Психолого-педагогічні умови духовного розвитку в дитячому віці

Освіта і виховання відіграють величезну роль у становленні та роз- витку духовності підростаючого покоління. Тому духовне відродження суспільства неможливе без відповідного оновлення освітньої галузі.

Забезпечення процесу духовного зростання молоді, на думку Е. О. Помиткіна, вимагає розробки і впровадження в систему націона- льної освіти певної психолого-педагогічної системи заходів, яка має ґрунтуватися на природних потребах і закономірностях духовного роз-

витку особистості, враховувати чинники, що суттєво впливають на ду- ховне становлення молоді.

Пробудження духовних начал дитини відбувається в ранньому ди- тинстві, і найсуттєвішу, визначну роль у цьому процесі відіграє насам- перед сім’я. Однією з функцій сім’ї є передача тієї духовної спадщини, якою володіє суспільство на даному етапі історичного розвитку. При цьому сім’я в рамках більш широкої спільноти (держава, етнос, нація тощо) створює своє власне духовне середовище, яке визначає особли- вості формування в дітей духовних потреб, бажань особистості, спря- мованості її інтересів. Духовні ідеали, смисли та цінності, засвоєні у ранньому дитинстві, роблять суттєвий вплив на подальше духовне зростання особистості [22].

На жаль, дослідники констатують, що переважна більшість сучас- них батьків з певних причин не спроможна повною мірою дбати про ду- ховний розвиток своїх дітей [2; 22].

Дослідження виховного та духовного потенціалу сім’ї показало, що більшість батьків взагалі не вважають за доцільне приділяти увагу фор-

-муванню духовності у своїх дітей, дорослі прагнуть навчити дитину виживати. Діти рідко разом з батьками відвідують театри, виставки, екскурсії, церкву. Живе спілкування в сім’ї є вкрай обмеженим, в ре- зультаті чого духовний потенціал родинного виховання суттєво знижу- ється. Це призводить до незадоволення, а в деяких випадках і до повно- го ігнорування потреб дитини, в тому числі й духовних. Цікаво, що ця тенденція спостерігається не лише у проблемних сім’ях, але й у ззовні благополучних, в яких дорослі, формально «займаючись вихованням» дитини, водночас не дбають про задоволення її духовних потреб, особ- ливо потреб в емоційному контакті з батьками [1; 2].

Для кожної сім’ї характерним є свій тип стосунків, стиль спілкуван- ня, свій мікроклімат, який може сприяти формуванню духовних потреб дитини або, навпаки, пригнічувати цей процес. Нервовий, напружений мікроклімат сім’ї не сприяє формуванню духовних потреб дитини, він негативно впливає на психічний стан дитини, на рівень її самооцінки та спричиняє підвищення її агресивності.

Суттєвих змін також зазнали культурні цінності сучасних батьків і, як наслідок, дітей. Так, 45 % дорослих віддають перевагу художнім цін- ностям західного зразка, що не завжди є орієнтованими на високі гума- ністичні вартості. 57 % батьків із задоволенням дивляться низькопробні бойовики та трилери, які нерідко пропагують у стосунках з оточенням культ сили, жорстокості, бездуховності й цинізму. Діти сприймають цю інформацію, яка шкодить особистості, що розвивається. Відсоток бать- ків, які віддають перевагу вітчизняному мистецтву, значно менший, він дорівнює 32 %. Подібна трансформація культурних цінностей негатив- но впливає на формування духовних потреб дитини [1].

Опитування сучасних дошкільнят і молодших школярів показало, що найпопулярнішими мультфільмами багатьох з них є західні стріч- ки не досить гуманної спрямованості, герої яких прагнуть нашкодити один одному. Тому батькам, дбаючи про духовний розвій своїх дітей, слід поставити під контроль якість продукту, який вживають їх діти. Для цього необхідно формувати домашню відеотеку фільмів і мульт- фільмів духовної спрямованості. Згадаємо, що змістове наповнення бі- льшості радянських мультфільмів містить чимало позитивних прикла- дів героїв, які звеличують ідеали мудрості, потягу до знань, вчать дру- жбі, добру, справедливості, чесності та іншим чеснотам, які відносяться до загальнолюдських вищих цінностей [22].

Результати дослідження Г. Г. Авдіянц дозволили згрупувати найти- повіші сім’ї сучасного соціуму, виокремлені за параметрами наявної сі-

мейної атмосфери та ступеня націленості батьків на духовне виховання дітей [1; 2]:

1. Сім’ї з високодуховним середовищем (10 %). У них здорова мора-

льна атмосфера, діти отримують цілеспрямоване сучасне вихо- вання. Допомога потрібна лише в плані корекції засобів форму- вання духовних потреб, їх стимулювання.

2. Сім’ї з нормальними міжособистісними стосунками (15 %), але

в них відсутня будь-яка духовна спрямованість у вихованні ді- тей. Діти тут в центрі уваги батьків, але в них розвивають не ду- ховність, а певні споживацькі потреби та нахили, що не виклика- ють у батьків жодного занепокоєння й тривоги.

3. Сім’ї з наростаючою тенденцією конфліктності (20 %). Автори-

тарність батьків породжує в дітей страх і відсутність волі. Ви- ховання тут сприймається як щось надприродне, що об’єктивно сприяє занедбаності дітей, відсутності взаєморозуміння.

4. Сім’ї зовні благополучні, але в них процвітає масова міщанська

культура (35 %). В сім’ї багато книг, але вони не читаються, а при- крашають кімнати. Діти вже добре засвоїли психологію батьків. Виховання однобоке й поверхове. Повна відсутність рефлексії у батьків та дітей.

5. Сім’ї ризику (20 %), для яких характерні бійки, аморальна пове- дінка. Інтереси дітей тут не захищені. Батьки потребують ліку- вання в спеціальних медичних установах, а діти — серйозного захисту.

Отже, реальне життя з його труднощами та суперечностями значною мірою впливає на духовність батьків та виховний потенціал сучасної сім’ї, яка стала незалежною, відкритою і, на жаль, водночас агресивні- шою, такою, що підпорядковує зміст своєї життєдіяльності завданням виживання. Внаслідок втрати традиційної культури та низького рівня педагогічної наукової культури, незнання батьками природи і змісту ду- ховного світу людини та власних дітей і недостатнім їх співробітництвом зі школою виховний потенціал теперішньої сім’ї, на жаль, суттєво знизи- вся порівняно з сім’єю, яка в попередні часи, будучи менш стурбованою питаннями виживання, більшою мірою зберігала цей потенціал [1].

Школа і соціальне оточення загалом, услід за сім’єю включаючись у складний процес духовного розвитку дитини, залучають її до духовних цінностей, у результаті чого розвиток духовності дитини інтенсифіку- ється. Проте, можливості школи в цьому процесі обмежені. Якщо сім’я транслює і прищеплює дитині переважно матеріальні та утилітарні цін- ності, то школі дуже важко подолати такий вплив родини. Однак, якщо

школа не буде наголошувати на вищих цінностях, це буде рівнозначно запереченню їх. Якщо дитина ніколи не чутиме в школі про чесність, милосердя, повагу до інших, вона буде переконана в тому, що ці цінно- сті, як і багато інших ідей її батьків, повністю себе вичерпали, оскільки дитині, що досягла підліткового віку, властивий сумнів у всьому [21]. 6.1.