зумовлює вибір і реалізацію конкретного напряму її поведінки та діяльності, детермінує тенденції поведінки та дій і, зрештою, визначає обличчя людини в соціальному плані [3; 4].

Узагальнюючи погляди різних авторів на розуміння мотиваційної сфери особистості, слід констатувати, що позиції вчених узгоджуються в трактуванні її основних характеристик: мотиваційна сфера розглядається як певна сукупність мотивів, яка є ієрархізованою мотиваційною системою. Основними параметрами мотиваційної сфери є її стійкість, зміст та ієрархизованість.

Вагомість і багатоаспектність мотиваційної сфери особистості зумовлюють необхідність осмислення її суті, трактування змісту і структури феномену. Мотиваційна сфера особистості – утворення, соціально детерміноване за своїм походженням, змістом і засобами реалізації. У процесі розвитку мотиваційної сфери відбувається розвиток потреб і мотивів, змінюється їх ієрархія. Ускладнюється структура мотиваційної сфери, змінюється співвідношення спонук, які входять до неї, появляються нові, більш зрілі, інколи суперечливі відношення між ними [25].

Мотивація – сукупність спонукальних чинників, які викликають активність організму і визначають її спрямованість. Термін «мотивація», взятий у широкому значенні, використовується в усіх галузях психології, які досліджують причини і фактори, які ініціюють та енергізують активність людини, а також спрямовують, підтримують і приводять до завершення певного поведінкового акту.

Більшість авторів, праці яких присвячені вивченню мотиваційної сфери особистості, виокремлюючи різні компоненти у структурі цього складного

утворення, одностайно зазначають наявність тісного зв’язку між усіма компонентами системи. Серед компонентів виділяють різні особистісні конструкти: мотиви, цілі й емоції (О.М. Леонтьєв), сукупність латентних психологічних утворень (В.К. Вилюнас), актуальні потреби і стійкі латентні мотиваційні утворення (В.І. Ковальов), спонуки-мотиви, потреби, диспозиції, інтереси (М.Ш. Магомет-Емінов), зовнішні та внутрішні спонуки, стимули, валентності, потяги й мотиви (К. Мадсен), певну сукупність потреб, мотивів і цілей (В.Г. Леонтьєв), сукупність стійких мотивів (Р.С. Вайсман).

В основі мотивації поведінки людини лежать два види мотиваційних чинників: особистісний і ситуаційний. До особистісних факторів відносяться мотиваційні диспозиції особистості (потреби, мотиви, настанови, цінності), а до ситуаційних – зовнішні умови, що оточують людину (поведінка інших людей, взаємини, оцінки, реакції навколишніх, фізичні умови тощо). Коли аналізуються зовнішні чинники, аналізу перш за все піддаються не об’єктивні параметри середовища, а оцінки й інтерпретації особистістю контекстуальних аспектів власної поведінки, тобто суб’єктивне віддзеркалення об’єктивних умов і те значення, якого людина цим умовам надає. Індивід чинить відповідно до того, як він оцінює та інтерпретує навколишню дійсність. Роль мотиваційних диспозицій зводиться не стільки до прямої детермінації поведінки, скільки до участі у формуванні когнітивних оцінних схем, за допомогою яких людина інтерпретує ситуацію.

За своїми проявами і функцією в регуляції поведінки спонукальні чинники можуть бути поділені на два відносно самостійні класи: 1) потреби та інстинкти як джерела активності; 2) мотиви, як причини, що визначають вибір спрямованості поведінки.

Мотив виступає в єдності внутрішнього та зовнішнього спонукання активності людини, в якому проявляється система змістових утворень та моральних цінностей людини. Під час розгляду питання причин виникнення активності організму як джерела активності розглядаються вияви потреб та інстинктів. Коли ж вивчається питання, на що спрямована активність організму, задля чого обираються певні дії, вчинки, досліджуються насамперед прояви мотивів як причин, які визначають вибір напряму поведінки. Потреба спонукає до активності, а мотив – до спрямованої діяльності. Потреба, конкретизуючись і знаходячи предмет, здатний її задовольнити, перетворюється на мотив.

Будь-яка діяльність і поведінка людини є полімотивованою, тобто регулюється одночасно кількома мотивами або навіть усіма базовими потребами одночасно, адже людина в своїй діяльності об’єктивно реалізує цілу систему ставлень: до предметного світу, інших людей, суспільства і до самої себе [23; 26]. У людини виникає певна ієрархія мотивів, що взаємозумовлюють один одного. Одні мотиви – чинні – посідають провідне місце в ієрархії, здійснюють суттєвий мотиваційний вплив на діяльність людини, частіше актуалізуються (О.М. Леонтьєв). Інші мотиви – потенційні – мають

слабкішу спонукальну силу та знаходяться внизу ієрархії мотивів, незначною мірою впливають на активність людини і часто взагалі не виявляються [2; 21; 23].

Отже, різні мотиви роблять різний внесок у загальну мотивацію діяльності і поведінки, проте внесок кожного окремого мотиву в загальний рівень мотивації має вельми суттєве значення. Тому й ієрархія мотивів попри її відносну стабільність не є абсолютно стійким психічним утворенням. Спонукальна сила, «вага» окремих мотивів може змінюватися під впливом різних соціальних та психологічних чинників, потенційні мотиви можуть актуалізуватися, набувати спонукальної дії, ставати чинними [12].

Вивчення мотивів діяльності потребує проникнення в їх ієрархію, у внутрішню структуру мотиваційної сфери людини, адже це й визначає їх психологічну «валентність». Абстрагована від структури мотиваційної сфери класифікація людських мотивів неодмінно перетворюється в звичайний перелік мотивів. Визначення структурних компонентів мотиваційної сфери особистості має спиратися на поняття «мотиваційний профіль особистості» – особистісне утворення, яке складається з сукупності мотивів, що знаходяться в певній взаємодії між собою і детермінують ефективність провідної діяльності на певному етапі онтогенезу.

2.1.